1.2. Нормативно-правове регулювання надання соціальних послуг безробітним

Законодавство України про соціальні послуги безробітним ґрунтується на Конституції України і складається з законів України та інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України. При цьому у разі якщо міжнародними договорами України встановлено більш високі вимоги до надання соціальних послуг, ніж ті, що передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору [5].

Тож до законодавства про соціальні послуги безробітним в першу чергу відносять Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р., Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1998 р., Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., Закон України "Про розмір внесків на окремі види загаль­нообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січ­ня 2002 р. та ін.

Окрім того, сюди можна віднести ряд підзаконних нормативних актів, а саме: Положення Про державну службу зайнятості, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 , Положення Про організацію роботи щодо сприяння зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1090, Положення Про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від З травня 1995 р. № 1314, Положення Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплат допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги та перепідготовки, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578, Положення Про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578, Положення Про порядок організації сезонних робіт, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.

Крім того, до відповідної законодавчої бази можна віднести цільові нормативні акти, такі як Державна програма зайнятості населення на 2011—2017 роки, Концепція державної системи професійної орієнтації населення: постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 1994 р. № 48, Концепція професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації незайнятого населення: Схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 1 лютого 1996 р. № 150, Інструкція Про порядок виплати громадянам матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, затверджена наказом Міністерства соціальної політики України від 28 вересня 1998 р. № 161 тощо.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРІВ ЗАЙНЯТОСТІ З НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ БЕЗРОБІТНИМ 2.1. Державна служба зайнятості: основні напрямки роботи та види соціальних послуг, що надаються безробітним

Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки громадян, які тимчасово не працюють у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, функціонує Державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Державна служба зайнятості складається з таких організацій та установ: Державний центр зайнятості Міністерства соціальної політики України, Центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські і районні у містах центри зайнятості, центри організації професійного навчання незайнятого населення і центри професійної орієнтації населення, інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

До складу Державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості. Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безплатно [10, с.153].

Державної служби зайнятості виконує такі функції:

• аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці;

• консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

• веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; надає допомогу громадянам у підборі підхожої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;

• організовує за потреби професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;

• надає послуги з працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо, вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;

• реєструє безробітних і надає їм у межах своєї компетенції допомогу, в т. ч. і грошову;

• бере участь у підготовці перспективних і поточних державної і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття [14].

Державна служба зайнятості має свої сфери впливу, повноваження і компетенцію в реалізації різних напрямів соціального захисту. Наприклад, одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх, кого звільняють, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до звільнення працівників; розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування; направляти для працевлаштування на підприємства, в установи та організації всіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їхньої освіти і професійної підготовки; направляти безробітних громадян за їхнім бажанням на оплачувані громадські роботи; укладати за дорученням підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також надавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій; розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами фонду сприяння зайнятості; оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлення на період навчання матеріальної допомоги у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення; в установленому законодавством порядку надавати громадянам допомогу в зв'язку з безробіттям, припиняти і відкладати їх виплати; вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про звільнення працівників у разі утруднення їх подальшого працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України; стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обов'язкових зборів та недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення; компенсувати до 50 % витрати підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.

Державна служба зайнятості надає соціальні послуги безробітним громадянам. Соціальні послуги – комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи (в даному випадку – безробітні), які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Відповідно до покладених на неї завдань ДСЗ надає такі види соціальних послуг:

• професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації;

• профорієнтація;

• пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації для працевлаштування безробітних, у тому числі молоді на перше робоче місце, та фінансування оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку (розмірах), встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики;

• інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням [15, с.56].

Окрім того, ДСЗ надає такі види матеріального забезпечення громадян:

• допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

• допомога по частковому безробіттю;

• матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

• допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Державна служба зайнятості у процесі надання соціальних послуг клієнтам виконує наступні групи функцій:

Перша – функції трудового посередництва, які полягають в наданні допомоги особам, що шукають роботу, в пошуку і підборі підходящого робочого місця, роботодавцям - в швидкому заповненні вакансії працівниками, що володіють необхідними професійними навичками.

До другої групи функцій – мотиваційно-активізуючої відносяться різноманітні заходи, спрямовані на підвищення активності безробітних у пошуку роботи, посилення їхньої мотивації до трудової діяльності, підвищенню конкурентоспроможності на ринку праці. Звичайно ці заходи включають організацію професійного навчання; проведення семінарів з безробітними по техніці пошуку роботи; сприяння започаткуванню ними власного бізнесу; залучення незайнятих громадян до участі в громадських оплачуваних роботах.

Третя група об'єднує соціально-захисні функції – визначення, нарахування та надання допомоги по безробіттю, інших видів матеріальних виплат; працевлаштування осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці (інвалідів, молоді, жінок із малолітніми дітьми та ін.) [16, с.234].

Отже, головне завдання центрів зайнятості – сприяння у працевлаштуванні незайнятим громадянам і надання допомоги наймачам у заповненні вакантних робочих місць, в їхній структурі головна роль відводиться відділам працевлаштування. Вони надають інформаційну допомогу тим, хто шукає роботу, про наявні вільні робочі місця, а роботодавцям – про громадян, які бажають працевлаштуватися. Окрім того, Державна служба зайнятості надає соціальні послуги у вигляді професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації тощо.