§ 3. Запобігання злочинам неповнолітніх

Попередження злочинів неповнолітніх має здійснюватися за участю усіх правоохоройних органів, їх спеціалізованих служб, а та­кож закладів освіти і представників громадськості.

За нинішніх складних умов держава вживає відповідних заходів, аби пом'якшити становище загальносоціальними засобами. Прийня­та низка законів; які захищають інтереси неповнолітніх та молоді. Це, зокрема, закони "Про освіту", "Основи законодавства України про охорону здоров'я", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Ук­раїні", "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх". Україною ратифікована Конвенція ООН 1989 року "Про права дитини".

Фінансування заходів щодо соціального становлення та розвит­ку молоді здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, Фонду соціальної адаптації молоді, державних і благодій­них фондів. Створені соціальні служби для молоді, що надають мо­лодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медич­ну й інші форми соціальної допомоги, реалізують необхідні заходи з метою запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (правопорушенням, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, прости­туції тощо).

106

Передбачається вжити комплекс заходів щодо забезпечення со­ціальної зайнятості неповнолітніх, надання їм соціальної підтримки, організації їх дозвілля. Розроблені науково обгрунтовані методики лікування від алкоголізму і наркоманії, створені в обласних центрах лікувально-реабілітаційні відділення для неповнолітніх.

Місцеві держадміністрації вживають заходів щодо захисту мере­жі позашкільних закладів від зазіхань комерційних структур, а саме — не допустити вилучення у них приміщень, необгрунтованої їх ліквідації чи реорганізації, а також об'єднати зусилля органів ос­віти, культури, туризму та спорту в створенні у кожному мікрорайо­ні центрів дозвілля молоді, забезпечити умови для її творчої само-реалізації і змістовного відпочинку.

Соціальний захист і профілактика правопорушень серед непов­нолітніх покладається на: Комітет у справах неповнолітніх Кабінету Міністрів України та служби у справах неповнолітніх на місцях, за­гальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх органів охорони здоров'я, притулки для неповнолітніх.

Головним підрозділом, який займається профілактикою злочинів неповнолітніх в системі органів внутрішніх справ, є кримінальна мі­ліція у справах неповнолітніх (КМСН). Вона проводить роботу, пов'язану із виявленням криміногенних факторів та їх усуненням; правовим вихованням неповнолітніх; веде профілактичний облік осіб, звільнених із місць позбавлення волі, засуджених з відстроч­кою виконання вироку, умовно чи до виправних робіт; обвинувачу­ваних у вчиненні злочину і не взятих під варту в період попередньо­го слідства; неповнолітніх, які вчинили злочин, але звільнені від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням заходів громадського впливу, акту про амністію, а також тих, які вчинили суспільно небезпечні дії до досягнення віку, з якого настає кримі­нальна відповідальність; звільнених із спеціальних навчально-вихов­них закладів, яким лікувальними закладами встановлено діагноз "наркоманія".

КМСН також виявляє дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво і жебрацтво; надсилає до відповідних служб у справах неповнолітніх відомості про непов­нолітніх, які повернулися із загальноосвітніх шкіл чи професійних училищ соціальної реабілітації; вчинили правопорушення, за яке вжиті заходи громадського впливу або адміністративні стягнення; вживають спиртні напої або допускають немедичне вживання нар­котичних та одурманюючих засобів; у віці до 16 років систематично залишають сім'ю, спеціальні навчально-виховні заклади. Перелічені

107

особи беруться на облік для проведення з ними профілактичної роботи.

Керівники усіх підрозділів органів внутрішніх справ повинні включати питання профілактики правопорушень серед неповноліт­ніх окремим розділом у плани роботи на звітний період, забезпечу­вати контроль за діяльністю підлеглих у цьому напрямку і вживати заходів до підвищення їх професійної майстерності. Зокрема, слідчі підрозділи мають виявляти детермінанти злочинів, вживати заходів для їх усунення, всебічно з'ясовувати відомості про осіб правопо­рушників та інформувати про них кримінальну міліцію у справах не­повнолітніх, спільно з нею готувати і надсилати до відповідних ві­домств узагальнені подання з цих питань.

Профілактичну роботу органи внутрішніх справ повинні прово­дити у тісній взаємодії з іншими суб'єктами, що мають відношення до підлітків: навчальними закладами, адміністраціями підприємств, військкоматами, засобами масової інформації тощо. Тісна співпраця проводиться з органами суду, прокуратури, виховно-трудовими установами. Недавно дістав поширення такий, запозичений у поліції США, захід, як організація відвідування неблагополучними підлітка­ми виховно-трудових колоній, де для них влаштовуються зустрічі із засудженими, які стали на шлях виправлення.

До вживання профілактичних заходів мусять залучатися пред­ставники громадськості, актив позаштатних співробітників. На жаль, останнім часом їх кількість значно скоротилася. Ось чому ке­рівництво МВС України вимагає від усіх підрозділів відновити на нових засадах тісний зв'язок з широкими верствами населення. Без цього профілактична робота з підлітками не дасть бажаних резуль­татів. Серед представників громадськості, у першу чергу, назвемо батьків, членів ДНД, позаштатних співробітників органів внутріш­ніх справ, студентів коледжів та вузів (особливо педагогічних і юри­дичних), осіб, які можуть бути наставниками правопорушників. У зоні їх особливої уваги мають бути особи, які втягують неповноліт­ніх у злочинну діяльність, вживання алкоголю чи наркотиків, їх ви­криття та притягнення до відповідальності.

В індивідуальній профілактичній роботі використовуються мето­ди переконання, примусу, надання допомоги у вирішенні складних життєвих проблем. Залежно від її об'єкта індивідуальну профілакти­ку можна поділити на:

а) ранню профілактику, спрямовану на ліквідацію обставин, які негативно впливають на формування особи неповнолітніх, та за­побігання їх становленню на злочинний шлях;

108

б) усунення чинників, що вже викликали вчинення конкретних злочинів;

в) попередження рецидивних злочинів з боку неповнолітніх.

У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх важливе значення має саме рання профілактика, оскільки вона спрямована на усунення незначних антисуспільних змін особи підлітків, які ще не стали на шлях злочинів. Ранню профілактику розуміють як сукупність за­ходів, що вживаються державними органами і громадськими органі­заціями для:

• оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх у випад­ ках, коли обставини загрожують їх нормальному розвитку;

• знешкодження джерел антисоціального впливу на них;

• корекції особи неповнолітніх, які мають некримінальні відхи­ лення у поведінці, з тим щоб не дати можливості їм перейти до вчинення злочинів¹.

Другий рівень індивідуальної профілактики полягає в усунен­ні факторів, що вже обумовили злочини неповнолітніх, з тим щоб виключити можливість їх вчинення у майбутньому як цими ж, так і іншими підлітками, які перебувають під впливом цих криміногенних чинників. Сюди входять: а) своєчасне припинення злочинної діяль­ності та створення неможливості її продовження; б) порушення кри­мінальної справи, вибір запобіжних заходів; в) забезпечення вихов­но-профілактичного впливу кримінально-процесуальними методами; г) застосування правових заходів до осіб, які залучили неповноліт­ніх до злочинної діяльності чи не виконують своїх обов'язків з вихо­вання дітей; д) оздоровлення мікросередовища неповнолітніх зло­чинців.

Третій рівень індивідуальної профілактики спрямований на боротьбу з рецидивною злочинністю. Він включає такі заходи: а) пе­ревиховання і виправлення неповнолітніх злочинців; б) надання до­помоги у працевлаштуванні осіб, звільнених з місць відбування по­карання; в) усунення джерел криміногенного впливу на них у побу­товому оточенні.

Боротьба зі злочинністю неповнолітніх має плануватися і здій­снюватися на різних рівнях і напрямах, враховуючи різні континген­ти осіб. Вона має включати в себе широкий діапазон загальновихов-них, профілактичних та каральних заходів. За своєю спрямованістю вони мають попереджати злочинну поведінку неповнолітніх, припи-

¹ Див. докладніше: Миллер А. И. Противоправное поведение несовершеннолетних (генезис и ранняя профилактика). — К., 1985.

109

няти розпочати кримінальні дії, а також не допускати їх рецидиву. У цій справі не можна жаліти коштів, адже йдеться про майбутнє України.

Питання для самоконтролю

1. Що особливого в структурі злочинів неповнолітніх?

2. Які регіональні особливості злочинів неповнолітніх?

3. Як впливає навколишнє мікросередовище на формування мотивації протиправної поведінки неповнолітнього?

4. В чому сутність проблеми самореалізації неповнолітнього в су­ часних умовах розвитку соціально-економічних відносин суспільства?

5. Які недоліки сімейного виховання впливають на формування мотивації протиправної поведінки неповнолітнього?

6. Назвіть особливості загальносоціальної та спеціальної кримі­ нологічної профілактики злочинів неповнолітніх?

110

Глава 8. Жіноча злочинність

§ 1. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності.

§ 2. Детермінанти жіночої злочинності.

§ 3. Кримінологічні проблеми проституції.

§ 4. Профілактика злочинів, скоюваних жінками, і проституції.

§ 1. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності

Стан жіночої злочинності значною мірою є показником мораль­ного здоров'я суспільства, індикатором його духовності, ставлення до основних людських цінностей. Злочинність жінок тісно пов'язана із загальною злочинністю, особливо неповнолітніх. Разом з тим, во­на має певні особливості, що визначаються соціально-психологічни­ми й біологічними характеристиками жінок. Жіноча злочинність має свої кількісні показники, особливості структури і видів злочинів, способи й знаряддя їх вчинення тощо.

За останні роки в Україні спостерігається збільшення кількості злочинів, вчинених жінками — з 1990 року вони зросли удвічі. Зросла і їх частка у загальній злочинності. Співвідношення жіночої і чоловічої злочинності нині становить 1 : 5 (у розвинених країнах злочини жінок становлять від 17 % у США до 25 % у ФРН і Нідер­ландах).

Жіноча злочинність відрізняється від чоловічої деякими якісни­ми показниками. Можна назвати дві сфери суспільного життя, де жіноча кримінальна активність проявляється найчіткіше. По-перше, це сфера побуту, де жінок штовхають до злочину негативні обстави­ни сімейно-шлюбних, родинних і сусідських стосунків. У цій сфері жінки здебільшого вчиняють такі насильницькі злочини, як вбивст­во, у тому числі своєї новонародженої дитини, нанесення тілесних ушкоджень і хуліганство. По-друге, це сфера, де жінка виконує про­фесійні функції, передусім пов'язані з можливістю вільного доступу до матеріальних цінностей. Це, насамперед, торгівля, громадське харчування, медицина, освіта, легка промисловість. Тут жінки най­частіше вчиняють корисливі злочини: розкрадання майна шляхом крадіжки, привласнення, розтрати або зловживання посадовим ста-

111

новищем, обман покупців, а також хабарництво. Зростає і число крадіжок особистого майна та шахрайств.

Щодо корисливо-насильницьких злочинів (убивства з корисли­вих мотивів, грабежі, розбійні напади), то вони не характерні у чис­то жіночому "виконанні", але й їх кількість останнім часом збільшу­ється. Причому спостерігається їх вчинення з особливою жорстокіс­тю. У зв'язку зі значним поширенням проституції та загальним падінням моралі зросла кількість таких злочинів, як зараження іншої особи венеричною хворобою і убивство своєї новонародженої дитини.

Переважна більшість жінок-злочинців мешкають у містах (при­близно 3/4). У сільській місцевості ними найчастіше вчиняються крадіжки. Жінки, що входять у змішані злочинні групи, як правило, займають у них другорядне становище. Вони виконують ролі, пов'я­зані з переховуванням злочинців, знарядь і засобів вчинення злочи­ну, предметів, здобутих злочинним шляхом, можуть бути навідниця­ми чи відвертальницями уваги потерпілих. Останніми роками число жінок у змішаних групах має тенденцію до зростання, причому їх роль стає вагомішою, а подекуди і вирішальною (скажімо, жінка-ор-ганізатор звалтування або розбійного нападу).

Показник жіночого рецидиву не менш значний, ніж чоловічого, крім того, ресоціалізація жінок-рецидивісток проходить важче. Чо­ловіки удвічі частіше покидають засуджених до позбавлення волі жінок, ніж жінки чоловіків. Причому таке явище спостерігається й тоді, коли чоловіки користувалися злочинною здобиччю жінок. Чи­мало жінок-повій є водночас і злодійками, розповсюджувачками наркотиків, такими, що заманюють чоловіків у місця, де їх грабують спільники. Варто зазначити, що слідчі працівники при вирішенні до­лі жінок-крадійок, ставляться до них м'якше, ніж до чоловіків, тому більшість таких справ не доходить до суду. Особливо це стосується вагітних жінок і тих, що мають малолітніх дітей.

Таким чином, до особливостей жіночої злочинності можна від­нести:

• значно меншу питому вагу у загальній злочинності, порів­ няно з чоловічою;

• вужчу "ділянку роботи", порівняно із злочинцями чоловіками;

¹ — загалом меншу суспільну небезпеку жіночих злочинів. Але ця ознака останнім часом змінюється в гірший бік, оскільки зростає число тяжких злочинів, вчинюваних жінками, та їх роль у змішаній злочинності;

— помолодшання злочинності жінок за рахунок збільшення від­ сотку злочинів, вчинених неповнолітніми жіночої статі, які, до речі, нерідко мають характер тяжких.

112