Ліквідація неписьменності

Першочерговим завданням у галузі культури була ліквідація неписьменності і малописьменності. Оскільки ця робота проходила не досить інтенсивно, ВУЦВК і РНК УСРР 3 липня 1929 р. прийняли постанову „Про заходи з ліквідації неписьменності серед дорослої трудящої людності УСРР”, де ставилось завдання ліквідувати неписьменність осіб віком від 14 до 35 років, яких у 1928 р. налічувалось в Україні 5 млн. чол., протягом двох-трьох років. До ліквідації неписьменності залучалися всі письменні. Був висунутий лозунг: „Кожний письменний – навчи неписьменного!”

Широкий наступ усієї громадськості на неписьменність давав свої наслідки. На початок 1939 р. письменними були 85,3% населення віком від 9 років і старше, але, все ж таки, неписьменними залишалися ще близько 15%.

 

Розвиток шкільної освіти

Поряд з ліквідацією неписьменності одним з найважливіших завдань культурного будівництва було надання дітям загального початкового навчання та піднесення народної освіти. За постановою ЦК КП(б)У від 23 серпня 1930 р. „Про запровадження обов’язкового загального початкового навчання, в Україні” вводилося загальне обов’язкове чотирирічне навчання для всіх дітей і підлітків віком від 8 до 15 років. Зусиллями органів народної освіти, які у 1927 – 1933 рр. очолював М.Скрипник, і громадськості на кінець першої п’ятирічки в Україні було здійснено загальне початкове навчання і республіка наблизилась до завершення загального семирічного навчання. У 1932/33 навчальному році п’ятими класами семирічки було охоплено 92% дітей, які закінчили початкову школу.

XVІІ з’їзд ВКП(б) (січень – лютий 1934 р.) поставив завдання „здійснення загального обов’язкового політехнічного навчання в обсязі семирічки”, а ХVІІІ з’їзд (березень 1939 р.) – „здійснення загального середнього навчання в місті і завершення на селі і в усіх національних республіках загального семирічного середнього навчання...”. Хоча ці завдання не були повністю виконані, зроблено було багато, причому Україна випереджала в цій справі інші республіки. З переходом до проведення в життя семирічної і повної середньої освіти постали складні питання: про структуру школи, шкільний режим і обсяг та характер знань, що їх мала давати школа учням. Оскільки у той час утвердилася тоталітарна  система, усі ці питання розв’язувалися за директивами зверху, за постановами ЦК ВКП(б) і РНК СРСР.  За цими постановами запроваджувалася єдина система народної освіти: початкова школа (4 класи), неповна середня (7 класів) і середня (10 років). Змінювались програми і підручники з усіх предметів, що викладалися в школі, вони ставали теж однотипними для всіх шкіл, їх автори мусили трактувати всі проблеми тільки в руслі марксистсько-ленінської ідеології.

Розширювалась мережа шкіл та їхня матеріальна база, збільшувалась чисельність учнів і вчителів. За 1929 – 1941 рр. в УСРР було збудовано і введено в дію 4619 шкіл. Усього шкіл у 1940/41 р. було 30881. Кількість учнів збільшилася з 2448 тис. у 1927/28 р. до 6687 тис. у 1940/41 р. Учителів у школах республіки працювало у 1927/28 р. 70 тис., у 1940/41 р. – 251 тис.

Але наростаюча атмосфера загальної підозри, вишукування „ворогів народу” в умовах України, передусім українських буржуазних націоналістів, привели до згортання процесу українізації школи. Так, уже в 1937/38 навчальному році кількість учнів, що навчалися українською мовою, зменшилася до 82,4%. Перестали діяти і більшість шкіл з викладанням мовами національних меншостей. Було репресовано багато вчителів, особливо викладачів української мови і літератури, працівників Наркомосвіти УСРР.