Відновлення органів радянської влади

З  просуванням  Червоної Армії по території  України  для  здійснення невідкладних заходів з наведення порядку і надання допомоги Червоній Армії більшовиками створювалися надзвичайні органи влади – революційні комітети (ревкоми). 11 грудня 1919 р. ЦВК і Раднарком УСРР створили тимчасовий орган революційної влади – Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком). До його складу були включені більшовики: Г.Петровський (голова), В.Затонський, Д.Мануїльський, пізніше – М.Владимиров та В.Чубар. На основі угоди між ЦК КП(б)У та ЦК партії боротьбистів від 17 грудня 1919 р., за якою боротьбисти зобов’язалися співробітничати з більшовиками на основі визнання ними резолюції ЦК РКП(б) від 29 листопада 1919 р., до складу Всеукрревкому було введено представника боротьбистів Г.Гринька, а від борбистів В.Качинського. Всеукрревком анулював усі закони і положення, видані білогвардійською владою, і поновив чинність Конституції УСРР і декретів, виданих Раднаркомом України до навали білогвардійців. Крім того, Всеукрревком проводив заходи з подальшого впровадження декрету ВЦВК від 1 червня 1919 р. про створення воєнно-політичного союзу незалежних радянських республік. У своїй декларації про військову політику від 22 січня 1920 р. Всеукрревком заявив про необхідність повного об'єднання військових сил України і всієї Росії. Постановою від 27 січня 1920 р. Всеукрревком поширив на територію України чинність декретів РСФРР, що стосувалися галу­зей, керівництво якими відповідно до декрету ВЦВК від 1 червня 1919 р. об'єднувалося в єдиних вищих органах РСФРР. Відповідно до рішення ЦК КП(б)У від 13 лютого 1920 р. Пре­зидія ВУЦВКу 19 лютого 1920 р. постановила: з огляду на те, що більша частина України визволена, вважати діяльність Всеукраїн­ського ревкому закінченою, а його ліквідованим. Була відновлена діяльність Ради Народних Комісарів УСРР. У березні - на початку квітня у більшості повітів України відбулися вибори сільських рад та волосних виконкомів, а після них - повітові й губернські з'їзди рад. Було створено губернські, міські й повітові виконкоми, близько 2 тис. волосних виконкомів і 15 тис. сільських рад. У керівних органах радянської влади більшовики діставали абсолютну більшість. Серед членів пові­тових виконкомів комуністи становили понад 70%, а в губернських виконкомах - близько 85%. 16-20 травня 1920 р. у Харкові працю­вав ІV Всеукраїнський з'їзд рад, який завершив процес відновлен­ня радянської влади в Україні. 

Відновлення більшовицьких парторганізацій. Криза в кп(б)у

З  вигнанням з України денікінців відновлювалися більшовицькі партійні організації. Для    загального     керівництва партійною роботою за рішенням ЦК РКП(б) у грудні 1919 р. було ліквідовано Зафронтбюро і створено Секретаріат ЦК КП(б)У. Секретарем ЦК КП(б)У було обрано С.Косіора. Після зайняття 11 грудня 1919 р. Харкова туди із Серпухова переїхали Секретаріат ЦК КП(б)У і Всеукрревком. Харків знову став столицею УСРР. На середину березня 1920 р. в основному завершилося відновле­ння організацій КП(б)У, які об'єднували на той час понад 25 тис. членів. Тоді ж відновили свою діяльність профспілкові і комсомоль­ські організації. На травень 1920 р. чисельність комсомольців перевищила 20 тис. Процес відновлення партійних організацій в Україні завершу­вала ІV конференція КП(б)У, яка відбувалася 17-23 березня 1920 р. у Харкові. Представником ЦК РКП(б) на конференції був  Й.Сталін. Конференція працювала в умовах мирного перепочинку, коли на перше місце стали висуватися питання господарського будівництва. У зв'язку з цим на обговорення конференції були висунуті тези ЦК РКП(б) до IX з'їзду партії “Чергові завдання господарського будівництва”, про які доповідав Й.Сталін. ЦК вважав необхідним організовувати відбудову народного господарства на основі політики “воєнного комунізму”: мілітаризація господарства, жорсткий централізм і єдиноначальність в управлінні, утворення трудових армій, масові мобілізації з трудової повинності, рішуча боротьба з трудовим дезертирством шляхом ство­рення штрафних робочих команд і ув'язнення  в кон­центраційні табори. У партії створилася група “демократичного централізму” (“децисти”), яка виступила проти військових методів у господарському будівництві. На конференції виявилася значна кількість децистів - Т.Сапронов, Р.Фарбман (Рафаїл), В.Косіор, В.Максимовський, О.Іванов, Я.Дробніс та ін. Децисти вважали, що ні в якому разі не можна механічно переносити "у сферу господарства всі організаційні форми і методи управління, вироблені практикою будівництва в армії". Вони виступали проти  жорсткої централізації і мілітаризації економіки, за колегіальність в управлінні, проти каральних заходів щодо небажаючих працювати тощо. Унаслідок гострої дискусії більшість делегатів не прийняла тези ЦК РКП(б) “Чергові завдання господарського будівництва”, а схвалила тези децистів і дала негативну оцінку діяльності ЦК КП(б)У.  Під час виборів ЦК КП(б)У конференція не підтримала списку, затвердженого центром, а більшістю проголосувала за список, запропонований децистами, де не було, зокрема, Раковського, Косіора і Мануїльського. 105 вірних ЦК РКП(б) делегатів на чолі з Раковським залишили засідання і звернулися до ЦК РКП(б) з протестом. Склалася небачена в практиці більшовиків кризова ситуація. Тоді 24 березня Політбюро ЦК РКП(б) розпустило обраний конференцією ЦК і призначило тимчасове бюро  ЦК КП(б)У, до якого було включено Раковського, Артема (Сергєєва), Мануїльського, Косіора, Петровського та ін. Секретарем було призначено Косіора. З України було відкликано лідерів децистів, зокрема Сапронова, а замість них протягом короткого ча­су було направлено з Росії в Україну близько 1000 відповідальних працівників, 200 з яких зайняли керівні посади не нижче повітового рівня. У КП(б)У була проведена перереєстрація, унаслідок якої понад третину членів КП(б)У було виключено з партії.