2. Соціально-виховна робота з дітьми та молоддю

У сучасній американській школі соціальні працівники ви­конують різні функції. Перш за все, вони займаються питання­ми пропусків занять. Робота з дітьми, які пропускають занят­тя, є прикладом індивідуальної роботи з клієнтом-учнем. Соці­альні працівники консультують учнів, які мають проблеми: підлітки можуть надмірно дистанціюватися, поводитися агре­сивно, понизити свою успішність; зустрічаються випадки вагіт­ності дівчаток-підлітків. У цих обставинах соціальний праців­ник проводить індивідуальну роботу з підлітком.

Іншим видом соціальної роботи в школі є робота з батька­ми. Соціальний працівник часто спілкується з батьками, щоб^- отримати додаткову інформацію про дитину, допомогти бать­кам ближче познайомитися з школою і зрозуміти дитину, дізна­тися про установки батьків у відносинах зі школою. Соціаль­ний працівник може дати батькам поради з приводу їх поведін­ки, найбільш ефективної у відносинах з дитиною. У випадках необхідності він направляє батьків у різноманітні агентства, на­приклад, агентства сімейної служби.

Шкільні соціальні працівники ведуть групи, в яких обгово­рюють з дітьми різні проблеми. Предметом обговорення можуть бути теми, що не викликають заперечень батьків (наприклад, як спілкуватися з однолітками), але часто порушуються і такі проблеми, як зловживання алкоголем, попередження вагіт­ності, сексуальні порушення. З приводу таких тем іноді вини­кають дебати, оскільки деякі батьки вважають, що їх (наприк­лад, сексуальні теми) слід обговорювати лише вдома. Тому соці­альні працівники, зайняті розробкою нових програм для дис­кусійних груп, заздалегідь обговорюють їх з педагогічним ко­лективом, отримують дозвіл шкільної адміністрації, заручають­ся підтримкою батьків.

Шкільні соціальні працівники взаємодіють з вчителями школи: консультують їх про індивідуальні особливості тієї або іншої дитини, про відносини в класі, діляться з ними своїми пси- холого-педагогічними знаннями. Соціальні працівники беруть участь у виявленні учнів, які потребують матеріальної допомо­ги, для отримання ними безкоштовних або частково оплачува­них сніданків. У деяких школах серед нужденних дітей розподі­ляються книги, одяг, письмове приладдя. У багатьох школах со­ціальні працівники з’явилися тільки після прийнятого Феде­ральним урядом закону, що започаткував спеціальну освіту для деяких категорій дітей (1975). Згідно з цим законом, соціальні працівники входять до бригад фахівців, що обстежують дітей, направлених на навчання за спеціальними програмами з різних причин: порушення мови, яких-небудь фізичних вад, знижен­ня здібності до навчання, розумової відсталості або інших пору­шень розвитку, емоційних порушень, вагітності.

Соціальний працівник, що працює в спеціальній бригаді, повинен визначити, чи виявляються дані порушення в до­машній обстановці, чи в іншому соціальному оточенні. Пору­шення поведінки в школі (вдома і в іншому оточенні дитина добре поводиться) свідчить про те, що проблему слід шукати в школі, а не в дитині. В даному випадку соціальний працівник повинен консультується з вчителями школи, щоб визначити, що слід змінити в шкільній програмі для задоволення потреб дитини і зняття гостроти проблеми.

Шкільний соціальний працівник бере участь у підготовці дитини до обстеження, при цьому, згідно із законом про спеці­альну освіту, батьки повинні дати письмову згоду на обстежен­ня. Здійснюване бригадою фахівців, таке обстеження є варіан­том прикладного дослідження. Кожен член бригади зацікавле­ний в отриманні інформації про дитину в рамках своєї спеці­альності. Протягом 90 днів з дня направлення на обстеження мультидисциплінарна бригада визначає, чи має потребу дити­на в спеціальних послугах і, якщо має таку потребу, то який вид послуг найбільш необхідний. Висновок комісії має серй­озні наслідки для дитини.

Соціальний працівник вивчає історію розвитку дитини, особливості її поведінки вдома і в суспільстві. Він збирає інфор­мацію, що допомагає йому визначити, як розвивалася дитина. Іноді батьки відчувають тривогу у зв’язку з обстеженням своєї дитини. Це пов’язано з тим, що надання ними деякої інфор­мації, корисної для оцінювання дитини, порушує питання, що хвилюють і викликають неприємні спогади. У цих обставинах соціальний працівник повинен переконати батьків у тому, що будь-яка інформація, яка йде від них, буде надана лише фахів­цям, які проводять обстеження. Гарантія конфіденційності до­помагає батькам подолати свій страх. Іноді соціальний праців­ник кілька разів зустрічається з батьками дитини, оскільки для того, щоб добитися від батьків довіри і співпраці, потрібен час. Соціальний працівник, за необхідності, бере у батьків дозвіл на збір медичної та іншої діагностичної інформації.

Психологи, у свою чергу, використовують психологічні те­сти, призначені для виявлення емоційних порушень, оцінки рівня інтелектуального розвитку. Педагог спостерігає за пове­дінкою дитини в класі, роблячи відмітки в документі щодо кількості часу, що йде у дитини на навчання, порівнює з кількістю часу, який вона витрачає безцільно. Зібравши всі дані, члени мультидисциплінарної бригади зустрічаються з батьками. На цій зустрічі бригада виносить свою ухвалу з при-

воду того, чи має дичина потребу в спеціальній освіті. Батьки повинні дати письмову згоду на те, щоб їхня дитина здобула спеціальну освіту. Бони можуть відмовитися під цього, а також можуть домагатися рішення, згідно з яким їхня дитина не по­требує спеціальної освіти. Шкільна соціально-виховна робота в С11ІА- це сфера діяльності, що розвивається. Її життєвість ілю­струється тим фактом, що починаючи з 70-х pp. XX ст. в різних штатах з’явилися нові організації соціальних працівників, у країні були проведені декілька конференцій з шкільної соці­альної роботи. Почали видаватися журнали - «Соціальна робота в системі освіти» і «Журнал шкільної соціальної роботи».

У США здавна функціонує Психолого-педагогічна служба «Гайденс» (від дієслова «гайд», що означає «вести», «направ­ляти») - яка надає допомогу в скрутній для людини ситуації, допомогу в пізнанні себе і навколишнього світу, в осмисленому застосуванні своїх знань для успішного навчання, розвитку, вибору професії і життєвого шляху. Служба була організована Френком Парсонсом у 1908 р.

У сферу діяльності служби залучено чимала кількість осіб: каунслер (радник, вихователь), соціальний працівник, психо­лог, співробітник, що відповідає за відвідуваність учнів (у школі), вчителі-консультанти, вчителі «домашньої кімнати», аташе зі зв’язків з органами юстиції, лікар, медсестри, керів­ники гуртків і клубів, асистенти-секретарі. Діяльність каунс- лера може включати низку аспектів. Іноді практикується роз­межування обов’язків між каунслерами: один займається на­вчальними проблемами, інший - професійною орієнтацією, третій - соціальними проблемами. В середньому на одного ка- унслера доводиться 400 дітей, а в окремих школах - менше 200. Серед помічників каунслера - вчитель «домашньої кімнати». «Домашня кімната» - це клас, закріплений за групою учнів, де вони збираються разом щодня. Під час таких зустрічей надаєть­ся різнопланова інформація, організовуються дискусії, бесіди, консультації.

Шкільний соціальний працівник, зазвичай, працює за су­місництвом у декількох навчальних закладах. На відміну від каунслера, він займається тільки з невеликою групою учнів, яка потребує спеціальної допомоги. Особливістю таких учнів є їхня поведінка з відхиленням від норми (вживання алкоголю, наркотиків, правопорушення). Соціальний працівник прово­дить обстеження сім’ї, збирає детальні відомості про поведінку учня в школі і поза нею. На підставі цих даних ведеться робота всіх підрозділів служби «Гайденс» з дітьми і підлітками. Ата­ше по контактах з органами правосуддя служить посередником між органами юстиції, сім’єю і школою.

«Гайденс» - це цілий комплекс підрозділів, що включає різні служби. Головним завданням служби вимірювання є збір, систематизація, оцінка і аналіз всієї інформації про дитину. Під час вступу дитини в школу на неї заводиться певне досьє, оскільки фахівці служби вважають важливими знати домашні умови, матеріальний статок сім’ї, район мешкання, мову. Все це допомагає педагогам краще зрозуміти поведінку дитини. Служба інформації займається поширенням інформації з усіх питань діяльності «Гайденс»; служба консультування - чи не найважливіша частина системи, що здійснює індивідуальну ро­боту з особою; служба спрямування займається влаштуванням школярів на роботу або навчання в інший навчальний заклад; служба контролю за результатами програми «Гайденс» вико­нує функції зворотного зв’язку.

Робота з дітьми з неповних сімей, жертвами розлучення батьків - один зі спеціальних розділів служби «Гайденс». Гос­трою і хворобливою проблемою є підлітки-утікачі. Служба «Гай­денс» об’єднує всі виховні сили суспільства - сім’ю, школу, об­щину, церкву. Вражає різноманіття напрямів і програм у діяль­ності служби. Окрім традиційних, є напрями роботи з проблем правопорушень, гомосексуалізму і багатьох інших.

Молодіжна політика у США. Завдання молодіжної політи­ки у США можна сформулювати таким чином: сприяння вільно­му розвитку молоді, вирішення специфічних проблем молодо­го покоління, а також пошук можливостей для фінансування відповідних програм.

Пріоритетними напрямами в роботі з молоддю стали: по­шук можливостей з координації діяльності, спрямованої на сприяння розвитку молоді; здійснення цільового фінансуван­ня; зміцнення співпраці між всіма громадськими структура­ми, що представляють інтереси молоді, і концентрація їх зу-

силь на роботі з проблемними і соціально небезпечними пред­ставниками молодого покоління.

Так, у 1984 р. пріоритетним напрямом стала профілактика злочинності неповнолітніх. Відповідний відділ Міністерства охорони здоров’я і соціальних служб зобов’язав кожне відом­ство надати кошти для реалізації сумісних проектів з метою профілактики підліткової злочинності. Діяльність цілої низки установ і організацій свідчить про те, що молодіжна політика формується як самостійна галузь політики, про що свідчить діяльність створеного в 1978 р. Інституту молодіжної політи­ки, який займається в основному спостереженнями за реаліза­цією програм федерального уряду зі сприяння розвитку молоді, аналізом цих програм, проектів законів.

Увагу уряду США до проблем молоді засвідчує той факт, що один раз на 10 років, починаючи з 1909 p., проводиться конфе­ренція Білого дому з питань дітей і підлітків. У ході конфе­ренцій аналізуються і оцінюються як сучасне положення дітей і підлітків у США, так і перспективи на майбутнє.

В окремих штатах молодіжна політика розробляється На­ціональною конференцією законодавців штату і Національною асоціацією губернаторів. Молода людина, що досягла повноліт­тя, бере на себе юридичну відповідальність за всі свої вчинки. Кожен штат самостійно визначає вік, відповідний настанню повноліття. У більшості штатів він становить 18 років. У низці випадків дитина може прийняти на себе обов’язки дорослої лю­дини ще до досягнення нею повноліття. Оголошення дитини достроково повнолітньою означає для неї припинення батькі­вської опіки, коли дитина живе окремо від батьків і самостійно заробляє собі на життя. В цьому випадку вона повинна подати прохання до суду у справах неповнолітніх і отримати формаль­не визнання її повнолітньою. У більшості штатів дитина вва­жається повнолітньою з моменту вступу до шлюбу і у всіх шта­тах - з моменту вступу на військову службу.

Чимало громадських і приватних організацій, що існують у США, надають допомогу дітям і підліткам. Деякі з них займа­ються виключно або переважно наданням послуг, опікою, на­данням консультаційної допомоги, інші прагнуть змінити умо­ви життя підростаючого покоління. Надання допомоги моло­дим людям, які її потребують, - це завдання системи молодіж­ного сервісу, класичними компонентами якої є опікування не­повнолітніх і ювенальна юстиція. Сюди ж відносять всі заходи, що входять у поняття «Сприяння розвитку молоді» (ініціативи в галузі охорони здоров’я, розробка і реалізація стратегії щодо забезпечення зайнятості молодих людей, соціально-педагогіч­не консультування, профілактична робота з соціально небезпеч­ними і такими, що вже вчинили злочинні діяння підлітками, організація дозвілля). Питання надання молоді соціальних та інших послуг, фінансування цієї діяльності регулюються пев­ними федеральними законами.

Існують федеральні закони, які мають особливе значення для роботи з молоддю. Зокрема:

Закон про попередження жорстокого поводження з дітьми має на меті: розробку єдиного і всеосяжного визначення яви­ща, що отримало назву «Жорстоке поводження з дітьми»; коор­динацію всіх зусиль, що здійснюються в країні, спрямованих на виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми, а та­кож на профілактику цього явища; реалізація проектів, пов’я­заних з вивченням і розробкою нових методів виявлення і профі­лактики жорстокого поводження з дітьми.

Закон про втікачів з дому і бездомних дітей. Його метою є: задоволення потреб дітей, що втекли з дому; повернення підлітків в сім’ю і надання їм допомоги; зміцнення відносин у сім’ї і спри­яння молоді при вирішенні сімейних проблем; надання допомо­ги підліткам при визначенні перспектив на майбутнє.

Закон про надання допомоги зниклим дітям. На підставі закону, «зниклими дітьми» вважаються особи до 18 років, місце знаходження яких невідоме їхнім батькам або опікунам. Зако­ном передбачається координація зусиль, спрямованих на пошук і виявлення дітей, а також надання коштів, необхідних для ство­рення відповідної інформаційної системи. Відповідно до вимог закону, були створені Національний центр з надання допомоги зниклим і дітям, які піддаються жорстокому поводженню, Кон­сультаційний комітет у справах зниклих дітей та безкоштов­ний «Телефон довіри».

Закон про надання допомоги з усиновлення дітей. Основні аспекти цього закону: недопущення недоцільного розлучення дітей і їх батьків; підвищення якості опікунської та іншої діяль­ності, орієнтованої на забезпечення благополуччя дітей і їх сімей; надання допомоги з усиновлення, об’єднання з сім’єю, реалізації інших планів довгострокового забезпечення.

Закон про сприяння у професійній підготовці набув чин­ності у 1983 р. і замінив собою Закон про професійне навчання. Даний Закон гарантує надання коштів для професійної підго­товки підлітків і дорослих - малозабезпечених або таких, що мають обмежену сферу діяльності. Відповідно до закону, губер­натор кожного штату має створити координаційну раду з пи­тань професійної підготовки. До 10% коштів, виділених на ре­алізацію положень закону, використовуються для роботи з підлітками, які не мають атестату зрілості; з підлітками, які стали батьками; з підлітками, що скоїли правопорушення, за­лежними від алкоголю і наркотиків; з підлітками з недостатнім знанням англійської мови; а також у роботі з літніми наймани­ми робітниками, колишніми військовослужбовцями та інвалі­дами. На потреби підлітків виділяється не менше 40% всіх коштів, що є в рамках програми. Частина, що залишається, вкладається в розробку і реалізацію програм з організації прак­тичних занять, професійного навчання на робочих місцях, про­грам з працевлаштування, оцінки професійної придатності.

У соціальній роботі США особливе місце займають молодіжні телефонні психологічні служби, які створюються в основному при провідних дитячих психотерапевтичних центрах. Включен­ня «Телефону довіри» в систему спеціалізованої медичної допо­моги вважається однією з непорушних умов його організації. Один із перших юнацьких «Телефонів довіри» - Філадельфійсь­кий - розташовується при церкві, куди в години служби стікаєть- ся все навколишнє населення, у тому числі і молодь. Консульту­вання, розпочате по телефону, може мати продовження в осо­бистій бесіді біля входу в приміщення служби або прямо на при­леглій до нього вулиці. На відміну від «Телефону довіри» для дорослих, юнацький «Телефон довіри» працює не цілодобово, а починаючи з середини дня, коли підлітки з шкіл і коледжів по­вертаються додому (а дорослі ще на роботі), і до ранку наступного дня. Тривалість бесіди ЗО хв., виключаючи особливо важкі ви­падки, коли вона може продовжитися і довше.

Американські дослідники прийшли до висновку, що до­цільно включати в штат «Телефону довіри» соціальних праців­ників. Саме ці люди мають певні знання з психології і орієнту­ються в сучасних проблемах підлітків, можуть розмовляти «мо­вою нового покоління», знають, що цікавить молодь у музиці, політиці, моді, володіють основами валеології, уміють і співчу­вати, і розуміти, і співпереживати чужій біді - можуть допо­могти підліткам орієнтуватися в сучасних соціальних умовах. Вік співробітників підліткових телефонів довіри від 18 до 68 років, це найголовніший критерій для відбору консультантів. Робота телефонних служб для підлітків і юнацтва в США має психологічний характер. Приблизно третина абонентів, котрі вийшли на контакт, відповідає мовчанням, дає «відбій», про­сить вибачення за помилкове попадання. Чимало звернень має діловий характер, коли функція консультанта зводиться лише до того, щоб дати разову консультацію, повідомивши необхід­ну інформацію. Бувають випадки, коли консультування, на­впаки, виходить за рамки разової бесіди і абонентові призна­чається зустріч у центрах чи пунктах соціально-психологіч­ної допомоги.

Більшість «запитів» (біля 60%) надходять від дівчат (часті­ше) і хлопців (значно рідше). Приблизно сьома частина звер­нень надходить від молоді старше 18-ти. Проте, телефонують бабусі і батьки (переважно матері, дуже рідко - батьки).

Проблеми, з якими підлітки телефонують у молодіжну пси­хологічну службу довіри, можна згрупувати таким чином. Суб’­єктивні переживання з приводу спілкування з іншими - со­ромливість і страх, що перешкоджають спілкуванню; бажання користуватися великим успіхом в однолітків; переживання відчуття образи на когось; тиск і загрози з боку компанії од­нолітків. Особливо виділяється проблема спілкування дівчат з однолітками (зафіксована хвиля насильства серед дівчат, яка збільшилася за останні роки). Взаємини в сім’ї - нерозуміння з боку батьків, контроль і жорстокі заборони, боротьба підлітків за самостійність, втечі із дому, сімейні конфлікти, хвилюван­ня про членів сім’ї. Проблема « хлопці-дівчата» поза сферою сек­су - сварка з улюбленою людиною і страх втратити любов, су­перництво і ревнощі, бажання привернути увагу того, хто подо-

бається, відсутність взаємності, пошук знайомств тощо. Секс і вагітність - тиск з боку партнера з вимогою інтимної близькості, пошук інформації про контрацептивні засоби, рання вагітність, переживання страху перед венеричними захворюваннями, сек­суальні комплекси і функціональні сексуальні порушення. Школа - успішність, несправедливість і переслідування з боку вчителів, відмова ходити в школу, проблеми життєвого призна­чення, вибору професії. Відносини із законом - пошук право­вої інформації, проблеми, які стосуються юридичних питань: загрози бути засудженим за протиправні дії. Проблеми, пов’я­зані з прийомом медикаментів і хімічних речовин, - пошук ме­дичної інформації, побоювання у зв’язку з вживанням медика­ментів, наркотична залежність, алкоголізація, нещасні випад­ки і самоотруєння. Дозвілля і молодіжна культура. Проблеми, перераховані вище, але ті які вимагають прямої участі консуль­танта телефонної психологічної служби в їх вирішенні - потре­ба в житлі, роботі або грошах; довідки і посередництво у вста­новленні контактів з різними установами і соціальними служ­бами. Внутрішній емоційний стан особи підлітка, не пов’яза­ний ні з однією з вказаних вище проблем, - відчуття провини, туги, порожнечі і самотності, відчаю; страждання з приводу своєї фізичної зовнішності; переживання втрати сенсу життя; намір покінчити з життям. Ефективність діяльності телефону довіри залежить від володіння консультантом технологією спілкування по телефону.