Злука зунр з унр

 Визначною  подією за часів Директорії було проголошення соборності України. У час розпаду Австро-Угорської імперії Україн­ська Національна Рада Західної України 19 жовтня 1918 р. проголосила на західноукраїнських землях Австро-Угорщини Українську Державу, яка 13 листопада дістала назву – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). 1 грудня у Фастові представники ЗУНР і Директорії підписали попередній договір про злуку обох держав в одну  державу. 3 січня 1919 р. Українська Національна Рада як найвищий законодавчий орган ЗУНР на своєму урочистому засіданні в Станіславі, куди через окупацію Львова поляками вона була змушена переїхати, прийняла “Ухвалу Української Національної Ради про злуку ЗУНР з УНР”. “Українська Національна Рада, - говорилося в цій ухвалі, - виконуючи право самовизначення українського народу, проголошує урочисто з’єднання з нинішнього дня ЗУНР з УНР в одну одноцільну суверенну Народну Республіку”.Президія Української Національної Ради і уряду ЗУНР – Державний Секретаріат – направили до Києва для юридичного оформлення злуки повноважну делегацію на чолі з Л.Бачинським. 22 січня на Софійській площі в Києві був зачитаний “Універсал Соборності” Директорії, у якому говорилося: “Однині на всіх землях України, розділених віками, - Галичині, Буковині, Закарпатській Русі і Наддніпрянській Україні – буде одна, велика Україна. Мрії, для яких найкращі сини України жили і вмирали, стали дійсністю. Однині повіки буде одна, самостійна Українська Народна Республіка". Після злуки західноукраїнські землі дістали назву Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Проголошення соборності українських земель поклало кінець роз’єднанню українського народу і відкривало нову епоху в його житті. Але в ті часи, через надто складні умови та численні перешкоди, втілити в життя об’єднання розірваних на частини українських зе­мель в єдину соборну Українську Державу не вдалося. 

Конгрес трудового народу України

Ще  у  своїй першій декларації  26 грудня 1918 р. Директорія  пообіцяла скликати Конгрес трудового наро­ду України, який мав вирішити всі основні питання життя та виробити форми влади в Україні. Міністерство внутрішніх справ УНР розробило “Інструкцію для виборів на Конгрес трудового народу України”, яка й була затверджена Директорією 5 січня 1919 р. У виборах мали брати участь тільки трудящі, причому до нетрудящих була зарахована  й значна частина інтелігенції - професори, адвокати, ліка­рі, учителі середніх шкіл та ін. Виборче право діставали лише представники інтелігенції, які мали "безпосередні" стосунки з народом (лікарські помічники, фельдшери, вчителі народних шкіл, службовці канцелярій і т.п.). Армія теж не брала участі у виборах. Усього мало бути обрано 527 делегатів: 377 - від селян, 117 - від робітництва, 33 - від трудо­вої інтелігенції. Потім на Конгрес було запрошено 65 делегатів від ЗУНР. Вибори до Трудового конгресу відбувалися 12 - 15 січня 1919 р. в умовах стану облоги в Києві і заборони агітації "проти існуючого ладу". Конгрес відкрився 23 січня у Києві в Оперному театрі. Він поділився на три фракції: праву, центр і ліву. До правої фракції належали делегати соціалістів-федералістів, соціалістів-самостійників, трудовиків та ін., які безумовно підтримували Директорію. До центру входили українські соціал-демократи, праві есери та ін., очолював їх Грушевський, вони стояли за передачу влади "трудовим радам селянських і робітничих депутатів". Ліва фракція включала лівих українських соціал-демократів-“незалежників”, лівих українських есерів, есерів-інтернаціоналістів і лівих бундівців, які негативно стави­лися до Директорії і, коли їх не підтримали більшість делегатів, залишили Конгрес. Усього на день відкриття Конгресу прибуло близько 300 делегатів, пізніше це число збільшилося приблизно до 350 чол. Було обрано президію на чолі з галицьким соціал-демократом Семеном Вітиком. Спочатку з великою політичною промовою виступив голова Дирек­торії В.Винниченко, а потім, на пропозицію представника Україн­ської Національної Ради ЗУНР, Конгрес проголосив злуку ЗУНР з УНР в одній соборній Україні. 28 січня Конгрес голосами правих і центру схвалив постанову “Про форму влади на Україні”, у якій висловив повну довіру Директорії і доручив їй владу й оборону краю з огляду на небезпечний військовий час. Виконавча влада мала належати Раді Міністрів, підпорядковану Директорії. Конгрес доручив покликати до життя місцеві ради трудового народу. За законом 8 лютого 1919 р. їхні функції зводились до боротьби “з контрреволюцією і анархією в повіті чи губернії” та “політичного контролю над діяльністю місцевих агентів влади – комісарів, міліції і інших урядовців”. Але через воєнні дії закон про трудові ради так і не проводився у життя. 29 січня Конгрес припинив роботу, оскільки до Києва підійшли радянські війська.