4.2 Індустріальний розвиток усрр Перший п’ятирічний план у промисловості

Із завершенням відбудови народного господарства було вирішено перейти від річних планів до перспективних п’ятирічних планів. Держплан СРСР, головою якого був Г.Крижановський, разом з ВРНГ, головою якої після смерті у 1926 р. Ф.Дзержинського став В.Куйбишев, розробив перший п’ятирічний план у двох варіантах – відправному (мінімальному) і оптимальному (максимальному), показники якого були приблизно на 20% вищими від відправного варіанту. XVI конференція ВКП(б) у квітні 1929 р., а V Всесоюзний з’їзд Рад у травні того ж року затвердили оптимальний варіант плану. Головним завданням першої п’ятирічки був, передусім, розвиток важкої промисловості, зокрема галузей, продукцією якої були засоби виробництва, що мали стати основою індустріалізації всієї країни і забезпечити зміцнення обороноздатності Союзу та техніко-економічну незалежність від капіталістичних країн. На основі загальносоюзного плану Держплан і ВРНГ УСРР розробили п’ятирічний план розвитку народного господарства республіки. У квітні 1929 р. Друга конференція КП(б)У схвалила п’ятирічний план розвитку народного господарства республіки на 1928-1933 рр. У травні 1929 р. цей план був затверджений ХІ Всеукраїнським з’їздом Рад. У п’ятирічному плані ставилося завдання перетворити УСРР у могутню індустріально-колгоспну республіку. Передбачалося вкласти у народне господарство 13 млрд. крб. капітальних вкладень (із 60 млрд. по СРСР). Планувалося валову продукцію народного господарства подвоїти. Передбачалося спорудження багатьох нових заводів, фабрик, шахт, електростанцій та інших підприємств. У сільському господарстві на кінець п’ятирічки планувалося колективізувати 30% селянських господарств. Здійснення першого п’ятирічного плану почалося 1 жовтня 1928 р. Його виконання відбувалося за складних умов. Гострими були продовольчі труднощі, не вистачало товарів першої необхідності, житла. Оскільки матеріальних стимулів підвищення продуктивності праці було обмаль, керівництво партії для її інтенсифікації вирішило використати моральне стимулювання шляхом організації масового виробничого змагання, назвавши його „соціалістичним”. Для його розгортання мало значення опублікування 20 січня 1929 р. в „Правде” статті В. І. Леніна „Як організувати змагання?”, написаної ним ще в кінці грудня 1917 р. XVI конференція ВКП(б), яка схвалила перший п’ятирічний план, 29 квітня 1929 р. звернулася до всіх робітників і трудящих селян Радянського Союзу з закликом ще з більшою енергією розвивати масове соціалістичне змагання, боротися за індустріалізацію, за соціалізм. „Змагання і п’ятирічка, - говорилося у зверненні конференції, - нерозривно зв’язані між собою”. ЦК ВКП(б) 9 травня прийняв спеціальну постанову „Про соціалістичне змагання фабрик і заводів”, в якій соціалістичне змагання розглядалося як метод соціалістичного будівництва і ставилася вимога розгорнути „змагання фабрик, заводів, рудників і підприємств транспорту, яке б охоплювало дедалі ширші маси робітників.” Найбільш поширеною формою виробничого змагання на початку п’ятирічки став рух ударних бригад, які боролися за підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції і поліпшення її якості. Ударники брали участь у роботі виробничих нарад, конкурсів, оглядів і перекличок. Укладалися договори на змагання між колективами окремих заводів, шахт, фабрик. Перший у Радянському Союзі договір на виробниче змагання був підписаний між гірниками шахт „Північна” і „Центральна” тресту „Артемвугілля” 31 січня 1929 р. Всі ці почини інспірувалися партійними та профспілковими органами. У липні 1929 р. з інспірації партійних органів на Луганському паровозобудівному заводі висунули ідею дострокового виконання п’ятирічного плану. Розгорнулося змагання під гаслом: „П’ятирічку – за чотири роки!”. З економічної точки зору – це очевидне безглуздя, оскільки порушувалися всі раніше складені і обґрунтовані елементи плану, різко посилювалася дезорганізація виробництва. Але з політичної точки зору подібні гасла, розпропаговані у пресі, створювали видимість широкої підтримки трудящими планів більшовицької партії,  виховували, особливо у робітничої та колгоспної молоді, віру у неминучу і швидку побудову соціалізму в СРСР. Соціалізм, звісно, вважався найсправедливішим устроєм для трудящих.