Бій під Крутами

Об’єднані радянські загони розгорнули наступ по залізниці Бахмач – Ніжин – Київ. Основні військові сили Центральної Ради тоді протистояли фронтовим більшовизованим частинам російської армії на Правобережжі -  надіслати війська назустріч Муравйову не було можливості. Для оборони залізничного вузла Бахмач командуючий “протибільшовицьким фронтом” полковник Капкан надіслав старший курс Першої ім. гетьмана Богдана Хмельницького юнацької (старшинської) школи. Курсанти склали 4 сотні (по 150 юнаків кожна), ними командували 20 старшин. На озброєнні мали 18 кулеметів. Командиром було призначено сотника А.Гончаренка, який з останньою групою курсантів прибув до Бахмача 23 грудня 1917 р. На Бахмач безпосередньо наступали загони Муравйова, які складалися з трьох тисяч червоногвардійців, 400 матросів і 12 гармат. Їх підтримували дві тисячі робітників депо та загону Кудинського; загалом у Муравйова було понад 10 тис. бійців. Після запеклих боїв під натиском цих переважаючих сил курсанти юнацької школи залишили станцію Бахмач і відійшли через станцію Плиски до станції Крути. Тут 14 січня вони об’єдналися з загоном юних добровольців із Українського студентського січового куреня, які прибули з Києва. Було їх не більше 130 чол. Командував ними сотник Омельченко. Усього курсантів і студентів було близько 500 чоловік, погано озброєних, слабо навчених, без будь-якого бойового досвіду. 16 січня вони викопали перед станцією по обидва боки залізниці шанці, праворуч залягли курсанти військової школи, ліворуч – стрільці Студентського куреня. Їх підтримувала одна гармата сотника Лащенка. Вранці 17 січня першими почали наступ матроси,  зав’язався важкий бій нерівних сил. Кілька разів атакували радянські загони, але від вогню курсантів і студентів змушені були відкочуватися. Тільки пізно ввечері, майже повністю витративши боєприпаси, молоді бійці вимушені були відійти з поля бою. Частина з них сіла на поїзд і рушила в напрямку Ніжина. Близько 250 курсантів і студентів та 10 старшин, у тому числі  командир Студентського січового куреня Омельченко, загинули в бою. 32 студенти потрапили у полон до муравйовців. 28 із них зазнали нелюдських тортур і у страшних муках загинули. Після того, як Центральна Рада разом із німецькими військами повернулася до Києва, тіла замордованих студентів були знайдені та перевезені до столиці. 19 березня 1918 р. покриті за козацьким звичаєм червоною китайкою домовини були опущені у братську могилу на Аскольдовому цвинтарі. Виступаючи на похоронах, голова Центральної Ради М.Грушевський сказав: “Стримайте ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні. Славна смерть за Україну!” А молодий поет Павло Тичина у вірші “Пам’яті тридцяти” писав:

 На Аскольдовій Могилі                                         На Аскольдовій Могилі

Поховали їх -                                                   Український цвіт! –

Тридцять мучнів українців,                               По кривавій по дорозі

Славних, молодих…                                      Нам іти у світ.