1. Соціальні технології в системі соціальної роботи

Соціальні технології можуть бути класифіковані за типами і напрямами використання. До найбільш значущих відносять: універсальні соціальні технології та приватні соціальні техно­логії. До універсальних технологій можна віднести технології соціальної діагностики певного соціального явища, а до приват­них - конкретну технологію, яка використовується при вирі­шенні конкретної задачі, наприклад, технологія педагогічної дії.

Отже, соціальні технології - це неоднозначне явище. Вирі­шення будь-якої соціальної проблеми - це використання низ­ки технологій в їх взаємозв’язку і взаємозалежності. Незважа­ючи на різноманітність соціальних технологій, загальним для всіх технологій є обов’язкова наявність у них визначеної мети.

Визначення і конкретизація цілей соціальних технологій дозволяють виокремити серед них особливу групу, технологію соціальної роботи, яка розглядається як система оптимальних способів перетворення, регулювання соціальних відносин і про­цесів у життєдіяльності людей, орієнтованих на соціальне обслу­говування, допомогу і підтримку громадян, що перебувають у складній життєвій ситуації. Соціальні зміни розглядаються як процес - свідома, цілеспрямована діяльність з трансформації соціальної дійсності, яка веде до зникнення старих і появи но­вих соціальних характеристик, як системи в цілому, так і окре­мих її елементів. Соціальна робота в зарубіжних країнах сприяє

здійсненню певних соціальних змін, використовуючи при цьо­му специфічні засоби і методи. Завдання соціальної роботи в різних країнах полягає не стільки в соціальній трансформації, скільки в поточному, постійному усуненні дисфункцій суспіль­ства в цілому або окремих його елементів. Тому сфера професій­ної компетентності і діяльності соціального працівника в зару­біжних країнах при здійсненні соціальних змін включає такі елементи: реалізація соціальних і цивільних прав людей; ком­пенсація соціального, фізичного або психічного збитку; ліквіда­ція дефіциту в спілкуванні; допомога в організації дозвілля, дос­тупу до основних соціальних благ і соціальних послуг.

Соціальні служби і соціальні працівники надають допомо­гу у розв’язанні різних соціальних проблем, які виникають у людини або групи людей. Стосовно практики соціальної роботи за кордоном, поняття «соціальна проблема» визначається як не- співпадіння очікувань, потреб інтересів конкретного соціаль­ного суб’єкта з аналогічними характеристиками інших соціаль­них суб’єктів.

Як правило, соціальний працівник має справу не з однією соціальною проблемою, а з цілим «букетом», комплексом та­ких проблем. Для їх успішного вирішення необхідно правиль­но розставити пріоритети, тобто, по можливості, визначити зна­чущість цих проблем для людини або групи.

Отже, вирішення соціальної проблеми починається з аналі­зу соціальної ситуації суб’єкта, під яким розуміється виявлен­ня сторін, аспектів соціальної дійсності, пов’язаних з обстанов­кою і конкретною людиною або групою, з якими взаємодіє соці­альний працівник.

Література до підрозділу: 86,180,183.

2. Основні функції універсальних соціальних технологій

1. Соціальна профілактика

Виявлення і вирішення соціальних проблем різного рівня організації припускає діяльність, спрямовану на попереджен-

ня проблемних ситуацій і життєвих ускладнень та їх передба­чення, можна назвати соціальною профілактикою. Соціальна профілактика - це свідома, цілеспрямована, соціально органі­зована діяльність щодо запобігання можливих соціальних, пси- холого-педагогічних, правових та інших проблем і досягнення бажаного результату.

Організована на професійному рівні та своєчасно здійснена робота соціально-профілактичного змісту досить часто допома­гає уникнути появи проблемних ситуацій. Характер і зміст со­ціально-профілактичної роботи з конкретним соціальним суб’­єктом у зарубіжних країнах визначається його власними харак­теристиками, потребами і можливостями. Найчастіше беруть­ся до уваги такі його характеристики, як фізичний і психологіч­ний стан, матеріальне становище, соціальний статус, рівень освіти, система потреб і цілей.

Першочерговими об’єктами соціальної профілактики вис­тупають такі соціальні групи і об’єднання: 1. Особи з фізични­ми і психічними відхиленнями і порушеннями (інваліди, люди важко або хронічно хворі, люди, що отримали поранення або травми). 2. Деякі вікові групи (діти, підлітки, літні). .3. Пред­ставники груп «соціальних ризиків», тобто люди, чиє соціаль­не і майнове положення не має стабільності і яким практично неможливо поодинці подолати проблеми, які виникли в їхньо­му житті, що може в результаті призвести до втрати ними соці­альної значущості, особистої цілісності, моральної стійкості, біологічної загибелі. 4. Особи соціально невлаштовані (бездомні, безробітні, біженці). 5. Особи, що перебувають у державних ус­тановах (пацієнти лікарняних стаціонарів, будинків-інтернатів, притулків, дитячих будинків, ув’язнені). 6. Соціальні групи, що формуються (підприємці і фермери).

У соціально-профілактичній роботі з особами, які перебу­вають у державних закладах, чітко здійснюється запобігання і припинення можливих порушень прав цих людей з боку персо­налу відповідних установ, державних органів і чиновників.

Що стосується соціальних проблем, які можуть розгляда­тися як можливі цілі соціальної профілактики в зарубіжних країнах, треба вказати на такі: задоволення потреб соціально незахищених верств населення; життєдіяльність сімей і груп «соціальних ризиків»; зміст і виконання законодавчих та нор­мативних актів щодо соціального захисту населення; умови ут­римання і життєдіяльності в установах соціального обслугову­вання, опікування, покарання і перевиховання (Великобрита­нія, Данія, Росія, США, Швеція).

На сьогодні можна говорити про існування таких напрямів соціальної профілактики:

• медико-соціальний - спрямований на створення необхід­них умов для збереження прийнятного рівня фізичного і соці­ального здоров’я людини. До них належать медико-соціальна освіта, пропаганда здорового способу життя, медико-соціальний патронаж (Росія, СІЛА);

• організаційно-адміністративний - сприяє створенню сис­теми соціального контролю, розробці відповідної правової і за­конодавчої бази, формуванню системи органів і установ для здійснення діяльності із соціальної профілактики. До цього напряму відносяться соціальний контроль і соціальний нагляд, соціальне управління і соціальне планування та низку інших (Італія, Швеція).

• правовий - розробка і створення відповідної системи пра­вових норм і правил поведінки і діяльності людей у всіх галузях соціального життя і створення ефективної і дієвої системи кон­тролю за виконанням цих норм і правил. До цього напряму на­лежать правова освіта, правовий контроль, правові санкції і тощо (Великобританія, Данія, Швеція).

• педагогічний - формування у різних соціальних суб’єктів соціально прийнятної системи цінностей, норм, стереотипів і ідеалів, підвищення рівня знань. До їх числа відносять методи освіти, виховання і навчання (Німеччина, США);

• економічний - спрямований на підтримку прийнятного і гідного рівня життя людини і створення необхідних умов для задоволення її матеріальних потреб. Найчастіше для вирішен­ня таких завдань використовуються економічне стимулюван­ня, економічне заохочення, економічні пільги і економічна підтримка (Великобританія, Данія, Італія, Швеція).

2. Соціальна діагностика Необхідність оволодіння навичками соціальної діагностики в зарубіжних країнах обумовлена низкою обставин, зокрема: суб’єкт (окрема людина, група або організація) не завжди має чіткі й адекватні уявлення про причини проблем, які з’явля­ються. Наприклад, досвід соціальних працівників, що працю­ють з сім’єю в США, визначає, що члени сім’ї не розуміють при­чин сімейних проблем і конфліктів, а вбачають їх у малозначу- щих фактах і явищах (діти не слухають батьків, чоловік дуже захоплений роботою і не цікавиться професійними успіхами інших тощо); у низці випадків проблеми, з якими стикається суб’єкт, не співпадають з його внутрішнім станом, сутністю діяльності; в процесі соціальної діагностики з’являється мож­ливість «не тільки розкрити певні проблеми, що ускладнюють процес соціального й особистого функціонування суб’єкта, але й побудувати їх ієрархію, визначивши, які проблеми для суб’­єкта мають першорядне значення і чому».

Соціальна діагностика - це виявлення, позначення і вив­чення причинно-наслідкових зв’язків і взаємин, що породжу­ють комплекс соціальних проблем різного рівня організації.

Таким чином, процес соціальної діагностики за кордоном дозволяє виявити і встановити ті проблеми і труднощі, які пе­решкоджають повноцінному соціальному і особистому функці­онуванню людини. Результатом соціальної діагностики є соці­альний діагноз, тобто чітко окреслений і названий перелік про­блем конкретного суб’єкта в їх взаємозв’язку, взаємозалежності та ієрархії.

3. Соціальна терапія Соціальна терапія - це комплекс рішень, процедур, заходів і дій, спрямованих на вирішення соціальних проблем різного рівня організації. З цього визначення виходить, що соціальна терапія в зарубіжних країнах це явище, яке можна розглядати й аналізувати на різних рівнях організації суспільства.

Процес соціальної терапії спрямований на вирішення най­різноманітніших завдань. їх характер і зміст визначаються кон­кретною проблемою або групою проблем, що постають перед суб’єктом і вимагають свого вирішення. Проте, можна говори-

ти про існування основних типів завдань соціальної терапії: виправлення (Німеччина), корекція поведінки і діяльності суб’­єкта (Великобританія); попередження дисфункцій (Італія, Швеція); забезпечення нормального розвитку суб’єкта (Росія, США); самоствердження особистості суб’єкта (Данія).

Вирішення всіх цих завдань вимагає використання різних методів, оскільки конкретна проблема, що потребує свого рішен­ня, ставить власні вимоги і до того, як саме вона буде вирішува­тися. Проте більшість соціальних і особистісних проблем у за­рубіжній практиці дозволяють використовувати для їхнього вирішення добре відомі і такі, що давно зарекомендували себе як ефективні і результативні методи й підходи, серед яких: ад­міністративні (Великобританія), економічні (Швеція), психо- лого-педагогічні (Данія, Росія, США, Швеція).

Розглядаючи соціальну роботу в системі методів соціальної терапії за рубежем можна стверджувати, що вона є одним з уні­версальних методів вирішення соціальних проблем, який при­пускає комплексне використання всіх вищеназваних методів. Універсальність полягає лише у можливості використовувати максимальну кількість методів вирішення соціальних і особис­тих проблем суб’єкта будь-якої складності, тоді як реальна прак­тика соціальної роботи обмежується окремою персоною, малою групою або конкретною організацією.

Соціальна терапія має важливе місце в структурі соціаль­ної роботи в зарубіжних країнах. При цьому, процес соціальної терапії спрямований на виконання низки важливих і значущих функцій.

До функцій соціальної терапії можна віднести:

1. Соціальне «лікування», що припускає надання клієнтові необхідної підтримки і допомоги у вирішенні його проблем; у цьому випадку соціальний працівник може діяти спільно з іншими фахівцями: лікарями, педагогами, юристами (Швеція);

2. Соціальний захист, спрямований на відстоювання інте­ресів клієнта, роз’яснення його потреб і потреб тим інституці­ям, людям або організаціям, від яких залежить його соціальне благополуччя (Італія, Росія);

3. Соціальний розвиток, який сприяє виявленню прихова­них або нереалізованих можливостей і здібностей клієнта з ме-

гою подальшої оитимізації його життєдіяльності (Великобри­танія, Данія, США, Швеція).

Виконання означених функцій залежить від того, хто і що є конкретною системою соціально-терапевтичної діяльності, хто виступає як її об’єкт, які основні методи і засоби вирішення проблеми використовуються.

Відповідно до об’єкта дії можна назвати такі види соціаль­ної терапії за кордоном:

1. Індивідуальний, який застосовується при вирішенні проблем окремої людини, що вимагає конфіденційності (сек­суальне насильство, сімейні негаразди тощо). Цей вид соціаль­но-терапевтичної дії вимагає від соціального працівника або іншого фахівця високої професійної кваліфікації, особистого такту, здатності до розуміння і співчуття;

2. Груповий вид терапії є стратегією дії, спрямований на надання допомоги людям у подоланні особистих проблем або соціальних негараздів з використанням груп (за участю соціаль­ного працівника або іншого фахівця - психолога, лікаря, педа­гога). Групи можуть формуватися за такими ознаками: віком, статтю, професійними, навчальними чи для спільної діяльності.

Люди, які входять у конкретну групу, мають бути зацікав­лені у вирішенні яких-небудь схожих проблем і орієнтовані на отримання відповідних знань або навичок.

Домінуючий метод надання клієнтові соціально-терапевтич­ної допомоги дозволяє назвати досить широкий спектр її різно­видів. До таких, що є найчастіше вживаними в практиці соці­альної роботи в зарубіжних країнах, можна віднести:

1. Сімейна терапія - робота соціального працівника або іншого фахівця з сім’єю, яка розглядається як цілісна одини­ця. Прагнучи надати необхідну допомогу в гармонізації сімей­них відносин, у подоланні сімейних проблем і вирішенні сімей­них конфліктів, фахівець прагне розкрити групові ролі членів сім’ї, взаємні обов’язки, спонукати їх до гнучкішої поведінки тощо;

2. Трудова терапія, заснована на можливості надавати ак­тивізуючу допомогу людині завдяки включенню у процес праці. Трудова терапія дозволяє організувати спільну діяльність, роз­крити приховані ресурси здібностей і можливостей людини, формувати у неї відчуття власної потреби і корисності для ото­чення, організувати систему міжособистісних відносин між клієнтом та іншими людьми, розширити коло спілкування, зняти відчуття напруги і тривоги;

3. Терапія самовиховання - цеє власна діяльність суб’єкта, спрямована на самопізнання, самоаналіз і самооцінку. Вона включає процеси саморефлексії і самовивчення, переоцінку власної особи, минулого, виявлення індивідуальних психологіч­них «бар’єрів», самовпевнення, самозаохочення і самонавіян­ня, створення бажаного образу «Я», використання отриманих результатів у повсякденному житті і діяльності. Основним суб’­єктом цього виду соціальної терапії є сама людина;

4. Дискусійна терапія допускає вирішення якої-небудь проблеми завдяки її активному обговоренню з зацікавленими особами. При цьому передбачається, що кожен із учасників об­говорення може висловити свою думку і аргументовано її відсто­ювати. Такий підхід до вирішення проблем людини або групи дає можливість визначити міру значущості даної проблеми для суб’єкта.

Методи соціальної терапії - це, перш за все, методи вирі­шення різних соціальних і особистих проблем людини або гру­пи. Ці методи можуть з успіхом застосовуватися як соціальни­ми працівниками, так і іншими фахівцями, що працюють у со­ціальній сфері.

Організовуючи і здійснюючи процес соціально-терапевтич­ної дії на клієнта, соціальний працівник повинен оволодіти ком­плексною теоретичною підготовкою і спиратися у своїй діяль­ності на певну концептуальну схему. Його втручання в пробле­му має бути ефективним на всіх рівнях її існування та усунен­ня. Найвідповідальніший момент у практиці соціального пра­цівника - це проведення запланованих змін з метою вирішен­ня конкретної проблеми або комплексу проблем.

Організований і проведений процес соціальної терапії доз­воляє не тільки подолати соціальні або особисті труднощі люди­ни, але і гармонізувати систему її взаємин з іншими людьми, соціальним і природним середовищем.