Різновиди поставок

• Комплексна поставка – поставка промислового устаткування, об'єднаного в єдиний технологічний комплекс.

• Комплектна поставка – продаж усієї сукупності виробів, товарів, що утворюють комплект і дають можливість використовувати їх у наборі.

• Невідфактурована поставка – надходження матеріальних цінностей на підприємство без рахунків постачальників.

• Негайна поставка – умова угоди купівлі-продажу, за якою куплений товар передають покупцеві безпосередньо після укладення угоди.

• Поставка товару – заключний етап виконання договору купівлі-продажу, на якому відбувається передача товару продавцем покупцеві, здійснюється остаточний фінансовий розрахунок по закінченні операції; поставка товару може мати форму безпосередньої передачі товару покупцеві або доставки транспортом у зазначене місце.

• Хороша поставка:

  • а) правильно оформлені цінні папери, надані в повній відповідності з умовами угоди;

  • б) стандартні злитки дорогоцінних металів з високою пробою і клеймом відомої афінажної компанії.

• Поставка з причалу

• Поставка зі сплатою мита

• Поставка з судна

• Поставка без сплати мита

• Поставка матеріальних цінностей до державного резерву

Контрактація та інші договори на реалізацію сільськогосподарської продукції

За договором контрактації сільськогосподарський товаровиробник зобов'язується виробити сільгосппродукцію та передати її у власність контрактантові (заготівельникові) або зазначеному ним одержувачеві, а контрактант зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. За визначенням договору контрактації, за цим договором виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, в кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти та оплатити її.

Сторонами в договорі контрактації, з одного боку, є підприємства, організації, на які в установленому порядку покладено функції закупівлі сільгосппродукції (заготівельні, переробні, торговельні тощо). Зокрема замовниками сільгосппродукції, яка реалізується за держконтрактом, виступають міністерства, відомства, установи та організації, яким виділено з цією метою кошти з державного бюджету. Замовниками продукції за регіональними державними контрактами можуть бути організації, яким з цією метою виділено кошти з місцевого бюджету.Друга сторона у договорах контрактації - підприємства та організації будь-яких форм власності, що виробляють сільгосппродукцію. Це колективні сільськогосподарські підприємства, кооперативи, селянські (фермерські) господарства, підсобні господарства промислових підприємств, індивідуальні підприємці тощо.Відповідно до ч. 3 ст. 272 ГК у договорах контрактації повинні передбачатися: - види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин;кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;обов'язки контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, що затверджений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За юридичною природою і змістом договір контрактації близький до договорів купівлі-продажу і поставки. В Україні ще немає єдиного законодавчого акта, який би регламентував відносини з реалізації сільгосппродукції. Кризові явища в агропромисловому комплексі, часті зміни в кон'юнктурі на ринку, спад сільськогосподарського виробництва зумовлюють прийняття у цій сфері нормативних актів, розрахованих, як правило, на нетривалий період їх дії. Тому особливо важливим є чітке визначення умов реалізації сільгосппродукції у договорах контрактації та інших договорах, що їх укладають заготівельники з безпосередніми її виробниками.Відповідно до ч. 3 ст. 713 ЦК законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції. Такі особливості цього договору певною мірою відображені у статтях 273 і 274 ГК, які стосуються окремих моментів виконання та відповідальності за договором контрактації.Відповідно до ст. 273 ГК виробник повинен не пізніш як за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити контрагента про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі. Контрагент повинен приймати від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами. У договорі можуть передбачатись обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції" яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрагентом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника. Інші особливості виконання договорів контрактації встановлюються Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.Крім договорів контрактації виробники сільгосппродукції можуть реалізовувати її на основі інших договорів. Зокрема заготівельні та переробні підприємства на договірних засадах можуть приймати від виробників сільськогосподарську сировину на зберігання і переробку незалежно від напрямів її подальшого використання. Розрахунки за зберігання і переробку сировини та випуск готової продукції за угодою сторін можуть здійснюватись у грошовій формі, з використанням частини готової продукції або у змішаній формі.Виробники сільгосппродукції мають право здійснювати товарообмінні операції з власною продукцією та продуктами її переробки на основі бартерних договорів, що їх укладають як на внутрішньому ринку, так і у порядку здійснення зовнішньоекономічної діяльності. За такими договорами вони одержують необхідні матеріально-технічні ресурси (обладнання, нафтопродукти, засоби захисту рослин і тварин тощо) або товари широкого вжитку. Господарства можуть реалізовувати сільгосппродукцію на комісійних засадах, укладаючи договори комісії або консигнації з торговельними чи іншими посередницькими організаціями. Юридичні та фізичні особи-підприємці як посередники за договорами купівлі-продажу закуповують у товаровиробників сільгосппродукцію для подальшої її реалізації на договірних засадах з метою одержання прибутку.

Постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу.

за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Предметом договору енергопостачання є енергетичні та інші ресурси, що поставляються через приєднану мережу. Поняття "енергетичні ресурси" охоплюється іншим поняттям, що вживається частіше - "енергоносії", до яких традиційно належать електроенергія, нафта сира, нафтопродукти, газ природний, а також продукти їх переробки. До "інших ресурсів" належать, зокрема, теплоносії - рідка або газоподібна речовина, що циркулює у трубах або каналах і передає теплову енергію в системах теплопостачання, опалення, вентиляції та технологічних установках; питна вода та інші ресурси.Енергетичні та інші ресурси поставляються через приєднану мережу, точніше, через мережу, до якої безпосередньо приєднаний споживач - наприклад, питна вода подається за допомогою водопроводу - системи трубопроводів, відповідних споруд та устаткування для розподілу і подачі питної воли споживачам; газ, нафта, відповідно, через систему газо-, нафтопроводу тощо. Якщо енергетичний ресурс постачається не через приєднану мережу (газ - у балонах), відповідні відносини опосередковуються не договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, а договорами купівлі-продажу, поставки.Сторонами договору енергопостачання є енергопостачальник і споживач.Енергопостачальником може бути лише юридична особа. Споживач зобов'язаний оплатити прийняту енергію. розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Ціни на енергію можуть встановлюватися вільно, на розсуд сторін (див., зокрема, Умови та правила здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, затв. постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 12 серпня 1996 р. № 36), а також державою (див., зокрема, Порядок формування роздрібного тарифу на електроенергію для споживачів (крім населення і населених пунктів) ліцензіатами з постачання електроенергії за регульованим тарифом, затв. постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 січня 2001 р. № 47) залежно від категорії споживачів енергії.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

4. Споживач зобов'язаний дотримуватися передбаченого договором режиму використання енергії, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання.

Згідно зі ст. 277 ГК абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

5. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу є консенсуальним, двостороннім, оплатним договором і вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма його істотними умовами.

Міна (бартер).

1. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар.

2. Сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін.

3. За погодженням сторін можлива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству.

4. Не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також інші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов'язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання.

5. До договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін.

Оренда майна.

Оренда (від лат. arendare - віддавати в борг) - це наймання або здача майна, оформлені договором, відповідно до якого одна сторона - власник майна - надає його за певну плату в тимчасове користування іншій стороні - орендарю.Розрізняють оперативну і фінансову оренду.Оперативна оренда - це господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу права користування матеріальними цінностями, які належать орендодавцю, на термін, що не перевищує строк їх повної амортизації та обов'язкового повернення цих матеріальних цінностей орендодавцю. При цьому право власності на орендовані цінності залишається в орендодавця протягом усього терміну оренди.Фінансова оренда - це господарська операція, що передбачає придбання орендодавцем матеріальних цінностей за замовленням орендаря з подальшою передачею орендарю права користування цими цінностями на термін, не менший як строк їх повної амортизації з обов'язковою подальшою передачею права власності на ці матеріальні цінності орендарю. Орендна плата може встановлюватися на все орендоване майно в сукупності або окремо по Кожному об'єкту в натуральній, грошовій або змішаній формах. Розміри, умови та терміни внесення орендної плати, а також порядок її перегляду визначаються договором оренди. Орендна плата містить у собі суму амортизаційних відрахувань від вартості орендованого майна та орендний відсоток. В орендну плату можуть також входити кошти, передані орендарем орендодавцю для ремонту об'єктів під час та після закінчення терміну їх оренди.Орендний відсоток за своєю економічною природою аналогічний відсотку за користування кредитом, з тією лише різницею, що в користування тут передається не грошова сума, а майно в натурально-речовинній формі.При оренді державного майна використовується Типовий договір оренди. В законодавчому порядку встановлюється і розмір орендної плати, який залежить від вартості орендованого майна.Для орендаря орендна плата за надані в оперативну оренду приміщення нежилого призначення відноситься на собівартість продукції (робіт, послуг) у розмірах: по комунальній власності - у межах ставок орендної плати, встановлених місцевими органами державної виконавчої влади;по державній власності - у розмірі, визначеному відповідно до Методики розрахунку орендної плати, затвердженої КМУ.

Суборенда - це передача частини орендованого майна в оренду іншій особі на основі договору, в якому початковий орендар майна виступає вже як орендодавець.Розмір орендної плати при суборенді регулюється тими самими нормативними актами, що і при оренді.

Лізинг (від англ. lease - оренда, здавання в найм) - це форма довгострокової оренди, пов'язана з передачею в користування машин та устаткування, транспортних засобів та іншого рухомого і нерухомого майна спеціальними лізинговими компаніями.

Суб'єктами лізингу є три сторони:постачальник або підприємство, що виготовляє основні фонди;лізингодавець (лізингова компанія);лізингоодержувач (суб'єкт господарювання).

Особливості оренди державного і комунального майна.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. орендою є угода, за якою орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку. Характеристика оренди 1. Орендою є строкове користування майном. Строковість означає обов'язок орендаря після припинення договору оренди повернути майно. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (ст. 284 ГК України) термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін. 2. Оренда здійснюється на засадах оплатності, що матеріалізується в формі орендної плати. Згідно зі ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. 3. При оренді відбувається користування майном, яке необхідне "для здійснення підприємницької та іншої діяльності". Цей "діяльнісний" аспект підкреслює суспільно корисну мету оренди державного та комунального майна, можливість виходу за його допомогою на ринок, не обмежуючись використанням об'єкта оренди для власних (внутрішніх) потреб орендаря. 4. Законодавство встановлює виключний перелік державного та комунального майна, яке може бути об'єктом оренди. Державного та комунального майна" об'єктами оренди є:- цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). - нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; - майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).Не можуть бути об'єктами оренди: - цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць .Органи, яким надано право бути орендодавцями державного та комунального майна:- Фонд державного майна України, - підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство,

Оренда землі

Оре́нда землі́ — господарська операція, що передбачає надання орендодавцем землі у користування іншій юридичній або фізичній особі на визначений строк, за цільовим призначенням та за орендну плату. Порядок здійснення О. з. встановлюється відповідним законодавством. Оренда землі — це засноване на договорі з визначенням певного терміну платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Таким чином, основними ознаками оренди землі є:1) визначення терміну, яке виражається в передачі земельної ділянки на визначений у договорі оренди термін. Відповідно до Закону України "Про оренду землі", термін дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50-ти років;2) оплатність, оскільки однією з суттєвих умов договору оренди землі є орендна плата за земельну ділянку — платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форми і терміни внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін у договорі оренди.

Орендна плата може встановлюватися у таких формах: 1) грошовій; 2) натуральній; 3) відробітковій. Сторони можуть передбачати у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначати інші форми плати;3) цільовий характер, визначений договором оренди земельної ділянки;4) самостійна господарська діяльність орендаря, яка виражена в забороні орендодавцю втручатися в діяльність орендаря, якщо він не порушує умов договору.

Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Об'єктами оренди можуть бути земельні ділянки разом із насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, що розміщені на них, якщо це передбачено договором оренди.

Відносини щодо оренди землі оформляються договором, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користуватися на певний термін, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Сторонами договору оренди є орендодавець і орендар. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради.

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально.

Закон визначає перелік суттєвих умов договору оренди земельної ділянки, відсутність однієї з яких може бути підставою для відмови у державній реєстрації цього договору або для визнання його недійсним.

Правове регулювання лізингових операцій в Україні

Лізинг (від англійського - оренда) як одна з прогресивних форм забезпечення товаровиробників засобами виробництва є порівняно новим видом зобов'язань для нашої господарської системи. Під лізинговою операцією цей Закон розуміє господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) під процент та на визначений строк. Лізингові операції за цим Законом здійснюються у вигляді оперативного лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу. Оперативний лізинг - це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орендареві права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів їхньому власникові після закінчення строку дії лізингової угоди. Фінансовий лізинг - різновид фінансового кредиту, тому іноді його називають інвестиційним лізингом. Витрати орендодавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця. Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи комунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду). Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. По закінченні строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу. Договір лізингу укладається у письмовій формі або як багатостороння угода за участю лізингодавця, лізингоодержувача та продавця об'єкта лізингу, або як двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Закон визначає досить широкий перелік істотних умов договору лізингу, до яких, зокрема, належать:найменування сторін;об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;строк, на який укладається договір лізингу; розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України; умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача; умови страхування об'єкта лізингу; умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; умови реєстрації об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору; умови дострокового розірвання договору лізингу; умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача; відповідальність сторін; дата і місце укладення договору.

Договір фінансової оренди (лізингу).

. Відносини лізингу на рівні законів регулюються трьома нормативними актами: ЦКУ (глава 58, §6), ГКУ (ст. 292) та Законом про фінансовий лізинг.Договір лізингу є різновидом оренди. Про це, зокрема, свідчить розміщення норм про лізинг у ЦКУ та ГКУ. Основною ознакою, за якою відрізняють договір лізингу від договорів оренди, є участь у лізингових операціях третьої сторони — продавця (постачальника) майна.передбачає два види лізингу — прямий та непрямий. Так, згідно з ч. 1 ст. 806 ЦКУ «за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі)».ГКУ поняття лізингу трактує аналогічно (ст. 292). Звертаємо увагу, що при укладенні договору фінансового лізингу лізингодавець ще не є власником речі, що підлягає передачі за договором. На нього покладається обов'язок придбати її у власність. У зв'язку з цим відносини фінансового лізингу відповідають визначенню непрямого лізингу згідно з ч. 1 ст. 806 ЦКУ. Прямий же лізинг, тобто договір лізингу, згідно з яким лізингодавець передає або зобов'язується передати лізингоодержувачеві у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, не регулюється положеннями Закону про фінансовий лізинг.

Для з'ясування регулятивних меж кожного із трьох згаданих вище нормативних актів щодо лізингу звернімо увагу на таке.

У §6 «Лізинг» глави 58 ЦКУ визначено загальні умови здійснення лізингових операцій, які поширюються на всіх осіб (фізичних та юридичних). При цьому:

— до неврегульованих цим параграфом питань застосовуються загальні положення ЦКУ про оренду і найм (§1 глави 58 ЦКУ);

— спеціальними законами можуть бути встановлені особливості регулювання окремих видів і форм лізингу (ч. З ст. 806 ЦКУ);

— положення ст. 292 ГКУ «Лізинг у сфері господарювання» поширюються на відносини між суб'єктами господарювання і визначають особливості правового регулювання лізингу порівняно з ЦКУ;

— відносини за договором фінансового лізингу (як у відносинах між суб'єктами господарювання, так і у відносинах з іншими суб'єктами) регулюються, насамперед, Законом про фінансовий лізинг. При цьому до неврегульованих цим законом питань фінансового лізингу застосовуються:

а) положення ЦКУ щодо лізингу (§6 глави 58 ЦКУ);

б) загальні положення ЦКУ про оренду і найм (§1 глави 58 ЦКУ).

Крім того, потрібно враховувати, що до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки.

Види та форми лізингу.

Фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоотримувач за своїм замовленням одержує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, що не менше терміну, протягом якого амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

2. Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоотримувач за своїм замовленням одержує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, що менший від терміну, протягом якого амортизується 90% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.Після закінчення терміну оперативного лізингу він може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно наданий у користування іншому лізингоотримувачу за договором лізингу.

Фінансовий лізинг - найбільш поширений вид лізингу, що передбачає здачу об’єктів в оренду на тривалий термін і повне або майже повне відшкодування їх вартості за період використання. Після закінчення терміну дії договору користувач може придбати майно у власність, відновити угоду на пільгових умовах або припинити відносини. Фінансовий лізинг не передбачає сервісного обслуговування майна лізингодавцем, не допускається дострокового припинення договору.Фінансовий лізинг має ряд істотних особливостей, що відрізняють його від інших видів (табл. 12.1). 1. Довгостроковий (фінансовий) - з наданням устаткування на термін 3-5 років і більше (за деякими видами до 15-20 років), одержав назву »лізинг».

2. Середньостроковий - термін від 1 до 5 років, одержав назву »хайринг».3. Короткостроковий - від декількох годин, днів, місяців до одного року, одержав назву »рейтинг».Форми середньострокового і короткострокового лізингу знайшли вираження в оперативному лізингу.Прямий лізинг має місце в тому випадку, якщо виробник устаткування самостійно здає його в оренду без посередництва лізингової компанії. Для здійснення таких лізингових операцій підприємства-виробники устаткування створюють у своїй структурі спеціальний підрозділ маркетингової служби. Робота без посередників спрощує механізм операції і знижує витрати на її проведення, дозволяє товаровиробнику одержувати всі економічні переваги від лізингу своєї продукції.Непрямий лізинг - це передача майна в лізинг через посередників. Посередник, він же лізингодавець, спочатку фінансує покупку продукції виробника і поставляє її лізингоотримувачу, а потім періодично одержує лізингові платежі від нього. У непрямому лізингу бере участь як мінімум три особи - постачальник, лізингова компанія і лізингоотримувач. Він може бути і багатостороннім. При такому лізингу в договорі може бути передбачено, що у разі тимчасової неплатоспроможності або банкрутства посередника лізингові платежі повинні надходити до основного лізингодавця. Подібні форми договору на лізинг носять назву »сублізинг».Поворотний лізинг - є різновидом двосторонньої операції. Підприємство (майбутній лізингоотримувач) має устаткування, але йому не вистачає засобів для виробничої діяльності. Тоді підприємство знаходить лізингову компанію і продає їй своє устаткування, а остання, в свою чергу, здає у лізинг устаткування цьому ж підприємству. Не виключена можливість подальшого викупу майна і відновлення права власності на нього. При формі поворотного лізингу в оренду можуть здаватися і цілі підприємства, а постачальник і лізингоотримувач є однією і тією ж особою.Лізинг постачальнику відрізняється від поворотного лізингу тим, що постачальник устаткування хоч і виступає в ролі продавця і лізингоотримувача одночасно, але не є користувачем майна, яке він обов’язкове віддає в сублізинг третій особі. За такою схемою виробники устаткування самостійно займаються фінансовим лізингом, не вдаючись до послуг професійних посередників.Компенсаційний лізинг - передбачає, що в рахунок лізингових платежів лізингоотримувач поставляє лізингодавцю продукцію, що вироблена на орендованому устаткуванні, в обумовлених розмірах.При чистому лізингу - все обслуговування майна бере не себе лізингоотримувач. Ця форма є найбільш поширеною.Лізинг з обслуговуванням ~ припускає обов’язкове технічне обслуговування устаткування, його ремонт, страхування та інші операції з боку лізингодавця, що входить в орендну платню.Роздільний лізинг або лізинг з додатковим залученням коштів. Це найбільш складний різновид лізингу - коли лізингодавець бере позику у одного або декількох кредиторів, користуючись при цьому всіма податковими пільгами, які розраховуються з повної вартості майна. Позичальник - лізингодавець не є відповідальним перед кредиторами за повернення позики, вона погашається з сум лізингових платежів. Тому лізингодавець оформляє на користь кредитора заставу на майно з погашення позики і поступається йому правами на отримання лізингових платежів у рахунок погашення позики. Таким чином, основний ризик щодо операції несуть кредитори, а забезпеченням повернення позики служать тільки лізингові платежі та майно, що здається в лізинг. Лізингодавець, окрім звичайного доходу, одержує винагороду за організацію фінансування.

Груповий (акціонерний) лізинг означає, що як лізингодавець виступає група учасників (акціонерів). Вони фундирували спеціальну корпорацію і призначають довірену особу, яка здійснює надалі всі необхідні операції щодо лізингових відносин. Застосовується ця форма лізингу при великих операціях (літаки, судна, космічні об’єкти).

Генеральний лізинг припускає, що лізингоотримувач у рамках загальної угоди може оформити »лізингову» лінію, за якою він у разі необхідності одержує додаткове устаткування без укладення щоразу нового контракту.

Револьверний лізинг або лізинг з послідовною заміною майна використовується в тих випадках, коли лізингоотримувачу за технологією послідовно потрібні різні види устаткування. При цій формі лізингу лізингоотримувач набуває права після закінчення певного терміну обміняти устаткування, що орендується, на інший його вид.

Загальні положення про договори підряду

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов´язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов´язується прийняти та оплатити виконану роботу Спеціальними видами договору підряду є: 1) договір побутового підряду (ст. 865-874 ЦК України); 2) договір будівельного підряду (ст.ст. 875-886 ЦК України); 3) договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт (ст. 887-891 ЦК України); 4) договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт Договір підряду є консенсуальним, двостороннім та відплатним.Для досягнення бажаного результату за договором підряду необхідно витратити час для виконання роботи, тому він не може бути виконаний безпосередньо на момент укладення договору. Консен-суальний характер договір підряду має й у випадку, якщо підрядник приступає до виконання роботи одразу ж після укладення договору або виконує роботу у присутності замовника. Виконанню роботи та здійсненню обов´язків підрядника завжди передує укладання договору, за яким визначається, що саме необхідно зробити.Двосторонність даного договору підтверджується тим, що права та обов´язки покладаються як на підрядника, так і на замовника.Відплатність договору підряду полягає в тому, що діям підрядника відповідає обов´язок вчинити зустрічну дію замовником, а саме оплатити результат роботи підрядника.Сторонами в договорі підряду є підрядник та замовник, якими можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи.Підрядник - це особа, яка бере на себе обов´язок виконання замовленої роботи. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник зобов´язаний одержати спеціальний дозвіл.Замовником є особа, яка замовляє виконання певної роботи, беручи на себе обов´язок прийняти й оплатити її результат.Підрядник при виконанні робіт, якщо інше не встановлено договором, може залучати інших осіб - субпідрядників, передоручаючи їм виконання частини робіт. Субпідрядниками можуть виступати спеціалізовані підрядні організації, зокрема в таких сферах діяльності, що вимагають спеціального ліцензування, наприклад, виконання проектних, будівельних, пошукових робіт тощо. Підрядник при цьому виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Перед замовником за виконання всієї роботи, в тому числі й виконаної субпідрядником, відповідає генеральний підрядник. Крім того, він відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов´язків за договором підряду (ст. 838 ЦК України). За загальним правилом, прямі правові зв´язки між замовником і субпідрядником не встановлюються: замовник і субпідрядник не мають права пред´являти один одному вимоги, пов´язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, у договорах, укладених генеральним підрядником як із замовником, так із субпідрядником, може бути передбачена можливість висунення замовником будь-яких вимог безпосередньо до субпідрядника та навпаки. Необхідність таких прямих зв´язків може виникнути, наприклад, при виконанні складних робіт під час будівництва великих об´єктів, коли в них беруть участь декілька будівельних та монтажних організацій.

Предметом договору підряду є результат праці підрядника, який набуває тієї чи іншої матеріалізованої форми, оскільки робота здається у вигляді, придатному для оцінки. Залежно від завдання замовника та виду робіт результат може бути виражений у створенні нової речі або в оновленні, зміні чи покращенні споживчих властивостей уже існуючих речей (наприклад, натирання паркету, обробка сільськогосподарських ділянок, миття вікон, прання білизни).

Поняття капітального будівництва та джерела його фінансування.

Капітальне будівництво — це процес створення нових, а також розширення, реконструкція, технічне переоснащення діючих підприємств, об'єктів виробничого і невиробничого призначення, пускових комплексів (з урахуванням проектних робіт, проведення торгів (тендерів) у будівництві, консервації, розконсервації об'єктів, утримання дирекцій підприємств, що будуються, а також придбання технологічного обладнання, що не входить до кошторису об'єктів)1. Реконструкція діючих підприємств являє собою переобладнання діючих цехів та об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення та без збільшення чисельності працівників з одночасним поліпшенням умов їх праці та охорони навколишнього природного середовища, здійснюване з метою вдосконалення виробництва та підвищення його тех-ніко-економічного рівня, збільшення виробничих потужностей, зміни номенклатури продукції та поліпшення її якості. Технічне переоснащення діючих підприємств — це комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і дільниць на основі впровадження передової техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування на нове більш продуктивне. Технічне переоснащення здійснюється без розширення виробничих площ.

Фінансування капітального будівництва може здійснюватися за рахунок: коштів державного бюджету, передбачених на фінансування капітального будівництва (державні капітальні вкладення);інвестицій, що спрямовуються на фінансування капіталь ного будівництва, у загальному обсязі яких є частка держав них капітальних вкладень (змішані капітальні вкладення);грошових коштів самих суб'єктів господарювання (отри маних від здійснення господарської діяльності, а також внаслідок відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, банківсь ких кредитів тощо). Підприємствам, установам та організаціям державної і комунальної форми власності державні капітальні вкладення надаються на безповоротній основі, а підприємствам, установам та організаціям іншої форми власності — на умовах кредиту для фінансування капітального будівництва, проектні терміни якого не перевищують трьох, а в окремих випадках — п'яти років. Для здійснення видатків на капітальне будівництво за рахунок державних капітальних вкладень замовники подають до відповідних органів Державного казначейства за місцем розташування такі документи:титул будови (об'єкта) або титул перехідної будови (об'єкта). Титул будови (об'єкта) визначає основні техніко-економічні показники будови (об'єкта) і містить такі відомості: найменування будови (об'єкта) та її місцезнаходження, сфера управління, до якої вона належить, галузь, характер будівництва (нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переоснащення підприємства, об'єкта, споруди), обсяг капіталовкладень та завдання щодо введення у дію потужностей і основних фондів на весь період будівництва з розподілом за роками та врахуванням нормативних термінів тривалості будівництва;внутрішньобудівельний титул будови (об'єкта). Внутрішньо-будівельний титул будови (об'єкта) складається замовником на основі погодженого та затвердженого в установленому порядку титулу будови (об'єкта). У ньому визначаються об'єкти та споруди, будівництво яких здійснюватиметься у плановому році, зазначається їх кошторисна вартість та залишок її на початок року, обсяг капітальних вкладень на рік, у тому числі витрати замовника;титул на виконання проектно-вишукувальних робіт для будівництва;договір підряду (контракт) з визначенням вартості будівництва, форм розрахунків за виконані роботи та майнової відповідальності за порушення умов договору підряду (контракту). У разі здійснення будівництва об'єкта кількома генеральними підрядниками договір підряду (контракт) подається окремо щодо кожного виконавця, для

Договір будівельного підряду

Цивільним кодексом України закріплено договір будівельного підряду як спеціальний підвид підряду та основну правову форму регулювання відносин у будівництві, на який поширюються загальні положення ЦК про підряд, з урахуванням особливостей будівельного підряду,

У зв'язку зі створенням уніфікованого режиму правового регулювання підрядних відносин ЦК України відмовився від виключного використання терміна "капітальне будівництво", яким традиційно позначалися підрядні правовідносини, названі ЦК будівельним підрядом. Інший підхід з цього приводу закріплено Господарським кодексом України, в якому зазначені відносини регулюються договором підряду на капітальне будівництво відповідно до положень гл. 33 ГК України "Капітальне будівництво"

Правову колізію між ЦК України та ГК України щодо назви цих договорів певною мірою нівелює ідентичність предметів зазначених правочинів, з урахуванням правила про виявлення природи правовідносин за їх змістом, а не за назвою договорів, що їх регулюють.

Договір будівельного підряду загалом відобразив і регулює специфіку економічних відносин капітального будівництва, що отримало відображення в ознаках, істотних умовах, інших елементах цього договору.

Нормативне визначення поняття договору будівельного підряду містить ч. 1 ст. 875 ЦК України. Згідно з цією нормою за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (ФР?" робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей о в'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

За своїми ознаками договір будівельного підряду належить до двосторонньо зобов'язуючих, консенсуальних і оплатних договорів про виконання робіт, істотними умовами яких виступають умови про предмет, строк і ціну.

У разі недосягнення сторонами домовленості щодо предмета або строку виконання робіт договір вважається неукладеним. Якщо ціна не може бути визначена виходячи з умов договору, виконання робіт має оплачуватися за ціною, яка за подібних обставин звичайно стягується за аналогічні роботи відповідно до нормативних актів щодо складання кошторисних розрахунків (кошторисів) на будівництво та монтажні роботи.

Договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт.

за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.1. Сторонами договору підряду на проведення проектних та пошукових робіт є підрядник та замовник.Підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію. З'ясування суті цієї ознаки залежить від конкретної сфери, в якій складаються відповідні правовідносини. Як приклад продовжимо розглядати сферу будівельної діяльності.За ст. 888 ЦК за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов'язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Відповідно до Закону "Про архітектурну діяльність" завдання на проектування є документом, у якому містяться вимоги замовника до планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень та властивостей об'єкта архітектури, його основних параметрів, вартості та організації його будівництва і який складається відповідно до архітектурно-планувального завдання, технічних умов.

Перелік проектних робіт у сфері будівництва міститься у додатку до Ліцензійних умов провадження будівельної діяльності. До таких робіт, зокрема, відносяться:розроблення містобудівної документації (регіонального планування; планування і забудови населених пунктів; транспортної інфраструктури населених пунктів; інженерної інфраструктури населених пунктів, захисту територій, цивільної оборони тощо);архітектурне та будівельне проектування (житлових будівель; громадських будівель та споруд; будівель та споруд промислових підприємств тощо);проектування внутрішніх інженерних мереж, систем і споруд (водопроводу та каналізації; опалення, вентиляції та кондиціонування повітря тощо);розроблення спеціальних розділів проектів (оцінки впливу на навколишнє середовище; охорони праці; антикорозійного захисту тощо);технологічне проектування об'єктів (паливно-енергетичного комплексу; машинобудування, верстато- та приладобудування; буд-індустрії і будматеріалів тощо).Замовник зобов'язаний надавати послуги підрядникові у виконанні проектних та пошукових робіт в обсязі та на умовах, встановлених договором, а також брати участь разом з підрядником у погодженні готової проектно-кошторисної документації з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.Підрядник зобов'язується виконати пошукові роботи, приклади яких у сфері будівництва містяться у зазначеному вище додатку до Ліцензійних умов провадження будівельної діяльності. Такими роботами є:o інженерно-геологічні вишукування згідно з умовами (вибір майданчиків будівництва; бурові роботи; гірничі роботи; польові дослідно-фільтраційні роботи тощо);o інженерно-гідрометеорологічні вишукування;o еколого-геологічні вишукування (дослідження літосфери; оцінка стану забруднення грунтів і фунтових вод; прогноз розвитку небезпечних геологічних процесів під дією будівництва тощо).Замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботи, що виконані підрядником.Підрядник відповідає за недоліки проектно-кошторисної документації та пошукових робіт, включаючи недоліки, виявлені згодом у ході будівництва, а також у процесі експлуатації об'єкта, створеного на основі виконаної проектно-кошторисної документації і результатів пошукових робіт. У разі виявлення недоліків у проектно-кошторисній документації або в пошукових роботах підрядник на вимогу замовника зобов'язаний безоплатно переробити проектно-кошторисну документацію або здійснити необхідні додаткові пошукові роботи, а також відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено договором або законом. 6. Договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт є консенсуальним договором, укладається в письмовій формі і набуває чинності з моменту досягнення сторонами зголи щодо всіх істотних умов.

Загальні положення про договори щодо надання послуг

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За загальним правилом виконавець повинен надати послугу особисто. Однак у випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним у повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Поняття і види договірних зобов'язань по наданню послуг.

За підставами виникнення виділяються дві групи цивільнх зобов’язань:

- договірні – виникають на підставі договору;

- недоговірні – виникають з інших юридичних фактів.

- В свою чергу ці групи цивільних зобов’язань прийнято поділяти на певні види.

- За правовим результатом на досягнення якого спрямовано укладення договору договірні зобов’язання поділяються на:

1) зобов’язання щодо передачі майна у власність або інші речові права;

2) зобов’язання щодо передачі майна в тимчасове користування;

3) зобов’язання щодо передачі об’єктів права інтелектуальної власності;

4) зобов’язання щодо виконання робіт;

5) зобов’язання щодо надання послуг;

6) зобов’язання щодо спільної діяльності.

Транспортні договори.

Транспортні договори - це такі господарські договори, які спрямовані на організацію та/або забезпечення перевезень вантажів та надання інших транспортних послуг учасникам господарських відносин. Транспортні договори укладаються, як правило, за обов'язкової участі транспортних підприємств або (незначною мірою) індивідуальних підприємців, що спеціалізуються та перевезеннях. Транспортні договори класифікуються за різними ознаками:за видом транспорту, який використовується для надання транспорт-mix послуг на транспортні договори: на залізничному транспорті; морському транспорті; на внутрішньому водному транспорті; на повітряному транспорті; на автомобільному транспорті; на трубопровідному транспорті; і в недалекому майбутньому - транспортні договори на космічному транспорті (ч. З ст. 306 ГК України зазначається космічний транспорт як один з видів транспорту), а також транспортні договори, що передбачають використання кількох видів транспорту (в тому числі змішані перевезення);за ознакою домінування в договорі організаційних чи майнових елементів на: (а) організаційні (забезпечують організацію перевезень та надання інших транспортних послуг) та (б) договори про надання транспортних послуг;за характером транспортних послуг, надання яких передбачається договором, на: а) договори перевезення вантажів та організованих груп пасажирів (якщо договір укладається, наприклад, туристичною фірмою); б) договори про надання інших транспортних послуг або комплексу послуг (зазвичай віддзеркалюють специфіку певного виду транспорту).

Різновидом організаційних транспортних договорів є так звані вузлові угоди, що укладаються на тривалий термін (зазвичай та 5 років) і визначають умови роботи залізничних станцій та інших транспортних організацій, які беруть участь у прямому змішаному сполученні (перевезенні вантажів кількома видами транспорту за єдиним перевізним документом). Вузлові угоди є обов'язковими до укладення транспортними організаціями, що беруть участь у прямому змішаному сполученій, а відтак будь-яка із заінтересованих сторін може звернутися до господарського суду з заявою про спонукання до укладення такої угоди. Відповідно до цього різновиду транспортного договору організаційного характеру транспортні організації, що беруть участь у прямому змішаному сполученні зобов'язуються за плату переміщувати вантажі з одного виду транспорту та інший з метою забезпечення процесу доставки від вантажовідправників до вантажоодержувачів.Організаційні договори на транспорті є консенсуальними, а отже вважаються укладеними в момент, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.Договори про надання транспортних послуг досить різноманітні, що зумовлено характером таких послуг, специфікою певного виду транспорту, використанням різних їх видів тощо.Найбільш поширеними транспортними договорами у сфері господарювання є:договори перевезення вантажів;договір транспортного експедирування;договори на подачу і прибирання вагонів;договори на експлуатацію залізничної під'їзної колії;договори буксирування;договір чартеру (фрахтування);договори каботажу;

Поняття транспортних зобов’язань та їх правове регулювання

Транспортними називаються зобов'язання з надання транспортних послуг, пов'язаних з перевезенням, або спрямовані на переміщення вантажів іншим способом. Безпосередньо мети функціонування транспорту, якими є забезпечення безперебійного переміщення вантажів, людей у різні регіони країни, всередині населених пунктів, за межі держави досягаються за допомогою договору перевезення, яка в свою чергу має ряд різновидів і тісно пов'язаними з ним договорами, що забезпечують процес перевезень. Договір у цьому зв'язку є одним з правових інструментів, які забезпечують виникнення і реалізацію відносин перевезення, відповідну дисципліну їхніх учасників і т.д. Чинним законодавством виділяються наступні різновиди транспортних договорів: Договір перевезення вантажу Договір перевезення пасажира (багажу) Договір фрахтування чартеру ;Договір організації перевезень ;Договір між транспортним організаціями - Договір на перевезення загального користування - Договір транспортної експедиції Існує кілька видів транспорту, виділення яких необхідно з причин об'єктивного характеру, їх особливості, сфера застосування обумовлює особливості експлуатації та суттєво впливає на зміст договорів укладаються на перевезенні тим чи іншим з них. Транспорт РК - це зареєстрований на її території: - Залізничний - Автомобільний - Морський - Внутрішній водний - Повітряний - Міський електричний транспорт ".

Всі перераховані види транспорту утворюють систему транспорту РК.

Особливості договору перевезення вантажу на різних видах транспорту.

Договором перевезення вантажу є договір, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

укладається, в письмовій формі, до якої ставляться спеціальні вимоги. Так, згідно з ч. 2 ст. 307 ГК та ч. З ст. 909 ЦК України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Перевізник зобов'язаний забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.Сторони договору: перевізник і відправник, проте участь у виконанні договірних зобов'язань (однією із зобов'язаних сторін) є отримувач вантажу - особа визначена відправником, яка може і не брати участі в укладенні договору перевезення вантажу, проте повинна мати договірні відносини з відправником (скажімо, бути покупцем за договором поставки, укладеним з відправником).Договір про перевезення вантажу є реальним (він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення), оплатним і двостороннім.

Договори перевезення вантажу на певному виді транспорту можуть бути різних різновидів, що пов'язано з технологією перевезень тим чи іншим видом транспорту. Так, відповідно до Положення про порядок підготовки та надання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497), договори морського перевезення вантажу залежно від виду останнього (вантажу) поділяються та такі різновиди:договори перевезення генеральних вантажів;договори перевезення навалочних вантажів;договори перевезення небезпечних вантажів;договори на ліхтерні перевезення;договори перевезення контейнерів.Кодекс торговельного мореплавства України (статті 131, 132) розрізняє види договорів за критерієм сфери перевезень (всередині країни чи за її межі) на:договори на каботажні перевезення (перевезення вантажів між портами України);договори на міжнародні перевезення (перевезення вантажів між портами України та іноземними портами).

Умовами договору перевезень є:предмет договору - надання послуг перевезення вантажу, для чого перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у передбаченні договором строк (ч. 1 ст. 917 ЦК України), а відправник повинен пред'явити у встановлений строк призначений для перевезення вантаж у належній тарі та/або упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог (ч. 2 ст. 917 ЦК України). Порушення однією зі сторін своїх зобов'язань щодо предмета договору (надання перевізником непридатних транспортних засобів для перевезення вантажу;надання відправником вантажу в тарі та/або упаковці, що не відповідає встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу) інша сторона вправі підмовитися від виконання свого зобов'язання (перевізник - від прийняття вантажу без відповідного пакування та маркування; відправник - від непридатного для перевезення транспортного засобу);умови перевезеним вантажу зазвичай є специфічними (передбачаються транспортними кодексами (статутами) чи на їх підставі - договором; зміна цих умов вантажовідправником можлива з дотриманням встановленого згаданими правовими документами порядку (ч. 1 ст. 309 ГК України); проте перевізник (незалежно від виду транспортного засобу) зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу; одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу (ч. 1 ст. 310 ГК України);

провізна плата (ст. 916 ГК України) встановлюється за погодженням сторін, якщо інше не встановлено актами законодавства; перевезення вантажу транспортом загального користування зазвичай здійснюється за встановленими тарифами. Робота чи послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домовленістю сторін;

завантаження та вивантаження вантажу (ст. 918 ЦК України) здійснюється відправником чи перевізником відповідно до домовленості сторін, якщо інше не передбачено транспортними кодексами та статутами; розподіл зазначених обов'язків між сторонами може здійснюватися відповідно до моделей договору на реалізацію майна (правила ШКОТЕРМС), які застосовуються у відповідному договорі між відправником та одержувачем; строки завантаження та вивантаження встановлюються договором, якщо інше не встановлено актами законодавства; про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення належним чином оформлений документ (ч. 5 ст. 308 ГК України);

строки доставки вантажу передбачаються в договорі за домовленістю сторін, якщо інше не передбачено актами законодавства (в тому числі транспортними статутами та кодексами); якщо договором, актами законодавства не встановлені строки доставки, то вантаж має бути доставлений у розумний термін (ч. 1 ст. 919 ЦК України);

відповідальність за порушення сторонами договірних зобов'язань:

відшкодування збитків (ст. 224-229 ГК України, статті 923, 924. 1166 ЦК України); при цьому розмір заподіяної шкоди визначається за правилами ч. З ст. 314: а) у разі втрати або нестачі вантажу - у розмірі вартості втраченого вантажу (втраченої частини вантажу); б) у разі пошкодження вантажу - у розмірі суми, на яку зменшилась його вартість; в) у разі втрати вантажу, зданого для перевезення з оголошенням цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу;

штрафні санкції/неустойка, передбачені законом (ч. 2 ст. 231 ГК України, інші акти законодавства) та договором перевезення вантажу (встановлюються за домовленістю сторін);

оперативно-господарські санкції (притримання перевізником переданих йому для перевезення вантажів для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів - ч. 4 ст. 916 ЦК; відмова відправника від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення, а також відмова перевізника від прийняття вантажу, що подається у невідповідній тарі/ упаковці та/або не відповідає вимогам щодо маркування - ч. 1 і Зет.917 цк України; підмова вантажоодержувача від прийняття вантажу, що був пошкоджений під час перевезення або втратив свою якість, - ч. А ст. 314 ГК. Порядок вирішення спорів, що виникають з перевезень, має свої особливості (ст. 315 ГК України; ст. 925 ЦК України):

обов'язковість претензійного порядку врегулювання такого спору - ч. 1 ст. 315ГК.ч. 1 ст.925 ЦК;

строки пред'явлення претензій: за загальним правилом - протягом 6 місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом 45 днів;

Договір залізничного перевезення вантажів.

За договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити доручений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачеві, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Таке поняття договору відрізняється від його визначення в ЦК України, де не зауважено, що доручений вантаж залізниця має доставити в зазначений термін, але це випливає зі загальних положень зобов'язальних правовідносин і у випадку порушення встановленого терміну доставки стає причиною майнової відповідальності залізниці.Характеристика договору перевезення вантажу залізничним транспортом:1. Оплатний, оскільки вантажовідправник зобов'язаний сплатити за перевезення встановлену плату.2. Двосторонній, адже сторони наділені взаємними правами й обов'язками.3. Реальний, бо вважається укладеним з моменту здавання вантажу транспортній організації для перевезення, чим і відрізняється від договорів про організування перевезень, які є консенсуальними, оскільки укладений з моменту надання договору належної(письмової) форми. Причому угода не передбачає перевезення конкретного вантажу, тому вона не є товарною угодою.Предметом договору перевезення, незалежно від того, що становить предмет перевезення, є не окремі дії транспортного підприємства, спрямовані на переміщення, а транспортні послуги, тобто послуги з переміщення (транспортування) матеріальних цінностей. Договір перевезення вантажу укладають між собою дві особи - вантажовідправник та перевізник. Оскільки перевезення вантажу характерне тим, що одержувач вантажу зазвичай не відправник, а інша особа (одержувач), то суб'єктами відносин перевезення вантажів стають перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.Вантажовідправник - це зазначена в документі на перевезення вантажу (накладній) юридична або фізична особа, яка доручає вантаж залізниці для перевезення.Вантажоодержувач - особа, наділена правом на отримання вантажу і бере участь у зазначеному договорі. Серед дослідників триває дискусія про правове становище одержувача вантажу: одні вважають його стороною договору, інші - ні.Договори залізничного перевезення вантажів обов'язкові для залізниці під час звернення до неї клієнта за наданням відповідної послуги, причому укладає договори від імені залізниці залізнична станція, яка не є стороною договору. Договір на перевезення вантажу укладають в письмовій формі, оформляючи відповідні документи встановленого зразка. До комплекту перевізних документів належать: накладна, дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу.Накладна - основний перевізний документ установленої форми, оформлений відповідно до статуту і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Вона є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яку укладають відправник та залізниця на користь третьої особи - одержувача. Накладна є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення і супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, у зв'язку з чим договір перевезення вантажів вважають укладеним лише за умови пред'явлення відправником накладної.Отримавши накладну разом з вантажем від відправника, станція відправлення повинна на підставі накладної скласти дорожню відомість, яка: 1) є внутрішнім транспортним документом залізниці (на відміну від накладної її не видають одержувачеві разом із вантажем); 2) виконує роль розписки, оскільки саме розписка в дорожній відомості про отримання вантажу та накладної посвідчує виконання договору перевезення. Талон, який разом з дорожньою відомістю надходить на станцію призначення, відривають від дорожньої відомості й пересилають на станцію відправлення. У такий спосіб здійснюють матеріальний облік перевезень вантажів на станції відправлення, яка під час отримання талона встановлює доставку вантажу.Квитанцію про приймання вантажу видають вантажовідправникові. Вона за юридичним значенням є: 1) розпискою перевізника в прийнятті вантажу; 2) доказом прав

Договір повітряного перевезення вантажів

Договір повітряного перевезення це угода щодо транспортування товарів повітряним транспортом, у тому числі період, коли товари перебувають під контролем повітряного перевізника. Правом на здійснення господарської і комерційної діяльності в галузі авіації може володіти кожна юридична або фізична особа, яка займається експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, виробництвом, розробленням та іншою діяльністю у сфері авіаційної техніки й одержала ліцензію. Повітряні перевезення виконують на підставі договору. Кожний договір повітряного перевезення та його умови засвідчують документом на перевезення, виданим авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами).Повітряним перевізником визнають кожну юридичну або фізичну особу, що виконує повітряні перевезення та має права екс-плуатанта авіаційної техніки.Експлуатант - особа, організація або підприємство, яке експлуатує повітряні судна або пропонує свої послуги в цій галузі.Під час перевезення вантажу видають авіавантажну накладну. Замість авіавантажної накладної можуть бути застосовані інші засоби, що забезпечують збереження інформації стосовно його транспортування в електронному вигляді. Застосовуючи такі засоби, перевізник має право видати вантажовідправникові документ, який замінює авіавантажну накладну.Авіавантажна накладна (до доказу протилежного) є презумпцією наявності договору перевезення вантажу між перевізником і вантажовідправником, котрі названі в цьому документі, та прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у цьому документі. Будь-які відомості в авіавантажній накладній стосовно ваги, розмірів та упакування вантажу, а також кількості місць (до доказу протилежного) є свідченням повідомлених даних. Відомості щодо кількості, обсягу та стану вантажу не слугуватимуть доказом проти перевізника, за винятком випадків, коли такі відомості стосуються фактичного стану вантажу, а перевізник перевірив ці дані в присутності вантажовідправника і про це в авіавантажній накладній зроблено позначку.

Умови договору перевезення, наведені в авіавантажній накладній, не мають суперечити правилам перевезення вантажів. Відсутність, неправильність або втрата авіавантажної накладної не впливають ні на наявність, ні на дійсність договору перевезення.

Вантажовідправник повинен оформити чи мати оформлену від свого імені авіавантажну накладну відповідно до форми, кількості копій і способу, встановленого перевізником, та надати таку авіавантажну накладну перевізнику разом із вантажем не пізніше ніж у час, визначений перевізником (його агентом). Якщо дані про тарифи та збори не були встановлені, перевізник повинен назвати в авіавантажній накладній суму оплати транспортування вантажу вантажовідправником.

За транспортування декількох місць вантажу, коли товари неможливо транспортувати на одному повітряному судні (транспортному засобі) або коли транспортування товарів за однією авіаван-тажною накладною забороняють застосовані закони чи правила перевізника, останній має право вимагати від вантажовідправника оформлення авіавантажних накладних окремо на кожне місце вантажу.

Договір повітряного чартеру.

За договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.

2. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

Коментар:

1. В коментованій статті договір чартеру (фрахтування) визначається як договір за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Тобто договір чартеру (фрахтування) укладається з метою надання послуг по перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, тому його законодавець відносить до різновидів договору перевезення. Однак, характерною ознакою даного договору є наявність умови про надання для перевезення всієї або частини місткості транспортного засобу. Якщо в чартері наперед обумовлюють в якому саме транспортному засобі (його частині, приміщенні) буде розташовано об'єкт перевезення, то при звичайному перевезенні дане питання вирішується перевізником самостійно. Практичне значення даної відмінності полягає, зокрема, в тому, що фрахтувальник має право вимагати від фрахтівника вилучення вантажу, що не належить йому, з поданого йому судна, частини судна чи суднового приміщення в порту відправлення, а у випадку надання всього судна - у будь-якому порту заходу (ст. 152 КТМ України).

2. Зміст ч. 2 ст. 912 ЦК України має відсильний характер, так як вказує на необхідність звернення до транспортних кодексів (статутів) для з'ясування порядку укладення та форми договору чартеру (фрахтування).

Даний договір укладається на трьох видах транспорту - морському, річковому і повітряному. Так, чартерне повітряне перевезення може укладатися щодо перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти, морський рейсовий чартер щодо перевезення вантажу, а чартерне перевезення річковим транспортом - пасажирів. Однак, відомості щодо правової природи договору чартеру (фрахтування) можна одержати звернувшись до положень КТМ України та ПК України. При цьому ПК України лише обмежується визначенням даного договору: за договором повітряного чартеру одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України (ст. 61). Будь-які норми про порядок укладення договору повітряного чартеру і його зміст в ПК України відсутні. На відміну від ПК України, КТМ України містить детальні правила, що регулюють порядок укладення чартеру.

Договір морського перевезення вантажів

За договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Статтею 133 КТМУ встановлено, що за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення у порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).Сторони договору фрахтування не можуть бути водночас сторонами договору перевезення, бо це призведе до тотожності різних за змістом зобов'язань. Навіть якщо правовідносини щодо фрахтування морського судна передують правовідносинам щодо перевезення вантажу, сторонами у договорі перевезення будуть перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач, тому що вони мають відмінні від договору фрахтування зобов'язання. До того ж, договір фрахтування має свій предмет, зміст, склад сторін (є двостороннім) і ніяк не повинен впливати на інший самостійний вид договору, який застосовується у сфері торговельного мореплавства, - договір морського перевезення вантажу. Таким чином, два договори - перевезення і фрахтування - не можуть поєднуватися в одному, бо тим самим змішується їх предметна ознака, відпадає критерій розмежування і стає неможливим пояснити, чому вони знайшли своє закріплення у різних розділах КТМУ.Договір морського перевезення вантажу констатується як реальний і вимагає передання вантажу перевізникові. За договором кожна сторона (перевізник, відправник або одержувач) набуває певних прав та обов'язків, і це дає підстави говорити про тристоронність договоруДоговір морського перевезення вантажу є самостійним видом договору, він хоч і схожий, але істотно відрізняється від договорів підряду, договору майнового найму та договору схову.

Договір морського перевезення вантажу не може ототожнюватися з договором схову. Одним із обов'язків перевізника є обов'язок забезпечити збереження вантажу, тоді як за договором схову послуга охоронця зводиться до зберігання переданого йому майна, і у поверненні цього майна іншій стороні договору у цілості. За умовами перевезення діяльність перевізника по збереженню вантажу і видачі його одержувачу не носить характер самостійної економічної послуги і тому не має самостійного правового вираження. Для перевізника збереження вантажу є дією, яка супроводжує перевезення вантажу, а тому є невід'ємною від самого процесу перевезення.

Договір чартеру

За даним договором одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості одного чи декількох транспортних засобів на один або декілька рейсів для перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти чи з іншою метою, якщо це не суперечить закону або іншим нормативно-правовим актам (ст. 912 ЦК). Порядок укладення чартерного договору (фрахтування), а також його форма встановлюються транспортними кодексами (статутами). Цей вид договору застосовується на морському й повітряному транспорті (статті 133,134 КТМ, ст. 61 ПК). Вони мають низку специфічних особливостей, обумовлених насамперед характером і видом перевезень.Договір чартеру (фрахтування) є двостороннім, оплатним і консенсуальним. При перевезенні вантажу на умовах надання відправникові всього корабля, його частини або окремих певних суднових приміщень укладається особливий договір щодо фрахтування судна - рейсовий чартер. Може бути укладений договір перевезення вантажу і без надання відправникові відповідної частини корабля, якщо такий вантаж перевозиться невеликими партіями або поштучно.Основними документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є: 1) рейсовий чартер; 2) коносамент - якщо договір не передбачає умов рейсового чартеру та інші письмові докази. Правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом, котрий після прийняття вантажу до перевезення перевізник або каштан судна зобов'язаний видати відправникові, що є доказом прийняття ним вантажу до перевезення. Коносамент складається за встановленою законом формою на підставі підписаного відправником документа, який містить всі необхідні дані для його заповнення і є товарно-розпорядчим документом та цінним папером. Коносамент підписується тільки капітаном судна або іншим представником перевізника, а вантажовідправник коносамент не підписує. Коносаменти поділяються на іменні, ордерні та на пред'явника.

До основних умов договору чартеру (фрахтування) відносять: а) найменування судна, якщо вантаж прийнято для перевезення; б) найменування перевізника; в) назву місця прийняття або навантаження вантажу; г) найменування відправника; д) найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або без найменування (ордерний коносамент чи коносамент на пред'явника); е) найменування вантажу, його маркування, кількість місць або кількість відповідної міри (маси, об'єму), а у деяких випадках з описом його зовнішнього вигляду й особливостей; є) фрахт або інші належні перевізникові платежі; ж) вказівку на час й місце видачі коносамента тощо. Особливості предмета цивільно-правового зобов'язання за таким договором визначають і специфіку прав та обов'язків сторін - його учасників.

Доставлений вантаж здається зазначеному в коносаменті одержувачеві. Якщо для перевезення вантажу було надано не все судно і у порту призначення одержувач не отримав вантаж, не розпорядився ним або відмовився від нього, перевізник вправі здати вантаж на зберігання на склад чи в інше надійне місце за рахунок і на ризик відправника вантажу, повідомивши його про це. Якщо для перевезення вантажу було зафрахтовано все судно, капітан у разі неявки одержувача у порту призначення або відмови його від прийняття вантажу зобов'язаний негайно сповістити про це відправника. Розвантаження і здача вантажу на склад провадяться капітаном лише після закінчення термінів розвантаження й контреталійного (понад обумовлений договором) часу, а також за умови, що протягом цього строку не надійшло іншого розпорядження від відправника. Якщо протягом двох місяців з дня прибуття судна у порт зданий на збереження вантаж не буде витребуваний і відправник не оплатить усі необхідні для перевезення суми, перевізник має право продати цей вантаж (ст. 167 КТМ).

Договір перевезення вантажів по внутрішніх водяних шляхах.

Договір перевезення вантажів річковим транспортом укладається у письмовій формі, зокрема, може оформлюватись у вигляді накладної.    Договір перевезення на річковому транспорті при систематичному перевезенні визначається як навігаційний на річковому транспорті (внутрішньому флоті) згідно    Відправник вантажу зобов’язаний одночасно з вантажем представити перевізнику накладну, яка видається вантажоодержувачу в пункті призначення разом із вантажем. На підставі накладної порт чи пристань відправлення складає дорожню відомість, яка після видачі вантажу в пункті призначення залишається у перевізника. Для засвідчення приймання вантажу до перевезення відправнику вантажу видається квитанція. Накладні і квитанції складаються на ім’я визначених вантажоодержувачів.Відправник вантажу повинен одночасно з накладною надати пароплавству всі документи, необхідні за санітарними, митними, карантинними й іншими правилами. Завантажені суднові трюми підлягають опломбуванню.    Вантажі приймаються до перевезення вантажною швидкістю чи великою швидкістю з оплатою останньої за підвищеним тарифом. Швидкість зазначається у накладній. Перевізники здійснюють транспортно-експедиційне обслуговування підприємств, організацій і окремих осіб.Перевізники зобов’язані подавати судна під навантаження у належному стані, придатному для перевезення даного вантажу, а по закінченні розвантаження, здійсненого засобами вантажоодержувача, на останнього покладається обов’язок очищення судна від залишків вантажу та вантажних матеріалів або на підставі договору очищення здійснює перевізник. Зачищення суден після вивантаження вантажів дрібними партіями на причалах портів і пристаней здійснюється засобами перевізника і за його рахунок.    Навантаження в судна повинне здійснюватися з дотриманням технічних умов і правил навантаження, розміщення і кріплення вантажів. Спостереження за правильністю навантаження і вивантаження є обов’язком адміністрації порту (пристані) відправлення. У випадку невиконання вказівок адміністрації порту (пристані), що стосується вантажних робіт, складається акт і роботи припиняються зі стягненням із відправника вантажу чи вантажоодержувача штрафу за простій судна з цієї причини. Необхідні для навантаження, кріплення і перевезення вантажів матеріали і пристосування надаються (по нормах, установлених Правилами), встановлюються і знімаються засобами відправників вантажу і вантажоодержувачів.Засобами перевізника здійснюється навантаження і вивантаження на причалах, що знаходяться у віданні перевізників. Засобами відправників вантажу і вантажоодержувачів навантаження і вивантаження здійснюється:а) на причалах незагального користування, на пристанських ділянках загального користування, а також на пристанях, де немає вантажних причалів загального користування і на зупинних пунктах; б) при частковому вивантаженні з одного судна в інше чи на берег, якщо ця робота спричиняється неможливістю підходу до причалів незагального користування через недостатні глибини чи з інших причин, що залежать від відправника вантажу чи вантажоодержувача.   

. Договір автомобільного перевезення вантажів

Договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом - це двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що е юридичним документом, який регламентує обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки і відповідальність сторін стосовно їхнього дотримання. Ініціативу про встановлення договірних відносин для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити і перевізник, і вантажовідправник (вантажоодержувач).Договори перевезення вантажів автомобільним транспортом істотно відрізняються від договорів перевезення вантажів іншими видами транспорту. Під час перевезення в автомобілях вантаж здають для транспортування, зазвичай у пункті, яким відає не перевізник, не на території автотранспортного підприємства, а яким відає на території клієнта, тобто відправника вантажу. Закінчується транспортний процес також на території вантажоодержувача, а не самого автотранспортного підприємства.В автотранспортних відносинах одним із суб'єктів договору завжди є автотранспортне підприємство, організація (вантажний перевізник), а іншим - підприємство, організація або фізичні особи (громадяни), котрі користуються послугами автомобільного транспорту, інші транспортні організації (замовники); Вантажний перевізник - суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства й отриманої ліцензії надає послугу.Істотні умови договору:- найменування та місцезнаходження сторін;- найменування та кількість вантажу, його пакування;- умови й термін перевезення;- місце та час завантаження і розвантаження;- вартість перевезення.Відносини між відправником вантажу й автомобільним перевізником можуть мати постійний характер, скажімо, коли відправником вантажу є підприємство, яке постійно обслуговується цим автопідприємством або має значний обсяг перевезень. У цьому випадку між сторонами буде укладений довгостроковий (згідно зі статутом) річний договір перевезення вантажів. У таких договорах узгоджено умови стосовно організування взаємин сторін з метою майбутнього транспортування вантажів. Тому їх нерідко називають організаційними. Коли ж виникає необхідність одиничних перевезень, або відправник вантажу не користується послугами транспортної організації, то в цьому випадку відправник вантажу та перевізник укладають разовий договір.

Однак кожен із цих видів договорів опосередковує свою, властиву лише йому, сферу транспортної діяльності. Довгостроковий (річний) договір на автомобільне перевезення вантажів призначений для оформлення відносин сторін на першій, організаційній стадії транспортного процесу, коли відбувається необхідна підготовка до переміщення вантажу. На відміну від довгострокового, у разовому договорі перевезення конкретного вантажу оформлено безпосередньо сам процес переміщення вантажу.

Зобов'язання, що виникає як наслідок договору перевезення, - це зобов'язання здійснити переміщення певних вантажів. Відповідно до цього перевізник і відправник вантажу мають виконати низку обов'язків, пов'язаних з транспортуванням.

Обов'язки перевізника за договором автомобільного перевезення вантажів можна згрупувати так: 1) надання відправникові під перевезення належних перевізних засобів (автомобілів, причепів, тягачів) для транспортування вантажу до місця призначення й забезпечення умов нормального здійснення процесу перевезення; 2) своєчасне відправлення транспортних засобів у рейс; 3) своєчасне доставления вантажу в пункт призначення; 4) вживання заходів для забезпечення зберігання вантажу.

Договір перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

Перевезення пасажирів, вантажу, багажу й пошти може здійснюватися декількома видами транспорту за єдиним транспортним документом, складеним на весь шлях слідування. Взаємовідносини перевізників у процесі такого перевезення за єдиним документом різними видами транспорту визначаються законодавством і відповідними договорами (вузловими угодами) між перевізниками, розроблення та укладення яких здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, перевезення пасажирів, вантажу, багажу й пошти від пункту відправлення до пункту призначення за участю не менше двох видів транспорту за одним перевізним документом, складеним на весь шлях прямування, називається прямим змішаним перевезенням. Таке перевезення регулюється транспортними статутами, кодексами, законами України, а також Правилами перевезень у прямому змішаному сполученні (розділ 5 СЗУ, ст. 56 Закону "Про автомобільний транспорт", ст. 13 КТМ, Правила перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні від 28 травня 2002 р. тощо). Зокрема, відповідно до ст. 106 CAT УРСР автомобільний транспорт загального користування здійснює перевезення вантажів, пасажирів, багажу в тісній взаємодії з іншими видами транспорту - залізничним, морським, річковим, повітряним, організовуючи систему прямих змішаних сполучень: автомобільно-залізничних, автомобільно-водних, автомобільно-водно-залізничних, автомобільно-повітряних та інших сполучень.При прямих змішаних перевезеннях перевізник пункту відправлення укладає договір перевезення від свого імені й одночасно від імені інших перевізників, котрі беруть участь у перевезенні як їх законний представник. У силу цього виникає зобов'язання з множинністю осіб на стороні перевізника. При цьому кожен перевізник виконує його на ділянці свого шляху з урахуванням меж своєї діяльності, а саме цивільно-правове зобов'язання є частковим.

Вантажі мають бути придатні не тільки для перевезення, а й для перевантаження з одного виду транспорту на інший. Тому не приймаються до перевезення вантажі, які перевозяться шляхом наливу, вибухові й сильнодіючі отруйні речовини (ст. 83 СЗУ).При прямих змішаних перевезеннях термін перевезення визначається за сукупністю термінів доставки різними видами транспорту з урахуванням також часу, відведеного на перевантаження. Він розраховується на підставі Правил, що діють на певних видах транспорту.

Під час прямого змішаного перевезення вантажів відправник сплачує плату за перевезення тому перевізникові, який прийняв вантаж до перевезення, а одержувач - усім іншим перевізникам.

Досить важливим є питання стосовно відповідальності за порушення умов договору перевезення у прямому змішаному сполученні, зокрема, про те, хто з перевізників відповідає за прийнятий до перевезення вантаж. Відповідальність за цілісність вантажу до моменту фактичної його передачі лежить на стороні, яка здає вантаж, а після фактичної передачі - на тій, котра його приймає. Передача вантажу, багажу, пошти у пункті перевантаження від одного перевізника другому проводиться за передаточною відомістю, складеною перевізником, який передає вантаж, і підписується перевізником, який його здає і приймає. У разі виявлення при передачі недоліків (вад) у переданому об'єкті перевезення складається комерційний акт.

Договір буксирування.

На морському та внутрішньоводному видах транспорту переміщення суден, плотів або інших плавучих об'єктів може здійснюватися шляхом буксирування їх, тобто застосування до них зовнішньої тяги, а також методом штовхання. Найчастіше об'єктами буксирування є баржі з різними вантажами та плоти з лісопродукцією. Володільці плотів—це організації, що сплавляють ліс, а суден і барж — організації чи громадяни, яким вони належать на праві власності або повного господарського відання. Буксирувальниками виступають пароплавства (при здійсненні буксирних операцій у портах) та порти, які мають права юридичної особи. Буксирування здійснюється в основному на договірних засадах. Договір не укладається тільки тоді, коли буксир і судно (об'єкт), яке буксирується, мають один порт приписки. За договором буксирування власник одного судна зобов'я зується за винагороду буксирувати інше судно чи інший плавучий об'єкт на певну відстань або протягом відповідного часу, або для виконання якогось маневру (ст. 222 Кодексу торговельного мореплавства; ст. 126 Статуту внутрішнього водного транспорту). Отже, договір буксирування взаємний та сплатний. На морському транспорті договір буксирування може укладатися як в усній, так і в письмовій формах. Так, договір портового буксирування укладається в усній формі (ст. 229 Кодексу торговельного мореплавства). Проте угоди про покладення обов'язків по управлінню буксируванням на капітана судна-буксира можна доводити виключно письмовими доказами. Договори про річкове буксирування завжди укладають у письмовій формі (ст. 128 Статуту внутрішнього водного транспорту). При пред'явленні плоту або судна до буксирування його володілець подає накладну, а пароплавство видає йому квитанцію. Буксирування плотів морським шляхом здійснюється за коносаментом. За договором про буксирування кожна сторона повинна завчасно привести своє судно (об'єкт) у такий стан, при якому можливе буксирування. Володілець буксира не відповідає за недоліки свого судна, якщо доведе, що вони не могли бути виявлені за умови належної турботливості (приховані недоліки). Пароплавство повинно перевірити придатність судна чи плоту до буксирування. Це має бути підтверджено сторонами в технічному акті (ст. 132 Статуту внутрішнього водного транспорту). Буксирувальник зобов'язаний буксирувати судно або інший плавучий об'єкт на певну відстань чи протягом відповідного часу для виконання якогось маневру, відповідно друга сторона за це сплачує винагороду. Питання відповідальності за шкоду, заподіяну суднам і майну, що на них перебуває під час буксирування, вирішується залежно від того, капітан якого судна керує буксируванням. Отже, за відсутності іншої угоди сторін відповідає володілець того судна, капітан якого керував буксируванням, якщо він не доведе відсутності своєї вини (статті 225 і 226 Кодексу торговельного мореплавства). При буксируваннях у льодових умовах діє презумпція невинності буксирувальника (ст. 224 Кодексу торговельного мореплавства). Можлива й змішана відповідальність сторін за наявності їхньої обопільної вини. За договором річкового буксирування екіпаж судна або плоту, що буксируються, в оперативному відношенні підпорядковується капітанові буксира, згідно з цим пароплавство відповідає за шкоду, заподіяну володільцеві судна (плоту). Воно звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкода заподіяна, а деревина була розкидана і не могла бути зібрана внаслідок обставин, які воно не могло відвернути та усунення яких від нього не залежало (статті 135 і 206 Статуту внутрішнього водного транспорту). За прострочення у буксируванні судна чи плоту пароплавство сплачує штрафи у таких самих розмірах, як і за прострочення доставки вантажу (ст. 188 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Договір зберігання на товарному складі

За договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути його у схоронності (ст. 957 ЦК). Положення цієї статті дозволяють розглядати його як реальний, оплатний та двосторонній договір. Разом з тим залежно від умов його укладення не виключена можливість ви­знання цього договору консенсуальним. Договір складського зберіган­ня підлягає обов’язковому укладенню у письмовій формі. її дотриман­ня має знаходити вираз у складанні відповідних складських докумен­тів. Це, зокрема, складська квитанція, а також просте і подвійне склад­ські свідоцтва. Виходячи з положень статей 962-966 ЦК, просте і по­двійне складські свідоцтва підлягають розгляду як різновид цінних паперів, а саме товаророзпорядчих цінних паперів (ч. 4 ст. 195 ЦК), оскільки володіння ними дає право розпорядження товаром, що збері­гається на товарному складі і зазначений у їх змісті (ч. 1 ст. 963 ЦК). Стаття 962 ЦК визначає особливості подвійного складського свідоцтва як ордерного цінного папера. Кожна з двох частин цього складського документа повинна містити реквізити, визначені ч. 2 названої статті. Документ, який не відповідає вимогам ст. 962 ЦК, не є подвійним складським свідоцтвом. Просте складське свідоцтво видається на пред’явника і повинне містити реквізити, визначені положеннями ст. 965 ЦК. Документ, який не відповідає вимогам, встановленим ч. 3 цієї статті, не є простим складським свідоцтвом.

Положення ст. 959 ЦК визначає обов’язок товарного складу за свій рахунок оглянути товар у момент прийняття його на зберігання з метою визначення його кількості та зовнішнього стану. Дотримання цієї ви­моги зменшує імовірність можливих у майбутньому між поклажодав- цем і зберігачем суперечок стосовно кількісних та якісних характерис­тик переданих на зберігання товарів. Поклажодавець має право ви­магати від товарного складу надання йому можливості оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберігання для забезпечення впевненості в його схоронності та належності умов зберігання. Якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими ознаками, поклажо- давець має право вимагати від товарного складу взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення схоронності товарів. При повер­ненні товару кожна зі сторін договору зберігання має право вимагати огляду переданих за ним речей та перевірки їх якості. Витрати, пов’язані з оглядом речей, покладаються на сторону, яка його ініці­ювала (ч. 3 ст. 959 ЦК). Якщо при поверненні товару він не був спіль­но оглянутий або перевірений товарним складом та поклажодавцем, останній має заявити про нестачу або пошкодження товару в письмо­вій формі одночасно з його одержанням. Якщо ж ним були виявлені нестача або пошкодження переданого товарному складу на зберігання товару, які не могли бути виявлені при звичайному способі його прий­няття, така заява повинна бути передана зберігачу протягом трьох днів після його одержання. При відсутності такої заяви вважається, що товарний склад повернув товар відповідно до умов договору.

Іноді, враховуючи особливості товару, може виникнути необхідність негайної зміни умов його зберігання. У таких випадках товарний склад зобов’язаний самостійно вжити невідкладних заходів для забезпечення схоронності переданого на зберігання товару та повідомити про них поклажодавця. У разі необхідності останній має відшкодувати зберігачу пов’язані з цим відповідні витрати. Пошкодження товару під час збері­гання тягне за собою обов’ язок товарного складу скласти відповідний акт і того ж дня повідомити про це поклажодавця (ч. 2 ст. 960 ЦК).

Складські документи і права їх власників

Договір складського зберігання укладається в письмовій формі. При цьому вона вважається дотриманою, якщо прийняття товару посвідчене видачею складського документа, якими відповідно до ч. 1 ст. 961 ЦК України є:1) складська квитанція;2) просте складське свідоцтво;3) подвійне складське свідоцтво.Несертифіковані товарні склади можуть видавати лише складські квитанції, що не є товаророзпорядчими документами. Порядок їх видачі регулюється підзаконними актами або внутрішніми актами товарного складу.Складська квитанція видається товарним складом на підставі укладеного договору зберігання між складом і поклажодавцем. Вона виписується складом одночасно з прийняттям товару на зберігання.Бланк складської квитанції повинен містити: 1) найменування складу; 2) дату видачі квитанції; 3) її серію та номер; 4) найменування юридичної особи або ім´я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання; 5) номер і дату накладної; 6) найменування, якісні та кількісні характеристики товару, переданого на зберігання. Бланк квитанції скріплюється підписом уповноваженої особи та печаткою товарного складу.

Складські свідоцтва (просте і подвійне) видаються лише сертифікованими складами, які отримали сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання (ст. 2 Закону про сертифіковані товарні склади). Ці свідоцтва, на відміну від складської квитанції, є товарозпорядчими документами, тому згідно статей 194,195 ЦК України їх слід розглядати як цінні папери.

Просте складське свідоцтво видається на пред´явника. Воно має містити: 1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання; 2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу; 3) найменування і кількість прийнятого на зберігання товару - число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об´єм) товару; 4) дату видачі свідоцтва; 5) вказівку на те, що воно видано на пред´явника. Просте складське свідоцтво має також містити підпис уповноваженої особи та печатку товарного складу (ст. 965 ЦК України). Якщо на зберігання приймається товар, визначений родовими ознаками, то у простому складському свідоцтві робиться відповідний запис.

Подвійне складське свідоцтво є ордерним цінним папером і складається з двох частин - складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного. Складське свідоцтво засвідчує належність товару конкретній особі (поклажодавцю), заставне ж свідоцтво слугує для передачі товару, який зберігається на товарному складі, у заставу.

У кожній з двох частин подвійного складського свідоцтва мають бути однаково зазначені: 1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання; 2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу; 3) найменування юридичної особи або ім´я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання; 4) найменування і кількість прийнятого на зберігання товару - число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об´єм) товару; 5) строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказівка на те, що товар прийнято на зберігання до запитання; 6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати; 7) дата видачі свідоцтва. Також кожна з двох частин подвійного складського свідоцтва повинна містити ідентичні підписи уповноваженої особи та печатки товарного складу (ч. 2 ст. 962 ЦК України). Якщо на зберігання приймається товар, визначений родовими ознаками, то в обох частинах подвійного складського свідоцтва робиться відповідний запис.

Документи, що не відповідають вищевказаним вимогам, не є простими чи подвійними складськими свідоцтвами.Бланки складських документів є бланками суворого обліку, форма, порядок виготовлення і використання яких проводяться згідно із законодавством.Просте або подвійне складське свідоцтво видається власнику товару чи уповноваженій ним особі сертифікованим складом після прийняття товару на зберігання. Актами цивільного законодавства можуть встановлюватись конкретні строки видачі складських свідоцтв.Складське свідоцтво видається окремо на кожний вид товару, при чому окремо може видаватися складське свідоцтво на кожну погоджену між поклажодавцем та сертифікованим складом кількість (партію)товару.Видача складського свідоцтва заноситься до реєстру, який веде сертифікований товарний склад, з присвоєнням бланку свідоцтва порядкового номера за цим реєстром.Щодо зберігання на товарному складі певних видів товару законодавством можуть встановлюватися додаткові вимоги до змісту складських свідоцтв, затверджуватися їх зразки, визначатися порядок випуску і обігу таких свідоцтв¹.

Права та обов´язки сторін за договором складського зберігання. Обов´язки товарного складу:

прийняти товар на зберігання, якщо договір складського зберігання є консенсуальним;2) оглянути за свій рахунок товар при прийнятті його на зберігання для визначення його кількості та зовнішнього стану (ч. 1 ст. 959 ЦК України);3) після прийняття товару на зберігання видати поклажодавцеві відповідний складський документ;4) надавати поклажодавцю можливість оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберігання, а якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими ознаками, - взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення його схоронності (ч. 2 ст. 959 ЦК України);5) застрахувати товар, прийнятий на зберігання, від ризиків втрати, загибелі, нестачі або пошкодження в порядку, встановленому Законом України "Про страхування", якщо інше не передбачено договором складського зберігання. У випадку, коли договір не передбачає страхування товару, на складському свідоцтві робиться напис "Без страхування" (ст. 15 Закону про сертифіковані товарні склади);6) вживати всіх заходів, передбачених законом або договором, щодо зберігання переданого йому товару (ч. 1 ст. 19 Закону про сертифіковані товарні склади);7) самостійно вжити відповідних невідкладних заходів щодо зміни умов зберігання, якщо це потрібно для забезпечення схоронності товару, та повідомити про них поклажодавця (ч. 1 ст. 960 ЦК України);8) у разі виявлення пошкоджень товару негайно скласти акт і того ж дня повідомити про це поклажодавця (ч. 2 ст. 960 ЦК України);9) повернути товар у стані, передбаченому договором складського зберігання, на першу вимогу поклажодавцю, навіть якщо строк його зберігання не закінчився, за умови пред´явлення та наступної передачі сертифікованому складу з метою погашення простого складського свідоцтва або обох частин подвійного складського свідоцтва. При цьому у реєстрі складських свідоцтв робиться запис про їх погашення (ст. 16, ч. 2 ст. 19 Закону про сертифіковані товарні склади).

Обов´язки поклажодавця:1) подати складу документи, що засвідчують якісні характеристики товару;2) забрати товар зі складу після закінчення строку його зберігання;3) оплатити складу вартість послуг із зберігання згідно договору складського зберігання;4) оплатити вартість бланків складських документів. Поклажодавець має право вимагати одержання лише частинитовару, переданого на зберігання. При цьому на товар, який продовжує зберігатися на сертифікованому товарному складі, склад зобов´язаний видати нове складське свідоцтво після погашення раніше виданого.Крім того, поклажодавець за простим складським свідоцтвом має право:1) розпоряджатися товаром, прийнятим на зберігання за цим свідоцтвом. Передача прав, встановлених простим складським свідоцтвом, здійснюється шляхом його передачііншому держателю за зробленим на простому складському свідоцтві передавальним написом (індосаментом);

2) передати його в заставу. При цьому просте складське свідоцтво вилучається у поклажодавця і перебуває у володінні за-ставодержател я.

Специфіка прав поклажодавця за подвійним складським свідоцтвом залежить від того, які частини свідоцтва у нього наявні:

- володілець обох частин подвійного складського свідоцтва має право розпоряджатися товаром, що зберігається на сертифікованому складі;

- володілець заставної частини подвійного складського свідоцтва (заставного свідоцтва) має лише право застави на товар;

- володілець складської частини подвійного складського свідоцтва, відокремленої від заставного складського свідоцтва, не має права розпоряджатися цим свідоцтвом без згоди заставо-держателя (володільця заставного свідоцтва). Володілець складської частини подвійного складського свідоцтва, відокремленої від заставного свідоцтва, не має права вимагати видачі товару або його частини із сертифікованого складу до припинення зобов´язання, забезпеченого за заставним свідоцтвом.

При поверненні товару обидві сторони мають право вимагати проведення огляду та перевірки якості товару. При цьому витрати, пов´язані з оглядом, покладаються на ту сторону, яка вимагала огляду та перевірки.

Якщо при поверненні товару він не був спільно оглянутий або перевірений товарним складом та поклажодавцем, поклажодавець має заявити про нестачу або пошкодження товару у письмовій формі одночасно з його одержанням, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному способі прийняття товару, - протягом трьох днів після його одержання. У разі відсутності заяви поклажодавця вважається, що товарний склад повернув товар відповідно до умов договору (ч. З ст. 959 ЦК України).

Відповідальність Сторін за договором складського зберігання визначається за загальним правилами відповідальності зберігача за невиконання умов договору зберігання

Договір комісії.

за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

1. Предметом договору комісії є вчинення одного чи декількох правочинів. Це робить інститут комісії схожим до інституту комерційного посередництва, що оформлюється агентськими договорами, предметом яких також є вчинення правочинів, зокрема, укладення договорів, і, відповідно, відрізняє від інституту доручення, предметом якого є "вчинення юридичних дій", в тому числі укладення договорів.

В силу своєї правової природи комісія традиційно застосовується у сфері торгівлі. Зважаючи на це, наказами колишнього Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 13 березня 1995 р. № 37 були затверджені Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, а від 8 липня 1997 р. № 343 - Інструкція про порядок оформлення суб'єктами господарювання операцій при здійсненні комісійної торгівлі непродовольчими товарами. Проте у сучасному економічному обороті предметом договору комісії все частіше стають цінні папери; також за допомогою інституту комісії здійснюються різного роду банківські операції1. Договір комісії широко застосовується під час реалізації газу, електроенергії тощо2.

2. Сторонами договору комісії є комісіонер і комітент. Комісіонер є виконавцем доручення, що дає комітент.

ЦК не містить вказівок ані щодо правової форми сторін договору комісії (юридичні чи фізичні особи), ані щодо їх правового статусу (суб'єкти господарської (підприємницької) діяльності чи ні). Тому статус комісіонера і комітента залежить від сфери діяльності, в межах якої укладаються договори, що передбачені договором комісії.

Згідно зі ст. 1015 ЦК за згодою комітента комісіонер має право укласти договір субкомісії з третьою особою (субкомісіонером), залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента. За договором субкомісії комісіонер набуває щодо субкомісіонера права та обов'язки комітента.

3. Комісіонер зобов'язується вчиняти правочини від свого імені. Це є чи не найголовнішою відмінністю договору комісії від договору доручення, за яким повірений зобов'язується вчинити дії від імені довірителя. Проте на цю особливість не звертає увагу Закон України від 3 квітня 1997 р. "Про податок на додану вартість", л. 4.7 ст. 4 якого фактично прирівнює договори доручення до договорів комісії, вказуючи при цьому на те, що в межах цих договорів відбувається уповноваження "платника податку (комісіонера) здійснювати продаж товарів від імені та за дорученням іншої особи (комітента)".

 

Відмінність договору комісії від договору доручення

  Відмінність між цими договорами полягає насамперед в тому, що договір доручення є договором про представництво, тобто повірений діє від імені довірителя, а комісіонер хоча і діє в інтересах комітента, але виступає вже від власного імені.

Зміст договору комісії.

Договір комісії є двосторонньо зобов'язуючим, оскільки права й обов'язки покладаються на обидві сторони зобов'язання. Основним обов'язком комісіонера є укладення правочинів відповідно до повноваження. Але з урахуванням положень ст. 1017 ЦК, правильніше буде сказати: не стільки "відповідно до вказівок", скільки "в інтересах комітента". Такий висновок можна зробити на підставі того, що комісіонеру дозволяється відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати про це або відповідь не надійшла в розумний строк. За цієї ситуації комісіонер зобов'язаний повідомити комітента щойно це стане можливим. Якщо ж послуга носить підприємницький характер, то комісіонеру може бути надано право відступати від вказівок комітента без запиту, але з обов'язковим повідомленням комітента. Свідченням того положення, що договір комісії - це договір, який вчиняється в чужих інтересах, є обов'язок комісіонера вчинити правочин на умовах, найбільш вигідних для комітента. Вся додатково отримана вигода належить комітентові. Хоч, на нашу думку, ця норма могла б носити диспозитивний характер. Закріплення в договорі іншого слугувало б стимулом комісіонеру до якнайкращого виконання доручення. Принаймні, частковий гонорар за вигідніші, ніж передбачалося договором, умови продажу чи купівлі повинні були б стимулювати комісіонера до максимально ефективного виконання договору комісії. Залежно від характеру комісійного доручення можливі дві ситуації:1) комісіонеру доручено продати майно комітента, і він укладає правочин за ціною, нижчою за ту, яка була погоджена;2) комісіонеру доручено купити яку-небудь річ, і він відступає від вказівок комітента, купує її за більш високою ціною, ніж було погоджено. У першому випадку комісіонер зобов'язується відшкодувати комітенту різницю між погодженою ціною і ціною фактичної реалізації, якщо не доведе, що своїми діями попередив ще більші збитки. Ця обставина повинна носити об'єктивний характер. Наведені вимоги пом'якшуються, коли комісіонером виступає підприємець. Тоді норма, що передбачає неприпустимість відступу без попереднього запиту, пом'якшується правом передбачити в договорі можливість такої поведінки без попереднього запиту, але з обов'язковим повідомленням.

Виконання і припинення договору комісії

Договір комісії може припинятися на загальних підставах. На відміну від розірвання договору, яке передбачає згоду сторін (ч. 1 ст. 651 ЦК), договір комісії може припинитися за ініціативи однієї з них. В ЦК закріплені дві підстави такого припинення: а) відмова від договору комітента (ст. 1025 ЦК); б) відмова від договору комісіонера (ст. 1026 ЦК).

Стосовно вирішення питання щодо припинення договору комісії, комітент, у порівнянні з комісіонером, має певні переваги: за загальним правилом, він може відмовитися від договору у будь-який час. Не зобов’язаний він також пояснювати комісіонерові підстави своєї відмови. Разом з тим закон захищає й інтереси останнього. Відмова комітента безпосередньо торкається інтересів комісіонера, бо внаслідок такої відмови останній вимушений змінювати свої плани, спрямовувати свою діяльність в інших напрямах, шукати контрагентів за новими договорами тощо. Це має особливе значення, якщо договір комісії було укладено без визначення строку, й відносини між комітентом і комісіонером мали тривалий, постійний характер. У таких випадках комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів (ч. 2 ст. 1025 ЦК). Якщо договір комісії мав строковий характер, правило щодо обов’язкового повідомлення про відмову від нього не застосовується, і комітент вправі повідомити комісіонера про своє рішення і у більш стислі строки.

При відмові комітента від договору постає питання щодо долі майна, яке залишилося у комісіонера. Комітент має розпорядитися ним у с і рок, який було встановлено в договорі (якщо це мало місце), а за його відсутності - негайно. Це правило також спрямоване на забезпечення інтересів комісіонера. Майно, яке він тримає у себе, може бути значним за обсягом, кількістю та загальною вартістю, воно може погребувати спеціального догляду та відповідних умов зберігання. Знаходження такого майна у комісіонера (на його складах) є цілком обґрунтованим під час дії договору комісії і перестає бути таким після його припинення. Тому і встановлено правило щодо скорішого вирішення комітентом питання про розпорядження своїм майном. У разі невиконання комітентом цього обов’язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента іншим особам або продати його за найвигіднішою для комітента ціною.

У випадку відмови комітента від договору між сторонами проводяться необхідні розрахунки. Комісіонер має право на: а) відшкодування витрат, зроблених ним у зв’язку з виконанням договору; б) плату за фактично вчинені дії (ч. 4 ст. 1025, ч. 5 ст. 1013 ЦК). Договір комісії передбачає, що комісіонер діє за рахунок комітента, тому усі витрати, які комісіонер зробив під час виконання доручення, мають бути відшкодовані комітентом. Що ж стосується плати, яку комітент повинен сплатити комісіонерові, то її розмір обмежується тільки фактично вчиненими діями комітента. Це пояснюється тим, що комісіонер не виконав свого обов’язку в повному обсязі і не вчинив договір, який передбачався сторонами в договорі комісії. Хоча вини комітента в цьому немає, бо ініціатива припинення договору надходила від комітента, комісіонер не може претендувати на плату, яка б йому належала у разі виконання доручення в повному обсязі. Закон не передбачає також відшкодування комітентом збитків, які можуть виникнути у комісіонера у зв’язку з припиненням договору.

Договір комісії може бути припинено не тільки за ініціативою комітента, а й при відмові від договору комісіонера (ст. 1026 ЦК). Проте це можливо лише у деяких випадках. Відповідно до ч. 1 ст. 1026 ЦК, комісіонер не вправі відмовитися від договору комісії, якщо цей договір мав строковий характер, тобто в ньому було встановлено строк його дії. Таке положення спрямовано на захист інтересів комітента й встановлення необхідної стабільності у відносинах між сторонами. Комітент, який доручив виконання договору іншій особі, має бути впевнений у тому, що його доручення буде виконано. Насамперед це має значення у випадках, коли строк виконання договору був обумовлений сторонами і давав комітенту підстави розраховувати на його виконання протягом певного часу. Інша справа, коли такий строк встановлено не було. Зазвичай це свідчить про тривалість відносин між сторонами, їх постійний характер (наприклад, за договором про надання брокерських послуг (брокерське обслуговування) комісіонер (брокер) постійно здійснює в інтересах комітента правочини щодо купівлі-продажу товару). Відносини, які мають безстроковий характер, можуть бути припинені з ініціативи комісіонера, але при виконанні ним певних дій. По-перше, комісіонер повинен повідомити комітента про свою відмову не пізніше ніж за тридцять днів; по-друге, вжити заходів, необхідних для збереження майна комітента.

Після відмови комісіонера від договору комітент повинен розпорядитися своїм майном, яке знаходиться у комісіонера. Це можуть бути речі, які були надані йому для виконання доручення, або частково отримані від контрагента за договором для передачі комітенту. Для розпорядження таким майном комітенту надається п’ятнадцять днів від дня отримання ним повідомлення комісіонера про відмову від договору. В іншому випадку у комісіонера виникає право: а) передати майно на зберігання за рахунок комітента; б) продати його за найвигіднішою для комітента ціною.

Ще однією підставою припинення договору комісії, яка спеціально визначена в гл. 69 ЦК, є смерть фізичної особи або припинення юридичної особи (ст. 1027 ЦК). Як уже зазначалося, договір комісії не має такої ознаки, як особисто-довірчий характер відносин між його сторонами. Це знаходить свій відбиток і на вирішенні питання щодо припинення договору комісії. За загальним правилом, у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи - комісіонера договір комісії припиняється. Разом із тим такі наслідки виникають не завжди. Якщо юридична особа - комісіонер припиняється з переданням усього належного їй майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам, тобто якщо має місце правонаступництво (ст. 104 ЦК), договір комісії може зберігати свою силу. Вирішення цього питання залежить від комітента. Договір комісії не припиняється, якщо комітент згодний продовжити його дію і його влаштовує особа нового комісіонера - правонаступника юридичної особи. В іншому випадку комітент протягом строку, встановленого для заявления кредиторами своїх вимог (ч. 4 ст. 105 ЦК), має повідомити про свою відмову від договору комісії.

ЦК не передбачає правил щодо окремих видів договору комісії. В ньому закріплене загальне правило, відповідно до якого законом можуть бути встановлені особливості договору комісії щодо окремих нидів майна (ст. 1028 ЦК). Такий підхід у цілому є виправданим. Дійсно, в ЦК мають бути закріплені основні, найбільш важливі норми щодо договору комісії. Норми, які б враховували особливості окремих видів відносин, що випливають із договору комісії, можуть знайти своє закріплення в спеціальних нормативних актах. Звертає на себе увагу один важливий момент: відповідно до ст. 1028 ЦК регулювання окремих видів договору комісії має здійснюватися законами, а не підзаконними нормативними актами, як це нерідко має місце сьогодні (наприклад, Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України від 22 березня 1995 р. №79/615). Такий під- ід потребує прийняття відповідних законів, які б регулювали відносини, що виникають в окремих видах договору комісії.

Відповідальність комісіонера.

Комiсiонер вiдповiдає перед комiтентом за втрату або пошкодження майна комiтента, яке знаходиться у нього, коли не доведе, що втрата або пошкодження сталися не з його вини. Якщо при прийманнi комiсiонером майна, яке надiслано комiтентом або надiйшло до комiсiонера для комiтента, в цьому майнi виявляться пошкодження або нестачi, якi можуть бути помiченi при зовнiшньому оглядi, а також в разi заподiяння ким-небудь збитку майну комiтента, що знаходиться у комiсiонера, комiсiонер зобов'язаний вжити заходiв до охорони прав комiтента, зiбрати необхiднi докази i про все без зволiкання повiдомити комiтента. Комiсiонер, який не застрахував майна комiтента, що знаходиться у нього, вiдповiдає за це лише у випадках, коли комiтент наказав йому застрахувати це майно або страхування його обов'язкове в силу закону.

Договір консигнації

Договір консигнації — це договір, згідно з яким одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням другої сторони (консигнанта) протягом певного строку і на певній території за обумовлену винагороду продавати від свого імені і за рахунок консигнанта поставлені на склад консигнатора товари. Ці товари залишаються власністю консигнанта до моменту їх продажу третім особам.Консигнант постачає товар на консигнаційний склад консигнатора з метою демонстрації та продажу. При цьому консигнатору надається виключне право представництва і продажу зазначеного товару на певній території. До особливостей договору консигнації належить обумовлений строк консигнації, протягом якого товар має бути проданий. Нереалізований товар викуповується консигнатором або повертається назад консигнанту. Що стосується прав власності, то товари, які надійшли від консигнанта до консигнатора, є власністю першого до їх реалізації покупцям. Така загальна схема взаємовідносин свідчить про наявність у договорі консигнації головних ознак, що мають схожість з договором комісії (діяльність консигнатора за дорученням і за рахунок консигнанта з продажу товарів останнього, але від свого імені). Проте зміст договору консигнації наповнюється ще й такими умовами, які є елементами договорів поставки, перевезення, зберігання, доручення. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що договір консигнації набуває характеру змішаного договору.

Договір консигнації використовується у зовнішньоторговельній сфері, у взаємовідносинах між українськими підприємствами, зокрема для організації нових ринків збуту, при проведенні великих виставок-продаж з участю великого числа торгових представників. Консигнаційна форма продажу використовується також при слабкому освоєнні ринку або ж при поставках нових товарів, мало відомих місцевим покупцям.

Визначення товару. Номенклатура і кількість товарів, що поставляються на консигнацію, обумовлюються або у специфікації як невід´ємної частини договору, або у самому договорі.Номенклатура товарів, які призначені на консигнацію, суворо конкретизована, наприклад, зазначено марки і типи виробів. У цьому пункті визначається також максимальна кількість товару, яка може перебувати на консигнації.Визначення території. У договорі обумовлюється територія, на якій консигнатор має право продавати консигнаційні товари. При цьому часто передбачається, що консигнатор сам не має права продавати товари поза договірної території без попередньої письмової згоди консигнанта. Крім того, у договорах про реалізацію товарів з третіми особами (покупцями) консигнатор зобов’язаний включати умови про те, що вони не будуть продавати (перепродавати) товари поза межами договірної території без його письмової згоди.Територія дії договору зазначається з метою запобігання схрещення інтересів консигнатора з інтересами інших дилерів, з якими консигнант також міг укласти договір. З цією ж метою консигнатору забороняється продавати дані товари поза обумовленої території без узгодження з консигнантом.Строки консигнації та дії договору. У договорі зазначається строк консигнації, тобто час, протягом якого поставлений на консигнацію товар повинен бути проданий. Строки консигнації на практиці зустрічаються різні, але, як правило, вони коливаються в межах 6 та 24 місяців. Строк консигнації для машин і обладнання здебільшого становить 12 місяців. Строк дії договору зазвичай більше строку консигнації. У більшості випадках він становить від 1 до 5 років. По закінченні строку дії договору його умови залишаються дійсними стосовно всіх партій товару, які до моменту припинення його дії знаходяться на консигнації і розрахунок за яким не закінчений.

Агентський договір.

Аге́нтський до́гові́р (аге́нтська у́года) — це договір, за яким, одна сторона (агент), бере на себе зобов'язання за дорученням і за винагороду іншої сторони (принципала), на вчинення різноманітних юридичних дій. Умови договору диктують те, яким чином ці дії можуть вчинятися — від імені принципала або ж від свого. Але завжди оплачує дані дії принципал.

Цей вид договору за своєю природою є оплатним, консенсуальним і двостороннім. Якщо агент проводить свої дії від імені принципала — договір схожий з договором доручення, а коли агент здійснює дії від свого імені — схожість з договором комісії.

На практиці агентський договір, спрямований на надання послуг, в основному використовується для покупки / продажу рухомого майна або нерухомості. Найпоширеніший цей вид договору при операціях з квартирами, земельними ділянками, будівлями, спорудами, а також при наданні різних послуг (турагенти, послуги антрепренерів, юридичні послуги, патентних повірених, імпресаріо).

Вчинення перерахованих вище дій не завжди оформляється як договір агентських послуг. Можна укласти договір комісії або ж договір, який передбачає надання послуг. Варіантів чимало, проте всі вони набагато складніше оформляються. Саме різноманіття різновидів агентського договору дозволяє йому стати однією з універсальних форм договору.

Зміст договору агентування. Предметом агентського договору є, як було зазначено, надання агентом послуг із укладення угод або сприяння в такому укладенні. предметом договору є надання агентом послуг в укладенні угод у сфері господарської діяльності чи сприяння в їх укладенні, то на такий договір поширюються норми щодо комерційного представництва ГК України, і, власне, договір вважається агентським. Надання відповідних послуг є однією з істотних умов агентського договору, . 3. Сторонами агентського договору є комерційний агент і суб'єкт, інтереси якого він представляє (клієнт). агентські відносини виникають у разі: - надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій; - схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, 5. Агент надає послуги від імені клієнта. Згідно зі ст. 239 ЦК України угода, вчинена представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Це означає, що агент ніяких прав та обов'язків за угодами, які він уклав на виконання агентського договору, не набуває. Крім того, ч. 4 ст. 295 ГК України передбачає, що комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені. В цьому разі відносини між ними та клієнтами регулюються не агентськими договорами (договорами доручення), а договорами комісії, про що йдеться далі. Агент надає послуги за рахунок клієнта. Це означає обов'язок клієнта забезпечити агента коштами, необхідними для виконання агентського договору, а також відшкодувати агенту фактичні витрати, яких він зазнав при виконанні агентського договору Крім того, згідно зі ст. 301 ГК України відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором. Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін. Сторони можуть передбачити в договорі, що комерційному агенту сплачується додаткова винагорода у разі, якщо він бере на себе зобов'язання гарантувати виконання угоди, укладеної ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє. Клієнт розраховує винагороду, на яку має право комерційний агент, відповідно до розмірів і строків, передбачених агентським договором. 7. Агентський договір укладається в письмовій формі і є консенсуальним. Він повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. За змістом ч. З ст. 297 ГК України агентським договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України. агентський договір припиняється за угодою сторін, а також у разі: відкликання повноважень комерційного агента суб'єктом, якого він представляє, або відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення строку його дії; вибуття однієї із сторін договору внаслідок її

Поняття довірчого управління майном

під договором довірчого управління май­ном розуміється такий договір, за яким одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (довірчому управителю) на певний строк майно в довірче управління, а інша сторона зобов'язується за винагороду здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Довірче управління майном може бути створене за волевиявленням власника або за відсутності самостійної волі власника майна, яке передається у довірче управління.Договір довірчого управління майном є єдиною підставою виникнення довір­чого управління за волею власника майна, який реалізує повноваження на пере­дачу в управління належного йому майна. За відсутності самостійної волі влас­ника довірче управління майном може бути створене у випадках, коли необхідність управління майном наявна, а воля власника з причин, від нього не­залежних, паралізована або відсутня взагалі1. В цьому випадку підставою виник­нення довірчого управління майном є юридичний склад, до якого входять адмі­ністративний акт про створення довірчого управління (рішення суду, органу опіки тощо) і договір, укладений з довірчим управителем, що безпосередньо по­роджує довірче управління майном. У такому договорі в інтересах власника май­на, установником управління може виступати інша особа (орган опіки та піклу­вання, виконавець заповіту тощо).

Договір довірчого управління майном, укладений в інтересах вигодонабувача, як і будь-який інший договір на користь третіх осіб, має певні особливості. При укладанні такого договору, довірчий управитель зобов'язується перед установни­ком виконати певні дії не установнику, а іншій особі (вигодонабувачу) і, вико­навши такі дії, довірчий управитель погашає свої обов'язки перед установником. Поряд з цим, суб'єктний склад договору довірчого управління майном не збігається з суб'єктним складом правовідносин, які ними породжуються. Будучи учасником правовідносин, вигодонабувач не стає стороною за договором. Крім того, виконання договору довірчого управління може вимагати як засновник, так і вигодонабувач. Саме ця характерна ознака договорів на користь третіх осіб притаманна договору довірчого управління майном1.

За кількістю зобов'язаних сторін договір довірчого управління майном належить до двосторонніх договорів. Права та обов'язки щодо цього договору ви­никають як з однієї, так і з другої сторони зобов'язання. В договорі довірчого уп­равління майном відсутні єдиний боржник і єдиний кредитор. Кожна зі сторін виступає як кредитор і як боржник.

Установник після укладання договору зобов'язується передати частину свого майна в управління довірчому управителю, не вчиняти ніяких угод з цим май­ном, що перешкоджатимуть здійсненню довірчого управління, і одночасно набу­ває право здійснювати контроль за виконанням умов договору, отримувати виго­ди від управління майном. Довірчий управитель повинен виконувати свої обов'язки виключно в інтересах установника (вигодонабувача) і давати звіт про свою діяльність, а за здійснення управління майном здобуває право на вина­городу.

Договір довірчого управління майном залишається двостороннім й у тому ви­падку, якщо власник призначить вигодонабувачем третю особу. Коли в даному договорі з'являється третій учасник — вигодонабувач, договір не перетворюєть­ся на тристоронній, а лише набуває властивостей договору на користь третьої особи. Тому договір між установником управління і довірчим управителем не по­роджує для вигодонабувача ніяких обов'язків, а лише права. Традиційним крите­рієм поділу договорів на дво- і багатосторонні є наявність у кожної зі сторін прав та обов'язків. Саме відсутність обов'язків на боці вигодонабувача не дозволяє кваліфікувати цей договір як тристоронній. Боржником за цим договором

Договір страхування

Договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.Договори страхування укладають відповідно до правил страхування.Договір страхування повинен містити:назву документа;назву та адресу страховика;прізвище, ім'я та по-батькові або назву страхувальника та його адресу; зазначення об'єкта страхування;розмір страхової суми;перелік страхових випадків;визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їхньої сплати;термін дії договору;порядок зміни і припинення дії договору;права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;інші умови за згодою сторін;

— підписи сторін.

У разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового страхування, права й обов'язки страхувальника переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або будь-хто зі спадкоємців має право на переукладення договору страхування.

В інших випадках права й обов'язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.

У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, Його права й обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства покладено обов'язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих.

Договір банківського рахунку.

Договір банківського рахунка — це банківський договір, за яким одна сторона (банк або інша фінансова установа) зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком Договір належить до договорів про надання фінансових послуг, це зобов'язання щодо касового обслуговування, ведення розрахунків, а також зберігання й облік грошових коштів у безготівковій формі. Договір банківського рахунка слід розглядати як самостійний вид цивільно-правового договору, оскільки він має свою предметну визначеність (безготівкові кошти), суб'єктний склад (обов'язкова участь банку як послугонадавача), зумовлене цими факторами спеціальне коло обов'язків банку (приймати і зараховувати на рахунок кошти, виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видачу відповідних сум та проведення інших операцій за рахунком).Сторонами договору є банк та клієнт. Правила про договір банківського рахунка застосовуються і до інших небанківських фінансово-кредитних установ, які мають право на ведення рахунків фізичних та юридичних осіб.Форма договору — проста письмова.Предметом договору банківського рахунка є надання послуг з розрахунково-касового обслуговування, під якими розуміють послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами (ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні").Зміст договору (тобто коло операцій, які може бути вчинено за рахунком) зумовлюється режимом відповідного рахунка. Банківські операції з рахунком, які можуть вчинятися відповідно до закону, умов договору, банківських правил чи загальноприйнятих норм банківського обороту об'єднують поняттям "операції за рахунком" або "розрахункові банківські операції" (ст. 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). До операцій за рахунком належать зарахування, видача або перерахування грошових коштів, дії банку з здійснення безготівкових розрахунків, вчинення поточних валютних операцій тощо.Обсяг та види операцій, які банк може вчиняти за певним рахунком для клієнта, залежать від виду рахунка, правовий режим якого визначено законом, банківськими правилами чи банківськими звичаями ділового обороту.Закон встановлює і строки, протягом яких має бути виконано розпорядження володільця рахунка. Однак встановлення правила про зарахування грошових коштів на рахунок клієнта в день надходження до банку відповідного розрахункового документа не є імперативною нормою, адже у договорі сторони можуть передбачити й інший строк виконання розпоряджень володільця рахунка. Інші строки може бути встановлено і законом (наприклад, ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні").Відповідно до ч. 3 ст. 1066 ЦК банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта, а також встановлювати обмеження прав клієнта на розпорядження клієнта грошовими коштами на власний розсуд. Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що містяться на його рахунку, допускається за рішенням суду у випадках, встановлених законом (накладення арешту чи вчинення запобіжного заходу тощо).Банк має право користуватися грошовими коштами, які містяться на рахунку клієнта, при цьому гарантуючи право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк має обов'язок, а відповідно, клієнту кореспондує право вимоги щодо нарахування процентів за користування коштами, що надходять на рахунок. Розмір таких процентів встановлюється безпосередньо у договорі, а якщо цей розмір договором не встановлено, то застосовується застосовуваний банком розмір процентів, котрі виплачуються за договором банківського вкладу на вимогу.

Кредитний договір.кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.1. Предметом кредитного договору є винятково грошові кошти, що надаються позичальнику на умовах, визначених у договорі. Це відрізняє кредитний договір від договору позики, предметом якого можуть бути як грошові кошти, так і речі, визначені родовими ознаками.Грошові кошти можуть надаватися у кредит як у безготівковій, так і готівковій формі з обмеженнями, установленими законодавством.

2. На відміну від договору позики, за яким його предмет передається позичальнику у власність, ЦК не містить подібного положення стосовно кредитного договору, зазначаючи лише обов'язок кредитодавця "надати грошові кошти". Також кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі-порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Позичальник, у свою чергу, має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.Сторонами кредитного договору є позичальник і кредитодавець. Номінально позичальником може бути будь-яка юридична або фізична особа, в тому числі суб'єкт підприємницької діяльності. Проте факт набуття зазначеними особами статусу "позичальника" (тобто можливість отримання ними кредиту) залежить від положень нормативних актів, що встановлюють особливості укладення кредитних договорів того чи іншого виду, а також у кінцевому підсумку - від волі кредитодавця - особи, яка надасть грошові кошти. Наприклад, п. З Правил торгівлі у розстрочку дозволяє продаж товарів у розстрочку фізичним особам, які мають постійний доход і постійно проживають у населеному пункті, де знаходиться суб'єкт господарської діяльності (продавець). Що стосується власне кредитодавця, під час прийняття рішення про видачу кредиту ним аналізується як кредитоспроможність позичальника, так й інші чинники (напрями використання грошових коштів, забезпеченість виконання кредитного договору тощо). Перелік потенційних кредитодавців за договорами товарного кредиту за змістом якого кредитодавцями можуть бути:o суб'єкти господарської діяльності, що засновані на державній власності чи на власності відповідної територіальної громади;o суб'єкти господарської діяльності системи споживчої кооперації, перелік яких затверджується правліннями районних споживчих спілок та районних споживчих товариств, а також суб'єкти господарської діяльності, що належать до сфери управління Укоопспілки, перелік яких затверджується Укоопспілкою;o суб'єкти господарської діяльності інших форм власності відповідно до їх установчих документів.

4. Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. На відміну від позики, яка допускає безоплатне користування майном, сплата процентів за договором про надання кредиту за загальним правилом є обов'язковою. Згідно з ч. З ст. 346 ГК процентна ставка, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере кредитодавець, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом (див., зокрема, ч. 1 ст. 17 Закону України від 4 липня 2002 р. "Про інноваційну діяльність", яка дозволяє повне або часткове (до 50%) безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів)

Факторинг.

Факто́ринг — (від англ. Factoring - посередник) фінансова комісійна операція, при якій клієнт переуступає дебіторську заборгованість факторинговій компанії з метою:

• миттєвого отримання більшої частини платежу;

• гарантії повного погашення заборгованості;

• зниження витрат по веденню рахунків.

Як правило клієнт є постачальником, який віддає факторинговій компанії право на отримання платежу за товари або послуги. Факторингова компанія відразу виплачує клієнту від 70% до 90% потрібних йому грошей у вигляді кредиту, а залишок (без проценту за кредит та комісію за факторингові послуги) перераховують після стягнення всього боргу.

Спочатку факторинг з'явився як операція торговельних посередників, а потім отримав форму кредитування.

Договори про спільну підприємницьку діяльність у сфері простого товариства

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

З урахуванням цієї законодавчої норми у науковій та навчальній літературі з цивільного права розрізняють такі поняття як «договори про спільну діяльність» та «зобов’язання із спільної діяльності».

Особливістю цього договору є те, що при його укладенні не просто об’єднуються певні майнові цінності, а створюється внаслідок цього спільне майно, наприклад, одержання прибутку.

- договори про спільну діяльність без об’єднання вкладів (договори про спільну діяльність у широкому розумінні).

2) зобов’язання із спільної діяльності зі створенням юридичної особи, які виникають на підставі засновницького договору.

Ознаки договорів про спільну діяльність:

1) здійснення на підставі цих договорів спільної діяльності учасників цивільних відносин для досягнення будь-якої мети, яка не суперечить закону;Спільність діяльності полягає у спільному вчиненні дій, які спрямовані на досягнення єдиного для всіх результату.

2) наявність у сторін цих договорів загального інтересу;За договорами, що належать до інших груп (про передання майна у власність, тимчасове користування ці інтереси є протилежними).

3) організаційний характер цих договорів;Законом чітко врегульовано порядок (послідовність) спільного ведення справ за цими договорами.

4) наявність зовнішніх відносин сторін цих договорів;

Сторони цих договорів для досягнення спільної мети завжди вступають у зовнішні відносини з іншими особами, які не є сторонами договору про спільну діяльність. 5) особистий (фідуціарний) характер цих договорів;

Вони виконуються, як правило особисто їх сторонами.

Припиняється у всіх випадках вибуття одного із учасників, якщо домовленістю між сторонами не передбачено збереження договору.

6) спільність форми цих договорів.

Вони укладаються у письмовій формі (ч.1 ст. 1131 ЦК).

Зміст договору простого товариства

Договори просто­го товариства, як правило, укладаються у простій письмовій формі. Цей договір містить положення про предмет договору, про вклади, що роблять учасники договору, про ведення спільних справ учасників, про спільні витрати і збитки, строк дії договору та інші умови.Предметом договору є той результат, на досягнення якого спрямовані дії учасників по об'єднанню вкладів та спільної діяльності. Оформлення предмета договору дає змогу визна­чити юридичну природу взаємовідносин учасників і на цій основі узгоджувати інші умови співробітництва.Важливе місце у договорі займають права та обов'язки учасників. Вони встановлюються законом і договором. Недо­сконалі норми чинного законодавства встановлюють таке регулювання важливих питань.Однак з різних причин (організаційного, економічного та іншого характеру) учасники за згодою між собою доручають керівництво їх спільною діяльністю одному з учасників дого­вору (ч. 2 ст. 431 ЦК). Якщо йдеться про співробітництво між юридичними особами, такого учасника прийнято називати головною організацією. Учасник, якому доручено керівниц­тво спільною діяльністю, приймає на себе ведення спільних справ учасників договору. Він діє лише у межах повноважень (прав та обов'язків), що визначаються у підписаному іншими учасниками договору дорученні.Якщо за договором простого товариства здійснюються іно­земні інвестиції, учасники відповідно до вимог Закону України "Про режим іноземного інвестування" зобов'язані організувати окремий бухгалтерський облік та звітність про операції, пов'язані з цим договором, і мають право на відкрит­тя спільних рахунків в установах банків України для прове­дення розрахунків, пов'язаних з виконанням цього договору.У договорі учасники можуть визначити порядок покриття витрат, передбачених договором, збитків, що виникатимуть при виконанні договору. Якщо договором такий порядок не передбачається, то спільні витрати й збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників (вкладів учасників догово­ру, майна, що створене або придбане внаслідок їх спільної діяльності). Якщо спільного майна учасників договору не вистачає для покриття усіх спільних витрат і збитків, то останні розподіляються між учасниками пропорційно їх вкла­дам у спільне майно (ст. 433 ЦК).

Договір про спільну діяльність припиняється, коли досягну­то його мети (цілей); закінчився строк дії (якщо такий строк учасники визначили у договорі); за загальною згодою учас­ників прийнято відповідне рішення; відбуваються події (дії), що роблять неможливим здійснення такої діяльності і не зале­жать від волі учасників, та в інших випадках, передбачених у законі або договорі.

При укладенні і виконанні договору простого товариства між  його  учасниками   (сторонами)   здебільшого   виникають відносини спільної власності. Іншими словами, для майнових вкладів учасники договору, а також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їх спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності. Очевидно, до­говором можна встановити й інший правовий режим внесе­ного майна.

Учасники договору простого товариства

Закон надає учасникам договору простого товариства право брати участь у веденні спільних справ (ст. 431 ЦК), право на доходи від спільного майна відповідно до своєї частки (ст. 113 ЦК). Крім того, сторони договору можуть визначати також інші права, що доповнюють і розширюють надані законом.

Чітка організація спільної діяльності досягається шляхом закріплення у договорі цілого ряду обов'язків, що покладають­ся на учасників. Ці договірні обов'язки деталізують дії учасників у досягненні загальної мети і сприяють виконанню договору в цілому. За своїм характером вони можуть бути організаційними, виробничими та загальними. Так, до остан­ніх слід віднести обов'язки сторін додержуватися умов дого­вору, виконувати всі свої зобов'язання перед іншими сторо­нами, не розголошувати комерційну таємницю та конфіден­ційну інформацію про спільну діяльність тощо. Організаційні включають обов'язки учасників зробити визначені договором вклади.Зокрема, учасники договору можуть робити вклади гроши­ма, будь-яким рухомим і нерухомим майном (землею, будівлями, спорудами, обладнанням) і будь-якими пов'язани­ми з ними майновими правами, акціями, облігаціями; грошо­вими вимогами та правом вимоги щодо виконання договірних зобов'язань, які мають вартість; будь-якими правами інтелек­туальної власності, що мають вартість, включаючи авторські права, права на винаходи, права на знаки для товарів і пос­луг, фірмові найменування, промислові зразки, ноу-хау тощо.

Учасники договору можуть робити вклади трудовою учас­тю (ст. 432 ЦК). Трудова участь — це обумовлена договором сукупність практичних дій учасника, що полягає в безпосе­редньому виконанні трудових функцій для досягнення резуль­тату (мети) спільної діяльності. В новому законодавстві спід передбачити, що вкладом у спільну діяльність можуть бути також знання, ділові зв'язки, ділова репутація тощо, вартість яких оцінюється сторонами.

Строки здійснення учасниками вкладів узгоджуються у до­говорі. Учасники можуть встановлювати договірну відпо­відальність за несвоєчасне виконання цього та інших обов'яз­ків як у формі штрафу (пені), так і у формі відшкодування збитків.При укладенні договору простого товариства, визна­чається порядок ведення спільних справ учасників. Ведення спільних справ учасників договору означає здійснення у спільних інтересах усіх необхідних дій, що забезпечують чітке виконання умов договору і досягнення його мети. Це — керів­ництво та організація спільної діяльності, координація зусиль учасників договору, відносини з третіми особами, контроль і звітність тощо.

Учасники договору про спільну діяльність ведуть спільні справи за загальною згодою (ч. 1 ст. 431 ЦК). Такий порядок передбачає, що при розв'язанні всіх питань спільної діяль­ності необхідна одностайність учасників.