Утворення Української Центральної Ради

 Повалення   царизму   відкрило  шлях  для розвитку  національно-визвольного руху пригноблених цариз-мом народів, зокрема українського. Для об’єднання дій сил, які брали участь в українському національно-визвольному русі, 4 березня 1917 р. у Києві за ініціативою Товариства українських поступовців (ТУП) була створена Українська Центральна Рада. До її складу ввійшли представники різних політичних партій, організацій і груп – поступовці, українські соціал-демократи та інші. Головою Центральної Ради став М.Грушевський. Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934) народився 17 вересня 1866 р. у Холмі (тоді Царство Польське у складі Росії) у сім’ї вчителя. З 1869 р. батька перевели на Кавказ, де призначили директором народних училищ спочатку у Ставрополі, згодом у Владикавказі. Грушевський після закінчення класичної Тифліської гімназії прослухав курс історико-філологічного факультету Київського університету, під керівництвом професора В.Антоновича захистив магістерську дисертацію. У 1894 р. був запрошений професором у Львівський університет (тоді Австро-Угорщина), читав курс історії України. У 1898-1913 рр. очолював Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, вів велику наукову й організаційну роботу. Підготував і видав багато наукових і публіцистичних праць, зокрема багатотомну “Історію України-Руси”. У 1914 р., з початком Першої світової війни, перебуваючи в Києві, був заарештований і відправлений на заслання до Симбірська, а потім до Казані. У 1916 р. Грушевському було дозволено переїхати до Москви, а звідси після Лютневої революції в березні 1917 р. він негайно прибув до Києва, де його й було обрано головою Української Центральної Ради. Учасники українського національного руху на своїх демонстраціях, мітингах і зборах вимагали визнання Тимчасовим урядом національно-територіальної автономії України у складі Російської федеративної республіки, виступали за вільний розвиток української мови та культури.

1.2. Політична боротьба та революційні виступи у березні – на початку липня 1917 р. Загальноросійські політичні партії після Лютневої революції

 Після повалення царизму  вперше   для   всіх   політичних  партій і організацій з’явилась можливість відкрито, без будь-яких перешкод вести свою роботу. В Україні діяли як загальноросійські, так і українські політичні партії та організації. Усі вони намагалися завоювати довір’я якнайбільшої кількості народних мас і перебрати до своїх рук владу. У Тимчасовому уряді та більшості місцевих владних структур у перший час після Лютневої революції найбільш впливовою була кадетська партія або Партія народної свободи, лідерами якої були П.Мілюков, В.Маклаков, В.Набоков та ін. На осінь 1917 р. кадетська партія налічувала близько 70 тис. членів. В Україні кадети зосереджувалися у великих містах і користувалися підтримкою переважно промислово-торгових верств, чиновництва, інтелігенції, переважно росіян і зросійщених українців. Кадети вважали, що після лютого 1917 р. Росія мала розвиватися без революційних вибухів, еволюційно, легітимно, із збереженням існуючого суспільно-політичного ладу. Усі назрілі питання мали вирішити майбутні всенародно обрані Всеросійські установчі збори. Серед загальноросійських соціалістичних партій чільне місце займала Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП). Ця партія не була єдиною: вона поділялася на меншовиків і більшовиків, які мали різні погляди на перспективи розвитку революції. РСДРП (меншовиків), як і партія есерів, була соціалістичною партією, оскільки кінцевою метою ставила побудову соціалістичного суспільства. Її лідерами були Г.Плеханов, П.Аксельрод, Ф.Дан, Л.Мартов та ін. Чисельність цієї партії на середину 1917 р. складала приблизно 190 тис., з них в Україні – до 50 тис. чол. Меншовики вважали, що соціалізм для Росії – це далеке майбутнє, оскільки для його побудови ще немає соціально-економічних умов. Для цього Росія мала пройти тривалий період капіталістичного розвитку, унаслідок якого продуктивні сили досягнуть високого рівня, а робітничий клас становитиме переважну більшість населення. Ось тоді й настане час для встановлення соціалізму, що буде здійснено в інтересах більшості населення. Оскільки йшлося про буржуазний розвиток Росії, меншовики й есери погодились на перехід влади до рук Тимчасового уряду. Діаметрально протилежних поглядів на перспективи революції дотримувалась Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків), лідером якої був Ленін. Після Лютневої революції в Росії налічувалось 24 тис. більшовиків, а восени 1917 р. – 250 тис. В Україні відповідно – 2 тис. і 50 тис. Ленін і більшовики вважали, що Росія у своєму розвитку досягла найвищого рівня капіталізму – імперіалізму, саме тому визріли передумови необхідні для переходу до соціалізму. Повернувшись на початку квітня 1917 р. у Росію, Ленін у своїх Квітневих тезах висунув ідею переходу від буржуазно-демократичної до соціалістичної революції, яка мала стати початком світової соціалістичної революції. Гасло, під прикриттям якого більшовики після Лютневої революції повели боротьбу за владу, було: “Уся влада радам!”. Найбільш масовою партією в 1917 р. стала Російська партія соціалістів-революціонерів (есерів), лідерами якої були В.Чернов, А.Гоц, В.Авксентьєв та ін. Її чисельність улітку 1917 р. налічувала по всій країні 500-700 тис. Заклики есерів до ліквідації приватної власності на землю, перетворення її на всенародну, конфіскації поміщицьких маєтків і зрівняльного розподілу землі (“соціалізації землі”), активна агітаційна робота забезпечили масовий вступ до їхньої партії селян, солдатів, частково робітників та інших. В Україні серйозну конкуренцію їм склали українські есери. Лідери есерів, як і меншовики, вважали, що Росія ще не дозріла до соціалістичної революції,  “революційна демократія” не готова до взяття влади. Виходячи з цього, лідери есерів усіляко підтримували Тимчасовий уряд, а потім схвалили створення коаліційного кабінету, у якому міністрами стали і члени їхньої партії. Унаслідок перемоги Лютневої революції були знищені праві монархічно-чорносотенні партії й об’єднання (“Союз русского народа”, “Союз Михаила Архангела” та ін.), розпалася партія октябристів.