Терор радянських військ щодо населення

Великим  лихом  для  населення України  під  час  наступу радянських    військ і встановлення радянської влади було  свавілля червоногвардійців та широке застосування терору. Командири й агітатори радянських частин поширювали безпідставні плітки, що Центральна Рада є буржуазною та веде антинародну політику, що вона роззброює російські війська для того, щоб винищити солдатів, що вона відмовляється надсилати до Росії хліб і м’ясо, щоб голодом виморити росіян, що Центральну Раду підтримують тільки буржуї, куркулі, націоналісти-мазепинці тощо. Ця брехлива агітація впливала на темних, до того ж змучених війною солдатів-росіян, підбурюючи їх проти України, проти української державності. Найбільш відвертим і огидним уособленням терористичної політики в той час була діяльність колишнього полковника царської армії Муравйова, який спочатку був начальником штабу народного комісара з боротьби з контрреволюцією Антонова-Овсієнка на Півдні, а з 16 січня 1918 р. – головнокомандуючим усіма радянськими військами, які діяли проти Центральної Ради. Перед взяттям Києва у наказі № 9 Муравйов писав: “Військам обох армій, Єгорова і Берзіна, наказую безпощадно знищити в Києві всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків і всіх ворогів революції”. А після взяття Києва у наказі № 14 Муравйов проголошував: радянську “владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів і там, де її встановлюємо, підтримуємо її всемірно силою цих багнетів”. Проголосивши “війну всьому українському”, Муравйов наказував розстрілювати членів і прихильників Центральної Ради, усіх, у кого знаходили українське посвідчення або хто на запитання представників радянської влади відповідав українською мовою. Через те, що у народного секретаря В.Затонського, затриманого червоногвардійським патрулем на вулиці  Києва, знайшли українське посвідчення, його ледь не розстріляли, і врятувало його лише те, що у нього випадково виявився мандат за підписом Леніна. У таку подібну ситуацію потрапив і М.Скрипник. Після десятиденного артобстрілу Києва населення міста пережило хвилю терору. За три тижні перебування радянських військ у Києві без суду й слідства було розстріляно, за різними даними, до 5 тис. чол., серед них багато офіцерів, юнкерів, учнів гімназій і училищ, матросів українського морського корпусу, духовних осіб і просто громадян. Населення було тероризовано в Катеринославі, Полтаві, Ромнах та інших містах і селах України.

Російська федерація й Україна

     До 1917 року Ленін і більшовики відстоювали унітарну державу і виступали проти федеративного її устрою. І тільки коли в ході революції Російська імперія розпалася і на її території утворилися національні республіки, більшовики, щоб не допустити їх незалежного існування та зберегти єдину державу, змушені були проголосити федеративний принцип побудови радянської держави. Ще у грудні 1917 р. Всеукраїнський (харківський) з’їзд рад заявив, що Україна стає федеративною частиною Росії, хоча Російської федерації тоді ще не було. Її проголосив ІІІ Всеросійський з’їзд рад, що працював у Петрограді 10-18 січня 1918 р. У роботі з’їзду взяли участь і 78 представників рад України. Схваливши політику та діяльність ВЦВК і Раднаркому, з’їзд затвердив написану Леніним “Декларацію прав трудящого і експлуатованого народу”, у якій було зафіксовано наслідки Жовтневої революції. Проголосивши Росію Республікою Рад, де вся влада в центрі й на місцях належить радам, Декларація встановила федеративний принцип її устрою. Росія дістала офіційну назву “Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка” (РСФРР, а з 1936 р. – РРФСР). Хоча І Всеукраїнський (харківський) з’їзд рад проголосив утворення української радянської держави, не всі більшовики України підтримували цю ідею. Більшовики Харкова висунули ідею утворення відокремленої від України Донецько-Криворізької республіки. Уперше таку пропозицію висунув Ф.Сергєєв (Артем) 17 листопада 1917 р. на пленумі обласного комітету рад робітничих та солдатських депутатів. 24 листопада цю пропозицію схвалили загальні збори Харківської ради. Хоч під тиском Москви керівництво Донкривбасу змушене було взяти участь у харківському з’їзді рад 11-12 грудня, але й після нього воно негативно ставилося до ЦВК рад України й Народного Секретаріату, спочатку не надало їм навіть приміщення, а їхнім членам під житло виділило тюрму. Для здійснення своїх намірів Ф.Сергєєв (Артем) і його прихильники скликали IV обласний з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів, який працював у Харкові 27-30 січня 1918 р. Незважаючи на протести представника ЦВК рад України і Народного Секретаріату М.Скрипника, з’їзд під тиском Ф.Сергєєва (Артема), М.Жакова, В.Філова голосами більшовицьких делегатів схвалив резолюцію про утворення Донецько-Криворізької республіки (ДКР) і виділення її з України. Малося на увазі, що ця республіка перебуватиме у складі РСФРР. З’їзд обрав обласний комітет рад, який 1 лютого утворив уряд – Раду Народних Комісарів Донецько-Криворізької республіки. Її головою став Ф.Сергєєв (Артем), наркомами – С.Васильченко, В.Межлаук, Б.Магідов, М.Жаков, В.Філов, А.Каменський, М.Рухимович.Утворення Донецько-Криворізької республіки та її виділення з України означало початок дроблення України більшовиками.Після встановлення 17 січня 1918 р. радянської влади в Одесі 18 січня там було проголошено створення Одеської Радянської Республіки, яка охоплювала територію Херсонської губернії та неокупованої румунами частини Бессарабської губернії. Головою одеського раднаркому став більшовик В.Юдовський. Одеська Радянська Республіка, створення якої було виявом децентралізаторських тенденцій, існувала до окупації Одеси німецько-австрійськими військами в березні 1918 р.21 березня 1918 р., за вказівкою Раднаркому РСФРР, за рішенням ЦВК рад Тавриди було створено Радянську Соціалістичну Республіку Тавриди, до якої ввійшли Кримський півострів і три материкові повіти Таврії, тобто українські землі. Республіка була складовою частиною РСФРР. Головою раднаркому став більшовик А.Слуцький. 23 березня 1918 р. у складі РСФРР була проголошена Донська Радянська Республіка, до якої входили, поряд з Областю Війська Донського, і ряд повітів Катеринославської губернії України. Так більшовики намагалися розчленувати Україну.