5.3. Організаційно-правові основи підприємництва

Одним із основних напрямів ринкових перетворень економіки України є розвиток підприємництва.

Сучасний підприємець повинен знати правовий статус підприємництва (права, обов'язки і відповідальність підприємця), а також закономірності і принципи керування підприємницькою діяльністю.

Аналізуючи суспільне значення підприємництва, звичайно виділяють три основних складових:

— підприємництво як економічна категорія;

— підприємництво як метод господарювання;

— підприємництво як тип економічного мислення. Підприємець є незалежним суб'єктом, що господарює та володіє

достатнім рівнем свободи дій, прагне одержати максимальний прибуток. Це може бути досягнуто двома шляхами:

1) підвищенням вартості продукції;

2) зниженням витрат на виробництво.

Перший шлях простіший, але через зростання ціни підприємець може не витримати конкуренції і втратити покупця. Другий — потребує пошуку нових, прогресивніших рішень, розкриття невикористаних раніше резервів і можливостей, розробки нових технологій, творчого підходу.

Тому підприємець, на відміну від звичайної людини, що займається господарською діяльністю, — це насамперед новатор, не тільки з особливим складом характеру, й з особливим економічним мисленням, в основі якого лежить точний економічний розрахунок, бездоганне знання законів ринку, уміння оперативно збирати, аналізувати і використовувати необхідну інформацію. Підприємець повинен бути наділений комплексом не тільки вроджених якостей, й придбаних у процесі фахового навчання, практики, тренування. Щоб вижити в умовах конкуренції і вільного підприємництва, підприємець має підтримувати своє виробництво на передовому науково-технічному рівні, прагнути до його здешевлення, економічної доцільності, що припускає мінімізацію витрат виробництва, економію фінансових, матеріальних і трудових ресурсів.

Підприємництво — це особливий новаторський стиль господарського поводження керівника, в основі якого лежить творчий пошук нових можливостей, уміння залучати і використовувати в умовах конкуренції ресурси з найрізноманітніших джерел.

У практиці підприємницької діяльності склалися певні правила — як краще виходити з тієї чи іншої ситуації, щоб починати і вигравати бізнес. Насамперед, необхідно ставити ясні і здійсненні цілі, робити те, що необхідно споживачеві. Складові успіху — висока якість продукції, відмінний сервіс, надійний і якісний маркетинг. Комерційний успіх фірми залежить від швидкості повернення вкладених засобів через реалізацію товарів (послуг). Для цього варто систематично вивчати ринок, щоб знати, які аналогічні товари є і хто їх продає; за якими каналами і за якими законами ведеться реалізація; які умови для післяпродажних послуг.

Конкуренція і підприємництво невід'ємні один від одного. Конкуренція зумовлює підприємництво, що подає специфічний тип господарського поводження людей. Підприємництво припускає не тільки адміністративну незалежність і свободу розпорядження ресурсами, й спроможність до організаційних новацій і господарської ініціативи. Підприємець повинен знати особливості товарно-грошових відносин, володіти методами вільного ціноутворення, вільного переміщення ресурсів, капіталу, вміти встановлювати і підтримувати формальні і неформальні зв'язки.

Тому в навчальних посібниках головних закордонних вузів за курсом менеджменту починаючому підприємцеві дають такі рекомендації:

1. Бізнес робиться на економіко-етичній основі. Неприпустимо порушувати узвичаєні правила підприємницької діяльності і комерції. Діловий ризик не має нічого спільного з ризиком переступити закон. Порядність — візитна картка підприємця.

2. Головний показник ефективності підприємництва — практичні результати: одержання прибутку, фахове задоволення, зміцнення позитивної репутації в товаристві, серед партнерів, створення копійчаного резервного фонду стійкості фірми.

3. Підприємець повинен:

— керуватися здоровим глуздом — уміти виділити головне, правильно визначити суть тієї чи іншої події, сформувати оптимальне судження по конкретного питання;

— знати свою справу; незважаючи на попередні досягнення, продовжувати процес самовдосконалення;

— бути упевненим у власних силах — приймати рішення, що грунтуються на точному розрахунку, здоровому оцінюванні своїх можливостей;

— уміти довести справу до кінця — бути спроможним напружено трудитися, визначати для себе ритм роботи.

4. Менеджер-підприємець повинен керуватися такими заповідями: Перша — горизонтальна кар'єра. Якщо вертикальна кар'єра (зростання в посаді) в один прекрасний день може завалитися, то здобутки горизонтальної (зростання фахової майстерності менеджера) завжди з вами. Була 6 майстерність, а посада завжди прикладеться.

Друга — керування з будь-якої точки. Якщо об'єкт керування формально не підпорядкований вам — це умова, але не перешкода для кваліфікованого керування ним. Все, що не піддається вашому впливу, показує недоліки ваших знань і навичок.

Третя — без скарг і прохань. Керуючи, ви самі відповідаєте за все, що відбувається, вам ні на кого скаржитися. Можна оскаржити чиїсь дії — це управлінський хід, але не можна ремствувати на когось — це позиція. Можна домовитися, щоб вам дали щось на умовах взаємної вигоди, але не можна просто просити. Ті, хто просить і скаржиться, завжди змушені виправдовуватися, поступатися незалежністю. Вчіться всього домагатися самостійно.

Четверта — радість... невдача. Вчіться швидко опановувати ситуацію. Поки оточуючі тільки розбираються, ви вже досягли успіху або потерпіли поразку. Не гайтеся з ухваленням рішення. Пам'ятайте, що лихо не без добра і що невдача, із якою ви зуміли справитися, наближає вас до наміченої цілі.

П'ята — велика мета. Зміст усякої діяльності лежить за її конкретними рамками так само, як сенс життя — за його межами. Але він спрямовує ваш шлях, веде до вершини.

У світовій практиці склалося таке визначення гарного менеджера-підприємця: це людина, що безупинно удосконалює існуючі методи керівництва, безупинно вивчає нове, готова прислухатися до порад як працівників своєї фірми, так і інших осіб.

Одним з найважливіших завдань, що забезпечують успіх діяльності підприємницької фірми, є встановлення правильних взаємовідносин між керівництвом фірми і співробітниками. Тому в деяких відомих фірмах вироблені певні рекомендації:

1. Будьте уважні до критики і пропозицій, що спрямовані на поліпшення будь-яких рішень навіть, якщо вони безпосередньо Вам нічого не дають, при цьому будьте чемні і ніколи не дратуйтеся.

2. Не робіть зауваження співробітникові в присутності третьої особи.

3. Ніколи не робіть самі того, що можуть зробити підлеглі, за винятком тих випадків, коли це пов'язано з небезпекою для життя.

4. Завжди хваліть співробітника за гарну роботу.

5. Якщо Ваші вказівки виявилися помилковими, визнайте помилку.

6. Не користуйтеся своєю владою доти, поки всі інші засоби не вичерпані; в останньому випадку застосовуйте свою владу повною мірою.

7. Не бійтеся, якщо Ваші підлеглі талановитіші за Вас, а пишайтеся ними.

8. Головне, але й найважче завдання менеджера-підприємця полягає в тому, щоб навчитися спонукати підлеглих продуктивно трудитися.

Важливим для менеджерів-підприємців є особистий приклад і відмова від жорстких важелів адміністрування. Закордонні дослідження показують, що невідповідність особистого прикладу менеджера-підприємця цінностям, що ним проповідуються, підриває довіру персоналу. Персонал орієнтується на морально-етичні норми, цінність яких стає ясною з реальних повсякденних дій, а установки, котрими керівництво користується лише на словах, не приживаються і тільки дискредитують керівників. Тому менеджеру-підприємцеві повинні бути властиві такі якості: доступність будь-якому працівникові, увага до співробітників фірми, уміння слухати і чути, толерантність до вираження відкритої незгоди, обговорення проблем на місцях серед рядових працівників, у важкі моменти — відсутність прагнення насамперед знайти винного.