Культурне будівництво

Підчас  революції і Громадянської війни у розвитку культури й ду-ховному житті суспільства відбувалися складні й суперечливі процеси. З піднесенням національно-визвольного руху й утворенням Української Народної Республіки серед  широких кіл українського сус­пільства, зокрема серед національно свідомої інтелігенції, посилився потяг до відродження й розвитку української мови, літератури й культури взагалі. Значна частина міської російської і української зросійщеної інтелігенції й міського населення залишалися на великодержавних позиціях, уважаючи за нормальне явище продовження русифікаторської політики. До того ж у жорстоких боях Громадянської війни дедалі більше знецінювались роль культури, духовності, життя людини, поширювались жорстокість, нетерпимість, насилля. Інтелігенція як найбільш непристосована до умов війни та розрухи верства населення постраждала найбільше. Багато учених, висококваліфікованих спеціалістів, діячів культури або загинули від голоду та нестатків або емігрували за кордон. КП(б)У і органи радянської влади на початку 1920 р., спираючись на резолюцію ЦК РКП(б) про радянську владу в Україні від 29 листопада 1919 р., стали більше приділяти уваги заходам у галузі культури, зокрема поширенню української мови. Але за допомогою цих заходів ставилось завдання підпорядкувати всю культурно-освітню діяльність інтересам пропаганди комуністичної ідеології. Саме цьому завданню була підпорядкована вся роз'яснювальна політико-виховна і культурно-освітня робота серед робітників, селян, червоноармійців. Спочатку практичне керівництво цією роботою належало позашкільно­му відділові Наркомосу УСРР. На початку травня 1920 р. Раднарком УСРР створив Центральну і губернські комісії з координації освітньої роботи. А в грудні 1920 р., за прикладом РСФРР, відповідно до декрету Раднаркому УСРР від 14 грудня 1920 р., для об'єднання всієї політико-освітньої, агітаційно-освітньої роботи і зосередження її на обслуговуванні політичного й економічного будівництва України при Наркомосі УСРР було засновано Головний політико-освітній комітет республіки (Головполітосвіта). Розгортали свою діяльність клуби, народні будинки, бібліотеки, хати-читальні, селянські будинки (сельбуди), агітпункти, музеї та ін.  Найменше піддавалися впливу більшовиків "Просвіти" – культурно-освітні організації, створювані й керовані переважно національно свідомими інтелігентами. У них активно діяли україн­ські письменники, учені, композитори, актори. “Просвіти” створювали бібліотеки, лекторії, музикальні і драматичні колективи, організовували видання й розповсюдження українських книг і газет. Особливо широку діяльність "Просвіти" розгортали серед сільського населення. У 1920 р. в Україні було понад 1500 "Просвіт". Більшовики намагалися перебудувати діяльність "Просвіт", перетворити їх на знаряддя комуністичного виховання. Але радикально перебудувати “Просвіти” не вдалося, і в 1921 р. більшовики повели лінію на їх ліквідацію. Значна роль у політичному вихованні і піднесенні культурно-освітнього рівня трудящих відводилася партійно-радянській пресі - газетам і журналам. В Україні широко розповсюджувалися центральні газети "Правда", "Известия", "Беднота", видавалися республіканські газети "Коммунист", "Вісті", "Селянська біднота", губернські й повітові газети. Усього в 1920 р. в Україні виходили 360 газет. Організацією видавничої справи і розповсюдження усіх видів друкованих творів займалося Всеукраїнське державне видавництво при ВУЦВКу, створене відповідно до положення ВУЦВКу від 18 серпня 1920 р. За 1919 - 1920 рр. в Україні було видано 2274 назви книг і брошур загальним накладом 20 млн. примірників, у тому числі українською мовою 1122 назви накладом 10,5 млн. при­мірників. В УСРР розгорталася робота з ліквідації неписьменності. У 1920 р. у республіці працювало близько 7 тис. шкіл і гуртків лікнепу, які охоплювали 200 тис. чол.,  понад 50 тис. чол. навчалися  індивідуально. У 1920 р. в Україні провадилась робота зі створення єдиної трудової школи. Замість різних типів шкіл запроваджувалася єдина загальноосвітня трудова семирічна школа, що мала два ступені: перший – 1-4-й класи і другий – 5-7-й класи. Після закінчення школи її випускники могли навчатися в середніх професійно-технічних школах. На кінець 1920 р. в Україні діяли 22 тис. загальноосвітніх шкіл, де навчалися 2250 тис. учнів і працювали 75 тис. учителів. Розширювалася мережа професійно-технічних середніх навчальних закладів - технікумів і профтехшкіл. Зросла кількість дитячих дошкільних закладів - садків, майданчиків, дитбудинків. Здійснювалася перебудова вищої школи. Намагалися демократизувати вузи, забезпечити доступ до вищої школи трудящій молоді. Відповідно до декрету Раднаркому УСРР, виданому в грудні 1920 р., усім особам, що самостійно викладали у вищій школі, присвоювалось єдине звання - викладач. Звання професорів, доцентів та ін. і пов'язані з ними переваги були скасовані. Для підготовки робітничої і селянської молоді до вступу у вузи в 1920 р. були відкриті робітничі факультети (робітфаки). Провадилася реорганізація університетів і створення на їх основі спеціальних, галузевих інститутів, зокрема інститутів народної освіти. Як показав досвід, ліквідація уні­верситетської освіти була недоцільною. Наприкінці 1920 р. в Україні діяли 38 інститутів, у яких навчалося 57 тис.  студентів. Того ж року вузи України випустили близько 3 тис. спеціалістів. Учені, які працювали у Всеукраїнській Академії наук і вузах, розгортали науково-дослідну роботу. Зокрема, при ВУАН під керівництвом академіка В.Вернадського почала роботу Комісія з вивчення природних багатств України. Незважаючи на труднощі і матеріальні нестатки, продовжували свої наукові дослідження видатні вчені - хімік Л.Писаржевський, біохімік О.Палладін, учений у галузі мостобудування Є.Патон, медик-терапевт М.Стражеско, історики А.Кримський, Д.Багалій, В.Бузескул та ін.   Складним  і  розмаїтим  у  період  Громадянської   війни  був  літературний  процес.   Виникали   різні   напрями   й  течії,   діяли   письменники    різних політичних і естетичних уподобань. Продовжували свою творчість П.Тичина, М.Рильський,  С.Васильченко  та  ін.,  входили  в літературу В.Сосюра,  В.Чумак,   В.Блакитний   (Еллан),   І.Кулик,   А.Головко   та   ін.   Кращими    зразками    перших    творів    радянської    доби    стали    книги   поезій П.Тичини "Плуг"(1920), В.Чумака "Заспів" (1920), В.Блакитного (Еллана) "Удари молода і серця" (1920) та поема В.Сосюри "Червона зима" (1921). Значного розвитку в роки Громадянської війни набуло театральне й музичне мистецтво. Створилися й діяли як державні професійні театри, так і численні робітничі та селянські самодіяльні театральні колективи. У 1920 р. в Україні працювало понад 20 стаціонарних та пересувних українських театрів. Першим Державним драматичним театром УСРР став театр, заснований у Києві 1919 р. у дні відзначення 105-річчя від дня народження Т.Шевченка. Йому було присвоєно ім'я Т.Г.Шевченка. Очолював його вихованець Мос­ковського художнього театру О.Загаров. У січні 1920 р. у Вінниці був заснований Державний драматичний театр ім. І.Я.Франка, художнім керівником якого став Г.Юра (у 1923 р. театр переведено до Харкова, а в 1926 р. - до Києва). Для розвитку театру в Україні важливе значення мала діяльність як корифеїв театрального мистецтва - П.Саксаганського, М.Заньковецької, Г.Затиркевич-Карпинської, Л.Ліницької, Г.Борисоглібської, І.Мар'яненка та ін., так і талановитої молоді – О.Курбаса, Г.Юри, А.Бучми, Б.Романицького, О.Сердюка і ін. У містах і селах було створено багато оркестрів народних інструментів, хорів і хорових капел, вокальних та інструментальних ансамблів. Почали працювати Харківська, Київська, Одеська народні консерваторії, Київський музично-драматичний інститут ім. М.В.Лисенка. У 1919 р. у Києві виник перший Республіканський симфонічний оркестр ім. М.В.Лисенка. В 1920 р. у Києві на основі хору консерваторії була організована Державна українська мандрівна капела “Думка”. Великий вклад у розвиток української музичної культури внесли композитори М.Леонтович, Я.Степовий, К.Стеценко, Л.Ревуцький, М.Вериківський, Г.Верьовка, П.Козицький, Б.Лятошинський та ін.Розвивалося в період Громадянської війни й образотворче мис­тецтво - живопис, скульптура, прикладне мистецтво тощо. Найпопулярнішими були політичні плакати, якими особливо широко користувалися більшовики. За ініціативою Леніна розгорталася радян­ська монументальна пропаганда. У Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі були встановлені пам'ятники Марксу. Почалося спорудження пам'ятників героям боротьби за владу рад, видатним діячам куль­тури, зокрема Т. Шевченку.