Утворення срср і входження до нього України

Оскільки резолюція, підготовлена комісією, стала директивою ЦК РКП(б), ЦК КП(б)У одразу приступив до її безумовного виконання. 16 жовтня 1922 р. ІІІ сесія ВУЦВКу прийняла постанову, якою доручила урядові УРСР вступити в переговори з урядами радянських республік про об’єднання їх в СРСР і створення загальносоюзних ЦВК і РНК. 10 грудня 1922 р. у Харкові почав роботу VII Всеукраїнський з’їзд рад. З’їзд одностайно прийняв декларацію про утворення СРСР. Були обрані делегати на X Всеросійський і І Всесоюзний з’їзди рад. Аналогічні рішення прийняли також з’їзди рад інших республік. 30 грудня 1922 р. у приміщенні Великого театру в Москві відкрився І Всесоюзний з’їзд рад. Були присутні 2215 делегатів, з них від УСРР – 364. З’їзд затвердив Декларацію і Договір про утворення СРСР, а також обрав Центральний Виконавчий Комітет у складі 371 чоловіка. У той же день, 30 грудня, увечері після закінчення роботи з’їзду відбулася перша сесія ЦВК, яка обрала Президію ЦВК у складі 19 чол.: 11 – від РСФРР, 4 – від УСРР, 3 – від Закавказької РФСР і 1 – від Білоруської РСР. Було обрано чотирьох голів ЦВК – по одному від кожної республіки: Калінін (РСФРР), Петровський (УСРР), Черв’яков (БСРР) і Наріманов (ЗРФСР). До складу СРСР тоді ввійшли чотири республіки: РРФСР, Закавказька РФСР (утворена з трьох закавказьких республік: Грузії, Вірменії та Азербайджану), Українська СРР і Білоруська ССР. Проголошувалося, що всі республіки об’єднувалися на основі добровільності і рівноправності, що вони зберігали за собою право вільного виходу з Союзу. 

Конституційне оформлення Союзу рср

Для підготовки Конституції СРСР ЦВК Союзу у січні 1923 р. створив Конституційну комісію на чолі з Калініним, яка працювала паралельно і під наглядом Конституційної комісії ЦК РКП(б). В Україні у ЦК КП(б)У, ВУЦВКу і Раднаркомі теж почалася робота з вироблення проекту союзної Конституції. Для цього була створена спеціальна комісія РНК УСРР на чолі з Раковським. У ході роботи над договором і Конституцією СРСР серед керівних діячів партії та уряду виявлялися неоднакові погляди на характер створюваного Союзу. Більшість працівників центрального партійного і державного апарату практично стояли на позиції “автономізації” республік у складі РСФРР, тобто на позиції поновлення централізованої унітарної держави. Цьому сприяло й панування в країні єдиної для всіх республік комуністичної партії, утвердження однопартійної політичної системи, при якій не залишалося місця для демократії взагалі і для забезпечення її в національних відносинах зокрема. Питання про національні моменти в партійному й державному будівництві було обговорено на ХІІ з’їзді РКП(б), який працював 17-25 квітня 1923 р. в Москві. З доповіддю виступив Сталін. При обговоренні резолюції з національного питання, підготовленій під керівництвом Сталіна, Раковський вніс поправку, яка змінювала норми представництва в Раді Національностей ЦВК СРСР. За сталінським проектом передбачалося обирати по 4 представники від союзних і автономних республік. РСФРР, за таких норм, мусила мати 64-72 голоси, Закавказька федерація – 12, УСРР і БСРР – по 4 голоси. Раковський запропонував, щоб РСФРР мала не більше 2/5 голосів. Але з’їзд не прийняв поправки Раковського, й у ЦВК СРСР була забезпечена величезна перевага для Російської Федерації. Для здійснення рішень ХІІ з’їзду РКП(б) з національного питання Політбюро ЦК КП(б)У 4 травня 1923 р. створило комісію, до якої ввійшли Раковський, Фрунзе, Затонський і Квірінг. Інтенсивно працювала комісія Раднаркому з вироблення проекту Конституції СРСР. 19 травня 1923 р. вона схвалила український варіант договору про утворення Союзу РСР, який 23 травня під назвою “Проект Конституції СРСР” було розглянуто й з поправками прийнято на об’єднаному засіданні Президії ВУЦВК і РНК УСРР. На початку червня цей проект був переданий до Конституційної комісії ЦВК СРСР. Український проект договору про утворення СРСР мав низку відмінностей від прийнятого в основному проекту на І з’їзді рад Союзу РСР 30 грудня 1922 р. Він краще забезпечував права національних республік. За українським проектом злитими, загальносоюзними наркоматами мали стати лише три – у військових і морських справах, шляхів сполучення, пошт і телеграфів, причому у республіках вони мусили мати не уповноважених, а наркомів. Наркомати закордонних справ і зовнішньої торгівлі переводилися в розряд союзно-республіканських. В українському проекті були вилучені слова, що Президія ЦВК є “верховним органом влади Союзу в періоди між сесіями Центрального Виконавчого Комітету Союзу”. Кожна палата повинна була мати самостійну Президію, що посилювало б роль Ради Національностей. Український проект передбачав наявність громадянства республік, а також окремих союзного і республіканського бюджетів. Вводилось положення, що територія республіки і її Конституція не можуть бути змінені без її згоди. Конституційна комісія ЦВК СРСР 5-16 червня обговорювала проекти, відхилила український проект і за основу прийняла проект ВЦВК. На нараді ЦК РКП(б) з відповідальними працівниками національних республік, яка працювала 9-12 червня 1923 р. у Москві, Сталін різко критикував ряд пунктів українського проекту і, слідом за Мануїльським, безпідставно звинуватив його авторів, передусім Раковського і Скрипника, в конфедералізмі. Сталіну і його прихильникам пощастило повести роботу з конституційного оформлення Союзу у напрямку посилення централізму, утворення унітарної держави. Після обговорення і схвалення проекту Конституції СРСР Конституційною комісією він був переданий на розгляд сесії ЦВК СРСР. 6 липня 1923 р. друга сесія ЦВК СРСР затвердила Основний закон (Конституцію) Союзу РСР, ввела його  в дію і вирішила внести його на остаточне затвердження ІІ з’їзду рад Союзу РСР. Був утворений перший загальносоюзний уряд – РНК СРСР. За Конституцією верховним органом влади був Всесоюзний з’їзд рад, а між з’їздами – Центральний Виконавчий Комітет, який складався з двох палат – Союзної Ради і Ради Національностей. 31 січня 1924 р. ІІ Всесоюзний з’їзд рад затвердив першу Конституцію Союзу РСР, яка складалася з Декларації і Договору про утворення Союзу РСР. З’їзд обрав ЦВК. До Союзної Ради було обрано 414 чол. і затверджено Раду Національностей у складі 100 членів.