4.3 Колективізація сільського господарства

Перехід до суцільної колективізації

У 1921 – 1927 рр. на рейках непу було відбудовано сільське господарство, основою якого залишалися індивідуальні селянські господарства. XV з’їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) вважав за необхідне підтримувати всіма доступними заходами бідняцькі та середняцькі верстви села і сприяли „поступовому переходові від індивідуального власницького господарства, яке ще значний час буде базою всього сільського господарства, до колективних форм”. При цьому вказувалося, що перехід селянських господарств до колективного господарювання повинен відбуватися „тільки за згодою на це з боку трудящих селян”. Передбачався розвиток усіх форм кооперації – споживчої, сільськогосподарської, кустарно-промислової. Отже, XV з’їзд партії у своїх рішеннях не ставив завдання негайної масової колективізації, не був „з’їздом колективізації”, як про це писалося згодом у радянській історіографії.

Наприкінці 1927 – на початку 1928 рр. виникла хлібозаготівельна криза, що вплинула на загальне становище в країні, зокрема в більшовицькій партії. Уже на початку 1928 р. в її керівництві чітко визначились дві тенденції, дві лінії. Прихильники однієї з них відповідно до рішень XV з’їзду партії висловлювалися за дотримання принципів непу, за збереження нормальних економічних відносин між містом і селом, за сприяння розвиткові селянських господарств і поступове їх добровільне кооперування. Найбільш послідовно цю лінію відстоювали члени Політбюро ЦК Бухарін, Риков, Томський, які через короткий час були обвинувачені Сталіним у „правому ухилі” й усунені з Політбюро та інших керівних постів. Друга лінія, яка поступово утверджувалася (її проводив передусім Генеральний секретар ЦК Сталін, секретарі ЦК Молотов, Каганович), була спрямована на підрив основ непу, на застосування надзвичайних, примусових, репресивних заходів щодо селянства, на викачування із села для формування темпів індустріалізації додаткової „данини”, тобто на встановленні нееквівалентного обміну між містом і селом, на негайну примусову колективізацію.

Уже в січні 1928 р., під час поїздки по Сибіру з метою прискорення хлібозаготівель, у своїх виступах перед місцевими працівниками Сталін категорично вимагав притягати до судової відповідальності за статтею 107 Кримінального кодексу РСФРР так званих куркулів, які негайно не здадуть всіх залишків хліба державі за державними цінами. Хоча 107 стаття КК РСФРР (127 стаття Кримінального кодексу УСРР) передбачала покарання за спекуляцію – скуповування і перепродаж товарів за підвищеними цінами з метою наживи, а у селян було зерно, ними вироблене, і воно не перепродувалось, а не здавалось державі через низькі ціни. Сталін наказав застосовувати цю статтю щодо селян, при чому, щоб заохотити бідняків до участі у відбиранні хліба у куркулів і заможних селян, 25% конфіскованого хліба розподілялося серед бідноти. Ця ж вимога і погрози за невиконання містилися і в листі до всіх організації ВКП(б) від 13 лютого 1928 р., підписаному Сталіним. При цьому тут уже говорилось не просто про куркульство, а про „куркульські і заможні верстви” села, тобто і про міцних середняків. До того ж, якщо до літа 1929 р. весь хліб у центральні й місцеві заготівлі поступав через закупки, то з цього часу постановами урядів РСФРР і УСРР було узаконено порядок встановлення планових завдань селам і розкладка сільського плану серед окремих дворів. При цьому на господарів, які не виконували планів по здачі хліба, мали накладатися в адміністративному порядку штрафи, у межах п’ятикратного розміру належного до здачі хліба, із застосуванням у випадку необхідності продажу з торгів майна вказаних селян.

З січня 1928 р., виконуючи розпорядження ЦК, місцеві працівники здійснювали надзвичайні заходи, фактично поновлювали „воєнно-комуністичні” методи, продрозверстку, пряме насильство над селянами. Під тиском зверху в багатьох селах почали проводити масові суди. Тільки за весну і осінь 1929 р. в Україні за неповними даними було обвинувачено в саботажі хлібозаготівель і віддано до суду 33 тис. селян, в числі яких були й середняки та бідняки. Їхнє майно було конфісковано, що фактично означало „розкуркулення”, тобто повне розорення.

Під впливом хлібозаготівельних труднощів Сталін і його найближче оточення дедалі більше утверджувалися в думці, що найприйнятнішим способом розв’язання хлібної проблеми мусить бути організація колгоспів і радгоспів, через які держава могла б безперешкодно забирати хліб у селян.

Створення колгоспів форсувалося уже в 1928 – перший половині 1929 рр. Так, якщо на червень 1927 р. в Україні їх було 5,6 тис., то на жовтень 1929 р. – 15,8 тис.

7 листопада 1929 р. в опублікованій у „Правді” статті „Рік великого перелому” Сталін, незважаючи на те, що на той час у колгоспи вступило 6-7% селянських господарств, заявив, що в „колгоспи пішов середняк”, що „стався корінний перелом у розвитку нашого землеробства”. Під впливом цієї статті Пленум ЦК ВКП(б), який працював 10-17 листопада 1929 р., поставив завдання проведення суспільної колективізації. 5 січня 1930 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову „Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву”, проект якої розробила комісія під головуванням Наркома землеробства СРСР Я. Яковлєва (Епштейна). Були встановлені дуже стислі строки проведення суцільної колективізації. Україна була віднесена до місцевостей, де завершення колективізації планувалося  восени 1931 р. або ж навесні 1932 р. у постанові основною формою колективного господарства визнавалася сільськогосподарська артіль як перехідна форма до комуни.

Ідею ліквідації куркульства як класу Сталін уперше висунув 27 грудня 1929 р. у промові на конференції аграрників-марксистів „До питань аграрної політики в СРСР”. 30 січня 1930 р. Політбюро ЦК ВКП(б) на пропозицію комісії під головуванням Молотова схвалило постанову „Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації”, на основі якої 1 лютого 1930 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову „Про заходи з зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і з боротьби з куркульством”, яка визначала порядок і створювала видимість законності „розкуркулювання”.

Отже, наприкінці 1929 – на початку 1930 р. стала проводитися в життя політика суцільної колективізації і, на цій основі, ліквідація куркульства як класу.