Боротьба за Київ. Переїзд Центральної Ради на Волинь

 Після бою під Крутами радянські загони під командуванням М.    Муравйова розгорнули наступ безпосередньо на Київ. А в цей час у Києві більшовики підняли повстання проти Центральної Ради, у якому взяли участь робітники-червоногвардійці та збільшовизовані солдати. Рішення про повстання було прийнято більшовицьким партійним комітетом, а на його основі увечері 15 січня 1918 р. Київською радою робітничих і солдатських депутатів за участю представників фабзавкомів. Для керівництва повстанням було створено міський ревком, до якого ввійшли більшовики О.Горвіц, М.Зарніцин, І.Крейсберг, Я.Гамарник, А.Іванов та ін., а в районах – районні ревкоми. Повстання почалося вночі з 15 на 16 січня виступом робітників і червоногвардійців Арсеналу. Повстанці оволоділи Арсеналом і розгорнули бої в Печерському та інших районах міста – Залізничному, Подільському, Шулявці. Сили повстанців налічували близько 8 тис. На боці Центральної Ради виступило вільне козацтво, яким командував комендант Києва М.Ковенко, стрільці Галицько-Буковинського куреня, який складався з біженців і полонених галичан. На чолі куреня було поставлено Є.Коновальця, начальником штабу став А.Мельник (близько 500 бійців). Вірним Центральній Раді був також Український гайдамацький кіш Слобідської України, який складався з двох куренів – червоних і чорних гайдамаків. У першому переважно були солдати-фронтовики, у другому – учні юнацької, себто офіцерської школи. Кіш тоді налічував 300 вояків. Отаманом Кошу був призначений С.Петлюра, який у другій половині грудня 1917 р. пішов з поста Генерального секретаря військових справ. Центральну Раду підтримували й деякі інші військові частини. Загальна чисельність військ Центральної Ради у місті складала до 5 тис. чол. У Києві бої велися в різних районах міста. 19 січня до міста вступили під командою С.Петлюри частини Слобідського коша й січових стрільців, відкликаних із фронту. У ніч з 21 на 22 січня вільні козаки та гайдамаки Слобідського коша штурмом оволоділи Арсеналом. Під час бою загинуло близько 300 оборонців заводу. За іншими даними цих 300 чоловік гайдамаки захопили у полон і розстріляли. Але в цей час до Києва підходили війська Муравйова. 22 січня вони були вже в Дарниці. Протягом п’яти діб муравйовці бомбардували Київ з важких гармат. Місто горіло, гинуло багато мирних жителів. Муравйов своїм військам наказав по занятті Києва “безпощадно знищити всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції”. Щоб не піддавати місто дальшому розгрому, Центральна Рада залишила Київ і відступила до Житомира. Більшовицькі війська 26 січня вступили до Києва. Муравйов і його поплічники розгорнули жахливий терор проти населення Києва, жертвами якого стали до 5 тис. ні в чому не винних людей. 30 січня з Харкова до Києва прибули ЦВК і Народний Секретаріат України.

Вибори до УкраїнськихУстановчих зборів та їх підсумки

  Центральна Рада навіть в  умовах оголошеної їй  більшовиками війни про-довжувала політику утвердження демократичної української державності. Для цього вона ще 7 листопада 1917 р. у своєму ІІІ Універсалі оголосила про вибори Українських Установчих зборів на основі загального виборчого права. Вибори були призначені на 27-29 грудня 1917 р. Але, оскільки в той час у багатьох містах розгорнулися бої, вибори були проведені у січні-лютому 1918 р. В умовах воєнних дій, анархії і руїни значна частина населення не взяла участі у голосуванні. Головна комісія з виборів до Українських Установчих зборів у своєму звіті Центральній Раді про становище на виборах на 19 березня 1918 р. писала, що у ряді округів вибори не проводились зовсім”, а “в решті округів вибори хоч і проведені, але все те проведення тяглось протягом майже цілого місяця, зустрічаючи на своєму шляху тяжкі перешкоди, як от горожанська війна, більшовицька руїна та насильства, несвідомість народних мас про завдання і вагу виборів до Українських Установчих Зборів і інше, що все це, у свою чергу, спричинилось до великого абсентеїзму виборців, а в інших місцях викликало навіть вороже відношення населення до виборів…”. За таких умов, якщо у виборах до Всеросійських Установчих зборів у листопаді 1917 р. по Україні взяли участь 7581291 чол., то у виборах до Українських Установчих зборів – лише 4552683 виборці, тобто 60,3%. За українських есерів, Селянську спілку і споріднені з ними групи проголосували 2749355 чол., або 60,4%; за російських есерів – 62585 чол., або 1,4%; за лівих російських есерів – 192081 чол., або 4,2%; за українських соціал-демократів – 53018 чол., або 1,2%; за більшовиків – 804036 чол., або 17,7%; за кадетів – 46783 чол., або 1%. Отже, більшість голосів на виборах отримали партії, що входили до Центральної Ради. Але у зв’язку з німецько-австрійською окупацією і гетьманським переворотом 29 квітня 1918 р., коли Центральна Рада була розігнана, Українські Установчі збори так і не були скликані.