Імунні аспекти аутоімунних захворювань. Iмунологiя пухлин.
Автоімунна відповідь, спрямована проти власних антигенів.
КЛАСИФІКАЦІЯ НАЙПОШИРЕНІШИХ АВТОІМУННИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ЗА ІМУНОПАТОГЕНЕТИЧНИМ МЕХАНІЗМОМ |
||
СИНДРОМ |
АВТОАНТИГЕН |
НАСЛІДОК |
ТИП ІІ: АНТИТІЛА ДО ПОВЕРХНЕВИХ ЧИ МАТРИЧНИХ АНТИГЕНІВ |
||
АВТОІМУННА ГЕМОЛІТИЧНА АНЕМІЯ |
РЕЗУСНІ ТА ГРУПОВІ АНТИГЕНИ |
РУЙНУВАННЯ ЕРИТРОЦИТІВ, АНЕМІЯ |
АВТОІМУННА ТРОМБОЦИТОПЕНІЧНА ПУРПУРА |
ТРОМБОЦИТАРНІ ІНТЕГРИНИ GpIIb:IIIa |
ПАТОЛОГІЧНА КРОВОТОЧИВІСТЬ |
СИНДРОМ ГУДПАСЧЕРА |
КОЛАГЕН IV ТИПУ |
ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ, ЛЕГЕНЕВІ КРОВОТЕЧІ |
PEMPHIGUS VULGARIS |
ЕПІДЕРМАЛЬНІ АНТИГЕНИ |
УРАЖЕННЯ ШКІРИ |
ГОСТРА РЕВМАТИЧНА ЛИХОМАНКА |
СТРЕПТОКОКОВІ ПОВЕРХНЕВІ АНТИГЕНИ. ПЕРЕХРЕСНА РЕАКТИВНІСТЬ АНТИТІЛ З АНТИГЕНАМИ СЕРЦЯ. |
АРТРИТ, МІОКАРДИТ, ПІЗНІШЕ УШКОДЖЕННЯ СЕРЦЕВИХ КЛАПАНІВ |
ТИП Ш: ІМУНОКОМПЛЕКСНІ ХВОРОБИ |
||
ЗМІШАНА ЕСЕНЦІАЛЬНА КРІОГЛОБУЛІНЕМІЯ |
РЕВМАТОЇДНИЙ ФАКТОР IgG – КОМПЛЕКСИ (З ЧИ БЕЗ АНТИГЕНІВ ГЕПАТИТУ С) |
СИСТЕМНИЙ ВАСКУЛІТ |
СИСТЕМНИЙ ЧЕРВОНИЙ ВОВЧАК |
ДНК, РИБОСОМИ, ГІСТОНИ, ФРАГМЕНТИ РНК |
ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ, ВАСКУЛІТ, ВИСИПКА |
РЕВМАТОЇДНИЙ АРТРИТ |
РЕВМАТОЇДНИЙ ФАКТОР IgG – КОМПЛЕКСИ |
АРТРИТ |
ТИП IV: Т КЛІТИННО-ОПОСЕРЕДКОВАНІ ЗАХВОРЮВАННЯ |
||
ІНСУЛІН-ЗАЛЕЖНИЙ ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ |
АНТИГЕНИ ß-КЛІТИН ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ |
РУЙНУВАННЯ ß-КЛІТИН |
РЕВМАТОЇДНИЙ АРТРИТ |
НЕВІДОМИЙ СИНОВІАЛЬНИЙ СУГЛОБОВИЙ АНТИГЕН |
ЗАПАЛЕННЯ СУГЛОБІВ ТА ДЕСТРУКЦІЯ |
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ АВТОІМУННИЙ ЕНЦЕФАЛОМІЄЛІТ (ЕАЕ), РОЗСІЯНИЙ СКЛЕРОЗ |
МІЄЛІНОВИЙ ОСНОВНИЙ ПРОТЕЇН, МІЄЛІН ОЛІГОДЕНДРОЦИТІВ, ГЛІКОПРОТЕЇН |
УРАЖЕННЯ МОЗКУ CD4 Т-КЛІТИНАМИ, СЛАБКІСТЬ |
Деякі найпоширеніші автоімунні захворювання, класифіковані відповідно до їх “органоспецифічності” чи “системності”
ОРГАНОСПЕЦИФІЧНІ АВТОІМУННІ ЗАХВОРЮВАННЯ |
І ТИП ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ |
СИНДРОМ ГУДПАСЧЕРА |
РОЗСІЯНИЙ СКЛЕРОЗ |
ТИРЕОЇДИТ ГАШІМОТО АВТОІМУННА ПЕРНІЦІОЗНА АНЕМІЯ АВТОІМУННА АДІСОНОВА ХВОРОБА ВІТІЛІГО МІАСТЕНІЯ |
СИСТЕМНІ АВТОІМУННІ ЗАХВОРЮВАННЯ |
РЕВМАТОЇДНИЙ АРТРИТ (VIDEO) |
СИСТЕМНА СКЛЕРОДЕРМІЯ |
СИСТЕМНИЙ ЧЕРВОНИЙ ВОВЧАК ПЕРВИННИЙ СИНДРОМ ШЕГРЕНА ДЕРМАТОПОЛІМІОЗИТ |
Системний червоний вовчак
Системний червоний вовчак (СЧВ) – це хронічний запальний полісистемний процес, який переважно проявляється у молодих жінок репродуктивного віку і характеризується імунокомплексним ураженням органів і тканин. Для захворювання властивий тяжкий перебіг і високий рівень смертності, зумовлений, як правило, нирковою недостатністю або інфекцією на тлі імуносупресивної терапії.
Етіологія захворювання не відома. Серед важливих провокаційних чинників передусім варто згадати генетичну схильність:
частота виникнення патології і клінічний перебіг більш схожі у монозиготних близнюків, ніж у дизиготних;
у 10 % хворих близькі родичі також хворіють на вовчак;
патологічний процес частіше формується у пацієнтів з генотипом HLA-DR2 i DR3;
у 6 % хворих виявляють спадковий дефіцит компонентів комплементу, особливо С2.
Найчастіше пускову роль СЧВ відіграють віруси, хімічні речовини, в тому числі медикаменти, ультрафіолетове випромінювання. Вони ведуть до експресії на клітинах змінених антигенів, модифікації гаптенів чи змінюють регуляторні взаємозв’язки між субпопуляціями лімфоцитів. Статева різниця, обумовлена вищою концентрацією естрогенів у жінок, швидше має патогенетичний вплив. Виявлено, що андрогени гальмують процес вироблення автоантитіл, а естрогени – пришвидшують його і сприяють поліклональній В-клітинній активації.
Окремо виділяють так званий медикаментозний вовчак. Причиною його розвитку найчастіше є новокаїнамід і гідралазин, дещо рідше – ізоніазид, аміназин, d-пеніциламін, адреноблокатори, метилдофа, пероральні контрацептиви, можливо також – гідантоїни, етосуксимід і деякі нестероїдні протизапальні засоби. Синдром є одним із проявів медикаментозної хвороби, частіше виникає у білих жінок з певними генетично обумовленими особливостями біохімічного обміну (повільне ацетилювання ліків). Він характеризується відносною доброякісністю перебігу і частою спонтанною регресією проявів після відміни медикаментозного засобу.
Імунологічні прояви при СЧВ:
феномен LE-клітин (Lupus erythematosus). Він полягає у властивості нейтрофілів і моноцитів у таких хворих фагоцитувати залишки ядер лейкоцитів, зруйнованих автоантитілами;
антитіла до односпіральної ДНК (анти-ss антитіла), двоспіральної (анти-ds), а також антитіла, які здатні реагувати одночасно з двома типами ДНК. Лише анти-ds антитіла є специфічними для СЧВ (виявляються у 95 % хворих). Вони ж є основною причиною ураження нирок;
антитіла до структур клітинного ядра (антинуклеарний фактор – у 70-95 %), до мітохондрій (40-80 %), рибосом, рибонуклеопротеїнів, еритроцитів, лейкоцитів, базальних мембран, антифосфоліпідні антитіла. Наявність антифосфоліпідних антитіл сприяє зростанню часу зсідання крові, що разом з автоімунною тромбоцитопенією зумовлює розвиток вираженого ДВЗ-синдрому, а також несправжньопозитивну пробу Васермана;
ревматоїдний фактор (у 30 %);
гіпергаммаглобулінемія і знижений вміст сироваткового комплементу (особливо фракцій С3 і С4) за рахунок споживання їх при утворенні імунних комплексів;
збільшення вмісту циркулювальних імунних комплексів як за рахунок посиленого їх утворення, так і за рахунок зниження елімінації (виведення). Після фіксації комплексів і специфічних автоантитіл до клітин крові формуються анемія, лейко- і тромбоцитопенія. Значна кількість комплексів пошкоджує ендотелій мікроциркуляторного русла, активуючи комплемент і фагоцити, що веде до розвитку васкулітів;
зменшення вмісту Т-лімфоцитів і зниження їх здатності до розвитку гіперчутливості сповільненого типу. Зростання співвідношення CD4/CD8 клітин;
збільшення вмісту В-лімфоцитів і продукції антитіл; виявлення кріоглобулінів і кріопреципітатів з IgM та IgG у крові.
Критерії діагностики СЧВ
за даними американської ревматологічної асоціації (AСR), 1997 рік
1. Еритема-"метелик". Фіксована, плоска або, що піднімається над поверхнею шкіри, на вилицях з тенденцією до поширення на назолабіальні складки
Дискоїдний вовчак. Еритематозні плями, що піднімаються, з щільно прилягаючими лусочками і закупореними волосяними фолікулами.Згодом на місці висипань формується рубцева атрофія.
3. Фотосенсибілізація. Поява висипань після надмірної інсоляції (дані анамнезу або спостереження лікаря).
4. Виразка в ротовій порожнині. Ульцерація ротової порожнини, носа, глотки.
5. Артрит. Неерозивний артрит, що уражає 2 і більше периферичних суглоби, характеризується припухлістю, болючістю і випотом.