§ 4. Попередження злочинів серед ув'язнених в місцях позбавлення волі

Виходячи із стратегічних напрямів боротьби зі злочинністю, ви­значених вищими органами державної влади України та рішеннями Міністерства внутрішніх справ і Державного департаменту з питань виконання покарань, у всіх ланках пенітенціарної системи має бути налагоджений комплексний підхід до запобігання злочинів серед ув'язнених. Як відомо, під запобіганням (профілактикою) злочи­нів розуміють особливий вид соціальної діяльності, що забезпечує таке перетворення суспільних відносин, у результаті якого усува­ються, нейтралізуються чи блокуються детермінанти злочинної по­ведінки. Це стосується усієї злочинності. Спеціально-кримінологіч­на профілактика спрямована на запобігання окремим видам злочи­нів, до яких належить і пенітенціарна злочинність.

У системі спеціально-кримінологічної профілактики виділяють: 1) ранню профілактику, спрямовану на усунення чинників, які

159

негативно впливають на формування особи, і запобігання її перехо­ду на злочинний шлях;

2. усунення факторів, що обумовлюють конкретні злочини;

3. запобігання рецидивним кримінальним проявам. Загальноприйнятим у кримінології є також поділ профілактики

на загальну й індивідуальну. Загальна профілактика передбачає усу­нення детермінант певних злочинів і включає економічні, соціально-психологічні, правові та організаційні заходи¹. Виходячи з цих поло­жень, заходи загальної профілактики у місцях позбавлення волі можна поділити на: методи виявлення та методи усунення, нейтра­лізації й блокування криміногенних факторів. До методів виявлення чинників злочинності в УВП належать:

1). Перевірка роботи адміністрації вищестоящими органами ДДУПВП та прокуратури. Функції контролю за діяльністю УВП по­кладені на центральний та обласні апарати управління ДДУПВП.

2). Виявлення криміногенних зон в УВП, де найчастіше вчиня­ються злочини; типових для всіх установ недоліків у роботі, що сприяють вчиненню злочинів засудженими; кількісних та якісних змін контингенту засуджених; злочинної субкультури у кожній установі.

До методів усунення, нейтралізації чи блокування факторів зло­чинності в УВП належать:

1. технічне переоснащення установ, засобів комп'ютерної оброб­ ки інформації, охорони та спостереження;

2. укомплектування установ висококваліфікованими кадрами;

3. вживання комплексних оперативних заходів із залученням усіх сил та засобів, включаючи інші УВП та органи внутрішніх справ;

4. налагодження чіткого обміну інформацією між різними під­ розділами установи та системи в цілому про кримінальних лідерів та їх угруповання з метою своєчасної профілактики цієї категорії осіб;

5. недопущення переповнення УВП;

6. підвищення дисципліни працівників установ, сприяння просу­ ванню їх по службі та звільнення з УВП нерадивих співробітників.

7. створення окремих загонів з числа злісних порушників режи­ му відбування покарання;

8. роз'єднання групи, що створює джерело напруги, введення до її складу засудженого, який може запобігти конфліктам.

Ефективним засобом загальної профілактики є вирішення проб­лем з працевлаштуванням засуджених, організацією їх відпочинку

Криминология. — М., 1999. — С. 74.

та культурного дозвілля. Значний вплив на стан злочинності має встановлення належного адміністративного нагляду за засуджени­ми, залучення до вживання заходів загальної профілактики інших організацій, широкої громадськості. Це допоможе зменшити число криміногенних ситуацій у середовищі ув'язнених.

Особливе місце серед заходів загальної профілактики посідають методи вирішення конфліктних ситуацій, що дають змогу:

переорієнтувати засуджених на мирний шлях вирішення конфлікту;

стримувати учасників конфлікту під загрозою застосування до них примусу;

роз'єднання ворогуючих суб'єктів шляхом переведення їх в іншу бригаду чи загін, у штрафний ізолятор, приміщення камерного типу тощо.

У науковій літературі пропонуються й інші заходи загальної про­філактики злочинів у місцях позбавлення волі, а саме:

— модернізація відповідної законодавчої бази (А. Алексєєв, Ю. Антонян, А. Долгова);

• приведення відповідно до закону численних відомчих норма­ тивних актів (В. Лихолоб, І. Лановенко, І. Каретников);

• гуманізація режиму утримання засуджених (Р. Синьов, Г. Ра- дов, О. Сєвєров);

• залучення до цієї справи представників релігійних конфесій (М. Мелентьєв, В. Ковалець, О. Морозов);

• наділення адміністрації УВП деякими повноваженнями слід­ чих органів (М. Ліненко, О. Джужа, О. Колб).

Індивідуальна профілактика — це спеціальна діяльність, спря­мована на виявлення та виправлення осіб, з боку яких можна очіку­вати вчинення злочинів (у цьому випадку — в місцях позбавлення волі).

Засобами індивідуального запобігання суспільно небезпечним ді­янням в УВП виступають:

1). Вивчення особи засуджених: аналіз кримінальних і особових справ, поштових відправлень; опитування осіб, які добре знають за­судженого; спостереження за його оточенням; тестування.

2). Облік засуджених, що мають відхилення у поведінці: ведення картотек (алфавітних, за видами порушень тощо); комп'ютерного обліку, що включає всі основні дані про особу.

4). Методи контролю за поведінкою засуджених, які перебува­ють на обліку: контроль за допомогою оперативно-розшукових при­йомів; повторне обстеження протягом певного часу одними й тими ж методами; догляд, обшук, цензура кореспонденції, перевірка поси­лок, передач та інші режимні заходи; опитування засуджених та персоналу УВП.

160

6 1—379

161

До індивідуальної профілактики злочинів серед ув'язнених нале­жать також методи зміни особистісних якостей (самовиховання, аутотренінг тощо) та оптимізації взаємовідносин у місцях позбав­лення волі (групова психотерапія, раціональний розподіл засудже­них по загонах і т. п.).

Вчені вважають, що вирішальним фактором у генезисі злочинної поведінки ув'язнених є почуття відчуженості і дискомфорту '. У зв'язку з цим, основним напрямком індивідуальної профілактики му­сить бути діяльність адміністрації в плані щодо адаптації засудже­них до умов утримання в УВП. Залежно від того, як особа взаємодіє із середовищем, розрізняють три типи адаптаційного процесу: 1) активний вплив індивідуума на соціальне середовище; 2) пасив­не, конформне входження в групу; 3) активний вплив середовища на особу². Це також має враховуватися в індивідуальній профілак­тиці завдяки поінформованість адміністрації про особу, яка прибула в установу, та її подальшому вивченні.

Ще одним важливим заходом індивідуальної профілактики є створення так званого архівного банку даних про осіб, котрі перебу­вають на профілактичних обліках. Ці дані можна використовувати як в УВП, так і на волі, передаючи відповідну інформацію в терито­ріальні органи внутрішніх справ. Останні, у свою чергу, при арешті особи мають негайно направляти в УВП всю інформацію щодо тих, які перебували на профілактичному обліку в правоохоронних органах.

Наостанок, варто висловити деякі критичні зауваження стосов­но загальної та індивідуальної профілактики злочинів засуджених.

Щодо загальної профілактики:

1). її якість не задовольняє ні потреби УВП, ні суспільства, ос­кільки не виконується одне з основних завдань кримінального і кри­мінально-виконавчого права — не допустити вчинення засуджени­ми нових злочинів.

2). Цим видом соціальної діяльності займаються тільки органи виконання покарань і повністю самоусунулися від неї інші державні інституції та громадськість.

3). Створення в Україні окремого відомства з питань виконання покарань диктує нагальну необхідність залучення до цієї справи ор­ганів місцевої влади та управління, особливо з питань матеріально-

¹ Хохряков Г.Ф. На разньк згапах здравого смьісла // Дорога дальняя, казенний дом. — М., 1990. - С. 8-19.

Савчук Л. О. Формування адаптивних можливостей у вихованців ВТК, які звільня­ються з місць позбавлення волі // Соціальна реабілітація неповнолітніх, які повернули­ся з місць позбавлення волі у соціальних службах для молоді. — К., 1995. — С. 27.

162

технічного, санітарно-гігіенічного забезпечення, харчування, надан­ня комунальних послуг, працевлаштування засуджених тощо.

4). Застосування до винних інших покарань, не пов'язаних із по­збавленням волі (як це робиться в цивілізованих країнах), зменшить об'єктивну залежність ув'язнених від злочинного середовища, а от­же, і рівень злочинності.

5). Назріла потреба ефективнішого використання таких інститу­тів як переведення засуджених у колонію-поселення і умовно-до­строкове звільнення.

Щодо індивідуальної профілактики:

1). Слід використовувати не лише внутрішні можливості УВП, а й зовнішні (батьків, рідних, соціально корисні зв'язки засудженого, громадськість, благодійні фонди тощо).

2). Індивідуальне попередження злочинів має грунтуватися не тільки і не стільки на правових заходах, як на загальноосвітніх ме­тодах (досягненнях різних галузей науки, особливо психології, со­ціології, психіатрії) та загальнолюдських цінностях культури.

3). Сам процес профілактики має бути безперервним, цілеспря­мованим і динамічним.

4). Метою індивідуального запобігання злочинам засуджених має стати зміна мотиваційної сфери як основи корекції їх свідомості та поведінки.

5). Індивідуальна профілактика злочинів — не самоціль в діяль­ності УВП, а лише необхідний засіб ресоціалізації ув'язненого.

За її здійснення слід точно дотримуватися положень Конституції України, міжнародно-правових документів з гуманітарних питань і норм національного законодавства, що визначають і гарантують пра­ва засуджених.

Питання для самоконтролю

1. Які особливості злочинів, що вчиняються в місцях позбавлення волі?

2. Які особливості структури та характеру злочинів в місцях поз­ бавлення волі?

3. Що характерно для механізму злочинної поведінки в установах виконання покарань?

4. Вплив традицій та законів злочинного світу на криміногенну ситуацію в місцях позбавлення волі.

5. Проблеми реформування системи виконання покарань та заходи профілактики злочинів в місцях позбавлення волі.

163

Глава 12. Кримінологічні аспекти наркоманії та проституції

§ 1. Поняття "фонових" явищ.

§ 2. Кримінологічна характеристика наркомани.

§ 3. Попередження наркомани і наркобізнесу.

§ 4. Кримінологічна характеристика проституції та її профілактика.

Таким чином, "фонові" явища можна визначити як сукуп­ність аморальних проявів, що суперечать загальноприйнятим нормам поведінка, і які органічно взаємопов'язані зі злочинніс­тю, оскільки детермінують одне одного і тягнуть за собою со­ціальну деградацію особи (а зрештою — і всього суспільства).

Зупинимось докладніше на кримінологічних проблемах наркома­нії та проституції.