2. Технологічні аспекти соціальної роботи

Соціальна робота в школі характеризується тим, що соці­альний працівник виконує декілька ролей: дає поради дітям і батькам з різних питань, консультує вчителів, допоміжний пер­сонал і адміністрацію шкіл, є сполучною ланкою між школою і місцевим співтовариством. Соціальні працівники у Великобри­танії прикріплюються до окремих шкіл, регулярно їх відвіду­ють, працюють із вчителями, допомагаючи їм вирішувати про­блеми відвідуваності, поведінки, а також матеріальні пробле­ми. Особливою турботою соціальних працівників є діти, які іноді піддаються жорстокому обходженню, і діти-інваліди. Всім їм надається допомога із залученням у необхідних випадках пси­хологів, юристів, лікарів, поліції.

До функцій соціальних працівників шкіл Великобританії входить надання допомоги дітям, які тимчасово або остаточно виключені з школи. В цьому випадку соціальний працівник повинен допомогти батькам влаштувати дитину в інший на­вчальний заклад, налагодити дитячо-батьківські відносини. Фахівці цієї сфери також здійснюють спостереження за вико­нанням правових норм праці дітей, з’ясовують причини трива­лої відсутності дітей у школі, організовують матеріальну допо­могу. Соціальні працівники шкіл можуть також розробляти плани і програми, а також очолювати різні альтернативні освітні установи або допоміжні школи для дітей, які не можуть вчити­ся в загальноосвітній.

Обов’язком соціальних працівників є допомога батькам і школярам. Зустрічаючись з батьками в школі і удома, вони зао­хочують їх максимально використовувати виховні можливості, що надаються їхній дитині, допомагають сім’ям у налагодженні взаємин, у вирішенні інших проблем, які впливають на освіту дітей. Соціальні служби забезпечення освіти відповідають за організацію регулярних перевірок відвідування уроків, з’ясо­вують причини невідвідування навчальних занять. Часта відсутність на уроках може свідчити про те, що дитина стикаєть­ся з труднощами в сім’ї або в школі, а також про проблеми, які мають її батьки. ГГісля з’ясування всіх обставин і консультацій із вчителями, соціальні працівники надають допомогу як ди­тині, так і батькам. Якщо дослідження показує, що проблема виходить за рамки компетенції школи або служби соціального забезпечення освіти, соціальні працівники звертаються у відділення соціальних служб та в інші агентства.

Особливою турботою співробітників служби соціального за­безпечення освіти є виявлення дітей, які піддаються жорстоко­му обходженню, страждають від насильства в сім’ї, а також тих, чий фізичний, емоційний або інтелектуальний розвиток відстає. Всім їм надається допомога із залученням у необхідних випадках психологів, юристів, медичних працівників, поліції. Співробітники служби підтримують зв’язок з медичними пра­цівниками шкіл і через них дізнаються про тривалу хворобу кого-небудь з дітей. Щоб запобігти відставанню в навчанні, служба організовує навчання дітей у домашніх умовах або в лікарні.

Велику роль співробітники служби соціального забезпечен­ня освіти відіграють в об’єднанні дітей, які мають відхилення в розвитку, у звичайних школах. Вони несуть особливу відпові­дальність за надання допомоги таким дітям і їхнім батькам. Іншими функціями цієї служби є: турбота про дітей, які через погану поведінку тимчасово або остаточно виключені з школи, надання підтримки батькам у влаштуванні дитини в інший на­вчальний заклад; допомога дітям з числа національних меншин в адаптації серед інших школярів, створення і збереження нор­мальних відносин між ними; виявлення дітей, які незаконно зайняті на роботі в навчальний час, вирішення питань нормаль­ного навчання; загальне спостереження за виконанням право­вих норм відносно дитячої праці; спостереження за відвідина­ми дітьми дитячих груп і дитячих центрів, з’ясування причин тривалої відсутності і допомога у випадках, якщо вона пов’яза­на з серйозною хворобою або жорстоким обходженням; підтрим­ка дітей, які здобувають освіту поза школою (консультативно, вдома, в центрах проміжного лікування); сприяння батькам і дітям у користуванні соціальними привілеями, що надаються школярам (фінансова допомога в придбанні шкільної форми, транспортні витрати, шкільні сніданки).

Структурно дитяча соціальна служба включає: 1. Відділ інформації, який здійснює збір і обробку інформації про роботу служби і потреби клієнтів. 2. Відділ апеляцій, куди можна по­дати скаргу. У Великобританії в дитячій соціальній службі є книга скарг і вона доступна клієнтам. Скарга обов’язково роз­глядається, спочатку співробітником, відповідальним за цю ро­боту, потім, якщо клієнт залишається незадоволеним, незалеж­ним фахівцем. 3. Консультативна рада, в яку входять представ­ники різних соціальних служб, члени профспілок, громадсь­ких організацій, приватні особи, клієнти. Ця рада обговорює питання планування щодо надання допомоги дітям і сім’ї, роз­поділяє грошові кошти, оцінює ефективність діяльності служб, здійснює зв’язки державної соціальної служби з іншими фор­мами організації допомоги дітям.

Соціальна робота з інвалідами. Як правило, люди, які страждають порушеннями, хотіли б, щоб до них ставилися так само, як до інших. Головне завдання соціального працівника - допомогти цим людям жити максимально незалежно. Допомо­гу інвалідам надає широке коло організацій. Приблизно їх мож­на розділити на 3 групи: громадяни, які заробляють тим, що забезпечують догляд за інвалідами; громадський сектор, що складається з добродійних організацій, які оплачують штат та інші витрати з тієї суми, яку отримують з державних фондів, пожертвувань окремих громадян і гонорарів за послуги, що на­даються; місцева влада, яка забезпечує велику частину соціаль­них послуг інвалідам. Місцева влада займається підбором кадрів кваліфікованих соціальних працівників для роботи за місцем проживання, в денних центрах, пансіонатах, гуртожитках, лікарнях або в умовах інтернатів і денних шкіл.

Інваліди, які потребують додаткової підтримки в денний час, можуть відвідувати денний центр, що знаходиться в межах досяжності від їх будинку. Є декілька типів денних центрів як у підпорядкуванні місцевих органів, так і незалежних, або гро­мадських агентств. У денних центрах працюють професійні команди, які, окрім соціальних працівників, можуть включа­ти психологів, терапевтів і трудотерапевтів, штат медсестер, інструкторів і вчителів.

Центри підготовки дорослих і центри освіти продовжують освіту молодих людей, які мають труднощі в навчанні, після закінчення школи. Наголос робиться на самостійний догляд і розвиток умінь робити покупки, готувати їжу, поводитися з гро­шима тощо, що дозволяє пацієнтові жити в суспільстві і розра­ховувати на власні сили. У школі також надаються класи для занять з малювання, рукоділля, роботи по дереву, фізкультури, читання і письму. Невелика кількість центрів підготовки до­рослих і центрів освіти має спеціальні підрозділи з догляду за тими, хто потребує інтенсивного лікування і підтримки.

Деякі центри підготовки дорослих мають платні вакансії для інвалідів (робота від простого складання деталей і рукоділ­ля до складніших процесів, що включають використання різьблення і електроінструментів). Успіхи пацієнтів регуляр­но оцінюються в процесі навчання, в деяких випадках вони мо­жуть перейти на самостійну роботу під спостереженням інструк­торів. Штат центрів підготовки дорослих включає інструкторів, вчителів і керівників майстерень.

Діяльність центрів освіти забезпечується соціальними пра­цівниками, службовцями з працевлаштування інвалідів і тера­певтами. У центрах освіти основна увага приділяється форму­ванню навичок спілкування і соціалізації. Деякі центри про­понують також альтернативні види діяльності в денний час, такі, наприклад, як групова робота за місцем проживання.

Не завжди можна забезпечити інтенсивний або тривалий догляд за людьми з серйозними порушеннями вдома, особливо якщо вони самотні або якщо сім’ї і друзі не можуть справитися з доглядом за ними. У таких випадках краще, якщо підтримка і догляд здійснюються в інтернаті або пансіонаті. Останнім ча­сом вітається створення маленьких сімейних груп з 3-х або 4-х інвалідів, які проживають громадою поряд з магазинами, гро­мадським транспортом і дозвіллєвими установами. Штат таких пансіонатів залежить від функцій і розміру центру та потреб людей, які проживають там.

Навчання дітей-інвалідів може проходити в спецшколах або в спецкласах звичайних шкіл. У деяких випадках навчання проводиться вдома. Головна мета — навчити основам грамоти і рахунку, сформувати рухові уміння і навички соціалізації. Ос­танні включають одягання, уміння користуватися столовими приладами, умивання, поводження з грошима, покупки, при­готування їжі, користування банками, телефоном, транспор­том. Крім того, учні мають можливість вивчати академічні дисципліни і отримувати основи професії.

Діти з фізичними недоліками можуть включатися у про­граму навчання для звичайних дітей, де це можливо, їх навча­ють разом зі здоровими дітьми. Штат працівників у системі ос­віти і допоміжні служби включають вчителів, службовців з пра­цевлаштування, службовців зі спостереження за освітою і соці­альних працівників, чия роль полягає в координації послуг, що надаються дітям-інвалідам.

Соціальна допомога сім'ям працівників на підприємствах Великобританії, де працедавці відіграють істотну роль у вирі­шенні сімейних проблем працівників, активно взаємодіючи з державою в створенні умов для гармонійного поєднання трудо­вої діяльності і сімейних обов’язків.

Одним з основних завдань сімейної політики у Великобри­танії є сприяння створенню умов працюючим, як жінкам, так і чоловікам, для поєднання сімейних обов’язків і роботи. Перс­пективною формою допомоги сім’ї є розробка і виконання пра­цедавцями програм, спрямованих на підтримку сімей співробіт­ників. Останнім часом у Великобританії, як і у низці інших розвинених країн, спостерігається посилення інтересу до на­дання працівникам різних пільг, щоб допомогти їм вирішити свої проблеми і поєднати виробничі і сімейні інтереси. Достат­ньо широкий спектр заходів, які включаються в програми підтримки сімей співробітників, дозволяє дати різні визначен­ня цьому феномену. Проте найбільш вдалим є визначення прак­тики підтримки працедавцями сімей своїх співробітників як «набір формальних і неформальних умов і правил, що дозволя­ють зайнятим поєднувати сімейні обов’язки з роботою». Под­ібний набір включає: регулювання тривалості робочого дня (по­єднання, неповний робочий день, гнучкий графік); надання вільного часу (батьківська відпустка); фінансову допомогу (вип­лати з нагоди народження дитини); надання допомоги співроб­ітникам в організації догляду за дітьми, людьми похилого віку, інвалідами - членами сімей.

Програми підтримки сімей за місцем роботи можуть бути умовно розділені на спеціалізовані і загальні. Перші включа­ють заходи, направлені на допомогу окремим групам співробіт­ників, в основному батькам з маленькими дітьми, тоді як другі охоплюють широке коло працівників з різними потребами, включаючи і тих, хто доглядає за людьми похилого віку.

Слід зазначити, що організація у фірмах програм підтрим­ки сімей працівників сприяє реалізації ідеї рівноправності ста­тей. З одного боку, програми дають жінкам можливість вико­нувати традиційні домашні обов’язки і працювати. З другого боку, хоча спочатку подібні програми були розраховані, перш за все, на допомогу працюючим жінкам, які мають дітей, вони поступово поширюються і на чоловіків. Програми допомоги сім’ям, безумовно, вигідні, перш за все, самим працівникам, створюючи їм умови для безконфліктного поєднання роботи і виконання сімейних обов’язків, даючи можливість батькам і тим, хто доглядає за іншими членами сім’ї, працювати. Багато батьків особливо цінують гнучкий робочий графік або роботу вдома, що дозволяє наглядати за дітьми, скорочує необхідність привертати до цього сторонніх людей.

Проте допомогу співробітникам у поєднанні роботи і до­машніх справ не слід розглядати як добродійність з боку праце­давців, оскільки вона відповідає інтересам не тільки працівників, але і самих працедавців. Для них позитивні сторони такої полі­тики, спрямованої на підтримку сімей працівників, включають: збереження кваліфікованої робочої сили; розширення можливо­стей в області набору фахівців у результаті розширення вибору з більшого числа претендентів; підвищення продуктивності праці за рахунок зниження стресів і невиходів на роботу.

Ненадання допомоги працівникам у вирішенні сімейних проблем обертається для підприємства такими витратами: до­датковими витратами на підбір і навчання персоналу, особливо якщо матері не повертаються з післяпологової відпустки; обме­женими можливостями в підборі кадрів; незапланованою відсут­ністю працівника, наприклад, якщо йому ні з ким залишити дитину, коли вона хвора або під час шкільних канікул.

В умовах зростання дефіциту кваліфікованої робочої сили вирішення проблеми зв’язку роботи і сім’ї стає одним із най­важливіших чинників успіху діяльності підприємства. Тому, допомагаючи своїм працівникам поєднувати роботу і сімейне життя, працедавці отримують низку переваг. У той же час сім’я може реально виконувати свої основні функції, маючи мож­ливість задовольняти соціальні потреби своїх членів.