Вибори до Верховної Ради в 1998 р.

29 березня 1998 р. в Україні відбулися чергові вибори до Верховної Ради. Народні депутати обиралися на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою. Згідно з Законом “Про вибори народних депутатів України” мало обиратися 450 депутатів. Із них 225 обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 – за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

У голосуванні взяли участь 26 млн. 571 тис. громадян, або 70,78% від загальної кількості виборців. За депутатські місця змагались 30 політичних партій і виборчих блоків. Але тільки 8 із них подолали чотиривідсотковий рубіж голосів, що дало їм право на участь у розподілі депутатських мандатів. Серед них – Компартія України (84 мандати), Народний Рух (32 місця), Виборчий блок СПУ та СелПу (29 місць), Партія зелених (19 мандатів), НДП (17 місць), „Громада” (16 місць), ПСПУ (14 мандатів) і СДПУ(о) (теж 14 місць). Решта місць відійшла депутатам, обраним в одномандатних виборчих округах.

У новообраній Верховній Раді були створені такі партійні фракції: Компартії України, Соціалістичної та Селянської партій – “Лівий центр”, Прогресивної соціалістичної партії, Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), Народно-демократичної партії, Всеукраїнського об’єднання “Громада”, Партії зелених України, Народного Руху України. Згодом кількість фракцій та їх назва зазнала змін. Жодна з політичних сил не отримала необхідної більшості у Парламенті, що виразно проявилося на виборах Голови Верховної Ради. Лише 7 липня 1998 р. на 69 пленарному засіданні на цю посаду було обрано О.М. Ткаченка, одного з лідерів СелПУ.

 

Президентські вибори 1999 р.

Восени 1999 р. закінчився п’ятирічний термін перебування на посаді Президента Л. Кучми і, згідно з Конституцією України, були призначені чергові президентські вибори.

За перші п’ять років президентства Л. Кучми була прийнята Конституція України, збережений громадянський мир у країні. Україна утвердилася у світі як повноправна учасниця міжнародного співтовариства, зупинена гіперінфляція і введена власна національна валюта – гривня, призупинено падіння виробництва, загальмована економічна криза. Але в країні напруженою залишалася соціально-економічна ситуація, зростало безробіття, знижувався матеріальний рівень життя трудящих, гальмувалися необхідні реформи.

За цих умов у певних колах громадян, особливо старшого віку, (пенсіонерів), посилилася ностальгія за радянським минулим, чим і намагалися скористатися на президентських виборах представники лівих сил – П. Симоненко, О. Мороз, Н. Вітренко та інші. Під час передвиборної кампанії вони розгорнули шалену антикучмівську пропаганду, звинувачуючи Л. Кучму в некомпетентності, розвалі економіки, злиденному житті народу тощо. Політична боротьба загострилася до краю. Напередодні виборів Президента у жовтні 1999 р. був вчинений замах на кандидата у Президенти Н. Вітренко у Кривому Розі. У результаті вибуху гранати отримали поранення 29 осіб. Деякі з них стали інвалідами. У вчиненні замаху був звинувачений С. Іванченко – прибічник О. Мороза, одного з кандидатів у Президенти.

Восени 1999 р. перед Україною було два можливі шляхи розвитку: або йти шляхом соціально-економічних реформ, стати справді європейською країною, спрямувавши на це всі сили і дії, або бути відкинутою назад і потрапити на узбіччя історичного процесу.

На посаду Президента претендувало 13 кандидатів (Л. Кучма, П. Симоненко, О. Мороз, Н. Вітренко, Є. Марчук та інші).

У першому турі голосування, який відбувся 31 жовтня 1999 р., Л.Кучма отримав 36,49% голосів виборців; лідер комуністів П.Симоненко – 22,24%; лідер соціалістів О.Мороз – 11,29%; лідер прогресивних соціалістів Н.Вітренко – 10,97%; Є.Марчук – 8,13%, решта претендентів набрали значно меншу кількість голосів.

Отже, в другий тур голосування пройшли Л. Кучма і перший секретар ЦК Компартії України П. Симоненко. Вирішувалося питання надзвичайної ваги: бути чи не бути незалежній Україні, йти нашій державі шляхом демократії і реформ до соціально орієнтованої держави, у європейське співтовариство, чи повернутися до комуністичного минулого і втратити незалежність.

Українські виборці у другому турі 14 листопада 1999 р. вибрали Президентом Л. Кучму, за якого віддали голоси 56,25% виборців, а за П. Симоненка тільки 37,8%. Отже, народ України вибрав шлях демократії і реформ, ще раз підтвердили своє бажання жити у незалежній державі.