Медичне обслуговування

Серйозні зрушення у 1930-ті роки відбулися у медичному обслуговуванні населення. Збільшувалися асигнування на потреби медицини, розширювалася мережа лікувальних і оздоровчих закладів. В Україні видатки на охорону здоров'я зросли з 40 млн. крб. у 1929 р. до 1,1 млрд. крб. у 1937 р. У 1940 р. в республіці працювали 2,5 тис. лікувальних закладів проти 1,4 тис. у 1913 р. Лікарів у 1940 р. було 35,5 тис., або в 5 разів більше, ніж до революції, середнього медичного персоналу -102 тис. проти 12 тис. у 1913 р. Кількість лікарняних ліжок збільшилася з 47,7 тис. до революції до 161 тис. у 1940 р., на 10 тис. чол. населення у 1913 р. їх було 13,6, у 1940 р. — 37,7. Збільшувалася мережа пологових будинків, дитячих садків та ясел. Жіночих консультацій, дитячих поліклінік і амбулаторій у 1940 р. налічувалося 1,8 тис., дитячих садків — 3,4 тис. Напередодні війни в республіці діяли 517 санаторіїв, 237 будинків відпочинку. Але якість медичного обслуговування залишалася низькою.

Отже, в соціальному розвиткові і динаміці матеріального добробуту народу у 1930-ті роки відбувалися суперечливі процеси. Було ліквідовано безробіття, набагато збільшилася чисельність робітників і службовців. Але в той же час зарплата відставала від зростання цін, знижувалися реальні доходи трудящих, мізерною залишалася оплата праці колгоспників, погіршилося харчування населення, село постраждало від страшенного голоду 1932-1933 рр., постійним став дефіцит товарів широкого вжитку, загострилася житлова криза. Зниження життєвого рівня широких народних мас стало результатом форсованої індустріалізації і насильницької колективізації, волюнтаристського, некомпетентного сталінського керівництва країною.

Крім того, внаслідок ліквідації приватної власності і фактичного одержавлення всіх засобів виробництва, в тому числі у селі, майже в усіх людей було відібрано економічні джерела незалежного існування, і вони були перетворені в своєрідних наймитів держави, а, отже, були повністю підпорядковані владі і волі партійно-державних чиновників, які здебільшого зневажливо ставились до потреб і елементарних прав рядових громадян. У ході радикальних змін у соціальному складі і структурі суспільства ламався старий спосіб життя, психології, звичаїв, традицій, що витворювалися віками, посилювалася незахищенність простих людей перед незборимою силою державних органів тоталітарного режиму, розвилася люмпенізація значних верств населення.

Конституція срср 1936 р. Конституція урср 1937 р. Розходження між словом і ділом

На початок другої половини 1930-х років, після потрясінь форсованої індустріалізації і суцільної насильницької колективізації, Сталін і його оточення під тиском об'єктивних реалій змушені були послабити свої волюнтаристичні устремління. У другій п'ятирічці темпи розвитку промисловості були зменшені, село після розорення в ході "розкуркулення" і голоду 1932-1933 рр. стало потроху виходити з кризисного становища, була відмінена карткова система і поліпшилось харчування населення. Водночас усе більше згорталася демократія, наростав адміністративно-бюрократичний тиск, посилювалися репресії.

Сталін і його прихильники, спекулюючи на вірі широких мас у соціалістичні ідеали і їх забобонному схилянні перед "генієм людства", вирішили вдатися до політичної демагогії — оголосити створене за сталінськими мірками суспільство побудованим в основному соціалізмом. Для юридичного закріплення цієї ідеї у лютому 1936 р. на VII з'їзді Рад СРСР було схвалено постанову про внесення змін до Конституції СРСР, а потім вирішено було взагалі створити нову Конституцію. Головою Конституційної комісії став Сталін, у ній брали участь Бухарін, Криленко, Бубнов, Радек, Чубар, Любченко та ін.

Нова Конституція СРСР, що дістала назву "сталінської", була прийнята Надзвичайним VII з'їздом Рад СРСР, що відбувся 25 листопада—5 грудня 1936 р. у Москві. З доповіддю про проект Конституції виступив Сталін. Саме в цій доповіді Сталін заявив, що "наше радянське суспільство добилося того, що воно вже здійснило в основному соціалізм, створило соціалістичний лад, тобто здійснило те, що у марксистів називається інакше першою або нижчою фазою комунізму. Значить, у нас уже здійснена перша фаза комунізму, соціалізм."

Відповідно нова Конституція законодавчо закріпила це положення Сталіна. "Союз Радянських Соціалістичних Республік, — проголошувалось у ст.1 Конституції, —є соціалістичною державою робітників і селян". У ст.3 Конституції говорилося, що "вся влада в СРСР належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих". У Конституції вказувалось, що "економічну основу СРСР становить соціальна система господарства і соціалістична власність на засоби і знаряддя виробництва".

За новою Конституцією найвищим органом державної влади, замість Всесоюзного з'їзду Рад, стала Верховна Рада СРСР у складі двох рівноправних палат— Ради Союзу і Ради Національностей, а в період між сесіями Верховної Ради —Президія Верховної ради (замість ЦВК Рад). Найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади СРСР була Рада Народних Комісарів.

Конституція проголошувала добровільність об'єднання в СРСР і рівноправність радянських республік. "Союз Радянських Соціалістичних Республік, — говорилося в Конституції, — є союзною державою, створеною на основі добровільного об'єднання рівноправних Радянських Соціалістичних Республік". За кожною союзною республікою зберігалося право вільного виходу з СРСР.

Відповідно і на основі Конституції СРСР були розроблені і схвалені конституції союзних республік, у тому числі і УСРР. 13 липня 1936 р. ЦВК Рад Української РСР створив Конституційну комісію для підготовки нової Конституції Республіки. До її складу ввійшли Затонський, Косіор, Любченко, Петровський, Постишев, Чубар, Якір та ін. (всього 31 чол.) З січня 1937 р. Надзвичайний XIV Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив Конституцію — Основний Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки. Нова Конституція УРСР зафіксувала, що з метою здійснення союзними республіками взаємодопомоги по  лінії економічної і політичної, рівно як по лінії оборони, Українська Радянська Соціалістична Республіка добровільно об'єдналась з іншими рівноправними Радянськими Соціалістичними Республіками. Нова Конституція УРСР сприйняла всі основні положення Конституції СРСР, які визначали принципи суспільного і державного ладу, права і обов'язки громадян, і, відповідно до союзної Конституції, законодавчо закріпляла тезу про перемогу соціалізму в республіці.

Конституція СРСР і конституції союзних республік формально робили значний крок уперед у демократизації країни, у розширенні прав і свобод громадян. Але проголошені Конституцією норми розійшлися з репресивно-бюрократичною практикою, репресивним режимом сталінщини. Слово ввійшло у пряму суперечність з ділом, з практикою.

За новою Конституцією СРСР і Конституцією УРСР ліквідувались усі обмеження при виборах рад. Вибори депутатів до всіх рад проводились на основі загального, рівного і прямого права при таємному голосуванні. Всім громадянам гарантувалось рівне право обирати і бути обраними до рад. Конституція надавала всім громадянам право на відпочинок, на матеріальне забезпечення в старості, а також у разі хвороби і втрати працездатності, право на освіту, забезпечувала рівноправність громадян, свободу слова, друку, зборів і мітингів, вуличних походів і демонстрацій, недоторканість особи, житла і таємниці переписки.

Але як Конституція СРСР, так і Конституція УРСР, проголосивши права і свободи громадян, не забезпечили можливостей реалізації їх на практиці. Вибори рад, що проводились під диктатом партапарату на безальтернативній основі, перетворювались на пусту формальність і не допускали справжнього волевиявлення народу. Проголошувалась недоторканість особи і житла, неможливість ув'язнення без суду, а на практиці проводились масові арешти і розстріли, численні позасудові репресії. Прокламувалась рівноправність громадян, а селяни, як і раніше, не мали паспортів і не могли за своїм бажанням змінити місце проживання, тобто фактично були прикріплені до землі.

Однак багато трудящих, безмежно вірили в ідею соціалізму, а Сталіна розглядали як його символ, не мали належного політичного досвіду і здійснення демократичних принципів на практиці, а також жили в умовах панування тоталітарної системи, сприймали тодішній репресивний режим як такий, що спрямовує розвиток суспільства соціалістичним шляхом і, відповідно, підтримували його. 12 грудня 1937 р. на основі нової Конституції відбулися перші вибори до Верховної Ради СРСР, які проходили під знаком блоку комуністів і безпартійних і під прямим контролем та диктатом партійного апарату. У них взяли участь 96,8% загальної кількості виборців. За кандидатів блоку комуністів і безпартійних до Ради Союзу було подано 98,6% голосів, при виборах до Ради Національностей — 97,8%. Від УРСР до Верховної Ради СРСР було обрано 127 депутатів.

26 червня 1938 р. були проведені вибори до Верховної Ради УРСР, в яких взяли участь 99,6% загальної кількості виборців, з яких 99,5% проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. До Верховної Ради УРСР було обрано 304 депутати.

 Перша сесія Верховної Ради УРСР відбулася 25-28 липня 1938 р. Головою Верховної Ради Української РСР сесія обрала М.Бурмистенка, заступниками голови —О.Корнійчука і П.Радченка. Було обрано Президію Верховної Ради УРСР на чолі з Л.Корнійцем. Верховна Рада утворила уряд республіки — Раду Народних Комісарів. Головою було затверджено Д.Коротченка.

24 грудня 1939 р. відбулися вибори до місцевих Рад депутатів трудящих. В Україні до місцевих Рад було обрано 232 тис. депутатів.

Питання про характер побудованого в 1930-ті роки суспільства

Як уже зазначалось вище, ще на надзвичайному VIII з'їзді Рад СРСР у грудні 1936 р. Сталін заявив, що в нашій країні "здійснена в основному перша фаза комунізму, соціалізм". В резолюції ж XVIII з'їзду ВКП(б) (10-21 березня1939 р.) про третій п'ятирічний план розвитку народного господарства СРСР (1938-1942 рр.) вказувалось, що "СРСР вступив у третьому п'ятиріччі в нову смугу розвитку, в смугу завершення будівництва безкласового соціалістичного суспільства і поступового переходу від соціалізму до комунізму…". Указані положення були сприйняті всім суспільством як істина, і відтоді в усій літературі, в усіх радянських підручниках час побудови соціалізму датувався 1936-1937 рр., причому не піддавалось сумніву, що це був соціалізм, передбачуваний основоположниками марксизму-ленінізму.

В історіографії існують різні думки про характер радянського суспільства. Деякі вважають, що суспільство, побудоване в СРСР у 1930-ті роки, не можна вважати соціалістичним, оскільки воно не відповідає вимогам, які ставляться перед соціалізмом. Інші висловлють думку про те, що це суспільство є справді соціалістичним, а відступи від ленінської моделі соціалізму, допущені за часів сталінщини, неістотні і не змінили суті соціалізму. Багато вчених, визнаючи серйозні деформації, що їх зазнало радянське суспільство в період диктатури Сталіна, для оцінки побудованого ладу вживають різні терміни: "ранній", "спрощений", "казармений", "феодальний", "догматичний", "бюрократичний", "бюрократично-централістський", "адміністративно-бюрократичний", "примітивний", "спотворений", "зрівняльний", "апаратний", "державний" тощо.

Кожне із цих визначень у тій чи іншій мірі характеризує якусь сторону "сталінського соціалізму". Справді, для соціалізму, як це уявляли його теоретики, характерною мала бути власність трудящих на засоби виробництва, яка виключає експлуатацію людини людиною. А в СРСР вся ця власність була одержавлена. Правда, нею розпоряджалась керівна еліта, трудящі були від неї відокремлені і перетворені на звичайних найманих працівників держави. Соціалістична демократія лише проголошувалась, а насправді владу в своїх руках зосереджував партійно-державний апарат, все життя в країні було підпорядковане державі, тоталітарній бюрократичній системі, на вершині якої стояв Сталін. Внаслідок цього в керівництві країною панували волюнтаристські рішення, допускалися величезні помилки і прорахунки. Створена бюрократична система управління економікою, підпорядкована повністю політичним структурам, була неефективною, нераціональною, такою, що гальмувала творчу активність працюючих, і через це певних господарських успіхів можна було досягати лише при небачено великому марнотратстві людських і матеріальних ресурсів. При цьому в розвитку економіки на першому плані стояли завдання збільшення державної власності, зростання виробництва, а не забезпечення насущних потреб виробника, людини. Інтереси людини — матеріальні і духовні, її розвиток і благополуччя — не були поставлені в центр уваги. Не було досягнуто соціальної справедливості, ігноровані загальнолюдські цінності, принципи гуманізму.

Таким чином, побудоване у 1930-ті роки суспільство лише формально можна вважати соціалістичним. По суті це було тоталітарне суспільство, де панував антинародний терористичний сталінський режим