§ 4. Попередження професійної злочинності

Досліджуючи проблему попередження професійної злочинності, слід виділити насамперед заходи боротьби з кримінальним професіо­налізмом. У цьому розділі розглянемо діяльність правоохоронних ор­ганів по запобіганню професійної злочинності на трьох основних рівнях: 1) управлінському; 2) організаційному; 3) організаційно-так­тичному.

Управлінські заходи насамперед включають економіко-правові, метою яких є нейтралізація протиправного збагачення професійних злочинців, оскільки основою їхнього існування є відповідна матері­альна база, яка, з одного боку включає значні кошти самих кримі­нальних елементів, а з іншого боку — можливості її постійного по­повнення. На сучасному етапі дуже важливо створити надійний еко-номіко-правовий захист, що виключає чи усуває будь-які спроби за­зіхання на державну чи приватну власність. Складність завдання

¹ Див.: Разанкин В. С. Ворн в законе и преступнне клани. — М., 1995. — С. 25.

61

полягає у запобіганні злочинів, вчинених з використанням ЕОМ і комп'ютерної техніки. Звідси очевидно, що заходи економіко-право-вого характеру потребують дослідження багатьох сфер економіки з урахуванням умов їхньої перебудови і наукового прогнозування можливих причин і умов вчинення злочинів у сфері економіки, ней­тралізація яких є першим і, мабуть, основним фактором запобігання професійної злочинності. На наш погляд, до економіко-правових за­ходів запобігання професійної злочинності варто також віднести централізовану діяльність правоохоронних і фінансових органів по виявленню і вилученню накопичених злочинцями великих коштів, що становлять загальні злодійські та часткові каси.

Ідеологічний напрямок у профілактиці професійної злочинності включає роботу з розвінчання кримінальних традицій, підриву авто­ритету лідерів кримінального середовища, а також формування у громадян певного відношення до антигромадської субкультури з ме­тою ослаблення механізму її впливу на неповнолітніх. Важливе зна­чення при цьому надається планомірному використанню засобів ма­сової інформації.

Якщо говорити про заходи організаційно-управлінського харак­теру, то з ними пов'язане безпосереднє удосконалення діяльності правоохоронних органів у боротьбі з професійною злочинністю. Під­вищення результативності цієї роботи залежить від низки факторів:

1. діяльність правоохоронних органів має грунтуватися на об'єк­ тивних даних розглянутого феномену, а також на науковому про­ гнозуванні можливих змін його кількісних і якісних показників;

2. підвищення самостійності низових ланок правоохоронної сис­ теми, особливо органів внутрішніх справ;

3. необхідною умовою удосконалення роботи є створення кадро­ вого, професійно грамотного і відданого справі юстиції апарата суду, прокуратури й органів внутрішніх справ.

Слід переглянути і матеріальне стимулювання праці окремих ка­тегорій працівників правоохоронних органів. Для показовості можна привести такий приклад. Співробітники карного розшуку працюють у середньому 13—14 годин на добу. їхня робота пов'язана з опера­тивним ризиком, психологічними та фізичними навантаженнями, але оцінюється вона так само, як будь-якого співробітника органів внутрішніх справ.

Організаційні заходи припускають розробку і прийняття кон­кретних рішень з удосконалення боротьби з кримінальним професіо­налізмом і тому грунтуються на розглянутих положеннях управлін­ського характеру. Організаційні заходи мають бути комплексними, а це значить, що вони рівною мірою стосуються всіх ланок право-

охоронних органів країни. Необхідно подивитися на процес бороть­би зі злочинністю не з позицій вимоги швидкого зниження остан-ньої, а з ясування и усунення причин вчинення тих чи інших злочи­нів. Потрібно пам'ятати й інше — стан злочинності визначається не лише кількісними, але й якісними показниками, які відноситься до поширеності професійної злочинності.

Слід зупинитися на організаційно-тактичних заходах щодо запобігання професійної злочинності, оскільки про це менше згаду­ють в юридичній літературі. Можливо цьому сприяло те, що протя­гом тривалого часу профілактика злочинів, вчинених професійними злочинцями, частіше ототожнювалася з кримінальним покаранням. Дехто і досі дивиться на лаву підсудних як на ефективний засіб стримування девіантної поведінки. Звичайно, випадки добровільного відмовлення професійних злочинців від звичного їм заняття не час­ті. Це не може свідчити про неприйнятність профілактичних захо­дів, а швидше навпаки — про вкрай низьку якість їхнього застосу­вання. Звідси випливає, що суспільство, яке прагне до правової дер­жави, гуманізації кримінальної політики, має направити свої зусил­ля на реальну профілактику злочинності, створивши для цього надійну правову базу. На наш погляд, профілактика не тільки гу­манніше покарання, але й дешевше економічно.

Організації профілактичної роботи має передувати оцінка стану професійної злочинності та особливості переростання її в організо­вані форми. На це можуть вказувати наступні обставини:

а) збільшення розбійних нападів, грабежів і крадіжок, вчинених із проникненням у житло громадян; вимагань, шахрайств при купів- лі-продажу автомашин, розміну грошей, ігорних шахрайств та інших видів професіоналізованих злочинів;

б) використання злочинцями при вчиненні злочинів міліцейсько­ го форменого одягу, спеціально виготовлених чи пристосованих зна­ рядь злочину (автоматична зброя, радіостанція, вибухові чи отруйні речовини);

в) наявність даних про те, що потерпілими є особи, які живуть на нетрудові доходи;

г) виявлення фактів зрощування кримінально-злодійських еле­ ментів з окремими працівниками правоохоронних чи інших органів;

д) дані про проведення на території сходок кримінальних еле­ ментів, кримінальних розборок, розділ сфер впливу між злочинними групами;

є) інформація з виправно-трудових установ про надходження в установу з "волі" через нелегальні канали продуктів харчування,

62

63

наркотичних речовин, грошей зі злодійських фондів для "підігріву" лідерів, які знаходяться в місцях позбавлення волі¹.

Якщо говорити про технічні заходи запобігання, то при аналізі, наприклад, поширеності кишенькових крадіжок можна встановити, що вони тісно пов'язані з незадовільною роботою транспорту на пев­них маршрутах руху, скупченістю громадян у магазинах, відсутніс­тю оперативних груп міліції в найбільш криміногенних місцях. Ді­яльність професійних квартирних злодіїв значно полегшується не лише слабкою укріпленістю дверей, примітивними конструкціями замків і невеликою поширеністю кодових замикаючих пристроїв у під'їздах, але й віктимологічними умовами (четверта частина таких крадіжок відбувається з використанням умов, які створюються са­мими мешканцями). Причому в різних містах ці обставини мають свої особливості. їхнє усунення — перша ступінь до запобігання діяльності професійних злочинців. Органи внутрішніх справ мають проводити рейди спецоперацій. Власне кажучи це цільові заходи що­до виявлення і вилучення з громадських місць певних категорій осіб, які вчиняють злочини. Як правило, в результаті блокування ра­йонів області чи міста затримується значна кількість бродяг, "гаст­ролерів", осіб, що вчиняють крадіжки й шахрайство, збувальників наркотиків тощо.

Заходи індивідуальної профілактики, на відміну від загаль­ної, спрямовані безпосередньо на особу професійних злочинців й об­ставини, що формують їх антигромадську позицію. Індивідуально-виховний вплив на особу правопорушника пов'язаний з запобіган­ням протиправної поведінки осіб, які ще не мають міцної антигро­мадської установки. І це цілком зрозуміло. Інша справа — злочинець—професіонал, який вже пройшов іспит кримінальним по­каранням. Однак і тут заперечувати можливість вживання педаго­гічних заходів, мабуть, не можна. Говорячи про запобігання злочи­нів з боку професіоналів, варто враховувати неминучість примусо­вих заходів, тому що багато осіб не піддаються вихованню і, власне кажучи, не виправні. Вони навіть самі цього не заперечують. Ось чому так важливо поряд з індивідуальною профілактикою вживати комплексні заходи для припинення злочинної діяльності на стадіях підготовки чи замаху на злочини.

Усе сказане вище дозволить знизити рівень професійної злочин­ності й створити умови, за яких особи, які вперше вчинили злочин,

Д ив.: Басецкий И. И., Безлюдов 0. А., Легененко Н. А. Организованная преступность. (Опит теоретико-правового осмислення и поиски адекватних средств противодей-ствия). — Минск, 1997. — С. 53.

не перетворюватимуться на злочинців—професіоналів. Проте, зви­чайно, вирішальна роль тут належить масштабним загальносоціаль-ним заходам профілактики, які, до речі, стосуються не тільки профе­сійної, а й тісно пов'язаних з нею економічної, корупційної, органі­зованої та рецидивної злочинності. По суті, всі ці види злочинності обумовлюються майже одними й тими ж самими криміногенними факторами¹.

Питання для самоконтролю

1. Які основні ознаки професійної злочинності?

2. Назвіть основні види професійної злочинної діяльності?

І

1. Що є обставинами, які сприяють формуванню злочинного професіоналізму?

2. Які характеристики особи професійного злочинця є визна­ чальними?

3. Що є схожим і що відрізняє особу професійного злочинця, рецидивіста і учасника організованого угруповання?

4. Розкрийте особливості загальної та індивідуальної профілактики професійної злочинності.

Див.: Глави 1,3,4,5 цього підручника.

64

З 1—379

65

Глава 5. Економічна злочинність

§ 1. Історія виникнення та поняття економічної злочинності. § 2. Класифікація економічних злочинів.

§ 3. Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють економічні злочини.

§ 4. Детермінанти економічної злочинності. § 5. Попередження злочинів у сфері економіки.

§ 1. Історія виникнення та поняття економічної злочинності

Незважаючи на свою досить коротку історію ця злочинність ста­новить одну з найбільших загроз національній безпеці, завдаючи ве­личезної матеріальної та моральної шкоди суспільству. Аналіз еко­номічної злочинності передбачає вивчення закономірностей розвит­ку самої економіки та процесів управління нею.

Після другої світової війни фахівці зрозуміли, що управління — це атрибут не тільки суто виробничої сфери, воно властиве будь-якій суспільній діяльності, самостійно створює і постійно розширює основу для збагачення суспільства. Такою основою є інформатика, використання інтелектуальної власності як об'єктів менеджменту. Це потребує контролю за виробництвом, зокрема, у веденні бухгал­терського обліку. Нині віктимологічно скерований на організацію контролю за рухом такого традиційного виду витрат на виробництво як заробітна платня. Це було суттєво для 20-х років XX століття, коли питома вага цих витрат становила до 80 % всіх виробничих витрат, але сьогодні останні не перевищують 8—12 %. Основними ж є витрати на інформаційні процеси, що контролюють стан вироб­ництва і шляхи підвищення продуктивності праці. Але вони поки що не стали важливим об'єктом бухгалтерського обліку, а отже, знахо­дяться поза контролем. Це істотний чинник, який зумовив виник­нення економічної злочинності. Вона є, по суті, управлінською зло­чинністю, що "паразитує" на недоліках усіх ланок управлінської вертикалі.

Крім того, на поширення цієї злочинності суттєво впливає наяв­ність прогалин у правовому регулюванні економічних відносин.

Масштаби і темпи зростання економічної злочинності в Україні, що завершила лише початковий етап трансформаційних перетво­рень і ще недостатньо чітко врегулювала економічні відносини, ха­рактеризуються як формуванням злочинних форм бізнесу, так і кри-міналізацією усього господарського механізму. Економічні злочини нині включають широке коло різних за своїми кримінально-правови­ми ознаками діянь, боротьба з якими вимагає адекватного держав­ного підходу, ресурсного забезпечення та вдосконалення чинного законодавства, яке не відповідає реаліям сьогодення. Внаслідок цього інтереси держави вступають у протиріччя з інтересами суб'єк­тів господарювання. Це змушує їх приховувати прибутки, не спла­чувати податки, окремі операції здійснювати в тіньовому секторі. Держава, зі свого боку, з метою дотримання задекларованого право­порядку, вимушена переходити на адміністративні методи управлін­ня економікою, застосовувати жорсткі фіскальні заходи, посилюва­ти кримінальне переслідування за "тіньову" економічну діяльність. Але такими методиками навряд чи можливо запобігти зростанню економічної злочинності, в тому числі її організованих форм, які весь час видозмінюються. Щоб зрозуміти логіку таких змін, треба визначити об'єкт економічної злочинності та закономірності її роз­витку.

Якщо на початку XX століття дуже важливим чинником вироб­ництва була власність на його засоби і, відповідно, економічна зло­чинність розумілась як протиправні посягання на неї, то із середини вказаного століття — це посягання на порядок управління економі­кою, що викликає її розбалансованість і деформує структуру вироб­ництва.

У колишньому СРСР відносно масового характеру економічна злочинність набула в період "застою" (70-80 роки), хоч офіційна влада це категорично відкидала. Він передусім був пов'язаний з кри­зовим станом економіки, безгосподарністю, відсутністю контролю за мірою праці та споживання. Грубі порушення розподільчих відносин призвели до того, що в СРСР почався стихійний, переростаючий у кримінально організований процес перерозподілу національного ба­гатства. Різного роду "цеховики" вкладали гроші в підпільне вироб­ництво, боролися між собою за ринки збуту. У період "застою" фор­мувалися не просто злочинні клани, а підґрунтя "п'ятої влади". Піс­ля розпаду СРСР у 1991 році адміністративний контроль відпав, а різні форми економічного контролю (фінансовий, валютний, подат­ковий, митний) почали з'являтися в Україні лише у 1995 році¹.

¹ Див.: Організована злочинність в Україні. — К., 1999. — С. 7.

66

67

Наймасштабніші кримінологічні дослідження економічної зло­чинності здійснили такі зарубіжні вчені, як Ньюмен (1958); Ман-нхейм (1965), Єдельхертц (1970), Клинард (1979), Г. Кайзер (1980), Тидеман (1984), М. Шнайдер (1987) та інші. Засновник теорії еко­номічної злочинності — американський кримінолог Е. Сатерленд — у 1939 році ввів поняття "білокомірцева" злочинність, що мало на увазі незаконну діяльність корпорацій, передусім, їх менеджерів.

У вітчизняній кримінологічній літературі питання про економіч­ну злочинність було поставлене на початку 70-х років. Тоді почали застосовуватися такі терміни, як "злочини у сфері економіки", "еко­номічні злочини"", "економічний саботаж", "безгосподарність", "марнотратство", "корупція", "відмивання "брудних" грошей" тощо. На жаль, серйозних досліджень економічної злочинності в той пері­од не проводилося.

Поняття "економічні злочини" і "злочини в сфері економіки" найчастіше розглядаються як тотожні. Так, О. М. Яковлєв зазначає, що "економічні злочини" (розкрадання, крадіжки, хабарництво, при­писки тощо) — це злочини корисливі, майнові і, разом з тим, це зло­чини у сфері економіки. Економічна злочинність визначається ним як сукупність корисливих зазіхань на власність, порядок управління народним господарством, що вчинюються особами, які займають певні соціальні позиції в структурі економіки та виконують повнова­ження, пов'язані з цими позиціями. Поняття економічної злочиннос­ті є не лише кримінальноправовим, але й кримінологічним. Під­ставою для поєднання названих злочинів є їх зв'язок із конкретни­ми особливостями економічного та господарського механізму¹. В. М. Єсіпов цю злочинність визначає як діяння, спрямовані на до­сягнення економічного результату протиправним шляхом суб'єкта­ми господарської діяльності².

Основні зусилля вчених, які досліджували це явище, були спря­мовані на пошуки суб'єкта і об'єкта економічних посягань. Якщо Е. Сатерленд звертав увагу на осіб, які посідають високе соціальне становище і вчиняють злочини у процесі своєї професійної діяльнос­ті, то для більшості сучасних визначень економічної злочинності ха­рактерним є те, що в них відсутній суб'єкт. Це пояснюється тим, що у 70-і роки XX століття був значно розширений перелік діянь, що становлять економічні злочини. Економічні злочини вчинюються підприємцями проти конкурентів (порушення правил конкурентної боротьби, промислове шпигунство), окремими підприємцями проти

¹ Яковлєв А. М. Социология зкономической преступности. — М., 1988. — С. 50—53.

² ЕсиповВ. М. Теневая зкономика. — М., 1997. — С. 66—67.

держави (незаконне одержання державного кредиту) або кількома підприємцями спільно проти економічної системи (недотримання правил конкуренції), а також проти суспільства в цілому (екологічні злочини)¹.

Доречно зауважити, що економічні злочини не можна ототож­нювати з таким складним поняттям як "тіньова економіка", дослі­дженню якої останнім часом приділяється значна увага. Найповні­шим можна вважати її визначення, дане Е. Фейгом: тіньова еконо­міка включає всю економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового на­ціонального продукту. Звідси він виокремлює дві основні складові тіньової економіки:

— легальну неприховану економічну діяльність, що не підлягає оподаткуванню та з різних причин не враховується офіційною ста­ тистикою ("неформальна економіка");

— протизаконну, свідомо приховувану економічну діяльність ("підпільна економіка")².

До тяжких економічних злочинів законодавство країн з розвину­тою ринковою економікою відносить різні порушення правил вільної конкуренції. На цьому виді правопорушень варто зупинитися де­тальніше, оскільки він відображає найхарактерніші особливості об'­єкту економічної злочинності. Відомо, що конкуренція виступає як фактор саморегулювання, самоуправління суб'єктів ринкового гос­подарства. Вона підпорядковує індивідуальні інтереси суспільним, змушує товаровиробників зменшувати виробничі затрати й підвищу­вати якість продукції та послуг. Отже, конкуренція є фундаменталь­ним чинником системи управління ринковою економікою. Тому по­сягання на вільну конкуренцію розглядається як тяжкий злочин, що призводить до руйнації засад управління господарством.

В Україні набули поширення такі види економічних злочинів:

• ухилення від погашення заборгованості за отримані під гаран­ тію Уряду України іноземні кредити. В 2000 році порушено та роз­ слідується 14 кримінальних справ, заявлено позовів на загальну су­ му майже 18 млн. грн.;

• коли з метою ухилення від оподаткування використовуються фірми, зареєстровані на підставних осіб. Підрозділами ДПА України за 8 місяців 2000 року виявлено 8169 фактів ухилення від сплати податків. Сума невиплаченого податку становить 68,1 млн. грн.;

¹ Яни П. С. Зкономические и служебнне преступления. — М., 1997. — С.32.

² Див.: Варналій 3. С. Тінізація малого підприємництва (економічний та правові ас­ пекти) - К., 1998.

68

69

• зловживання у сфері приватизації. За результатами переві­ рок, проведених органами прокуратури, у 2000 році порушено понад 700 кримінальних справ у сфері приватизації, до відповідальності притягнуто понад 600 посадових осіб;

• заподіяння збитків державі незаконними торговельними опе­ раціями, що здійснюються через підставні фірми. У 2000 році підроз­ ділами податкової міліції ліквідовано понад 2,8 тис. фіктивних фірм, на розрахункових рахунках яких заблоковано 72 млн. грн., припи­ нено діяльність 40 "конвертаційних" центрів, порушено 479 кримі­ нальних справ стосовно осіб, які створили "конвертаційні" центри та фіктивні фірми;

• шахрайство з фінансовими ресурсами. За період з 1997 по 1999 роки викривалося майже 1,7 тис. таких фактів щорічно;

• злочини у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Найприваб- ливішим для злочинців став незаконний вивіз високоліквідної про­ мислової та сільськогосподарської продукції, який є одним з основ­ них джерел валютних надходжень в Україну;

• контрабандна, особливо на українсько-російській та україн­ сько-молдовській ділянках кордону, на які припадає 65 % вартості всіх вилучених контрабандних товарів, та втягування в злочинну діяльність посадових осіб;

• розкрадання зерна з державного резерву;

• випуск фальсифікованої лікеро-горілчаної продукції.

Сума матеріальних збитків від злочинів у сфері економіки Украї­ни в 1999 році становила 324 млн. 503,3 тис. грн. лише по закінче­них розслідуванням справах. Накладено арешт на майно, сума якого сягає 84 млн. 946,4 тис грн. Вилучено майна, іноземної валюти, го­тівки та цінних паперів на 22 млн. 787 тис. грн. Добровільно відшко­довано 171 млн. 238,7 тис. грн. Реальний відсоток відшкодування — 59,8 %'.

Тривалий час вважалося, що економічна злочинність — це зло­чинність без фізичних жертв, оскільки вона не має насильницького характеру. Але дослідження показали, що одним із масових видів економічної злочинності є свідоме порушення техніки безпеки та за­конів про охорону здоров'я й навколишнього середовища. За оцінка­ми вчених, наслідки таких порушень в кілька разів перевищують смертність від насильницької злочинності. Отже, крім матеріальної, економічною злочинністю завдається значна фізична шкода, підра­хувати яку зараз важко.

Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік. — К., 2000.

Західні кримінологи вказують і на велику моральну шкоду від економічної злочинності, що руйнує існуючу систему соціальних цінностей, віру в справедливість державних інституцій та підприєм­ницьких структур.

Виходячи з вищесказаного, можна констатувати, що економічна злочинність:

• охоплює різні зловживання суб'єктів господарювання, що по­ сягають на порядок управління економікою;

• реалізується у процесі професійної діяльності суб'єктів госпо­ дарювання;

• спричиняє істотну матеріальну, фізичну і моральну шкоду суспільству та окремим громадянам;

• складається із множинності епізодів злочинів;

• вчиняється як фізичними, так і юридичними особами;

• створює складність персональної ідентифікації як злочинця, так і жертв економічних злочинів.

Слід також зазначити, що економічна злочинність характеризу­ється високою латентністю. Часто її порівнюють з айсбергом, 9/10 маси якого ховається під поверхнею води. Стосовно прихованості цих злочинів вчені зробили деякі висновки, зокрема: 1) економічна злочинність має переважно природну латентність (офіційна статис­тика відображає не розповсюдженість економічної злочинності, а лише активність оперативно-слідчої роботи в боротьбі з нею); 2) економічні злочини, порівняно із "загальнокримінальними", мають значно вищий рівень латентності; об'єктивні труднощі дока­зування у кримінальних справах про злочини даної категорії призво­дять до того, що навіть у випадках порушення кримінальної справи і пред'явлення обвинувачення винесення обвинувального вироку вкрай ускладнено¹.

Підсумовуючи вищевикладене, можна дати розширене тлумачення економічної злочинності. Економічна злочинність — це явище, що:

• властиве будь-якій державі та виникає в результаті високоін- телектуальної злочинної діяльності осіб з метою незаконного спря­ мування частини економічних ресурсів на свою користь. У країнах з низьким рівнем ринкових відносин їй додатково сприяє невідповід­ ність законодавчої бази економічним реаліям;

• виникає у сфері управління державним чи приватним майном і пов'язана з використанням службового становища з корисливими намірами;

¹ Медведев А. М. Зкономические преступления: понятие и система // Советское государство и право. — 1992. — № 1. — С. 79—83.

70

71

• стримує розвиток ринкових відносин, вільної конкуренції, а у кінцевому підсумку — підриває основи економічної безпеки дер­ жави;

• стимулює "тіньовий" капітал, корупцію та організовану зло­ чинність;

• викликає соціальну нестабільність, зневіру законослухняних громадян у спроможність держави захистити їх інтереси.