206. Суб’єкти фінансового ринку і їх функції. Місце і роль держави на фінансовому ринку.

Суб’єктами фінансового ринку є: -фізичні особи;-юридичні особи;-фінансові посередники.  На ринку позичкових капіталів основними видами прямих учасників фінансових операцій є: – кредитори - надають позичку у тимчасове користування під певний відсоток, продають грошові активи (як власних, так і залучених) для задоволення різноманітних потреб позикоотримувачів у фінансових ресурсах. Кредиторами на фінансовому ринку можуть виступати: держава (здійснюючи цільове кредитування підприємств за рахунок загальнодержавного та місцевих бюджетів, а також державних цільових позабюджетних фондів); комерційні банки, які здійснюють найбільший обсяг і широкий спектр кредитних операцій; небанківські кредитно-фінансові установи; – позичальники - отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі відсотка. На ринку цінних паперів основними видами прямих учасників фінансових операцій є: – емітенти - залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випуску (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти виступають виключно в ролі продавця цінних паперів із зобов’язанням виконувати всі вимоги, які випливають із умов їх випуску. – інвестори - вкладають свої грошові кошти в різноманітні види цінних паперів з метою отримання доходу. На валютному ринку основними видами учасників валютних операцій є: – продавці валюти: держава (реалізує на ринку через уповноважені органи частину валютних резервів); комерційні банки (мають ліцензію на здійснення валютних операцій); підприємства, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність (реалізують на ринку свою валютну виручку за експортовану продукцію); фізичні особи (які реалізують наявну у них валюту через мережу обмінних валютних пунктів); – покупці валюти (ті ж суб’єкти, що й її продавці); На страховому ринку основними видами прямих учасників фінансових операцій виступають: – страховики - реалізують різні види страхових послуг (страхових продуктів). Основною функцією страховиків на фінансовому ринку є здійснення всіх видів і форм страхування шляхом прийняття на себе за певну плату різноманітних видів ризиків із зобов’язанням відшкодувати суб’єкту страхування збитки при настанні страхового випадку (страхові фірми, компанії перестрахування ризику тощо); – страхувальники - купують страхові послуги у страхових компаній та фірм з метою мінімізації своїх фінансових втрат при настанні страхової події (юридичні і фізичні особи). На ринку золота (та інших дорогоцінних металів) та дорогоцінного каміння основними видами прямих учасників фінансових операцій є: – продавці дорогоцінних металів та каміння: держава (реалізує частину свого золотого запасу); комерційні банки (реалізують частину своїх золотих авуарів); юр та фіз.особи (при необхідності реінвестування коштів, які раніше були вкладені в цей вид активів; – покупцями дорогоцінних металів і каміння є ті ж суб’єкти, що і продавці. На ринку нерухомості основні суб’єкти поділяються на учасників первинного і вторинного ринку нерухомості. Продавцями на первинному ринку нерухомості - поодинокі будівельні фірми та муніципальна влада. На вторинному продавцями є рієлторські фірми, приватні особи тощо. Покупцями житла виступають рієлторські фірми, юридичні та фізичні особи. Окрім продавців і покупців, інфраструктуру ринку житла утворюють агентства з нерухомості (рієлторскі фірми), банки, що займаються кредитуванням та фінансуванням житлового будівництва, кредитуванням купівлі житла та іпотечними операціями тощо. 

Держава використовує фінансовий ринок переважно для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ресурсного потенціалу. 207. Поясніть, чому необхідне державне регулювання фінансового ринку і як воно здійснюється?

Основні причини виникнення мегарегуляторів на фінансових ринках. Першою є зростання кількості та ролі фінансових конгломератів, у яких єдиний власник володіє кількома фінансовими установами. Ці установи надають послуги, які належать до різних сегментів фінансового ринку. Другою причиною є перехресні пропозиції фінансових послуг: банки пропонують послуги щодо колективного інвестування, брокерсько-дилерські компанії – послуги інвестиційного банку, страхові компанії надають пенсійні послуги тощо. Третя причина полягає в сек’юритизації фінансових продуктів.

Крім того, не останню роль у створенні фінансових мегарегуляторів відіграє ряд таких чинників: надання фінансовими установами тих послуг, які раніше надавались ви-ключно організаторами торгівлі на фондовому ринку; вихід на фінансовий ринок крупних підприємств реального сектора і торгівлі; диверсифікація фінансових інструментів та засобів їх продажу, які виникають внаслідок розвитку електронної торгівлі, у тому числі використання Інтернет-мережі. У зв’язку із цими тенденціями відбувається поступова консолідація регулювання сегментів фінансового ринку, які раніше розвивались окремо.

Слід зазначити, що механізми регулювання фінансових ринків різняться між собою залежно від того, за яким принципом здійснюється регулювання – інституційним чи цільовим. Так, інституційний (або секторальний) підхід передбачає спрямованість регулювання на діяльність певних фінансових установ. У той час, як при цільовому (або функціональному) підході один регулятор здійснює контроль за плато-спроможністю фінансової установи, інший наглядає за її взаємовідносинами із клієнтами, інший регулятор – за розвитком конкуренції тощо.