§ 2. Детермінанти пенітенціарної злочинності

Злочинність серед засуджених є частиною загальної злочиннос­ті. Тому вона детермінується як загальними, так і специфічними кримінологічними факторами, що криються в умовах виконання кримінальних покарань. Злочини тут виступають результатом складної взаємодії антисоціальних властивостей особи засуджених

153

та середовища, в якому вони знаходяться. Але вирішальну роль ві­діграють особистісні чинники, насамперед, мотивація злочинної по­ведінки. Це в основному бажання підтримати престиж серед засу­джених, що переходить у насильницьку або корисливо-насильниць­ку мотивацію. Крім того, часто зустрічається прагнення завоювати лідерство, що проявляється у спробах силою нав'язати свою волю іншим¹.

До соціально-психологічних чинників пенітенціарної злочинності належать:

• стан фрустрації деяких засуджених, що породжує агресію (у тому числі групову);

• почуття страху;

• відчуття нудьги та безвиході;

• алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, гомосексуалізм;

• міжособистісні та міжгрупові конфлікти;

• психологія натовпу, яка знеособлює людину і породжує у неї комплекс неповноцінності.

Злочинність серед засуджених породжує дисфункції інституту виконання кримінальних покарань, що, своєю чергою сприяє вчи­ненню злочинів ув'язненими. Якщо УВП не відповідають своєму призначенню, то вони лише поглиблюють деформацію особи злочин­ців. Дослідження показують, що злочини в середовищі засуджених значною мірою пов'язані зі стійкими викривленнями їх ціннісних орієнтацій. Це негативне ставлення до праці, норм права, уявлення про те, що авторитет можна завоювати силою чи приниженням слабших, побиттям собі подібних, опором адміністрації УВП, ство­ренням неформальних угруповань на порушення вимог режиму то­що. Соціальна пасивність засуджених теж може розглядатися як збочена орієнтація. Вона виявляється в ухиленні від суспільно-ко­рисної праці, пияцтві, наркоманії, а в деяких випадках — у самогуб­стві. Сюди також відносяться:

• негативне сприйняття необхідності дотримання режиму;

• нігілістичне ставлення до загальноосвітньої та професійно- технічної освіти;

• несприйняття будь-яких форм виховної роботи, яка, до речі, проводиться непрофесійно та формально²;

Див.: Колб О. Г., Барчук А. Б., Кулічук М. М. Запобігання злочинності у місцях позбавлення волі: Метод, рекомендації. — Луцьк, 2000. .

Нікаленко Д. О. Культура професійного спілкування із засудженими // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. — К.: Бюлетень Київського інституту внутрішніх справ, 1997, - №2. - С.57-61.

154

• лояльне ставлення до засуджених, які вчиняють злочини в УВП;

• схвалення норм кримінальної субкультури¹.

Важливим чинником пенітенціарної злочинності є недоліки в системі виконання кримінальних покарань. Успішне функціонуван­ня цієї системи залежить від багатьох факторів, зокрема: чіткого ви­значення її цілей, завдань, раціональної організації внутрішніх та зовнішніх зв'язків, належного ресурсного забезпечення. Інакше, ця система даватиме збої, викликатиме конфлікти як між засуджени­ми, так і між ними та адміністрацією УВП, що негативно позначати­меться на перевихованні засуджених.

Фактори, що зумовлюють недоліки у діяльності УВП, можна по­ділити на: юридичні; економічні; організаційні та соціально-психоло­гічні, їх усунення потребує суттєвого поліпшення умов тримання за­суджених, удосконалення кримінально-виконавчого права, форму­вання пенітенціарної системи відповідно до вимог міжнародних стандартів.

Кримінологічні дослідження свідчать про те, що детермінантами злочинності у місцях позбавлення волі є:

1. наявність у значної кількості засуджених тих чи інших психіч­ них аномалій;

2. велика частка серед засуджених є рецидивістами (майже по­ ловина раніше судимі);

1. невисокий освітній рівень і примітивні потреби;

3. емоційна нестійкість особи, обмежена здатність саморегуляції поведінки, стан збудженості;

4. конформізм, залежність від інших засуджених і водночас не­ можливість змінити оточуюче середовище;

5. занурення у своє "я", замкнутість, песимізм та інші депресив­ ні стани, які за відсутності здорової розрядки виливаються у хулі­ ганство, насильство, злісну непокору адміністрації УВП;

6. завищена самооцінка, впертість, а у затятих рецидивістів — деспотизм, який разом з організаторськими здібностями сприяє вчи­ ненню групових, ретельно підготовлених злочинів;

8) криміногенність самого середовища засуджених, що виявля­ ється у: а) зловживаннях з боку працівників УВП та порушеннях прав засуджених. Так, у 1998 році в УВП мали місце 217 фактів не­ службових взаємин персоналу із засудженими, за різні правопору­ шення звільнено зі служби 501 особу²; б) міжособистісних ворожих

¹ Див.: Пирожков В. Ф. Закони преступного мира молодежи. Криминальная суб- культура. — Тверь, 1994. — 165 с.

² Див.: Бюлетень ДДУПВП. - К., 1999. - № 2. - С. 11.

155

стосунках через програш у карти, несплату якогось боргу, примус до гомосексуального акту тощо.

До факторів, що сприяють вчиненню злочинів ув'язненими, можна віднести:

• переповненість УВП, що значно погіршує комунально-побуто­ ві та санітарно-гігієнічні умови утримання засуджених;

• незабезпеченість УВП необхідним матеріально-технічним об­ ладнанням, неукомплектованість особовим складом та кваліфікова­ ними спеціалістами;

• недоліки в організації та проведенні профілактичної роботи;

— недостатня забезпеченість інженерно-технічними засобами об'єктів охорони та нагляду;

• прорахунки у здійсненні контролю за засудженими, збиранні, обробці та аналізі інформації, потрібної для прийняття рішень щодо запобіжної діяльності, перекриття каналів проникнення у зону забо­ ронених предметів;

• недоліки в забезпеченні режиму тримання ув'язнених, роботі з їх скаргами, заявами, листами;

• вади в оперативно-розшуковій діяльності;

• недоліки у виховній роботі із засудженими та підвищенні їх освітньо-професійного рівня.

Не можна також не враховувати віктимологічний аспект цієї проблеми. Він може бути пов'язаний з: особливостями ситуації (стан сп'яніння, хвороба, дефекти психіки тощо); легковажним ставленням до своєї безпеки; небажанням проінформувати адмініст­рацію УВП про злочин чи інші правопорушення; провокуючою пове­дінкою.

Мають місце і ситуації, коли події до останньої миті розвивають­ся так, що їх учасники мають однакову ймовірність стати жертвою злочину. Всі ці обставини треба враховувати при здійсненні профі­лактичної діяльності в УВП.