Зміна і припинення засновницького договору
До моменту державної реєстрації юридичної особи засновницький договір може бути змінено і розірвано на загальних підставах. Після державної реєстрації будь-які зміни або розірвання засновницького договору безпосередньо пов'язані зі зміною або припиненням корпоративних правовідносин, що існують між засновниками, а також між засновниками та юридичною особою.
Будь-який учасник юридичної особи, створеної на основі засновницького договору, має право вільно вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників. Законом може бути встановлено лише порядок і строки виходу. Учасники товариств з обмеженою відповідальністю і товариств із додатковою відповідальністю мають право розпоряджатися своєю часткою в загальному майні шляхом вчинення різних правочинів щодо її відчуження. У тих випадках, коли частка відчужується в повному обсязі, місце учасника посідає набувач частки, до якого переходять корпоративні права та обов'язки. При частковому відчуженні частки учасник залишається нарівні з набувачем. Таким чином, придбавши частку або частину частки, суб'єкт стає правонаступником відчужувача частки або її частин. Зміна складу учасників засновницького договору може мати місце внаслідок вступу до товариства спадкоємців померлої фізичної особи або правонаступників реорганізованої юридичної особи. Для вступу до товариства зазначених осіб необхідна згода інших його учасників. Зміни засновницького договору через зміни в складі учасників набирають чинності для третіх осіб з моменту державної реєстрації цих змін.
Припинення дії засновницького договору може бути наслідком ліквідації створеної на його основі юридичної особи. Причини та підстави в цьому випадку значення не мають. Дія засновницького договору вважатиметься припиненою або у разі ліквідації юридичної особи у зв'язку з досягненням мети, заради якої вона створювалася, або із закінченням строку, на який вона створювалася, а також у випадках її ліквідації за згодою учасників, рішенням сучу тощо.
Поняття та суб’єкти зовнішньоекономічного контракту
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контр- агентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Варто наголосити, що в ст. 382 ГК не наводиться визначення зовнішньоекономічного договору, а лише зазначається, що суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або чинним міжнародним договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України.Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом місця його укладення. Місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України.Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється Законом. Термін «право» означає чинне в державі право, за винятком колізійних норм. Угода сторін про вибір права повинна бути явно виявлена або явно випливати з умов договору або поведінки сторін.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).Найбільш поширеним у міжнародній практиці є контракт купівлі-продажу, предметом якого є майно. Договір купівлі-продажу вважається міжнародним, якщо на момент його укладення комерційні підприємства покупця та продавця перебувають у різних державах. Пропозиція укласти договір називається офертою, а сторона яка її зробила, — оферентом. Прийняття пропозиції чи згода укласти договір називається акцептом, а сторона, яка прийняла пропозицію, — акцептантом. Пропозиція про укладення договору визнається офертою, якщо вона достатньо визначена і виявляє намір оферента бути зв’язаним умовами оферти в разі акцепту. Оферта вважається достатньо визначеною, якщо в ній зазначений товар і прямо чи непрямо встановлюється кількість і ціна або передбачається порядок їх визначення. Пропозиція, адресована невизначеному колу осіб, розглядається тільки як запрошення робити зустрічні оферти, якщо інше прямо не вказано особою, яка зробила пропозицію. У зв’язку з цим виокремлюють два види оферти: тверда і вільна.Тверда оферта передбачає пропозицію про продаж певного товару одному можливому покупцеві з зазначенням строку дії оферти, тобто часу, протягом якого продавець вважатиме себе зв’язаним умовами оферти. Вільна оферта не містить вказівки на строк її дії і не зобов’язує продавця додержувати умов, які в ній зазначені, протягом певного часу. Згода покупця з умовами оферти підтверджується твердою контрофертою, де зазначаються її умови.
Форма зовнішньоекономічних договорів.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або чинним міжнародним договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України.
Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом місця його укладення. Місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України. Так само і форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів) щодо земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.
Відповідно до Положення «Про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 06.09.2001 № 201 зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать Закону[1].
Від імені суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України, що є юридичними особами, зовнішньоекономічний договір (контракт) підписує особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів даного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності, та особа, уповноважена на це довіреністю, виданою за підписом керівника суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособово чи в іншому порядку, передбаченому установчими документами, або особа, уповноважена на це установчими документами безпосередньо.
Дії, які здійснюються від імені іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності.
Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.
Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Зміст зовнішньоекономічного договору
Як уже згадувалося, зовнішньоторговельний договір - досить об'ємний документ, що вказує не тільки на умови, терміни і засоби постачання товару та платежу, але й па порядок вирішення суперечок, вступ договору в силу, правові наслідки розірвання договору та інше. Для його укладання необхідна згода сторін за всіма істотними для даного виду контракту умовами. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотні умови (condition) контракту - це умови, без яких він не має юридичної чинності: 1) умови про предмет договору; 2) умови, що названі в законі або інших правових актах як істотні або необхідні для договорів даного виду; 3) усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін потрібно досягти згоди. Укладання контракту необхідно починати з указания місця і дати його підписання, найменування сторін, що укладають угоду. Найменування сторін у договорі, країни їх належності повинні бути повними і точними, без скорочень. Неприпустимо використовувати різні скорочення й абревіатури, якщо тільки це не загальновизнані найменування. При ідентифікації сторін, що домовляються, точно вказують фірмові найменування, під якими партнери зареєстровані в торговельному (державному) реєстрі країни належності - їх правове положення (організаційно-правова форма), включаючи номер і тип ліцензії на даний вид діяльності, юридичну і фактичну адреси. У преамбулі можуть бути зазначені особи, уповноважені на підписання договору. Зазвичай контракт підписує керівник підприємства (фірми), що діє від його імені без доручення, але він може бути підписаний і іншою посадовою особою підприємства (фірми), що має спеціальні повноваження. У цьому випадку необхідна наявність завіреного нотаріусом доручення, що засвідчує повноваження на підписання даного контракту. За загальними правилами контракт, підписаний особою, що не має повноважень на його підписання, не вступає в юридичну силу. У випадках, коли такий контракт у комерційній практиці починає здійснюватися, він може бути визнаний дійсним арбітражним судом, оскільки початок фактичного виконання контракту свідчить про те, що керівник організації згодом схвалив цю угоду і взяв на себе передбачені контрактом зобов'язання на зазначених у ньому умовах. Структура і зміст контракту можуть бути різноманітними в залежності від характеру товару та умов угоди. Зазвичай умови контракту розташовуються по мірі їх важливості для даної угоди або виходячи з послідовності дій сторін згідно з договором. При міжнародній купівлі або продажу товарів {purchase and sale) це - відвантаження вітчизняних товарів за кордон (експорт) чи постачання закордонних товарів в Україну (імпорт). Об'єкт контракту (object of contract) - товари, послуги, результати виробничого, а також наукового та технічного співробітництва, що при реалізації визначаються як форма товару. Об'єктом можуть виступати речі, що належать продавцю (юридичній або фізичній особі) на правах власності, або ті. що не існують на момент укладення угоди. У тексті зовнішньоторговельного контракту необхідно конкретно зазначити точне і повне найменування і кількість товару, що продається й купується. Найменування товарів, їх перелік та кількість можна вказати в додатках (специфікаціях) до контракту, які підписуються сторонами і є невід'ємною частиною контракту.
Право, яке застосовується до зовнішньоекономічного договору.
Поняття зобов'язального статуту та сфера його дії. У кожній державі діють свої колізійні норми, за допомогою яких встановлюється право, що підлягає застосуванню до правочинів з іноземним елементом. .
Щодо зовнішньоекономічних договорів (контрактів) ст. 6 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" містить такі колізійні норми:1. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження. Тобто діє принцип автономії волі сторін. Така автономія волі є необмеженою, бо закон не вимагає того, щоб обране право було пов'язане із правовідносинами, що регулюються.
Вибір права не може буди здійснений щодо деяких категорій зовнішньоекономічних договорів (контрактів):– до зовнішньоекономічного договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється.– до зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.2. При відсутності погодження між сторонами відносно права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є: продавцем – у договорі купівлі-продажу; наймодавцем – у договорі майнового найму; ліцензіаром – у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав; охоронцем – у договорі зберігання; комітентом (консигнантом) – у договорі комісії (консигнації); довірителем – у договорі доручення; перевізником – у договорі перевезення; експедитором – у договорі транспортно-експедиторського обслуговування; страхувачем – у договорі страхування; кредитором – у договорі кредитування; дарувальником – у договорі дарування; поручителем – у договорі поруки; заставником – у договорі застави. Тобто основною прив'язкою виступає особистий закон однієї зі сторін контракту (тієї, яка здійснює виконання, що є істотним для договору цього виду). До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором (контрактом) результати.3. До прав і обов'язків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), прямо не зазначеними у ст. 6, застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту (ця норма лише виражає загальне правило, за яким були побудовані попередні колізійні норми).За наявності такої розвинутої системи колізійних норм викликає подив ч. 5 ст. 382 ГК, яка закріплює: "Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність". Ця норма викладена вкрай суперечливо, бо спочатку законодавець визначає, що за відсутністю домовленості сторін щодо вибору права, має застосовуватись право місця укладення договору, а потім чомусь відсилає нас до спеціального закону, який також має визначити право, що підлягає застосуванню. Безумовно, ця норма має бути виключеною із ГК.
Зовнішньоекономічні інвестиційні договори.
Поняття "інвестиційний договір" застосовується також щодо договорів, що укладаються на території пріоритетного розвитку або С(В)БЗ Термін "інвестиційний договір" використовується у двох значеннях: широкому і вузькому. У першому (широкому) розумінні цей термін застосовується щодо договорів, які укладаються між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямовані на реалізацію будь-яких видів і форм інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту. У другому (вузькому) розумінні термін "інвестиційний договір" застосовується щодо угод між іноземним інвестором і вітчизняними учасниками інвестиційного процесу щодо вкладення та реалізації іноземних інвестицій. Саме в цьому розумінні зазначений термін використовується у міжнародній комерційній (господарській) практиці.
Інвестиційний договір є різновидом господарсько-правового договору, який має специфічні предмет і мету.Предметом такого договору є інвестиція в будь-якій не забороненій законодавством України формі. Це можуть бути передбачені законодавством форми інвестицій та інвестиційної діяльності (інноваційна діяльність, капітальні вкладення в основні фонди, корпоративна форма, лізинг, придбання не забороненого законами України рухомого та нерухомого майна, створення підприємств, що повністю належить інвестору, чи придбання останнім у власність діючого підприємства повністю, придбання майнових прав). Предметом інвестиційного договору можуть бути також дії, послуги тощо, що надаються (виконуються) учасниками інвестиційної діяльності та спрямовані на забезпечення вкладення інвестицій.Мета інвестиційного договору-це той безпосередній господарсько-правовий результат, якого намагаються досягти сторони у процесі його укладання та виконання. Інвестиційний договір спрямований на досягнення кінцевої мети інвестування - здійснення інвестицій та досягнення в результаті цього певного результату - одержання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту.Інвестиційні договори належать переважно до консенсуальних договорів, оскільки зазвичай укладаються у письмовій формі.У господарському законодавстві інвестиційні договори поділяють на такі групи: 1) договори про створення юридичної особи або про пайову участь у підприємстві чи неприбутковій організації; 2) договори без створення юридичної особи. Серед них виділяють договори про спільну інвестиційну діяльність та інвестиційні договори, які не пов'язані із спільною діяльністю.
За економічним змістом та юридичними ознаками розрізняють такі види інвестиційних договорів: 1) договори про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління з метою здійснення інвестиційної діяльності; 2) договори про передання майна у користування з метою здійснення інвестицій; 3) договори про передання майнових прав; 4) договори про спільну підприємницьку діяльність; 5) договори про виробничу кооперацію; 6) договори, спрямовані на придбання майна у власність або майнових прав із метою інвестиційної діяльності; 7) договори про придбання (передачу) прав на використання інтелектуальної власності з метою інвестиційної діяльності; 8) договори на придбання майна у користування з метою інвестиційної діяльності; 9) договори про придбання (передачу) цінних паперів та інших корпоративних прав; 10) договори підряду на виконання проектно-вишукувальних, будівельних та пов'язаних із ними робіт; 11) договори концесії; 12) договори про розподіл продукції.
Залежно від того, хто виступає інвестором, розрізняють: інвестиційні договори на державне інвестування; іноземне інвестування та інвестування національним суб'єктом.