Вибори до Верховної Ради в 1994 р.

Після довгого обговорення вибори до найвищого законодавчого органу держави буловирішено проводити за мажоритарною системою, відповідно до якої висування кандидатів здійснювалося за жорстко визначеними територіальними округами, а не за партійними списками. Ця система помітно обмежила вплив політичних партій та громадських об’єднань на виборах. На один депутатський мандат претендувало пересічно по 13 претендентів. Тому передвиборча кампанія відбувалася у надзвичайно напруженій боротьбі.

Вибори 1994 р. до Верховної Ради засвідчили, що 25% місць здобула КПУ, 5,9% – Рух, 5,34% – СелПУ, 4,15% – СПУ. Отримали місця в Парламенті також представники Української республіканської партії, КУН, Партії демократичного відродження України, Демократичної партії України, Партії праці, Соціал-демократичної партії України, Української консервативно-республіканської партії, Громадянського конгресу України. Безпартійних було обрано 221 чол., або 55,6% із наявних 397 народних обранців.

Вибори 1994 р. до Верховної Ради  України засвідчили, що політичні сили пропрезидентської орієнтації зазнали значної поразки. Майже третина виборців віддали свої голоси партіям лівої орієнтації. Внутрішня політика попереднього керівництва країни зробили гасла комуністів та соціалістів знову привабливими для мільйонів пограбованих і ошуканих громадян держави.

11 травня 1994 р. нова Верховна Рада розпочала свою роботу. На липень 1994 р. у її складі нараховувалося дев’ять депутатських груп і фракцій: комуністична, рухівська, соціалістична, центристська, аграрна, групи “Реформи” , “Єдність” , “Державність”, міжрегіональна. Частина народних депутатів залишилися поза фракціями і групами. Згодом, у 1995-1998 рр. кількість і склад депутатських груп змінювалися, деякі з них змінили назви, а деякі розпалися.

На посаду Голови Верховної Ради України було висунуто 9 кандидатур. Оскільки у парламенті кількісно переважали ліві групи і фракції, то перемогу здобув  лідер СПУ О. Мороз.

 

Президентські вибори влітку 1994 р. Л.Кучма

В умовах напруженої політичної боротьби відбувалися прези-дентські вибори влітку 1994 р. На найвищу посаду в країні балотувалося 11 претендентів – Л. Кучма, Л. Кравчук, І. Плющ, П. Таланчук, Л. Скорик, І. Валеня, В. Лановий, В. Пинзеник, О. Мороз, В. Бабич, М. Рудь. Згодом зняли свої кандидатури Л.Скорик та В.Пинзеник, не змогли зібрати по 100 тис. голосів на свою підтримку М.Рудь та І.Валеня. Кандидатами на посаду Президента України було зареєстровано 7 осіб.

На виборах 26 червня 1994 р. вони здобули таку кількість голосів: Л. Кравчук – 37,68%, Л. Кучма – 31,25%, О. Мороз – 13,09%,

В. Лановий – 9,38%, В. Бабич – 2,43%, І. Плющ – 1,29%, П. Таланчук – 0,54%. Решта бюлетенів були визнані недійсними або зіпсованими. Отже, у першому турі ніхто не набрав більше половини голосів, і 10 липня 1994 р.був призначений другий тур.

У другому турі балотувалися Л. Кравчук та Л. Кучма. Переміг Л. Кучма, який набрав 52% голосів (14 млн.660 тис.), а Л. Кравчук – 45% (12 млн.100 тис. голосів). Решта бюлетенів були визнані недійсними.

19 липня 1994 р. Л. Кучма склав присягу на вірність українському народові і офіційно став Президентом України.

Л.Д. Кучма, 1938 р. народження, українець, народився на Чернігівщині у селянській родині. Після закінчення Дніпропетровського університету в 1960 р. працював інженером, старшим інженером, провідним конструктором, помічником головного конструктора, секретарем парткому, генеральним директором виробничого об’єднання “Південний машинобудівний завод” у Дніпропетровську. У 1990 р. був обраний народним депутатом Верховної Ради України, а з жовтня 1992 по вересень 1993 р. обіймав посаду Прем’єр-міністра України. Потім зосередився на роботі у Верховній Раді, очолив впливову Спілку промисловців та підприємців України, яка висунула його на посаду Президента.