Запитання для самоконтролю

1. Що таке система безпеки організації?

2. Яка основна мета системи безпеки?

3. Які основні завдання системи безпеки?

4. Які об’єкти і суб’єкти безпеки?

5. Які основні функції системи безпеки?

6. Що таке концепція безпеки підприємства?

7. Які принципи гарантування економічної безпеки?

Тема 4. Служба безпеки як основний підрозділ, що відповідає за безпеку підприємства.

Мета: формування у студентів знань про службу безпеки підприємства, процедуру її створення та ліквідації, ознайомлення студентів із основними підрозділами служби безпеки підприємства.

ПЛАН

1. Служба безпеки як підсистема підприємства (організації).

2. Процедура створення та ліквідації служби безпеки.

3. Управління безпекою підприємства.

4. Особливості підбору персоналу для роботи у службі безпеки.

5. Структура служби безпеки для фірм - представників малого та середнього бізнесу.

6. Структура служби безпеки для великомасштабних підприємств і корпорацій.

7. Розвідувальний підрозділ.

8. Конррозвідувальний підрозділ.

9. Штабний підрозділ.

-1-

Приступаючи до вивчення даної теми, насамперед, слід звернути увагу, що Служба безпеки (СБ) фірми - це самостійний структурний підрозділ.

Служба безпеки як відділ підприємства вирішує завдання: організації захисту економічних інтересів на підприємстві; гарантування безпеки спеціальними засобами і методами.

Виконуючи організаційну функцію, служба безпеки працює у взаємодії з дирекцією і відділами (функціональними ланками) підприємства.

Основною метою підсистеми безпеки фірми є запобігання: збитку в її діяльності за рахунок розголошення, просочування інформації та несанкціонованого доступу до джерел конфіденційної інформації; розкраданню фінансових і матеріально-технічних коштів, знищенняю майна і цінностей; порушенню роботи технічних засобів забезпечен­ня виробничої діяльності, зокрема засобів інформатизації, а також запобігання збитку персоналу організації.

Завданнями підсистеми безпеки фірми є:

• своєчасне виявлення й усунення загроз персоналу і ресурсам; причин і умов виникнення фінансового, матеріального і мо­рального збитку інтересам фірми, порушення її нормального функціонування і розвитку;

• віднесення інформації до категорії обмеженого доступу, а інших ресурсів - до різних рівнів уразливості (небезпеки) і до категорії тих, що підлягають збереженню;

• створення механізму і умов оперативного реагування на загрози безпеки і прояви негативних тенденцій у функціонуванні фірми;

• ефективне припинення посягань на ресурси і загроз персоналу на основі комплексного підходу до безпеки;

• створення умов для максимально можливого відшкодування й локалізації збитку, завданого неправомірними діями фізичних і юридичних осіб, для ослаблення негативного впливу наслідків порушення безпеки на досягнення стратегічної мети.

Служба безпеки будь-якої фірми постійно виконує певний комплекс завдань. Головними з них для будь-якої фірми є такі:

1) гарантування безпеки виробничо-господарської діяльності та захисту відомостей, що вважаються комерційною таємницею фірми;

2. організація роботи з правового та інженерно-технічного захисту комерційної таємниці фірми;

3. запобігання не обгрунтованому допуску й доступу до відомостей та робіт, які становлять комерційну таємницю;

4. організація спеціального діловодства, яке унеможливлює несанкціоноване одержання відомостей, віднесених до комерційної таємниці відповідної фірми;

5) виявлення і локалізація можливих каналів витоку конфі­денційної інформації в процесі звичайної діяльності та в екстремальних ситуаціях;

6. забезпечення режиму безпеки за здійснення всіх видів діяльності, зокрема зустрічі, переговори й наради у рамках ділової співпраці фірми з іншими партнерами;

7. забезпечення охорони приміщень, устаткування, офісів, продукції і технічних засобів, необхідних для виробничої або іншої діяльності;

8. забезпечення особистої безпеки керівництва та провідних менеджерів і спеціалістів фірми;

9. оцінка маркетингових ситуацій та неправомірних дій конкурентів і зловмисників.

Зрозуміло, що перелік конкретних завдань щодо гарантування без­пеки фірми залежно від специфіки її діяльності може бути більшим або меншим, але завжди достатнім та обґрунтованим.

-2-

Для створення служби безпеки керівництво і менеджери насамперед розпочати створення її системи безпеки, визначити структурні варіанти й перспективи її розвитку.

Вирішити створити власну службу безпеки, підприємець передусім повинен звернутися до експертів у галузі організації сучасної системи безпеки недержавного підприємства з проханням провести дослідження цієї проблеми і підготувати пакет документів, що визначають програ­му і функціонування системи безпеки підприємства. Краще за все це можуть зробити професійно підготовлені менеджери безпеки.

Чому потрібно створювати систему безпеки навіть у малому й се­редньому бізнесі, зрозуміли вже багато підприємців. В умовах сучасної України для господарюючого суб'єкта існують такі основні джерела загроз, небезпек, втрат, конфліктів і ризиків:

• розкрадання (крадіжки) фондів, власності, дрібні крадіжки, що здійснюються співробітниками;

• "білокомірцева" злочинність, корупція;

• комп'ютерна злочинність, загрози технічного проникнення і просочування електронної інформації;

• вандалізм, вибухи, пожежі, підпали;

• викрадення, захоплення заручників, рекет, загрози шантажу;

• загрози природного походження (катаклізми);

• масові безпорядки.

Для ефективного функціонування служби безпеки потрібно по­передньо опрацювати багато питань. Серед них особливе значення має проектування оргструктури служби безпеки та її ресурсного за­безпечення, оскільки без вирішення цих питань її діяльність взагалі неможлива.

Якщо в процесі перевірки встановлена придатність кандидата для ро­боти в служби безпеки, то його направляють на навчання до недержавної освітньої установи (крім осіб, що мають стаж роботи в оперативних або звертають на наявність ліцензії у цієї установи і якість програми навчання. Після проходження спеціальної підготовки і отримання ліцензії охоронця доцільно організувати стажування кандидата на відповідній посаді (від 1 до 6 міс.) і лише після цього вирішувати питання щодо його зарахуван­ня на постійну роботу в службі безпеки або звільнення.

До документів, які складають у службі безпеки і прийнятих вищими державними органами управління, належать:

• організаційні (статут, положення, посадові інструкції, штатний розклад, правила внутрішнього трудового розпорядку);

• правові (закони, підзаконні акти, методичні рекомендації щодо проблем безпеки і т.ін.);

• розпорядчі (накази, інструкції, вказівки, графіки роботи пер­соналу тощо);

• інформаційно-довідкові (наприклад, протоколи, акти, довідки, листи, доповідні й пояснювальні записки, телефонограми, теле­грами, досьє); договори, трудові угоди;

• документи про особовий склад (накази щодо особового складу, трудові книжки, матеріали перевірок скарг, графіки відпусток і т. ін.).

Ліквідація служби безпеки можлива у разі добровільної відмови її персоналу від виконання своїх обов'язків, за ініціативою підприємства-засновника, при ліквідації підприємства-засновника і при анулюванні органом внутрішніх справ ліцензій усіх охоронців і детективів. Пер­ший і останній варіанти швидше можливі теоретично, проте повністю виключати їх не можна.

-3-

Процес управління складається з трьох стадій, кожна з яких охоплює послідовно здійснювані етапи або операції:

1. стадія: збирання, оброблення, узагальнення та аналіз інформації;

2. стадія: вироблення і ухвалення управлінського рішення;

III стадія: організація виконання управлінського рішення.

Очолює службу безпеки начальник служби на посаді заступника керівника фірми з безпеки.

Органами управління безпекою великого підприємства є:

• дирекція фірми - вищий орган управління;

• правління служби безпеки - виконавчий орган.

До складу правління зазвичай входять начальник служби безпеки, заступник начальника служби безпеки, секретар-інспектор.

Начальник служби безпеки є безпосереднім керівником персоналу служби безпеки. Він підпорядковується директорові підприємства або одному із його заступників відповідно до штатного розпису. Началь­ник служби безпеки здійснює керівництво діяльністю служби безпе­ки, вирішує всі організаційні питання, пов'язані з діяльністю служби безпеки, крім тих, що стосуються виключної компетенції дирекції підприємства.

На час відпустки чи відрядження начальник служби безпеки делегує свої права заступникові.

Начальник служби безпеки відповідає за:

• надання охоронних і пошукових послуг з метою безпеки фірми і суворого дотримання чинного законодавства України;

• забезпечення збереженості спеціальних засобів, зброї, боєприпасів, що придбані підприємством;

• якість професійної підготовки осіб зі складу служби безпеки.

Начальник служби безпеки без додаткового доручення діє від імені служби безпеки у всій своїй діяльності, має право підпису всіх право­вих і бухгалтерських документів служби безпеки, визначає посадові оклади її працівників, вирішує питання щодо надання чи позбавлення премій, інших видів заохочення та мотивування, укладає трудові до­говори із працівниками служби безпеки тощо.

Структура, чисельність і склад служби безпеки фірми визначають­ся реальними фінансовими можливостями, масштабом комерційної діяльності, ступенем конфіденційності інформації. Залежно від цих чинників служба безпеки може налічувати від 2-3 осіб, що працюють за сумісництвом, до чисельності працівників повномасштабної служби з розвиненою структурою.

-4-

Принциповим питанням, яке доводиться вирішувати кожній фірмі, є питання комплектування служби охорони висококваліфікованими і надійними кадрами.

Одні фірми категорично відмовляються наймати охоронців за кон­трактом. Інші такого ж розміру і з такою ж чисельністю персоналу, навпаки, використовують тільки охоронців-контрактників. На практиці проблема забезпечення корпоративної безпеки вирішується за однією з таких схем:

• зведення завдань служби безпеки тільки до охоронних функцій із залученням для їх виконання приватних охоронних струк­тур;

• доручення виконувати охоронні функції приватним охоронним підприємствам, а вирішувати внутрішні питання - власним експертам під керівництвом менеджера з безпеки;

• покладання виконання всіх функцій на власну службу.

Основними якостями і властивостями професійного менеджера, на думку іноземних фахівців, є здатність:

• керувати собою в будь-яких умовах і ситуаціях;

• постійно працювати над своїм професійним зростанням, за­гальною інтелігентністю і культурою;

• розвивати навички прогнозування, аналізу, запобігання про­блемам і труднощам або вирішення їх;

• розвивати здатність впливати на людей залежно від їх стано­вища, віку та інших факторів;

• постійно освоювати сучасні підходи і методи технології ме­неджменту, знаходити і розробляти нові відповідно до умов України і того середовища, в якому діє фірма;

• розвивати здатність ефективно використовувати на демократич­ному рівні та за існуючого права владні повноваження, прагнути від формального до неформального лідерства;

• уміти переконувати і навчати людей, мотивувати їх ефективну творчу діяльність та ініціативу;

• уміти формувати й ефективно працювати з групами і колективами на рівні як формального, так і неформального лідера;

• постійно прагнути до творчості і нововведень, вчити цього своїх підлеглих і колег по роботі.

Цілком можуть знадобитися і більш специфічні здібності:

• пройти по вузькій жердині;

• залізти на велику висоту або стрибнути звідти;

• спуститися з даху багатоповерхівки по канату, перелізти з бал­кона на балкон;

• пропливти кілька десятків метрів в одязі;

• пірнути на глибину і підняти звідти вантаж або ще щось.

Зрозуміло, особисту охорону можна навчати і багато чого іншого, наприклад, роботи на комп'ютерах, кримінального права, мистецтва оформлення інтер'єрів, проте все це не стосується їх безпосередніх обов'язків охоронців.

Режим робочого часу у менеджера безпеки напружений і, як прави­ло, не обмежений. Тому і винагорода (зарплата, премії та ін.) у нього зазвичай вищі, ніж в інших фахівців компанії.

-5-

З урахуванням накопиченого зарубіжного та вітчизняного досвіду пропонуємо варіант служби безпеки для фірми середнього масштабу. Вона складається із чотирьох секторів (або відділів). У свою чергу, кожен такий сектор має у своєму складі від двох до 10-15 осіб. Це сек­тор охорони, сектор режиму, сектор технічного захисту і оперативний сектор. Розглянемо їх основні завдання:

Сектор охорони:

• охорона приміщень і будівель;

• охорона устаткування і майна;

• охорона працівників і засобів;

• охорона перевезень.

Сектор режиму:

• забезпечення секретності документів;

• забезпечення режиму доступу;

• контроль відвідувачів і транспорту;

• розслідування випадків порушень режиму.

Відділення (сектор) режиму і охорони, якщо є одним структурним підрозділом, як правило, є найбільш чисельним. До нього входять такі групи:

• патрульно-постової служби;

• інкасації і супроводів;

• охоронців;

• контролю за дотриманням режимів.

Функціональними завданнями цього відділення (сектора) є:

1. розроблення і реалізація таких режимів:

• фізичної охорони керівництва банків, фірм і деяких голов­них фахівців;

• фізичної охорони персоналу і клієнтів;

• фізичної охорони об'єктів, територій, устаткування, продукції;

• фізичної охорони перевезень грошових коштів, сировини, продукції;

• контроль за виконанням працівниками встановлених на фірмі, в компанії, організації режимів;

• фізична протидія можливим акціям кримінальних елементів і конкурентів щодо керівництва, персоналу, клієнтів, об'єктів, готівки;

2. взаємодія з державними правоохоронними органами з питань фізичної безпеки фірми, компанії, організації;

3. збір і формування в інформаційно-аналітичному відділенні відомостей і фактів, що мають значення для гарантування корпоративної безпеки фірми, організації.

Сектор технічного захисту.

• виявлення технічних каналів просочування інформації;

• контроль за спробами несанкціонованого доступу до інформації за допомогою техніки;

• устаткування фірми засобами сигналізації і зв'язку;

• устаткування фірми протипожежними засобами.

Сектор оперативної роботи:

• виявлення і вивчення фірм і злочинних співтовариств, що є потенційними конкурентами або ворогами фірми;

• облік і аналіз спроб проникнення в таємниці фірми, здійс-нення ворожих акцій;

• виявлення можливих "слабких" місць у діяльності фірми;

• розроблення і здійснення заходів протидії "наїздам".

Основними функціями технічного та оперативного відділення є:

• оперативне забезпечення безпеки керівництва, головних фахівців та інших працівників фірми, компанії, організації;

• моніторинг криміногенних чинників у регіоні розташування фірми, компанії, організації, місцях проживання їх керівників і персоналу;

• гарантування безпеки об'єктів, території, устаткування і продукції фірми;

• контроль режиму, встановленого на фірмі, в компанії, організації;

• виявлення фактів підготовки ворожих акцій щодо фірми, компанії, організації, їх працівників і клієнтів з боку кримі­нальних елементів і конкурентів;

• протидія цим акціям;

• аналіз обстановки в підрозділах фірми, компанії, організації;

• збір і надання в інформаційно-аналітичне відділення служби безпеки даних про факти, що стосуються гарантування безпеки підприємства;

• зв'язок із засобами масової інформації.

-6-

Організаційно служба безпеки великого підприємства складається з таких структурних одиниць:

• відділу режиму і охорони;

• спеціального відділу у складі сектора оброблення таємних документів і сектора оброблення документів з грифом "Комерційна таємниця";

• інженерно-технічної групи;

• групи інформаційно-аналітичної діяльності;

• розвідувального підрозділу;

• контррозвідувального підрозділу;

• штабного підрозділу (у випадку, якщо вищезазначені підрозділи є великими і складними оргструктур ними формуваннями).

Такий склад служби безпеки фірми підтверджується вітчизняним і зарубіжним досвідом.

-7-

Підрозділ економічної розвідки підприємства – структурний підрозділ, на який покладено завдання єдиного (в рамках господарюючого суб'єкта) інформаційного центру, із завданнями оброблення та аналізу інформації, що забезпечує ухвалення вищим керівництвом обґрунтованих рішень із найважливіших для інтересів підприємства питань.

Основні передумови створення системи економічної розвідки на сучасному українському підприємстві:

1. Для адекват­ного реагування на вплив навколишнього середовища і забез­печення успіху в конкурентній боротьбі підприємству потрібна ефективна система економічної розвідки.

2. Для якісного інформаційного забезпечення керівництва підприємства система економічної розвідки має бути орієнтована на конкретних осіб, що ухвалюють управлінські рішення.

3. Головне її завдання - забезпечити осіб, що ухвалюють управлінські рішення, такою інформацією, яка допомагала б вибрати найбільш оптимальний варіант вирішення проблеми, що стоїть перед підприємством.

4. Цілеспрямований збір загальнодоступної інформації з різних відкритих джерел з подальшим порівнянням і аналізом часто дає змогу приймати важливі, але непомітні за поверхневого підходу рішення.

5. Система економічної розвідки повинна працювати легітимно, тобто не використовуючи незаконних і неетичних методів збору інформації.

6. Завжди слід зважати на те, що конкуренти також можуть мати розвідувальні органи і за потреби вдатися до незаконних способів отримання інформації, що цікавить їх.

Принципами планування розвідувальної діяльності:

1. Принцип неупередженість у відборі, систематизації, обробленні й передачі адресатові здобутої інформації.

2. Принцип системності інформації, здобутої економічною розвідкою, забезпечує достовірність даних, а отже, ефективність розвідки.

3. Принцип конфіденційності отримання будь-якої інформації з напівлегальних або нелегальних джерел має бути закритим.

4. Визначення мети проведення розвідувальної діяльності.

5. Визначення потреби суб'єкта економічної діяльності в інформації для досягнення цих цілей.

6. Визначення джерел отримання необхідної інформації.

Для продуктивного ведення господарської діяльності керівництво підприємства має ухвалювати різнорівневі рішення, інформаційну підтримку яких забезпечує система економічної розвідки.

Цілі розвідувальної діяльності в економіці та на підприємстві:

1. Своєчасне забезпечення керівництва надійною й усебічною інформацією про навколишнє середовище для підприємства.

2. Організація максимально ефективної роботи з інформацією, що запобігає дублюванню структурними підрозділами підпри­ємства функцій один одного.

3. Вироблення коротко- і довгострокових прогнозів впливу навколишнього середовища на господарську діяльність підприємства.

4. Посилення сприятливих і локалізація несприятливих чинників впливу навколишнього середовища на господарську діяльність підприємства.

Таким чином, мета розвідувальної діяльності полягає у виконанні двох умов:

1. запобігання появі несприятливих чинників для діяльності компанії;

2. забезпечення ефективного розвитку бізнесу в усіх сферах, регіонах і напрямах, в яких представлені інтереси організації.

-8-

Робота підрозділу економічної контррозвідки служби безпеки го­сподарюючого суб'єкта пов'язана: з виявленням, попередженням, при­пиненням спроб інфільтрації і вербуванням агентури конкурентами, партнерами та кримінальними структурами; запобіганням просочу­ванню конфіденційної інформації про діяльність підприємства з боку його працівників, партнерів і клієнтів; профілактичною перевіркою лояльності його співробітників, службовим розслідуванням фактів фальсифікації і розкрадань; оперативним прикриттям персоналу, будівель і об'єктів підприємства.

На відміну від розвідки, об'єктом контррозвідувальної діяльності є не зовнішнє, а внутрішнє середовище функціонування підприємства, у складі якого діють:

1. Керівники (директор, його заступники, головний бухгалтер і т. ін.) як потенційні об'єкти розвідувальних заходів і/або злочинів з боку конкурентів.

2. Особи з допоміжного персоналу, що мають доступ до комер­ційної таємниці (друкарки, працівники канцелярії та ін.).

3. Працівники, з боку яких існує потенційна небезпека надання злочинним елементам таких відомостей, які допоможуть їм скоїти злочини (варта, охоронці, водії персональних машин керівників та ін.).

4. Працівники самої служби безпеки.

5. Раніше судимі особи серед працівників підприємства.

6. Працівники підприємства, родичі яких працюють у конкурентів.

7. Працівники, що раніше були звільнені з підприємства.

8. Особи, які через свої посадові обов'язки регулярно приймають відвідувачів підприємства.

Визначення мети і об'єкта контррозвідувальної діяльності дає змогу встановити завдання підрозділу контррозвідки:

• боротьба з економічним шпигунством;

• припинення злочинів проти окремих груп працівників (або всіх працівників на їх робочих місцях);

• сприяння правоохоронним, судовим і контрольно-наглядовим органам в документуванні протиправних дій осіб, що скоюють кримінальні злочини і мають адміністративну провину.

Виконання зазначених завдань можливе при реалізації таких функцій контррозвідки:

• збирання відомостей і документів із цивільних і кримінальних справ;

• регулярне інформування керівництва підприємства про при­чини створення умов та сприяння вчиненню правопорушень з боку персоналу;

• документування дій осіб, затриманих за адміністративні право­порушення;

• виявлення осіб серед персоналу, які сприяють злочинним еле­ментам (що не працюють на підприємстві) у здійсненні ними злочинів;

• викриття економічних (промислових) шпигунів серед персо­налу;

• інформування керівників підприємства й охоронців (якщо вони є) про заплановані стосовно них злочини;

• пошук безвісти зниклих працівників підприємства;

• створення умов, що запобігають підслуховуванню розмов у службових кабінетах;

• установлення обставин розголошування відомостей, що ста­новлять комерційну таємницю;

• з'ясування біографічних та інших даних про працівників підприємства при підписанні з ними трудових контрактів;

• пошук втраченого службовцями майна, що належить підприємству;

• консультування персоналу з питань гарантування безпеки підприємства.

Підрозділи (відділення, групи, сектори) контррозвідки умовно мож­на поділити на дві групи:

• основні, які власне й вирішують завдання, поставлені пе­ред контррозвідкою (проведення розслідувань, робота з інформаторами та ін.);

• допоміжні, завданням яких є сприяння працівникам основної групи (ДІФ, технічне забезпечення проведення операцій і т. ін.).

Працівники контррозвідки використовують переважно такі методи:

• приховане спостереження;

• відкритий і зашифрований допит;

• наведення довідок;

• вивчення предметів і документів;

• зовнішній і внутрішній огляди будівель, приміщень та інших об'єктів.

Проте перелічені методи будуть ефективними тільки тоді, коли взаємно доповнюють один одного.

-9-

Створення у службі безпеки розвідувального, контррозвідувального (де­тективного) і охоронного підрозділів є обов'язковою умовою її діяльності. Штабний підрозділ створюють тоді, коли перелічені підрозділи великі (за чисельністю працівників) і складні за кількістю виконуваних функцій. Наявність штабного підрозділу свідчить про високий організаційний рівень служби безпеки.

Діяльність штабного підрозділу пов'язана з:

1. виконанням тих функцій, які вважає необхідними начальник служби безпеки;

2. реалізацією функцій управління;

3. наданням начальникові служби безпеки технічної допомоги у підготовці й виконанні управлінських рішень;

4. розробленням стратегії системи управління, пошуком шляхів удосконалення системи і процесу управління;

5. оперативним управлінням підрозділами служби безпеки.

Основна мета діяльності штабного підрозділу - забезпечити ефек­тивне функціонування головних підрозділів (розвідки, контррозвідки й охорони) та служби безпеки загалом. Досягнення цієї мети передбачає: комплексний аналіз у сфері правопорядку; інтеграцію діяльності підрозділів у виконанні загальних завдань, поставлених перед служ­бою безпеки; надання ефективної допомоги підлеглим підрозділам; своєчасне подання на затвердження начальником служби безпеки проектів управлінських рішень.

Функції штабного підрозділу такі:

1. ухвалення і реалізація найбільш кваліфікованих рішень у кри­тичних ситуаціях;

2. ресурсне забезпечення діяльності служби безпеки;

3. планування діяльності служби безпеки;

4. організація контролю виконання заходів;

5. комплексна інспекція підпорядкованих підрозділів;

6. організація взаємодії і координації між підрозділами; забезпечення інформацією працівників підрозділів і керівників підприємства;

7. організація зв’язку з громадськістю;

8. правове забезпечення діяльності служби безпеки;

9. вивчення, узагальнення й поширення позитивного досвіду діяльності підрозділів;

10. організаційно-штатне забезпечення служби безпеки;

11. організація ефективного використання зв'язку.