Секретна доповідь м.С. Хрущова на хх з’їзді кпрс. Вплив цієї події на суспільно-політичне життя в Україні. Органічна неможливість тоталітарних структур до реформування

Найважливішою справою Хрущова була критика  культу особи Сталіна.  Особливе значення у цій  критиці займає секретна доповідь М. Хрущова на ХХ  з’їзді  КПРС  „Про  культ особи та його наслідки”. У ній політика Сталіна визначалася як хибна, у низці засадних моментів - злочинна. Це стосується масових репресій, організації провокацій, застосування тортур під час слідства тощо. Але хоч критика Сталіна в доповіді була досить різкою, та не глибокою, оскільки обминалися системні засади і фундаментальні причини сталінського режиму. Причини виникнення культу пояснювалися ворожим капіталістичним оточенням, гострою класовою боротьбою і особливо негативними рисами характеру самого Сталіна. Особа Сталіна відділялася від системи, яка породила культ особи. У доповіді не ставився під сумнів жоден з етапів політики комуністичної партії після 1917 р. Сам початок сталінського терору визначався 1934 р., що автоматично виключало із переліку злочинів режиму насильницьку колекти­візацію, голодомор 1932-1933 р. тощо. Назва жертв культу особи теж вибіркова. До них Хрущоввідніс лише комуністів, що чітко дотримувалися офіційної партійної лінії, але і словом не пом’янув опозиціонерів і простих громадян. Таким чином, у доповіді було обійдено питання про відповідальність за вчинені злочини всієї правлячої тоді верхівки. У допо­віді було зроблено все, щоб на противагу Сталіну піднести Леніна, партію, існуючий лад. Хрущов, як то видно з його мемуарів, так ніколи і не зрозумів, що від Сталіна не можна відцуратися, не відмовившись від системи, яка його породила. Адже не один Сталін вин­ний у найстрахітливіших злочинах XX ст., а передусім тоталітарна система й ідеологія марксизму-ленінізму, що породила цю систему. Тому, хоч удар по культу особи був завданий страшенний, тоталітаризм утри­мався, оскільки в СРСР залишалася непорушною ідеологія марксизму-ленінізму, комуністична партія. Доповідь М. Хрущова "Про культ особи та його наслідки" залишала­ся засекреченою в СРСР аж до 1989 р. Основні положення доповіді в значно пом'якшеному вигляді стали основою постанови ЦК КПРС від 30 червня 1956 р. "Про подолання культу особи та його наслідків". Але критика, що прозвучала, справила величезний вплив на політичну і морально-психологічну атмосферу в країні. У тоталітарній системі була зроблена перша пробоїна, яку залатати прибічники системи вже не змогли. Партійне керівництво в УРСР за вказівкою з Москви розгорнуло шаблону кампанію засудження культу особи на партійних зборах і в пресі. Реабілітація жертв сталінських репресій прискорилася. Але точних даних про число реабілітованих жертв не було. За останніми даними, що наводяться в літературі, на кінець 50-х років органами КДБ і прокура­тури республіки було переглянуто справи майже 5,5 млн. чол., із них було реабілітовано 3,2 млн. чол. Поза реабілітацією залишилось більшість жертв репресій 20-х – початку 30-х років і майже всі, хто так чи інакше був звинувачений у націоналізмі. Втім, навіть строго дозована критика Хрущова культу особи спо­лохала сталіністів. Вони боялися кари за свої злочини. А тому, у пер­шій половині 1957 р. члени Президії ЦК КПРС Молотов, Маленков, Каганович,  Ворошилов,  Булганін та інші змовилися між собою і 18 червня1957 р. на засіданні Президії ЦК раптово поставили питання про зміщення Хрущова. Але позачерговий червневий (1957 р.) пленум ЦК КПРС підтримав Хрущова і виключив із складу Президії ЦК Молотова, Маленкова, Кагановича і Шепілова, котрий до них прилучився. До складу членів Президії ЦК ввійшли люди, що підтримали Хрущова, зокрема Л. Брежнєв. М. Хрущов належним чином оцінив відданість й іншого ви­хідця з України - О. Кириченка: грудневий (1957 р.) пленум ЦК КПРС обрав О. Кириченка секретарем ЦК КПРС. За підтримкою  Хрущова на посаду першого секретаря ЦК Компар­тії України у грудні 1957 р. був обраний М. Підгорний, теж із числа тих, хто підтримав  Хрущова на червневому (1957 р.) Пленумі ЦК. У березні 1958 р. Хрущов домігся зміщення з посади Голови Ради Міністрів СРСР Булганіна, сам посівши цю посаду. Одночасно він залишався першим секретарем ЦК КПРС. Тепер у вищому керівництві ніхто не заважав йому проводити намічені реформи і відповідальність за їх половинчатість, непродуманість і провал віднині падала на Хрущова. Передусім  у суспільно-політичному житті країни Хрущов вирішив поглибити курс на лібералізацію режиму і критику культу особи. Визначну роль у цьому відіграв ХХІІ з’їзд КПРС, який відбувся у жовтні 1961р. На цьому з’їзді була висунута теза, що винуватцем і організатором масових репресій був не тільки Сталін, як наголошувалося раніше, а і певна група людей, що оточували Сталіна. Були названі і конкретні особи - Молотов,  Каганович,  Маленков та ін. Тіло Сталіна було винесене з Мавзолею, його численні пам’ятники в різних куточках країни знищені, його ім’я зникло з назв ву­лиць, колгоспів, міст, твори його були вилучені з масових бібліотек. ХХІІ з’їзд КПРС підтвердив курс на розширення так званої „соціалістичної демократії”. Було висунете положення про переростання диктатури пролетаріату в загальнонародну державу. Хоча всім зрозуміло, що збереження тоталітарної системи, навіть за деякої її лібераліза­ції, вихолощувало реальний зміст "загальнонародної держави". Певні зміни у функціонуванні політичної системи тільки намічалися. Більшу увагу, зокрема і в Україні, було звернуто на роль представницьких органів влади, розширення повноважень рад депутатів трудящих. Їх робота стала більш досконалою і активною. На основі за­гальносоюзних законодавчих актів Верховна Рада УРСР ухвалила ряд важливихзаконів: про бюджетні права УРСР і місцевих рад, судоустрій та інші; прийняла кодекси: кримінальний і кримінально-процесуальний, ци­вільний і цивільно-процесуальний. Органи внутрішніх справ дещо поступилися своїми правами щодо охорони громадського порядку шляхом організації та діяльності добровільних народних дружин, посилення ролі товариських судів за рахунок компетенції народних судів. У практику почало входити всенародне обговорення проектів законів та інших питань життя республіки і країни. Дещо зросли можливості профспілок, яким було надано право законо­давчої ініціативи і передані окремі функції, що раніше належали державним органам. Профспілкам було передано керівництво санаторіями, будинками відпочинку, а з 1962 р. розширено діяльність профспілок у сфері соціального страхування. Однак, у цілому механізм державно-політичного управління діяв по-старому, зберігаючи тоталітарних характер, відкрита критика політично­го режиму не допускалася, вибори до рад усіх рівнів були формальними. Ради не мали реальної влади. Профспілки, комсомол, творчі спілки зали­шалися фактично складовою частиною державних структур. А головне полягало в тому, що, не тільки зберігався, а і посилювався всеосяжний диктат партійного апарату. Змінити стару систему Хрущову було не дано, хоч інтуїтивно він робив кроки в цьому напрямі. ХХІІ з’їзд КПРС (1961 р.) включив у статут партії пункт про оновлення на кожних чергових виборах склад ЦК та його Президії не менше ніж на чверть і про вибори членів керівних партійних органів від Президії ЦК  до первинної організації тільки на три терміна підряд. Але якщо інші нововведення Хрущова приймалися апаратом до виконання, то тут він зачепив номенклатуру за живе. Серед партійного керівництва від районної ланки до Президії ЦК почало наростати глухе незадоволення. Гнів та обурення номенклатури викликали постанови, що позбавляли її багатьох привілеїв, дарованих ще за сталінських часів. Зокрема, ліквідація так званих „пакетів” – не афішованих і не обкладених податками додаткових щомісячних грошових виплат з державної скарбниці певним категоріям апаратників. Потім прийшло розпорядження  різко  скоротити кількість службових персональних машин, надходили пропозиції про ліквідацію закритих розподільників тощо. Проти  Хрущова почала складатися нова група змовників, що і привело до подій жовтня 1964 р. і усунення його від влади. Правляча верхівка розуміла, що в умовах критики культу особи і деякої лібералізації режиму народу потрібно дати якісь ідеологічні орієнтири, чимось захопити нові покоління людей в умовах "відлиги". На XXI з’їзді КПРС (січень-лютий 1959 р.) було заявлено, що на рубежі 1950-60-х років соціалізм в СРСР переміг повністю і остаточно. Було зроблено висновок, що друга Програма Комуністичної партії (1919 р.), яка ставила завдання побудови соціалізму, повністю виконана і постала потреба прийняти третю програму. Нова програма КПРС - програма побудови комунізму, прийнята на ХХІІ з’їзді КПРС у 1961 р., оголошувала, що перехід до комунізму потребує одночасного розв’язання трьох взаємозв’язаних завдань: ство­рення матеріально-технічної бази комунізму, розвитку комуністичних суспільних відносин і виховання нової людини. Визначальним серед цих завдань було названо створення матеріально-технічної бази ко­мунізму. А. тому в програму були введені конкретні завдання по ство­ренню цієї бази в найближчі 10 - 20 років. У програмі передбачалося, що до 1980 р. радянське суспільство повинно стати "восновному" комуністичним і перейти до розподілу "за потребами". Програма закінчувалася на патетичній ноті: "Партія урочисто обіцяє – нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі". Комуністичний романтизм і пов'язана з ним соціальна міфологія на початку 60-х років міцно панували в офіційній ідеології. Та  до реального життя радянських людей ця міфотворчість мала дуже далеке відношення. Народ висловив своє ставленню до комунізму таким по­пулярним анекдотом початку 1960-х років: "Комунізм - це горизонт, чим швидше ви до нього наближаєтеся, тим швидше він від вас віддаляється”. Тоталітарна система була органічно не в змозі щось реально запропонувати суспільству, окрім чергового міфу. Тоталітарні структу­ри були нездатні до реформування. Для здорових сил суспільства не залишалося іншого шляху, як шляху боротьби за ліквідацію тоталіта­ризму.