Ставлення російських партій до автономії України

Тимчасовий   уряд  і   більшість російської   громадськості     зустріли Перший Універсал Центральної Ради з величезним незадоволенням і відверто з ненавистю. "Буржуазна й реакційна преса, - писав потім Винниченко, - забила на ґвалт, закричала, що Універсал, - це зрада, це - поміч німцям, прорив фронту, це - сепаратизм. І домагалась від уряду рішучих, немилосердних заходів проти Центральної Ради”. Лідер кадетів П.М.Мілюков оцінив проголошення Універсалу як "великий злочин", а газета "Речь" охарактеризувала його як "німецьку інтригу". Більшовицька партія визнавала право гноблених народів на самовизначення й утворення самостійних держав, але, говорив Ленін, “питання про право націй на вільне відокремлення недозволено змі­шувати з питанням про доцільність відокремлення тієї чи іншої на­ції в той чи інший момент. Це останнє питання партія пролетаріату повинна розв'язувати в кожному окремому випадку цілком самостійно, з точки зору інтересів усього суспільного розвитку та інтересів класової боротьби пролетаріату за соціалізм”. Отже, долю всієї нації, всієї країни Ленін ставив у залежність від інтересів перед­усім класової боротьби пролетаріату. Коли у червні 1917 р. загострилися відносини між Центральною Радою та Тимчасовим урядом, Ленін опублікував у більшовицькій газеті “Правда” три статті під назвою “Не демократично, громадянине Керенський!”, “Україна”, “Україна і поразка правлячих партій Росії”, у яких засудив великодержавну політику Тимчасового уряду щодо України. Однак уже через кілька місяців Ленін щодо України зайняв позицію значно жорсткішу, ніж вона була у Тимчасового уряду. До того ж, хоч Ленін і більшовицька преса у боротьбі проти Тимчасового уряду і використовували український національно-визвольний рух, більшовики, особливо Г.П’ятаков та інші керівники більшовицьких партійних організацій в Україні, не поділяли прагнень до утворення Української держави й, відповідно, негативно ставилися до Центральної Ради. Так, на засіданні Київського більшовицького комітету 4 червня 1917 р. секретар комітету Г.П’ятаков заявив, що “взагалі підтримувати українців нам не припадає, бо для пролетаріату цей рух невигідний”. 

Утворення Генерального Секретаріату

Із  проголошенням  у  Першому Універсалі   автономії  України   Центральна Рада ставала законодавчим органом державної влади. Для здійснення виконавчих функцій Комітет (Мала Рада) Центральної Ради 15 червня 1917 р. на закритому засіданні створив перший український уряд – Генеральний Секретаріат, до якого входили вісім генеральних секретарів і генеральний писар. Із них п’ять були українськими соціал-демократами: В.Винниченко – голова Генерального Секретаріату та генеральний секретар внутрішніх справ, С.Петлюра – генеральний секретар військових справ, В.Садовський – генеральний секретар судових справ, І.Стешенко – генеральний секретар освіти. До партії українських есерів належали П.Христюк – генеральний писар і М.Стасюк – генеральний секретар продовольчих справ, до партії соціалістів-федералістів – С.Єфремов – генеральний секретар фінансових справ, Х.Барановський був позапартійним. Голова Генерального Секретаріату Володимир Кирилович Винниченко народився в 1880 р. у селі Великий Кут Херсонської губернії (нині Кіровоградська обл.) у бідній селянській сім’ї. У 1901-1902 рр. навчався на юридичному факультеті Київського університету. Підключився до революційного руху, брав участь у діяльності Революційної української партії (РУП), потім в УСДРП, був одним із секретарів її ЦК. За революційну діяльність був арештований, сидів у в’язниці. З 1907 р. перебував у еміграції, під час Першої світової війни деякий час жив у Москві, співробітничав у журналах “Дзвін” (1913-1914) і “Украинская жизнь” (1912-1914). З 1902 р. друкував свої художні твори та швидко став визнаним письменником. Генеральний секретар військових справ Симон Васильович Петлюра народився у 1879 р. у передмісті Полтави Кобиляці, в сім’ї візника. Навчався в бурсі, потім у Полтавській духовній семінарії, звідки був виключений з 6-го класу за конфлікт із ректором під час концерту, куди був запрошений український композитор М.Лисенко. Член Революційної української партії, а після її реорганізації в 1905 р. – УСДРП. Вів активну революційну діяльність, редагував газету УСДРП “Слово”. Жив на Кубані, у Львові, Києві виступав зі статтями в пресі. Потім переїхав до Петербурга, а з 1909 р. – до Москви. Працював бухгалтером у транспортному товаристві, з 1912 р. редагував журнал “Украинская жизнь”. Був членом ЦК УСДРП. Під час війни в 1916 р. став членом Земського союзу та працював помічником уповноваженого цього союзу на Західному фронті. Коли розпочалась українізація армії, Петлюра був обраний головою Українського комітету Західного фронту, прибув на Перший Всеукраїнський військовий з’їзд як делегат цього комітету, а після обрання на з’їзді членом Українського військового генерального комітету залишився у Києві.