1. 1. Лютнева демократична революція і Україна Повалення царського самодержавства

                    27 лютого 1917 р. під натиском  революційних  сил  у Росії була повалена монархія Романових. Повсталі маси, за прикладом 1905 року, створили Петроградську раду робітничих і солдатських депутатів, у якій переважали представники соціалістичних партій, зокрема есери та меншовики. Головою виконкому Петроградської ради став лідер меншовицької фракції у державній думі М.Чхеїдзе. Державна дума заснувала Тимчасовий комітет на чолі з її головою, одним з лідерів партії октябристів, М.Родзянком. Думський комітет за погодженням із виконкомом Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів створив Тимчасовий уряд, який ставав вищим виконавчим органом влади до скликання Всеросійських Установчих зборів. До нього ввійшли представники партій кадетів, октябристів, позапартійні й один есер. На чолі уряду став голова Всеросійського Союзу земств і міст князь Г.Львов, міністром закордонних справ – лідер кадетської партії П.Мілюков, військовим і морським міністром – лідер “Союзу 17 октября” О.Гучков, міністром фінансів – один із найбагатших цукрозаводчиків і землевласників, зросійщений українець М.Терещенко. Від соціалістів до уряду був включений трудовик, а згодом есер О.Керенський, який зайняв пост міністра юстиції. 

Утворення місцевих органів влади Тимчасового уряду

      У ході Лютневої революції повсталі маси  ліквідовували  місцеві  органи царської влади. У містах, у тому числі і в Україні, у перші дні революції створилися “ради об’єднаних громадських організацій” або “комітети громадських організацій”, “громадські комітети”, які ставали представницькими органами місцевої влади Тимчасового уряду. Їх очолювали переважно голови губернських і повітових земських управ. У губернії та повіти Тимчасовий уряд призначив своїх комісарів, які замінили губернаторів і повітових справників. У волостях замість волосних старшин органами влади стали виборні виконавчі комітети.

Організація рад

     Після одержання звісток про перемогу революції в Петрограді народні маси України розвинули велику активність. Вони збиралися на мітинги, демонстрації, роззброювали поліцію, усували, розганяли й арештовували представників місцевої царської влади, звільняли політичних в’язнів, створювали свої організації: ради, фабрично-заводські комітети, профспілки, селянські та солдатські комітети, загони народної міліції. У Харкові, Києві, Катеринославі, Одесі, Миколаєві ради робітничих депутатів виникли вже 2-6 березня. За кілька днів ради були створені в багатьох інших містах – Луганську, Полтаві, Бахмуті, Юзівці, Чернігові та ін. На кінець березня уже налічувалося не менше 160-170 рад. У більшості рад України, як і всієї Росії, спочатку переважали представники партій меншовиків і есерів. Меншовики й есери закликали трудящих виявляти довіру Тимчасовому урядові, підтримували його внутрішню та зовнішню політику; всі основні питання революції, на їх думку, мали вирішити Всеросійські установчі збори, підготовку до скликання яких і мав провести Тимчасовий уряд. Завдяки підтримці народних мас, ради мали значний вплив на політичне життя та часто самочинно вирішували питання, які належали до компетенції державної влади і, зокрема, Тимчасового уряду. Це дало підстави лідеру більшовиків В.Леніну вважати, що після Лютневої революції в усій Росії створилося двовладдя – влада Тимчасового уряду та влада рад. Навряд чи є достатні підстави для такого твердження, оскільки державну владу проводив Тимчасовий уряд, а ради проводили лише акції з різних окремих питань, які, на їх погляд, відповідали інтересам мас, але насправді часто дезорганізовували життя й посилювали анархію.