2. Розвиток технологій соціальної роботи у Великобританії

   1. Особливості становлення соціальної роботи Існують чотири сектори в системі соціальної опіки Великої Британії: 1. Неформальний сектор сім’ї, друзів і сусідів. Цей сек­тор залишається найбільш важливим джерелом опіки і піклу­вання, підтримки для індивідів, які цього потребують. 2. Волон­терський, або незалежний сектор, де свій вклад вносять неопла- чувані волонтери і групи самодопомоги, часто також великі не- комерційні агентства з питань соціальної опіки. Останні можуть отримувати державне фінансування, але вони не є державними агентствами. 3. Державний сектор, переважно регіональні і місцеві урядові відомства і агентства, які наймають соціальних працівників і інші групи оплачуваного персоналу. 4. Комерцій­ний сектор, де послуги опіки надаються з метою отримання при­бутку, який далі розподіляється між персоналом або власниками.

Функції системи соціальної опіки: 1. Надання опіки і піклу­вання, підтримки: сюди належать такі питання: кому, за яких обставин, як і яким сектором вони надаються. 2. Захист: зокре­ма, дітей, людей похилого віку і людей з різним типом недієздат­ності (наприклад, розумова хвороба), бо вони можуть бути дуже уразливі у зв’язку з обставинами різного роду. 3. Регулювання: залежно від моделі соціальної опіки, якою користується краї­на, важливою функцією державного сектора є регулювання видів діяльності інших секторів, які організовують соціальну опіку. Це стосується обговорення питання щодо задіяння ко­мерційних служб, які у Великій Британії, ретельно регулюють­ся департаментами соціальних послуг органів місцевого само­врядування. 4. Стимулювання і координація опікуванням: всі системи повинні продовжувати пошуки нових ресурсів на фінансування і розширювати вже наявні, оскільки обмежена природа формальних ресурсів і не лімітована потреба в соціаль­ному опікуванні. 5. Соціальний контроль: включає посилення суспільних норм, правил і процедур. Поведінку молодих пра­вопорушників і деяких розумово хворих людей можна розгля­дати не тільки з точки зору їх власних інтересі», а й як загрозу

іншим людям. Тому функція соціальної опіки полягає в забез­печенні як опіки, так і контролю за цими індивідами. 6. Соці­альна інтеграція є необхідною, оскільки деякі групи громадян, бідні люди, люди з етнічних груп та люди з недієздатністю час­то зазнають соціального заперечення їх повних прав на грома­дянство в суспільстві.

Соціальне опікування є одною, але не єдиною суспільною системою, функцією якої є допомога у досягненні кращої інтег­рації суспільних груп, які потребують допомоги.

Діяльність соціальних служб. Соціальна робота у Велико- і британії фінансується державою. Соціальною роботою займають­

ся, перш за все, соціальні служби, які несуть відповідальність Щ перед місцевою владою. У післявоєнній Англії принципи і прак­

тика «держави загального добробуту» підтримувалися і лейбо­ристськими, і консервативними урядами. Велика частина соці­альних працівників задіяна в організаціях, які контролюються центральною і місцевою владою, тобто вони є статусними органі­заціями. Глава місцевої влади зобов’язаний забезпечувати низ­ку соціальних послуг чітко окресленому колу громадян через відділ соцзабезпечення. Більшість соціальних працівників зад­іяна в громадах, тоді як інші трудяться в установах денного дог­ляду або за місцем проживання клієнтів. Значне число соціаль­них працівників зайняте в добровільно-приватних організаціях.

Мережа соціальних служб у Великобританії добре органі­зована, має давні традиції і досить підготовлених фахівців. Функції їх полягають у соціальному захисті і допомозі різним категоріям громадян, які через вікові, етнічні, інші демо­графічні обставини, а також у зв’язку з порушенням фізичного або психічного здоров’я, потребують підтримки держави. Та­ким чином, у сфері діяльності соціальних служб перебувають діти, підлітки і молодь, а також їх сім’ї, що потребують соціаль­ного, психологічного захисту або матеріальної підтримки.

Соціальні служби є виключно бюджетними організаціями і падають населенню безкоштовну допомогу. Адміністративно попи підкоряються місцевій владі (міста і району), яка і виділяє необхідні кошти для ефективної роботи системи соціальних служб. Іс тотною обставиною є незалежність цих служб від на- пчлльних, медичних та інших установ, що відповідають заосві-

ту, виховання і здоров’я підростаючого покоління. Соціальний ирацівник має право порушити перед місцевою владою питан­ня про небезпеку для психічного або фізичного розвитку дити­ни (молодої людини) з боку конкретної установи, фахівця, бать­ка або приватної особи. За заявою соціального працівника, за наявності необхідного матеріалу, місцеві судові органи притя­гають до відповідальності відповідну юридичну або приватну особу, влада визначає розмір фінансової допомоги сім’ї, сприяє працевлаштуванню молодої людини, покращує житлові умови.

Так реалізуються функції соціального захисту дітей і підлітків. Але основним завданням соціального працівника є безпосередній контакт з опікуваним і його сім’єю з метою на­дання необхідної психологічної або педагогічної допомоги. У Великобританії є різні категорії соціальних працівників, що займаються проблемами дитинства. Вони відрізняються за ха­рактером професійної підготовки і за назвою спеціалізацій. Низка соціальних працівників діє безпосередньо в освітніх і медичних установах, проводячи індивідуальну і групову робо­ту з неповнолітніми в тісному контакті з штатними психоло­гами цих організацій, але адміністративно підкоряючись місцевим соціальним службам. Ця категорія соціальних пра­цівників займається проблемами конкретного освітнього, ме­дичного, сирітського, іншого закладу і добре знайома зі спе­цифікою підшефної організації, працює лише з її континген­том. За своїми функціями, наприклад, у навчальних закла­дах, вони нагадують організаторів виховної роботи, відпові­дальних за профілактику правопорушень, психологів сімей­ної консультації одночасно і, крім того, координаторів спільної діяльності даного закладу із зовнішніми службами з питань соціального захисту неповнолітніх.

Діють численні різнопрофільні центри, що перебувають на балансі соціальних служб. Ці центри обслуговують певні категорії населення, що проживають на конкретній території. Зокрема, є спеціалізовані центри з обслуговування дітей, підлітків і їх сімей. Матеріально-технічне забезпечення центрів достатньо високе. Як правило, це дво-, триповерхові будинки з великою кількістю приміщень функціонального призначення, при необхідності обладнаних комп’ютерною і розмножувальною технікою. Подібні центри спеціалізуються на конкретних напрямах діяльності і є ніби «лінійними» струк­турами соціальних служб. Так, є центри, орієнтовані тільки на допомогу сім’ям, на допомогу підліткам-алкоголікам, нар­команам і т.д. «Лінійні» структури, на відміну від «об’єкто- вих », мають соціальних працівників з достатньо вузькою спец­іалізацією. Іноді вони займаються психотерапевтичною прак­тикою, або діють аналогічно сімейним психологам і займають­ся невеликою кількістю сімей для вирішення конфліктних ситуацій у них, чи забезпечують соціальний захист відвіду­вачів центру і підтримують зв’язок з юридичними службами, організаціями охорони здоров’я, службами соціального забез­печення, дозвіллєвими установами.

Крім того, існують структури в системі соціальних служб, які нагадують за механізмом діяльність дільничних лікарів наших вітчизняних районних поліклінік: туди приходять жи­телі певної території, які мають соціальні, психологічні, пе­дагогічні проблеми; і співробітники районної соціальної служ­би, залежно від характеру проблеми, направляють відвідувачів до фахівців - у вузькопрофільні центри. Між структурами соці­альних служб налагоджений найтісніший зв’язок, внаслідок чого різні фахівці «ведуть» дитину від народження до вступу у самостійне життя, забезпечуючи соціальний захист, дотриман­ня юридичних норм, організацію психологічної і педагогіч­ної допомоги. Соціальні працівники координують свої дії та­кож і зі службами департаменту освіти, що відповідають за організацію дозвілля молоді.

Слід зазначити, що у Великобританії мережа гуртків у сфері дозвілля розвинена слабо, але існує мережа молодіжних клубів, часто розташованих у кафе і центрах, що займають значну територію і добре обладнані. Елемент обов’язковості відвідин яких-небудь дозвіллєвих установ повністю відсутній, проте клуби відіграють велику роль у житті молоді. Організо­вують дозвілля молоді в центрах і клубах спеціально підготов­лені працівники освітнього департаменту, за технологією робо­ти близькі до соціальних працівників, але вони використову­ють переважно методи групової роботи.