§ 2. Основні показники злочинності

Злочинність як соціальне явище має низку ознак, яких немає у злочині як індивідуальному акті поведінки. Ці ознаки відображають­ся рядом показників¹. Найчастіше у науковій та практичній діяль­ності використовують такі показники злочинності, як її рівень, ін­тенсивність, динаміка, структура, географія.

Рівень злочинності — це абсолютна кількість вчинених злочи­нів, скоєних на певній території за певний проміжок часу, а також злочинців. Ці показники визначають стан злочинності.

На ці показники можуть впливати зміни у законодавстві або у практиці його застосування. Прийняття нового законодавчого акта, криміналізуючого або декриміналізуючого діяння, тягне за собою збільшення чи зменшення кількості злочинів.

Щоб отримати дані, придатні для коректного порівняння у прос­торі та часі, використовують такий показник інтенсивності злочин­ності, як коефіцієнт злочинності. Коефіцієнт злочинності — від­носний статистичний показник, який характеризує інтенсивність злочинності на певній території (країна, область тощо) і виража­ється в кількості злочинів, що припадає на кожну 1 тис. (10 або 100 тис.) чол. населення даної території. Коефіцієнт злочинності обчислюють за формулою:

31000

К. з. - —_ЇГ- ,

де 3 — кількість злочинів, зареєстрованих на певній території за певний період часу, Н — кількість населення, яке проживало на да­ній території в певний період часу. Коефіцієнт злочинності можна обчислювати на все населення або на населення, яке досягло віку кримінальної відповідальності. В першому випадку коефіцієнт зло­чинності відображатиме ступінь враженості злочинністю населення даної території, в другому — ступінь його кримінальної активності.

Для чіткішого визначення коефіцієнта злочинності бажано вра­ховувати не все населення, а лише ті вікові групи, представники яких можуть бути притягнуті до відповідальності за злочин відповід-

Див.: Кондрашков Н. Н. Количественнне методьі в криминологии. — М., 1971; Блувштейн Ю. Д. Криминология и математика. — М., 1974; Його ж: Криминологическая статистика (статистические методьі в анализе оперативной обстановки). — Минск, 1981; Кондратюк Л. В. Система криминологических показателей и методн их відчислення. — М., 1978; Зелінський О. Ф. Методика кримінологічних досліджень. —Харків, 1992; Тока-ревА. Ф. Криминологическое прогнозирование и предупреждение преступности. — М., 1990; Лшпвак О. М. Державний вплив на злочинність: Кримінолого-правове досліджен­ня. - К., 2000.

но до чинного кримінального законодавства. Часто при обчисленні цього показника не включаються не лише діти, а й частина населен­ня похолого віку, оскільки на частку таких осіб припадає дуже не­значна кількість вчинених злочинів.

Використовується також спеціальний коефіцієнт злочинності, який являє собою кількість злочинів певного виду, зареєстрованих на даній території за певний період часу в розрахунку на 1 тис. (10 або 100 тис.) чол. населення у віці 14 років і старше. Таким же чином можна обчислити спеціальний або деталізований коефіцієнт злочинної активності щодо статевих, вікових та інших соціально-де­мографічних груп населення.

Кількісні показники стану злочинності відіграють істотну роль при її вивченні. їх використовують:

а) при порівнянні проявів злочинності у різні періоди;

б) для порівняння проявів одного структурного виду злочинності з іншим;

в) для порівняння однакових періодів проявів злочинності у різ­ них територіальних одиницях.

Злочинність як явище матеріального світу перебуває у постійно­му русі і зміні, у безперервній динаміці. Динаміка злочинності — кримінологічна категорія, що означає зміни у стані, структурі, ха­рактері, географії злочинності, що відбувалися протягом певного пе­ріоду. Основним показником динаміки є темп зростання або зни­ження кількості зареєстрованих злочинів. Цей показник пока­зує, у скільки разів або на скільки відсотків певна кількість злочинів або злочинців більша або менша за аналогічний показник, узятий за базу порівняння. За базу порівняння може бути взятий показник першого року періоду, за який аналізується злочинність, або показ­ник кожного попереднього року. В першому випадку темп зростання або зниження обчислюється щодо постійної бази і називається базисним, а в другому — щодо змінної бази і називається ланцю­говим. Темп зростання або зниження злочинності характеризує ін­тенсивність зміни її рівня за одиницю часу. Цей показник може бу­ти обчислений за формулою:

3,-100

5

_{т (} 3,-100

. Л. =

Т. б. = —5 > ^а°°

де Зі — кількість злочинів, вчинених у певному році; Зо — кіль­кість злочинів, вчинених протягом першого року даного ряду дина­міки; Зі-] — кількість злочинів, вчинених у попередньому році.

52

53

Ми розглядали кількісні показники злочинності, але вона, крім того, має і якісну сторону. Якісні показники злочинності — це її структура і характер.

Структура злочинності — це внутрішня властива їй ознака яка розкриває якісно різні групи або види злочинів, з яких вона складається, вчинених за певний проміжок часу і на певній терито­рії. Структура виразно говорить про те, що являє собою злочинність у конкретних умовах, яка визначальна якість цього явища. Основ­ним показником структури злочинності є питома вага окремих груп або видів злочинів відносно їх загальної кількості. Питома вага — це відсоткове співвідношення частини злочинності до її загальної ве­личини. Наприклад:

_п З_в-100% П. в. = ^ ,

загальна кіль-

де З_в — кількість злочинів певного виду, 3₃ кість зареєстрованих злочинів.

У науковій та практичній діяльності виділяються різні види структури злочинності. Злочинності, як і будь-якому іншому явищу, властива просторово-часова структура. Чинники, що формують зло­чинність, певним чином "розлиті" у просторі (по регіонах, населе­них пунктах різного типу) і часі (по годинах доби, днях тижня, по­рах року). Можна побудувати структуру злочинності виходячи із ступеня суспільної небезпеки злочинів (особливо небезпечні, тяжкі, менш небезпечні, що не становлять великої суспільної небезпеки). Певний інтерес становить структура злочинності за об'єктом зло­чинних посягань і психічним ставленням винуватця до вчиненого (за главами Кримінального кодексу або — умисні й необережні), за ознаками особи злочинця (чоловіча, жіноча, неповнолітніх, дорос­лих, первинна і рецидивна, пенітенціарна). Виділяють також зло­чинність одинаків і групову, майнову і немайнову, у сфері сімейно-побутових відносин, галузях народного господарства (будівництво, торгівля, банківська діяльність, транспорт), організовану і професій­ну-

Крім рівня, динаміки, структури і характеру злочинності, у кри­мінології існує поняття географія злочинності, під якою розумі­ється її поширення по різних регіонах (територіях) держави. Геогра­фія злочинності звичайно визначається за допомогою таких показ­ників, як питома вага злочинності регіону у загальній кількості зло­чинів, вчинених у країні, а також регіональні коефіцієнти злочинності.

Практика показує, що географічна нерівномірність у рівні, дина­міці та структурі злочинності пояснюється:

1. соціально-економічними умовами того чи іншого регіону;

2. національним складом і структурою населення;

3. рівнем соціального контролю за поведінкою людей;

1. рівнем культурно-виховної роботи та організації дозвілля на­ селення;

4. станом боротьби зі злочинністю.

Виявлення і врахування територіальної різниці злочинності — ключ до ефективних заходів запобігання злочинам. У цьому випадку стають більш видимими і конкретні чинники злочинів, що має не ли­ше пізнавальне значення, а й є основою для організації ефективної профілактичної діяльності.

Останнім часом дедалі частіше висловлюється думка про те, що поряд із традиційними показниками потрібно використовувати по­казник обсягу заподіяної шкоди, включаючи витрати держави на бо­ротьбу зі злочинністю. На жаль, методику виміру реальної "ціни злочинності" поки що розроблено недостатньо. Однак такі показни­ки, безумовно, є конче необхідними.

Характеристика основних показників злочинності буде непов­ною без урахування латентної злочинності, без цього неможливо ви­значити реальний стан злочинності у суспільстві.