Проведення форсованої насильницької колективізації

Узявши курс на суцільну колективізацію, Сталін і керований ним ЦК, а під їхнім прямим тиском і місцеві керівники при вирішенні долі мільйонних селянських мас повністю ігнорували їхню волю, інтереси, настрої і бажання, без їхньої участі встановлювали плани, форми і терміни колективізації, свідомо, наперед програмуючи застосування адміністративних, примусових заходів, порушення добровільності. Виступаючи у грудні 1929 р. на конференції аграрників-марксистів, Сталін прямо заявив, що необхідно „насаджувати на селі великі соціалістичні господарства у вигляді радгоспів і колгоспів”. Сталін і його прихильники вели жорстоку лінію на всемірне форсування колгоспного будівництва, тому багато керівників дотримувалися думки, що „краще перегнути, ніж недогнути”.

Унаслідок голого адміністрування рівень колективізації швидко піднімався вгору. В Україні з січня по березень 1930 р. кількість колективізованих господарств збільшилася майже в 4 рази (з 16,4% до 64,4%).

Оскільки селянство виявляло масове незадоволення і почались селянські хвилювання, в опублікованій 2 березня у „Правде” статті  Сталіна „Запаморочення від успіхів” і схваленій 14 березня ЦК ВКП(б) постанові „Про боротьбу з виконанням партлінії в колгоспному русі” засуджувались перегини, але основна вина за допущені викривлення перекладалась на місцевих працівників, які були звинувачені в „головотяпстві”. Почався масовий вихід селян із колгоспів, внаслідок чого з першої половини березня до вересня 1930 р. кількість селянських дворів у колгоспах України зменшилась більше ніж наполовину (з 64,4% до 28,4%).

Знущання над селянством Сталін і його оточення називали „викривленням” і „помилками”. Але насправді це були не „викривлення” і „помилки”, а відверта адміністративна сваволя і насильство над селянами, що після послаблення весною 1930 р. в подальший час набули масового характеру.

У більшості селян насильно примушували вступати до колгоспів під загрозою розкуркулення, позбавлення виборчих прав тощо. У багатьох селах замість артілей створювали комуни, примусово усуспільнювали житлові будівлі, дрібну худобу, птицю, молочну худобу. Стало поширеним закриття церков без згоди переважної більшості селян, закриття ринків тощо.

Усе це пояснюється як страшенним натиском зверху, так і тим, що в багатьох районах в умовах тоталітарної системи на платних посадах – у сільрадах, у кооперації, в інших установах і організаціях, опинилися працівники, переважно комуністи, які відірвалися від сільськогосподарчої праці і які за будь-яку ціну намагалися утриматися на своїх постах. Поряд з ними були й люди, для яких сільське господарство було чужим, вони не знали життя села, психології селянства, дивилися на селян зверхньо, вважаючи, що підготовчу, роз’яснювальну і організаторську роботу можна замінити чиновницьким декретуванням колгоспного руху зверху, паперовими резолюціями про збільшення  числа колгоспів, примусовим зганянням селян до колгоспів. Разом із тим, серед цих працівників багато було і просто кар’єристів та хапуг, які думали тільки про те, щоб вислужитися перед вищим начальством, просунутися вище ієрархічною адміністративною драбиною та дістати нові привілеї. У селах часто як активісти ходили і брали участь у розоренні справних господарств ледарі, п’янички, люмпенізовані „бідняки” типу Мини Васильовича з роману Олеся Гончара „Твоя зоря”. Згадайте, що Мина Васильович, замість того, щоб працювати, добре господарювати і набувати заможності, хизувався своєю бідністю. „Латаний-перелатаний, - говориться в романі, - наближається з торбою як старцюга з ярмарку. Можливо, що, йдучи до району, Мина навмисне вирядився в таке дрантя, бо ж бідність свою він вважає ніби паспортом, вищістю, перевагою, заслугою”. Оці „латані–перелатані” люмпени, які не хотіли своєю працею вести своє господарство, вічно п’яні, перетворивши свою бідність у своєрідну професію, завдавали великої шкоди селянству своїми беззаконними діями, мародерством, пияцтвом, злочинством.

Під загрозою репресій, зокрема „розкуркулення” та індивідуального, тобто принаймні на 100% вище від звичайного, оподаткування, селян змушували вступати до колгоспів. Унаслідок цього, якщо на початок 1931 р. в Україні було колективізовано 34,4% селянських господарств, то в грудні – відповідно 69,8%.