§ 2. Кримінологічна характеристика екологічної злочинності

Охорона навколишнього природного середовища — не самоціль. Вона покликана захистити людину, її здоров'я, життя теперішнього та прийдешніх поколінь. Природоохоронна діяльність грунтується на правових засадах. Так, ст. 50 Конституції України проголошує: "Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкіл­ля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена".

Згідно із Законом України "Про охорону навколишнього природ­ного середовища" порушені права громадян у галузі охорони навко­лишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" громадяни мають право на безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побут, відпочинок та навколиш­нє природне середовище, а також на достовірну інформацію про на­явні й можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Проблеми охорони довкілля дістали своє відображення також в Земельному, Водному, Лісовому кодексах, Законі "Про охорону ат­мосферного повітря" та інших законодавчих актах України.

У природоохоронній діяльності велике значення мають заходи кримінально-правового впливу. Кримінальний кодекс України міс­тить окрему главу, норми якої встановлюють відповідальність за злочини, що посягають на об'єкти навколишнього природного сере­довища.

Екологічні злочини — це передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, що посягають на навколишнє природне середовище чи його окремі сфери (повітря, землю, надра, води то­що). До екологічних злочинів належать: незаконне заняття рибним, звіриним та іншим водним добувним промислом; порушення ветери­нарних правил; незаконне полювання; незаконне видобування ко­рисних копалин; порушення законодавства про континентальний шельф; забруднення водойм і атмосферного повітря; забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, чи іншими відходами і матеріалами; умисне знищен­ня, зруйнування чи пошкодження територій та об'єктів природно-за­повідного фонду; незаконна порубка лісу та ін.

122

Екологічні злочини є одними з найбільш суспільно небезпечних та розповсюджених діянь. У сукупності з іншими правопорушення­ми у цій сфері та за тяжкістю своїх наслідків вони створюють реаль­ну загрозу національній безпеці. Передусім це проявляється у:

• катастрофічному погіршенні якості середовища існування, що веде до зниження середнього віку життя, зростання захворюваності, смертності та погіршення генофонду нації;

• виникненні зон екологічного лиха;

• деградації природних ресурсів, що мають поновлюватися (ро­ дючість грунтів, рибних і лісових ресурсів);

• у виснаженні ресурсів, що не відновлюються (мінеральної си­ ровини, енергоносіїв);

• у підвищенні ризику техногенних катастроф;

• у погіршенні якості поверхневих та підземних вод, прибереж­ них вод морів;

• у розповсюдженні радіоактивного забруднення;

• у забрудненні повітря й небезпечній зміні клімату;

• забрудненні продуктів харчування.

Кримінологічне значення має також диференціація відповідаль­ності за екологічні правопорушення. Залежно від ступеня їх суспіль­ної небезпеки відповідальність може бути як кримінальною, так і ад­міністративною. У Кодексі України про адміністративні правопору­шення є спеціальний розділ, де передбачені правопорушення у сфері охорони навколишнього середовища. Зокрема, це: безгосподарне ви­користання земель; псування сільськогосподарських та інших зе­мель; порушення правил охорони водних ресурсів; незаконна поруб­ка й пошкодження дерев і зелених насаджень; знищення чи пошко­дження лісових культур і молодняку; порушення вимог пожежної безпеки в лісах; порушення правил полювання тощо. А от, скажімо, повторне протягом року порушення правил полювання вже тягне кримінальну відповідальність.

Екологічна злочинність в Україні характеризується постійним зростанням і високою латентністю. Рівень латентності цих злочинів доходить до 95 %. Це пояснюється недоліками в діяльності приро­доохоронних органів та судів. На їх усунення, а також вдосконален­ня практики розгляду кримінальних справ цієї категорії націлена Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 ро­ку "Про практику розгляду судами справ про відповідальність за по­рушення законодавства про охорону природи".

Дослідники стверджують, що протягом багатьох років зберіга­ється значний розрив між кількістю кримінально-караних діянь і ре­альним застосуванням відповідних правових норм. Це викликано не-

123

достатнім контролем за дотриманням вимог законодавства, а також традицією, що перейшла нам у спадщину після розпаду СРСР, — організацією контролю за відомчо-галузевим принципом, коли при-родокористувачі самі себе перевіряють.

Так, вибірковий аналіз зареєстрованих фактів незаконного по­лювання показує, що з року в рік кількість діянь, що містять ознаки злочину, мають місце в 35—45 % від загальної кількості цих випад­ків. Водночас застосування заходів кримінальної відповідальності здійснювалося лише в 1—3 %, а адміністративної — в 75—80 % випадків¹. У структурі екологічних злочинів велику частку склада­ють порушення правил риболовства (35—45 %), незаконне полю­вання (25—35 %), забруднення водойм і повітря (10—20 %) та лі-сопорушення (8—10 %).

Екологічні злочини можуть класифікуватися на підставі різних ознак. Залежно від ступеня суспільної небезпеки їх можна розподі­лити на:

• злочини незначної тяжкості. До них належать незаконне видобування корисних копалин, порушення законодавства про кон­ тинентальний шельф України та інші;

• злочини середньої тяжкості. Це — умисне знищення, зруй­ нування чи пошкодження територій та об'єктів природно-заповідно­ го фонду;

• тяжкі злочини. До них відносяться забруднення водойм та атмосферного повітря; забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей чи для живих ресурсів моря, чи іншими відхода­ ми і матеріалами;

• особливо тяжким злочином є екоцид.

З урахуванням видів суб'єктів, мотивів та мети вчинення можна виділити:

а) корисливі злочини, що вчиняють з метою отримання матері­ альної вигоди. Це: незаконні полювання, заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, порубка лісу. У цій групі злочинів виділяється підгрупа, яку можна розглядати як професійну злочинність. Ці злочини дають можливість одержувати значні при­ бутки, але потребують певної організації та навичок.

б) злочини, які скоюються посадовими особами. Це — за­ бруднення водойм і атмосферного повітря; забруднення моря речо­ винами, шкідливими для здоров'я людей або живих ресурсів моря, чи іншими відходами і матеріалами; порушення законодавства про континентальний шельф України. Частина цих злочинів характери-

¹ Див.: Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік. — К., 2000.

зується значною тривалістю їх здійснення, коли притягненню до кримінальної відповідальності передують численні порушення при­родоохоронного законодавства. А є злочини, які характеризуються разовим ігноруванням встановлених нормативів, скажімо, "залпо­вий" викид відходів.

в) злочини, які не мають корисливого спрямування. Це — не­обережне пошкодження лісу, забруднення водних об'єктів чи атмос­ферного повітря. Шкода від таких злочинів, як правило, велика (ма­сова загибель риби, лісів тощо). Викликані вони нехтуванням еле-лентарних правил техніки безпеки.

Наведена класифікація, звичайно, не є вичерпною, але, на наш югляд, вона може бути використана у профілактичній роботі.

Виходячи з вищесказаного, екологічну злочинність можна ви­значити як сукупність злочинів, що посягають на екологічну безпеку, а також: опосередковано на життя і здоров'я людей.

Серед численних специфічних рис екологічної злочинності наз-земо найхарактерніші. Насамперед зазначимо, що цей вид злочин-■юсті обумовлений факторами, які своїм підґрунтям мають супереч-іості процесу природокористування та недооцінку людьми значення ірироди у житті суспільства. Далі, екологічна злочинність тісно юв'язана з рівнем науково-технічного прогресу. Чим вищий цей рі­вень, тим більше небезпечних технологій, матеріалів, агрегатів. Так, після створення атомної енергетики над людством нависла загроза ядерних катастроф.

Ще однією особливістю цієї злочинності є те, що вона деякою мі­рою є побічним наслідком "нормального" природокористування. Ад­же суспільство, так чи інакше експлуатуючи природні ресурси, не­гативно впливає на довкілля. Протиправною така діяльність стає ли­ше тоді, коли здійснюється небезпечними способами чи виходить за межі встановлених законом нормативів. Характерний для неї також і надто низький рівень застосування норм кримінального права за порушення природоохоронного законодавства. Наприклад, в Україні судимість за незаконне полювання становить 2,4 %, незаконне за­няття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом — 0,8 %, незаконну порубку лісу — 0,2 %, забруднення моря — 0,002 %, забруднення водних об'єктів — 0,2 % від числа всіх зло­чинів у 1999 році¹. За даними вибіркового дослідження, лише 125 матеріалів органів рибоохорони з приводу незаконного лову риби направлялися в органи внутрішніх справ і прокуратури для притяг­нення винних до кримінальної відповідальності, а кримінальних

¹ Див.: Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік. — К., 2000.

124

125

справ, переданих для розгляду в народні суди, виявилось у 6—7 ра­зів менше¹. Ще більший розрив між кількістю кримінально караних діянь, пов'язаних із забрудненням водних об'єктів, атмосферного повітря, моря, і реальним застосуванням кримінального закону. Практично відсутня судимість за проведення вибухових робіт з по­рушенням правил охорони рибних запасів. Водночас застосування інших норм, які встановлюють відповідальність за порушення еколо­гічного законодавства, зростає. Так, у 1999 році, порівняно з попе­реднім, число засуджених за незаконні полювання та порубку лісу зросло більш як у півтора рази.

Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють екологічні злочини, неоднакова. Вона суттєво різниться залежно від видів по­сягання. Але за результатами проведених досліджень можна склас­ти соціально-демографічний портрет цих злочинців. Це в основному особи чоловічої статі, середнього або старшого працездатного віку, які перебувають у шлюбі, мають, як правило, середню або вищу ос­віту й стабільні прибутки. Питома вага рецидивістів серед них не­значна.

Екологічні злочинці за своїми морально-психологічними ознака­ми — соціально інтегровані особи. У більшості з них відсутні явно виражені дефекти правової свідомості. Але вони недооцінюють важ­ливості охорони природного середовища, ця проблема їм уявляється не головною. При вчиненні цих злочинів посадові особи здебільшого керуються принципом — досягнути успіху в господарській діяльнос­ті будь-якою ціною.

Серед засуджених за екологічні злочини були особи: 11,5 % — віком від 18 до 24 років; 18,2 % — від 25 до 29 років; 42,4 % — від 29 до 50 років; 27,6 % — старші 50 років. Робітниками було вчине­но 40,3 % злочинів; службовцями — 5,5 %; працівниками сільсько­господарських підприємств — 5,9 %; працівниками приватних під­приємств — 2,7 %; особами, які навчаються, — 26,3 %, іншими — 19 %. Освіту, не нижче середньої, мали 71,5 % засуджених. 58,2 % злочинів вчинені групою осіб. 10,7 % мали непогашену і не зняту судимість. Вчинили злочини у стані алкогольного сп'яніння 3,3 % засуджених².

Особи, які вчиняють злочини із хуліганських спонукань, відріз­няються низкою характерних рис. Більшість з них — чоловіки мо­лодого і середнього віку, які орієнтовані в своїй поведінці на агре-

¹ Див.: Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана окружающей средьі Украинн. Проб­ леми теории и развитие законодательства. — Харьков, 1994.

² Див.: Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік.

ивність. Вони мають середній рівень освіти і, найчастіше, постійно іде не працюють. Злочинцям властиві негативні звички, в тому чис-і зловживання алкоголем. У морально-психологічному плані зазна-ені особи відрізняються відвертим егоїзмом, цинізмом, спотворе-ою еколого-правовою свідомістю, готовністю до антисуспільних чинків. Найтиповіші діяння для них — знищення або пошкоджен­ня природних комплексів, що перебувають під охороною держави; знищення лісів шляхом підпалу; порушення режиму природно-запо­відних об'єктів, жорстоке поводження з тваринами.

Наслідки екологічних злочинів залишаються здебільшого непе­редбаченими. Такий стан обумовлений обмеженими можливостями сучасної науки повною мірою виявити причинно-наслідкові зв'язки у природних та біологічних системах. Так, ще недостатньо прогно­зовані результати впливу на живий організм радіації, електромагніт­них полів, різних хімічних речовин та інших негативних факторів.

Значну небезпеку становлять контрабанда радіоактивних речо-ин для утилізації та захоронення, незаконне вивезення із країни ізних видів флори і фауни, що перебувають під охороною держави, кажемо й на можливість технологічного тероризму, під яким треба розуміти несанкціоноване використання ядерної, хімічної, бактеріо­логічної зброї або її компонентів чи виведення з ладу вибухових об'­єктів, що таять у собі підвищену загрозу для систем життєзабезпе­чення населення.