7.4 Матеріальний рівень життя населення і стан культури Матеріальний рівень життя населення

Четвертим п’ятирічним планом розвитку народного господарства країни було передбачено основні напрями ліквідації тяжких наслідків війни, поліпшення добробуту населення. Це знайшло свій вияв у нормалізації грошового обігу, скасуванні карткової системи постачання населення, підвищенні оплати праці трудящих, відбудові і подальшому розширенні житлового фонду, зростанні суспільних фондів спо­живання. У ході здійснення четвертої п’ятирічки поступово зростав національних доход - основа розвитку народного господарства і підвищення добробуту трудящих. Якщо в 1946 р. національний доход ста­новив 70 % від рівня 1940 р., то в 1950 р. - 164 %. Радянська статис­тика стверджує, що три четверті національного доходу направлялося у фонд споживання. Напевно це надто оптимістична точка зору, але фонд споживання дійсно розширювався. До кінця  1947 р. у СРСР зберігалося нормоване постачання міського населення продуктами харчування й найважливішими промисловими товарами (карткова система). Водночас існувала і відкрита (комер­ційна) торгівля за ринковими, значно вищими від державних, цінами. 14 грудня 1947 р. Рада Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову про скасування карток на продовольчі та промислові товари і перехід до продажу їх без обмеження за єдиними державними цінами. Водночас із відміною карткової системи постачання держава у грудні 1947 р. провела грошову реформу. Цей захід був необхідний для зміцнення фінансової системи країни. Справа в тому, що ще при здійсненні довоєнних п'ятирічок була допущена значна прихована інфляція. Війна 1941-1945 рр. спричинила відкриту інфляцію. З метою поглинення наявної у населення величезної грошової маси була декретована жорстка грошова реформа. Але держава здійснила реформу коштом населення, тобто вона мала конфіскаційний характер. Реформа призвела до примусового вилучення грошей у всіх, хто накопичив значні суми, передусім у тих осіб, хто зберігав гроші вдома, поза межами ощадних кас. У них один новий карбованець обмінювали на десять старих. По вкладам у ощадкасах у розмірі до 3 тис, крб. обмін грошових зна­ків відбувався один до одного, при вкладах від 3 до 10 тис. крб. було проведене скорочення накопичень на одну третину, а по вкладам у розмірі більше 10 тис. - на дві третини. По облігаціям державної внутрішньої позики обмін було проведено у пропорції 1:3. З інфля­цією на певний час було покінчено, курс карбованця стабілізувався.  Для закріплення результатів реформи держава, починаючи з 1948 р. стала систематично проводити дифляційну політику: тричі за 1948-1950 рр. проголошувалося зниження цін на товари повсякденного попиту. Особливо значне скорочення було проведено в 1950 р. – на 20 %. Ці заходи уряду були дуже популярними серед народу. Але ця політика не була позбавлена елементів популізму. В умовах занепаду сільського господарства і помітного відставання легкої промисловості ситуація з пропозицією і попитом на товари ніяк не виправдовувала політику зниження цін. Країна жила в умовах гострих дефіци­тів на найнеобхідніші товари. Тому державні роздрібні ціни в 1950 р. залишалися на 86 % вищими, ніж до війни, а ціни на ринку були втричі вищі.  Головним шляхом піднесення матеріального добробуту трудящих було підвищення заробітної плати. Вона у повоєнний час поступово зростала і складала у робітників і службовців у УРСР у 1946 р. 481 крб., у 1950 р. - 642 (у масштабах цін 1947 р). У 1940 р. цей показник дорівнював 319 крб. За пересічними цифрами приховувалися досить значні відмінності в оплаті праці. Так, на початку 50-х років робітник середньої квалі­фікації у важкій промисловості республіки заробляв до виплати податків приблизно 800 крб. на місяць, освітяни та працівники в сфері культури 660 крб., доктор наук, професор вузу - 5000 крб., директор середнього заводу - 6800 крб., міністр - 10500 крб. Разом з тим міні­мальна зарплата становила 200 крб. і таку плату отримувало до 45 % ро­бітників і службовців. При цьому, кілограм хліба коштував 3-4 крб., кілограм м’яса на ринку 28-52 крб., одне яйце - карбованець, звичай­ний чоловічий шерстяний костюм - 1500 крб. Із заробітної плати вираховувалися податки, вилучалися кошти для примусової передплати облігацій внутрішніх державних позик. Окрім того, необхідно враховувати приховану інфляцію, про що свідчила значна різниця між ринковими і державними цінний. Державна роздрібна торгівля не покривала всі потреби, зростання вартості життя значно випе­реджало ріст заробітної плати. У 1950 р. реальна заробітна плата приблизно досягла рівня 1940 р. Але рівень 1940 р. це всього-на-всього рівень 1928 р. Якщо індекс реальної зарплати в Україні в 1913 р. прийняти за 100, то в 1940 р. він дорівнював 86, стільки ж і в 1950 р. Ці цифри красномовно свідчать, яку ціну заплатили трудящі за будівництво соціалізму в своїй країні. Абсолютній більшості трудящих в Україні довелося жити у великих нестатках. Грошові доходи колгоспників були ще нижчими. У перерахунку на один селянський двір в 1950 р. вони становили 1124 крб. на рік проти 1206 крб. у 1940 р. (у цінах 1947 р.) Це дуже мізерна сума.  У повоєнний період надзвичайно гострим було житлове питання. Війна принесла жахливі руйнування. В УРСР було знищено понад 2 млн. будинків,  понад 38 млн. кв. м., або приблизно  50 % довоєнного фонду. Без житла залишилось - 10 млн. жителів республіки, або кожен третій. Отже, потрібно було негайно відновити житловий фонд. І треба відзначити, що ця робота енер­гійно виконувалася. Загалом, протягом 1946-1950 рр. у селах і містах республіки було споруджено 44,3 млн. кв. м. житла. Довоєнний житловий фонд було відбудовано. На одну особу міського населення в 1950 р. в УРСР пересічно припадало 4,2 км. житлової площі (в 1940 р. - 4,5 кв. м). Зменшення цього показника у порівнянні з довоєнним періодом пояснюється масовим переселенням у повоєнні роки у міста вихідців із сіл. Необхідно нагадати, що ще  в 1928 р. у країні було встановлено санітарний мінімум житлової площі -  8,6 кв. м. на особу. А це вдвічі більше, ніж було в наявності на початок 1950-х років. Тому абсолютна більшість жителів міст мешкала вперенаселених комунальних квартирах, приблизно по 4 особи на кімнату. Кухні, туалети використовувалися спільно кількома родинами. Усе це разом створювало нестерпні побутові умови. Чимало людей продовжувало мешкати в гуртожитках, бараках, напівпідвалах, підвалах.  На початку 1950-х років водопровід у містах УРСР мали всього 47 % квартир державного житлового фонду, а якщо вирахувати й індивідуаль­ну забудову, то лише 10 %. Відповідні показники були по каналізації, центральному опаленню та інших комунальних послугах. Газифікація населених пунктів в УРСР наприкінці 1940-х років тільки починалася. Так, у 1950 р. газ постачався тільки в 25 з 714 міських пунктів республіки. У село газ не поступав. Більшість хат, які споруджувалися у повоєнні роки на селі, були типовими селянськими мазанками. Вибіркове обстеження на початку 1950-х років показало, що 87 % споруджених у республіці хат на селі були глиняними або дерев’яними, 94 % з них були криті соломою або очеретом. Тільки 4 % хат  мали дерев’яну підлогу, решта - глиняну долівку, пересічна їхня житлова площа – 34 кв. м. У 1954 р. лише 208 із 19295 колгоспів республіки мали повністю електрифіковані колгоспні двори. Радіофікацією було охоплено всього 7,8 % сіл. Тому на середину 1950-х років у багатьох сім’ях колгоспників України електрика та радіо - велика рідкість. У цілому потрібно зробити висновок, що незважаючи на відбудову житлового фонду республіки на початок 1950-х років, житлово-побутові умови абсолютної більшості жителів республіки залишалися вкрай тяжкими. Поліпшення матеріального добробуту народу здійснювалося й за рахунок суспільних фондів споживання, які забезпечували населенню освіту, підвищення кваліфікації, медичне обслуговування, пенсії, стипендії, оплату відпусток тощо. Із розрахунку на душу населення в останньому році четвертої п’ятирічки вони становили 680 крб. у цінах 1947 р. Бюджет охорони здоров’я в УРСР за четверту п’ятирічку зріс з 1 млрд. 600 млн. крб. у 1946 р. до 3 млрд. 400 млн. крб. у 1950 р. Кількість лікарняних ліжок в 1950 р. становила 194,2 тис., що значно більше ніж в 1940 р. Зросла кількість і медпрацівників.