Проголошення курсу на пожвавлення діяльності Рад і громадських організацій

Керівництво комуністичної партії, рішуче розправляючись зі своїми політичними супротивниками і посилюючи своє монопольне панування в усій країні, на основі чого формувалася жорстка тоталітарна система, в якій дедалі більше виростала особиста влада Сталіна, разом із тим у своїх публічних заявах і рішеннях демагогічно проголошувало прагнення до демократизації суспільства, залучення до управління державою широких мас робітників і селян, активізації діяльності рад і громадських організацій – комсомолу, профспілок, комнезамів та інших. Зокрема, жовтневий Пленум ЦК РКП(б) 1925 р. постановив завдання – пожвавлення роботи рад, особливо на селі, зміцнення партійних і комсомольських організацій, оздоровлення, посилення і зміцнення профспілок, посилення і поглиблення профспілкової демократії. Керівництво й організація зі здійснення постановлених завдань покладалися на партійні організації. Чисельність партії швидко зростала, головним чином за рахунок прийому робітників, здебільшого слабо політично підготовлених, і частково за рахунок селян-бідняків. На початок 1922 р. КП(б)У налічувала 73,8 тис. чол., а на початок 1928 р. – 196,8 тис. чол. Поряд з радами в селах України в 20-ті роки існували комітети незаможних селян, які у квітні 1921 р. за рішенням ВУЦВК були проголошені “організаціями державного значення”. Оскільки комнезами частину владних функцій відбирали в сільських рад і протиставляли їм себе, у ряді сіл створювалося своєрідне двовладдя. І взагалі орієнтація більшовиків і органів радянської влади передусім на бідняків, багато з яких залишалися бідняками внаслідок свого ледарства і безталанності, упереджене ставлення до заможних селян вела до розколювання села, створення в ньому соціальної напруженості. За умов пожвавлення діяльності сільрад, кооперації та інших громадських організацій на селі відповідно до рішення липневого (1925 р.) Пленуму ЦК КП(б)У і декрету ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 16 листопада 1925 р. комнезами звільнялись від усіх адміністративно-господарських функцій і реорганізовувалися з організацій “державного значення” в організації добровільні, громадські, а повноваження органів влади на селі повністю зосереджувалися в руках рад.  Під контролем більшовиків діяв комсомол, який розглядався як резерв партії, звідки в першу чергу черпались нові кадри. Чисельність комсомольців зросла в Україні з 30 тис. у 1922 р. до 368 тис. у 1928 р. Більшовики повністю поставили під свій контроль профспілки. Чисельність членів профспілок збільшилася з 1240 тис. чол. на початку 1921 р. до 2108 тис. чол. на 1 січня 1928 р.  У 20-х роках діяли також добровільні товариства трудящих – Міжнародна організація допомоги революціонерам (МОДР), Товариство Червоного Хреста, Товариство друзів хімічної оборони (Доброхім), Товариство друзів повітряного флоту (ТДПФ), товариства “Геть неписьменність”, “Друг дітей” та ін. Усі вони здійснювали роботу за вказівками комуністичної партії. Закінчивши з перемогою Громадянську війну, радянська влада, керована більшовицькою партією, на початку 1921 р. зазнала глибокої політичної кризи. Воєнно-комуністична політика більшовиків викликала масове селянське повстанство, незадоволення робітників і виступи в армії та на флоті, яскравим прикладом чого був заколот матросів у березні 1921 р. у Кронштадті. Під тиском реалій у 1921 р. більшовики були змушені відмовитись від воєнно-комуністичної практики й перейти до нової економічної політики. Продрозверстка була замінена продподатком, було дозволено вільну торгівлю й приватне підприємництво, легалізовано товарно-грошові відносини, налагоджувалася фінансово-кредитна система. Хоча неп провадився дуже непослідовно, з великими відступами, він дав великі позитивні результати, унаслідок яких уже в 1925-1926 господарському році народне господарство України в основному було відбудовано. Однак більшість керівних працівників вважали неп вимушеною, тимчасовою політикою, відступом, який має незабаром закінчитися, після чого поновиться здійснення комуністичних принципів. “Цю політику, - говорив Ленін на ІХ Всеросійському з’їзді Рад 23 грудня 1921 р., - ми проводимо всерйоз і надовго, але, звичайно, не назавжди”. Важливою подією розглядуваного періоду було утворення СРСР і входження до його складу Української СРР. Хоча формально всі республіки мали бути рівні, на практиці всі вони, у тому числі й УСРР, були підпорядковані Москві, їх суверенітет був примарним. 1920-ті роки були періодом, коли завдяки політиці українізації, що була проголошена офіційним державним і партійним курсом, і активній творчій діяльності української інтелігенції та її підтримці з боку частини партійних і державних діячів, було зроблено значний крок у розвитку української мови й культури, у піднесенні національної свідомості українських народних мас. Великим гальмом у прогресі всієї країни, у тому числі й УСРР, були монопольна влада комуністичної партії і формування тоталітарної системи, яка поступово підпорядковувала своїй волі всі сфери життя народу.