Відповідальність учасників

Характер відповідальності за спільними боргами зумовлений специфікою укладеного договору. Якщо договір не пов'язаний з підприємницькою діяльністю, учасники несуть часткову відповідальність. Якщо договір пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності, то учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення (ст. 1138 ЦК). У разі, коли договір не був припинений за заявою будь-кого з учасників про відмову від подальшої участі в ньому або у разі розірвання договору на вимогу одного з учасників, особа, участь якої в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за спільними зобов'язаннями, які виникли в період її участі в договорі, так, ніби вона залишається учасником договору простого товариства (от. 1143 ЦК).

Припинення договору простого товариства.

Договір може бути розірвано на загальних підставах, однак ст. 1141 ЦК передбачено і спеціальні підстави припинення договору:

- визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

- оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

- смерть фізичної особи-учасника або ліквідація юридичної особи-учасника договору, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

- відмова учасника від подальшої участі в договорі або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

- сплив строку договору простого товариства;

- виділ частки учасника на вимогу його кредитора;

- досягнення мети стає неможливим.

Припинення договору тягне за собою розподіл майна, яке перебуває в спільній власності. Учасник, який вніс у спільне майно індивідуально визначену річ, має право вимагати її повернення.

Види договорів простого товариства

Різновиди договорів простого товариства. Чинний ЦК України не містить вичерпного переліку різновидів договорів про спільну діяльність. Згідно із ст. 430 кодексу сторони мо­жуть укладати договори про спільну діяльність для будів­ництва шляхів, спортивних споруд, шкіл, житлових будинків тощо. Крім того, цивільне законодавство надало права грома­дянам і юридичним особам вільно і без обмежень здійсню­вати господарську та іншу діяльність. Отже, суб'єкти права можуть обирати науково-технічне, виробниче, творче спів­робітництво.

Зовнішньоекономічне законодавство України, зокрема Закон України "Про режим іноземного інвестування" перед­бачає договори (контракти) про виробничу кооперацію, спіль­не виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, не пов'язані із створенням юридичної особи.

Договори простого товариства поділяються на договори між українськими юридичними та фізичними особами і між ними та іноземними особами (зовнішньоекономічні договори про спільну діяльність). Спільна діяльність без створення юри­дичної особи, тобто в рамках неправосуб'єктного об'єднання між українськими та іноземними особами, регулюється гла­вою 38 ЦК України, якщо до договору застосовуватиметься українське право, положеннями законів України "Про зов­нішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвес­тування" та іншими законодавчими актами.

Сторони договорів простого товариства можуть мати на меті як отримання прибутку (доходу), так і досягнення іншого результату, зокрема соціального ефекту. У зв'язку з цим до­говори простого товариства поділяють на підприємницькі і такі, що передбачають немайнову мету (благодійну, наукову, освітню).

У багатьох країнах специфічним договором простого товариства є таємне товариство. Особливість такого догово­ру полягає в тому, що сторони не розкривають його існування третім особам. Отже товариства існують тільки у відносинах між його учасниками. У відносинах з третіми особами сто­рони виступають від власного імені і самостійно відповідають за укладеними угодами.

Засновницький (установчий) договір

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.Під засновницьким слід розуміти такий договір, за яким засновники зобов'язуються створити юридичну особу, встановлюють порядок та умови спільної діяльності щодо її створення, а також умови передання юридичній особі майна та участі в її діяльності.Статут відрізняється від засновницького договору тим, що він врегульовує відносини між учасниками товариства (в тому числі корпоративні) з моменту його державної реєстрації і до моменту припинення, а також питання правового статусу товариства. Засновницький договір, поряд із корпоративними, врегульовує відносини між учасниками ще до створення та реєстрації юридичної особи, які мають зобов'язальний характер. Ще однією ознакою є те, що статут, на відміну від засновницького договору, за своєю юридичною природою є локальним нормативним актом. Засновницький договір ознак нормативності не має.Учасниками засновницького договору, за загальним правилом, можуть бути фізичні та юридичні особи, а також публічно-правові утворення. Однак у низці випадків закон встановлює спеціальні вимоги до суб'єктного складу договорів про створення окремих видів юридичних осіб. Наприклад, засновницький договір про створення повного товариства вправі укладати тільки особи (як фізичні, так і юридичні), зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності.Засновницький договір про створення командитного товариства має містити умови про розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів учасників (ст. 134 ЦК), а також умови передбачені ст. 88 ЦК.Засновницький договір, як один із установчих документів, укладають у письмовій формі, його вважають укладеним із моменту досягнення згоди між його учасниками за всіма істотними умовами. Обов'язковою умовою укладення договору є його підписання сторонами.До основних прав учасників товариства належать:1) право брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;2) право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частину (дивіденди);3) право виходу у встановленому порядку з товариства;4) право здійснювати відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом (ст. 116 ЦК).Основними обов'язками учасників товариства є:1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі пов'язані з майновою участю, а також робити вклади у розмірі, в порядку та засобами, що передбачено установчим документом;3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;4) брати участь у розподілі витрат та збитків, а також нести відповідальність перед третіми особами в порядку, передбаченому законодавством (ст.ст. 117 і 123 ЦК).

Зміна чи розірвання засновницького договору до моменту реєстрації товариства здійснюється на загальних підставах, у силу норм ст.ст. 516—523, 598—609 ЦК.

Зміна у складі учасників договору відбувається в разі виходу, виключення чи вибуття учасника (ст.ст. 125—131 ЦК).

Поняття установчого договору.

Установчий договір — це угода (договір), яка укла­дається між двома або декількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

В установчому договорі визначаються предмет угоди, назва та юридична адреса підприємства (фірми), статутний фонд, відповідальність засновників та інші умови функціо­нування підприємства (фірми). Зміст установчого договору — об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому головним для установчого договору є окреслення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, передусім майнового та організаційного характеру

Установчий договір набирає чинності з моменту його підписання всіма засновниками (учасниками) фірми.

Засновницькі документи — важливий атрибут підприєм­ницького бізнесу Вони підтверджують юридичний статус підприємства і через те потребують професійного підходу до укладання. Тому таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Користуючись кваліфікованими до­відковими матеріалами, а також ознайомившись з основними положеннями законодавчих актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно

Сторони установчого договору

Сторонами установчого договору можуть бути фізичні та юридичні особи. У відповідності з частиною 3 ст. 3 Закону України “ Про господарські товариства “ іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України. Обов’язковою ознакою для сторони в установчому договорі господарського товариства є наявість правосуб’єктністі - правоздатності і дієздатності.

Зміст установчого договору.

Зміст установчих договорів. Зміст установчих договорів, тобто сукупність умов спільної діяльності, встановлюється відповідними законами та сторонами установчих договорів. установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір, порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад та компетенцію органів товариства, порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, які потребують одностайності або кваліфікованої більшості голосів, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації і реорганізації товариства.При укладенні установчого договору сторони закріплюють перш за все свою волю на створення юридичної особи пев­ного виду. Це становить предмет установчого договору юридичної особи.В установчому договорі засновники встановлюють поря­док спільної діяльності по створенню юридичної особи, умови передачі їй свого майна та участі в діяльності. Договором визначаються також умови та порядок розподілу між учасни­ками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників (учасників) із її складу.Зобов'язання учасників установчого договору складають­ся з виконання необхідних дій, спрямованих на передачу майна юридичній особі, яка створюється, здійснення органі­заційних заходів щодо її державної реєстрації та подальшу участь у діяльності юридичної особи.

Строки внесення вкладів можуть встановлюватися законо­давством або сторонами установчого договору. Наприклад, при створенні товариства з обмеженою відповідальністю учасники відповідно до вимог ст. 52 Закону України "Про гос­подарські товариства" зобов'язані до моменту реєстрації товариства внести не менше як ЗО відсотків вказаного в ус­тановчих документах вкладу, що підтверджується докумен­тами, виданими банківською установою.Іншу частину вкладу учасник вносить Не пізніше року після реєстрації товариства. Учасники установчого договору мо­жуть передбачити санкції за несвоєчасне виконання цього зобов'язання.

Учасники можуть робити вклади у вигляді будинків, споруд, обладнання тощо, цінних паперів, прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будь-яких прав інтелектуальної власності, коштів тощо.Оцінку вкладів здійснюють учасники установчого договору згідно з порядком, що визначається ними. Іноземні інвестиції учасники оцінюють на основі цін міжнародних ринків.В установчому договорі може міститися зобов'язання учасників не розголошувати комерційну таємницю та конфі­денційну інформацію¹.Обсяг прав та обов'язків учасників установчого договору залежить від обраної правової форми юридичної особи. Відповідно до ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" асоціація є договірним об'єднанням, створеним з ме­тою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників.

Установчий договір набуває чинності з моменту його підписання усіма учасниками. З цього моменту між ними виникають правовідносини по створенню юридичної особи та діяльності в її межах, тобто зобов'язання спільної діяльності. Державна реєстрація установчого договору не має для нього юридичного значення, оскільки необхідна лише для того, щоб створене підприємство (організація) набуло прав юридичної особи.

Функції установчого договору

Розкриваючи значення договору, слід підкреслити і його функції як правового засобу регулювання товарно-грошових та інших майнових відносин. Поняття функції договору неоднозначно визначається в юридичній науці. під функцією господарського договору розумів вияв основних цілей використання договірної форми відносин між організаціями в галузі господарства, вияв головного призначення цього договору. Вважаючи наведене визначеннянеприйнятним з ряду мотивів, 0.0. Красавчиков так формулював .поняття функції цивільно-правового договору: функція договору — це не форма (вираз, вияв тощо), а певний вид дій (впливу) названого юридичного факту на суспільні відносини1. Мабуть, у функціях договору поєднуються і вияв головних цілей, основного призначення договору і його вплив на суспільні відносини, бо без використання цієї форми для конкретних правовідносин не може виявитися головне призначення цієї категорії.

Чітку класифікацію функцій цивільно-правового договору запропонував 0.0. Красавчиков2. На його думку, договору властиві такі загальні функції: ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна та захисна.

Ініціативна функція договору полягає в тому, що як результат погодження волі сторін договір є водночас актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності учасників договору.

Програмна-координаційна функція означає, з одного боку, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників один щодо одного, а з другого, — засобом координації цієї поведінки сторін на засадах рівності, диспозитивності та ініціативи.

Інформаційна функція виявляється в тому, що завдяки чітко сформульованим умовам договір містить певну інформацію щодо наявних прав та обов'язків у сторін, яка в разі спору може бути врахована і юрисдикційним органом для правильної кваліфікації взаємовідносин сторін і прийняття законного та обгрунтованого рішення з цього спору.

Гарантійна функція зводиться до залучення для стимулювання належного виконання зобов'язань системи забезпечувальних засобів, які також набувають договірної форми (застави, завдатку, гарантії, поруки, неустойки тощо).

Нарешті, захисна функція полягає в тому, що завдяки договору включається в дію механізм захисту порушених прав шляхом примусу до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, застосування заходів оперативного впливу тощо.

Зазначені функції об'єднуються більш загальною — регулятивною функцією договору як правового засобу регулювання правомірної поведінки учасників цивільних правовідносин.