10.5 Становище у сфері культури Становище української мови

Мова – продукт культури. Вона є не  лише   універсальним  та оригінальним засобом комунікації, а й самобутнім способом мислення, вона акумулює інтелектуальний досвід нації. Поки існує мова – доти існує народ. Зникає мова, через певний час розчиняється в інших етносах і народ – творець і носій цієї мови.  З огляду на це  цілком  очевидно, що сприяння розвитку української мови є питанням державної ваги, важливим моментом розбудови держави.

Століття бездержавності, тривале перебування українського народу у складі різних держав залишили глибокі деформації у мовній сфері. Достатньо сказати, що за переписом 1989 р. у складі населення республіки було 72,6% українців, але з них вільно володіли рідною мовою лише 67%.

У цих умовах Верховна Рада 29 жовтня 1989 р. прийняла Закон про мови в Українській  РСР. Це був абсолютно логічний крок, який юридично закріплював державний статус української мови, гарантував рівноправність мов усіх народів, що проживали на території України, і в той же час створював необхідні умови для розширення сфери функціонування української мови – мови корінного народу держави.

Відповідно до закону протягом п’яти років українська мова мала бути впроваджена в діяльність державних установ. Проте реального контролю за виконанням Закону про мови не було передбачено, що обумовило уповільнення його виконання, формальній характер наявних змін.

Міністерство освіти України у 1991-2002 рр.  намагалося активно впливати на ситуацію в мовній сфері, зокрема, проводились заходи  щодо переведення відсотку першокласників в оптимальну відповідність з національним складом населення даного району, проведення з 1993 р. вступних іспитів до вузів українською мовою тощо. Це дало певні наслідки. Так якщо в 1988/89  навчальному році кількість тих, хто навчався в закладах з українською мовою навчання становила  47,4%, то в 1991/92 р. – 49%, а в 1995/96 р. – 58%,  у 2002/2003 р. – понад 70%. Але процес гальмується значною мірою тим, що чимало викладачів, які звикли викладати свої предмети російською мовою, не поспішають змінювати мову викладу на українську, особливо у південних та східних регіонах республіки.

Незадовільним є стан із друком підручників і взагалі книжок українською мовою. Питома вага книг українською мовою в загальному обсязі  накладу зменшилася. Комерціалізація видавничої справи, відсутність дієвої підтримки української книговидавничої справи з боку держави спричинилися до цього явища.

Активно діють і антиукраїнські сили, переважно у східних та південних регіонах  республіки, які чинять усілякі  перешкоди  процесу відродження української мови та культури. Окрім того, стрімке падіння життєвого рівня  народу в 1990-х роках відволікало людей від духовних потреб, змушувало їх концентрувати всі зусилля на проблемі виживання.

Мовна проблема ще тривалий час буде залишатися серйозною не тільки  для української культури, а й для всього суспільного життя республіки. Потрібні роки, щоб змінився менталітет українського суспільства, щоб більшість усвідомила, що мова рідного народу – це абсолютно необхідний елемент духовної культури цивілізованої людини.