1.3. Розгортання національно-визвольного руху та проголошення автономії України Перші кроки національно-визвольного руху

Перемога  Лютневої   революції відкрила шлях до бурхливого  розвитку національно-визвольного руху в національних районах Росії, у тому числі  в Україні. Невдовзі після повалення царизму, у березні в Києві, Полтаві, Одесі, Катеринославі та в інших містах, містечках і окремих селах прокотилася хвиля національних віч, сходок, мітингів, маніфестацій, учасники яких, поряд із загальнодемократичними, висували й вимоги ліквідації національного гніту, рівноправності націй, вільного розвитку української мови та культури. Почалося видання українських газет і журналів, творів художньої літератури, засновувалися культурно-освітні організації – просвіти, клуби, народні будинки, бібліотеки, читальні, хорові та драматичні гуртки, розгорталася робота по створенню української школи. Висувалися вимоги організації українських військових частин. Організаційним центром національно-визвольного руху в Україні стала Українська Центральна Рада. Провідними партіями в Центральній Раді були Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) і Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ).Першим великим виявом українського національно-визвольного руху, який справив велике враження на російську громадськість,   стала 20-тисячна українська маніфестація 12 березня 1917 р. у Петрограді, присвячена роковинам смерті Т.Г.Шевченка. Дуже великою була маніфестація, організована Центральною Радою в Києві у неділю, 19 березня 1917 р. На вулиці вийшли понад сто тисяч українських солдатів, студентів, учнів, службовців, робітників. Над маніфестантами майоріли сотні національних прапорів і виднілися гасла: “Вільна Україна у вільній Росії!”, “Автономію Україні!”, “Хай живе федеративна республіка!”, “Хай живе самостійна Україна!” тощо. В умовах піднесення українського національного руху його керівні кола в середині березня 1917 р. вирішили скликати Український національний конгрес.

Український національний конгрес

Український національний конгрес працював у Києві 6-8 квітня 1917. Прибули делегати від різних політичних, економічних, військових, культурно-освітніх організацій. Загальне число учасників конгресу становило 1500 чол. Конгрес визнав, що тільки національно-територіальна автономія України у змозі забезпечити потреби українського народу та всіх інших народів, що живуть на українській землі, а єдиною відповідною формою державного устрою для Росії Конгрес визнав “федеративну демократичну республіку”. Конгрес обрав до Центральної Ради 150 депутатів. Додатково їй дозволили добрати 15% свого складу, зокрема представників від національних меншин. Головою Ради обрали М.Грушевського. Український національний конгрес став важливим етапом у розвитку національного руху. “Конгрес, - писав В.Винниченко, - був першим кроком відродженої нації на шляху державності… Конгрес, як повновладний орган національної волі, офіціально передав усе своє повновладдя вибраному з себе органові: новій Центральній Раді”. Із цього моменту Центральна Рада ставала дійсно представницьким, законним (за законами революційного часу) органом усієї української демократії.