1.8. Початок перебудови старого державного і суспільного ладу. Соціально-економічні перетворення. Більшовицькі плани перебудови суспільства

 Маркс і Енгельс ще в  “Маніфесті Комуністичної партії” писали  про наміри комуністів повалити існуючий суспільний лад і замінити його комуністичним ладом. “Комуністи, - писали Маркс і Енгельс, - вважають за ганьбу приховувати свої погляди і наміри. Вони відкрито заявляють, що їх цілі можуть бути досягнуті тільки насильницьким поваленням всього існуючого суспільного ладу. Нехай пануючі класи тремтять перед Комуністичною Революцією”. Керуючись ученням Маркса, більшовики, очолювані Леніним, шляхом збройного повстання, тобто насильно, захопили владу в Росії, проголосили владу рад, встановлення політичного панування пролетаріату, тобто його диктатуру. Роз’яснюючи поняття диктатури, Ленін писав: “Наукове поняття диктатури означає не що інше, як нічим не обмежену, ніякими законами, ніякими абсолютно правилами не зв’язану владу, що безпосередньо на насильство опирається”. При цьому диктатура робітничого класу почала здійснюватись у формі диктатури більшовицької партії, а фактично -  партійного апарату. Із перших днів свого панування більшовицька партія поставила завданням перебудувати життя суспільства на новий, комуністичний лад, створити нову пролетарську державу. Ще в день повстання 25 жовтня 1917 р. Ленін у доповіді на засіданні Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів прямо заявив: “В Росії ми зараз повинні зайнятися побудовою пролетарської соціалістичної держави”. При цьому Ленін, більшовики були переконані, що в Росії комунізм буде побудований у найближчому майбутньому. “Більшість присутніх ще не переступили 30-35-річного віку, - говорив Ленін 1 травня 1919 р. на Красній площі в Москві, - і вони побачать розквіт комунізму, до якого нам поки що далеко”. Ставлячи за мету “зовсім по-новому організувати найглибші основи людського життя мільйонів людей”, Ленін та більшовики намагалися на практиці здійснити комуністичну доктрину. Передбачалося націоналізувати, тобто перетворити в державну власність, промисловість, транспорт, засоби зв’язку, усі засоби виробництва, на селі насадити радгоспи та колективні господарства, створити централізовану планову економіку, ліквідувати ринкові, товаро-грошові відносини і перейти до комуністичного розподілу, прямого продуктообміну між виробниками. Оскільки передбачувані заходи не відповідали прагненням більшості населення та реальним умовам, здійснювати їх можна було лише вольовими, насильницькими методами, що й робили більшовики. Передусім, для впровадження в життя більшовицьких планів Ленін і Раднарком намагалися поширити свою владу на всю територію колишньої Російської імперії, ліквідувати там старі органи влади та запровадити радянський режим.

Знищення старого державного апарату й утворення органів радянської влади

       Після того, як російські радянські війська  займали  ті чи інші території  України,  там  проголошувалася влада рад. Так, зайнявши зі своїми військами Київ, Муравйов доповідав Голові Раднаркому Ленінові: “Усю владу, встановлену багнетами, передав я Совєтові України…”. Утворений у Харкові радянський уряд України – Народний Секретаріат, який 30 січня 1918 р. переїхав до Києва, з перших же днів своєї діяльності став ліквідовувати існуючі доти органи влади та поширювати на Україну чинність декретів Раднаркому Росії. 27 грудня 1917 р. Народний Секретаріат своєю постановою ліквідував посади губернських, повітових і міських комісарів Тимчасового уряду та Центральної Ради, а всі права й функції, що належали комісарам, передав губернським, повітовим і міським радам робітничих, солдатських і селянських депутатів та їхнім виконавчим органам. У свою чергу ради ліквідовували старі органи влади й управління: губернські та волосні правління, міські думи, земські установи. Але оскільки в багатьох радах більшовики не займали керівного становища, то командування радянських військових частин передавало у тих містах або селах владу призначеним ним комісарам із червоногвардійців або створювало революційні чи військово-революційні комітети (ревкоми або військревкоми). Про це В.Антонов-Овсієнко писав так: “Якби більшість місцевих Совєтів була наша, якби їх вивіскою не прикривався контрреволюційний саботаж, то вони зустріли б, очевидно, мою повну підтримку. Але в дійсності було цілком інакше, і тому я в інтересах революційної боротьби стояв за призначення політичних комісарів моїм штабом”. Неугодні більшовикам ради розпускались або підпорядковувались комісарам чи ревкомам. З метою залучення на свій бік селянства більшовицький ЦВК рад України вирішив 15 січня 1918 р. скликати у Харкові Всеукраїнський з’їзд рад. Однак на з’їзд прибуло лише 80 делегатів замість очікуваних 300. Це свідчення саботажу більшістю селян більшовицької влади в Україні. У цій ситуації оргкомітет не наважився оголосити зібрання з’їздом, а вирішили вважати конференцією, яка й відкрилася у Харкові 20 січня 1918 р. Конференція серед інших обговорила і земельне питання (доповідач – Народний секретар землеробства лівий російський есер Є.Терлецький). Розглядався як проект декрету про землю  для України закон про соціалізацію землі, схвалений ще за кілька днів до цього ІІІ Всеросійським з’їздом рад. Проект декрету було прийнято конференцією та передано Народному Секретаріатові для дальшої розробки і впровадження в життя. Декрет про соціалізацію землі було схвалено у березні 1918 р. другим Всеукраїнським з’їздом рад у Катеринославі. Відбувалася ліквідація старої міліції, функції якої спочатку передавалися Червоній гвардії, а потім створювалася народна міліція. 4 січня 1918 р. Народний Секретаріат України прийняв постанову про організацію народного суду, за якою ліквідовувались усі судові установи, що діяли до того часу: окружні суди, судові палати, військові та морські суди, комерційний суд в Одесі, волосні та мирові суди. Ліквідовувалися також усі, що існували доти, інститути нотаріату, прокурорського нагляду, судових слідчих, приставів, присяжних і приватної адвокатури. Ради зобов’язувалися негайно призначити в усі судові установи особливих комісарів для проведення їх ліквідації – прийняття майна, архівів, слідчих матеріалів тощо. Замість старого суду в Україні створювався новий, народний суд – дільничий, повітовий і міський. Народні суди організовувалися під керівництвом і контролем рад. Для боротьби з бандитизмом, мародерством і всіма видами зловживань, для боротьби з торговцями, з саботажем чиновників та інших службовців установ за зразком народних міських і повітових судів створювалися революційні трибунали. Важливим знаряддям державної влади є армія. До революції 1917 р. більшовики були проти регулярної армії, відстоювали загальне озброєння народу. Але досвід показував, що для повсюдного встановлення радянської влади й її захисту потрібна була міцна, добре організована нова армія. До створення такої армії згідно з декретом Раднаркому від 15 січня 1918 р. приступили більшовики в Росії. За їх прикладом організація такої ж армії почалася в Україні. 20 січня 1918 р. Народний Секретаріат видав декрет про організацію в Україні “робітничо-селянської армії” – “Червоного козацтва”. Вступ до армії був добровільним, але за рекомендацією партійних і радянських органів. Проведення в життя цього декрету покладалось на ради і комітети військових частин.