1.4. Назрівання політичної кризи (липень-жовтень 1917 р.)

 

Загострення політич ної ситуації

Одним  із   критичних  станів   у розвитку  подій  у країні після Лютневої революції стали події 3-5 липня 1917 р. у Петрограді. Приводом до цих подій став провал червневого наступу російських військ на фронті та подальше погіршення політичного становища в країні. На вулиці столиці вийшло півмільйона демонстрантів. Під впливом більшовиків демонстранти вимагали передати владу радам, тобто йшлося про усунення Тимчасового уряду. Викликані з фронту війська розігнали демонстрантів. У столиці був запроваджений військовий стан. Лідери більшовиків, зокрема В.Ленін, пішли в підпілля, їх звинувачували у співробітництві з німцями, підбурюванні до заколоту тощо. Тимчасовий уряд очолив есер О.Керенський, який зберіг за собою і посаду військового міністра. Після тривалих зусиль йому вдалося порозумітися з кадетами й утворити другий коаліційний уряд, у якому з 15 міністрів 8 були соціалістами, 4 -  кадетами. У військах заборонялися мітинги та збори, а 12 липня було відновлено смертну кару на фронті. Головнокомандуючий Корнілов зажадав запровадження її також і в тилу. Серед правих кіл російського суспільства визрівала думка про необхідність установлення військової диктатури. Своєрідним оглядом цих сил стала скликана 12 серпня у Москві Державна нарада, де, поряд із меншовиками й есерами, були представлені поміщики, буржуазія, генералітет, офіцерство та ін. Проти Державної наради виступили робітники. На заклики більшовиків 12 серпня у Москві застрайкували понад 400 тис. робітників. Масові страйки, мітинги, демонстрації протесту відбулися також у містах України – Києві, Харкові, Катеринославі, Юзівці, Полтаві, Луганську та ін. Під тиском цих виступів учасники наради не наважилися проголосити військову диктатуру. Центральна Рада негативно оцінила Державну нараду і не надіслала до неї своїх представників.

Корніловський заколот і його розгром

 Після  провалу Московської наради  центром контрреволюційної змови стала Ставка Верховного го-ловнокомандуючого генерала Корнілова, який повинен був за допомогою спеціально відібраних військових частин підняти заколот і "відновити порядок", тобто розгромити революційні сили в Петрограді, Кронштадті й у всій країні. Великі надії Корнілов покладав на допомогу військових сил Південно-Західного та Румунського фронтів, якими командували гене­рали А.Денікін і Д. Щербачов, а також штабів Київського й Одеського військових  округів. Денікін, начебто для допомоги Північному фронтові, відправляв із Південно-Західного фронту під Петроград частини так званої "дикої дивізії" та 3-го кінного корпусу. Коли 25 серпня Корнілов направив на Петроград 3-й кінний кор­пус генерала Кримова, революційні сили столиці закликали робітників і сол­датів до зброї й організовували розгром заколотницьких сил.За прикладом Петрограда демократичні організації створювали скрізь у країні революційні комітети, революційні штаби, комітети порятунку революції, комітети дії. Під їхнім безпосереднім керівництвом робітники та солдати ізольовували й знешкоджували осередки корнілівців, контролювали рух ешелонів і не пропускали до Петрограда війська, що рухалися на допомогу заколотникам. У Києві ввечері 27 серпня, коли було одержано з Петрограда повідомлення про корнілівський заколот, на екстреному засіданні виконавчих комітетів рад робітничих і військових депутатів за участю представників різних партій було створено Комітет охорони революції, до якого ввійшли представники Генерального Секретаріату Центральної Ради, голови виконавчих комітетів рад робітничих і військових депутатів, командуючий військами КВО, начальник міліції, представники Центрального бюро профспілок і лівих політичних партій. Комітет охорони революції взяв у свої руки безпосередньо організацію відсічі контрреволюційним силам. За рішенням виконкому ради робітничих депутатів і особливого комітету охорони революції були заарештовані начальник штабу Київського військового округу Оболєшев, відомий монархіст В.Шульгін та ін. Активно виступили проти контрреволюції й робітники, солдати та матроси в усіх основних адміністративних центрах України – Харкові, Катеринославі, Одесі, Полтаві, Чернігові. Діяльну участь у боротьбі проти заколотників узяли широкі солдатські маси, насамперед у Житомирі та Бердичеві, де знаходився штаб Південно-Західного фронту. У Житомирі, де перебувала частина штабних установ фронту, 28 серпня солдати виставили свої караули, зайняли пошту, телеграф, залізничну станцію та почали арешти генералів і офіцерів – учасників  змови. У Бердичеві обурені солдати 28 серпня оточили штаб фронту, а 29 серпня заарештували головнокомандуючого фронтом Денікіна, начальника штабу генерала Маркова, генерал-квартирмейстера Орлова та багатьох інших генералів і офіцерів. Отже, завдяки рішучим діям солдатських мас спроба підняти заколот штабом Південно-Західного фронту та надіслати сили на допомогу Корнілову була придушена. Корніловський заколот та його розгром зумовили зменшення авторитету Тимчасового уряду, який не зумів ні попередити заколот, ні організувати рішучу відсіч заколотникам. Посилився вплив більшовиків у радах, почалася так звана “більшовизація рад”. Ради вимагали передати їм всю повноту влади. Більшовики, які в другій половині липня 1917 р. взяли курс на збройне повстання на своєму VI з’їзді, розпочали активну підготовку до повалення Тимчасового уряду. А народне господарство країни на осінь 1917 р. було у стані розрухи: зростало безробіття, безперервно зростали ціни на товари першої необхідності, трудящі маси голодували.