Розширення повноважень дпу

Після закінчення Громадянської війни й переходу до мирного будівництва постало питання про відмовлення від надзвичайних репресивних заходів і, зокрема, про долю надзвичайних комісій (ЧК). Відповідно до рішення ЦК РКП(б) і декрету ВЦВК від 6 лютого 1922 р. ВУЦВК 22 березня 1922 р. схвалив постанову “Про ліквідацію Всеукраїнської надзвичайної комісії і про організацію Держполітуправління”. За цією постановою ліквідувалася Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУЧК) і замість неї для придушення відкритих контрреволюційних виступів, боротьби із шпигунством, охорони шляхів та кордонів республіки, а також виконання спеціальних доручень Президії ВУЦВК і РНК УСРР з охорони “революційного” порядку при НКВС УСРР створювалося Державне політичне управління (ДПУ), а при губернських виконкомах – політичні відділи. Першим головою ДПУ УРСР став В. Манцев, який перед цим був головою ВУЧК. Одночасно він був призначений і наркомом внутрішніх справ УСРР. Спочатку ДПУ УСРР було підпорядковано ДПУ РСФРР, а після створення СРСР – Об’єднаному державному політичному управлінню (ОДПУ) СРСР, яке діяло вже при Раднаркомі. Коли в серпні 1923 р. В. Мальцева перевели в Москву, головою ДПУ УСРР було призначено його заступника В. Балицького, який став членом колегії ОДПУ, а з 1924 р. – і наркомом внутрішніх справ УСРР. Балицький працював в Україні до серпня 1931 р., коли він був призначений заступником голови ОДПУ СРСР В. Менжинського. В. Балицький повністю впроваджував у життя вказівки Сталіна й всіляко прислужував Кагановичу. Значною мірою саме з його ініціативи і його зусиллями у 20-ті роки здійснювалися масові репресії проти всіх незгодних з лінією Сталіна, зокрема, проти опозиціонерів, української інтелігенції, служителів церкви, фальсифікувалися судові процеси, зміцнювалася тоталітарна система. Недарма Балицького прозвали “Гільйотиною України”. При перетворенні ЧК в ДПУ буцімто передбачалося, що за нових умов непу слід відмовитися від системи репресивних заходів, зокрема, від права, що його мали ЧК, виносити позасудові вироки, висилати в адміністративному порядку підозрілих осіб, за певних умов брати й розстрілювати заручників тощо.  Але на практиці відбулося послідовне збільшення функцій і повноважень Державного політичного управління. Збереглося й розширилося право органів ДПУ на позасудові розправи, адміністративне висилання “соціально небезпечних” людей, направлення до таборів примусової праці, при цьому для висилання достатньо було непролетарського походження. При колегії ОДПУ діяла Особлива нарада, яка в позасудовому порядку розглядала багато справ. Аналогічна Особлива нарада була створена і при ДПУ України. Народний комісар юстиції і прокурор (з 1925 р.) – Генеральний прокурор УСРР Скрипник намагався вести боротьбу за додержання законності в республіці, у тому числі і в діяльності ДПУ. Але з розширенням прав ДПУ його керівництво і, передусім, Балицький прагнули вийти з-під контролю прокуратури й Раднаркому УСРР, що їм і вдалося. Вони підкорялися безпосередньо Москві.