§ 3. Концепції детермінації злочинності в зарубіжній кримінології

Біологічна школа. Цей напрям у кримінології є найстарішим. Ще у 70-ті роки XIX ст. Ч. Ломброзо зазначав: "Злочинець — це атавістична істота, яка відтворює у своїй особі інстинкти первісного людства і тварин". Злочинцями не стають, заявляв він, ними наро­джуються. Природжені індивідуальні властивості — ось що лежить в основі злочинної поведінки. Ч. Ломброзо розробив таблицю ознак природженого злочинця — таких рис (стигм), які він виявив шля­хом безпосереднього виміру фізичних характеристик злочинців, які показували, чи маємо ми справу з природженим злочинцем, чи ні.

Неважко побачити в цій концепції перенесення еволюційно-біологічної теорії розвитку видів Ч. Дарвіна на сферу злочинності. І справді, якщо еволюційно людина походить від людиноподібної мавпи, потім пережила стадію первісної дикості, то чи не є існуван­ня злочинців виявом атавізму, тобто появою на світ серед цивілізо­ваних людей первісних, близьких до своїх людиноподібних предків? До того ж і у Дарвіна можна знайти такий вислів: "У людському суспільстві деякі з найгірших схильностей, які раптово, поза всякою видимою причиною з'являються у складі сімей, можливо, являють собою поворот до первісного стану, від якого ми відокремлені не та­кою вже й великою кількістю поколінь". Ця точка зору нібито під­тверджується у відомому прислів'ї про паршиву вівцю.

Перші ж перевірки таблиць Ч. Ломброзо показали, що наявність у злочинця особливих фізичних рис, що відрізняють його від решти індивідів та наближають до первісної людини, — не більш ніж ви­гадка. Теорія Ч. Ломброзо і сучасні погляди, що випливають з неї, виходять з того, що між деякими фізичними характеристиками ор­ганізму людини, з одного боку, і злочинною поведінкою — з іншого, існує певна залежність, що певному моральному обличчю відповідає певна фізична конституція людини. Слід сказати, що у повсякден­ній, побутовій свідомості та й художній літературі дійсно фігурує стереотип злочинця ломброзіанського типу (фігури негідників), яко­му протистоїть добропорядний герой, чия фізична сила завжди до­повнюється моральною перевагою. Але ніякого наукового обгрунту­вання такий збіг, звичайно, не має.

У 1913 р. англійський кримінолог Горінг перевірив досліди Ч. Ломброзо, порівнявши ув'язнених зі студентами Кембріджу (1000 осіб), Оксфорду й Абердина (959 осіб), військовослужбовця­ми і викладачами коледжів (118 осіб). Виявилося, що ніяких фізич­них відмінностей між ними і злочинцями не існує. Схожі досліджен­ня з тими самими результатами здійснив В. Гіле у 1915 р.

223

Теорія Ч. Ломброзо побудована також на уявленні про те, що фі­зична норма (досконалість тіла) сама собою припускає досконалість моральну і що взагалі існує об'єктивна норма (єдина для всіх часів і народів) фізичних рис людини. Ч. Ломброзо щиро вважав, що для злочинців характерні риси "монгольського" типу, що ці риси набли­жають злочинця-європейця до первісної людини і монгола.

Після критики теорії про анатомічні відхилення, що спричи­няють злочини, виникли нові течії біологічного напряму, в основу яких були покладені особливості ендокринної системи, залоз внут­рішньої секреції або психофізична конституція людей (теорія ні­мецького психіатра Е. Кречмера), або природні вади нервової систе­ми (вчення англійського психіатра Айзенка).

Розвиток генетики, який подає надію розшифрувати у майбут­ньому генетичний код людини, теж не обминув проблем злочиннос­ті. Так з'явилася теорія підвищеної криміногенності осіб з набором хромосом типу ХУУ.

Комбінація хромосом X і У визначає стать людини (XX — жінка, ХУ — чоловік). У деяких випадках цей нормальний розподіл може порушуватися. Наявність зайвої хромосоми X чи У призводить до народження розумово неповноцінних індивідів (синдром Дауна). Звідси виникло припущення, що у осіб з хромосомною формулою ХУУ мають бути властивості суперменів (підвищена агресивність, сексуальність тощо). Іншими словами, була висунута гіпотеза про те, що люди такого типу — природжені злочинці.

У 1966 р. в англійському часописі "Природа" була опублікована доповідь кримінолога П. Джекобса, в якій йшлося про те, що 3,5 % розумово відсталих пацієнтів-чоловіків з небезпечними насильниць­кими проявами, які утримувалися в одній із шведських в'язниць, ма­ли зайву У хромосому. На цій підставі П. Джекобс зробив висновок про те, що у деяких осіб потяг до насильства може бути вродженим внаслідок порушення хромосомного набору.

На спростування цього висновку американський генетик Т. Поу-ледж навів такі факти: а) рівень чоловічого гормону (тестостерону), як показали дослідження, у осіб з набором хромосом ХУУ не відріз­няється від чоловіків з набором хромосом ХУ, і підвищена сексуаль­ність таких осіб не підтверджена; б) така фізична характеристика, як високий зріст, властива всім особам з набором хромосом ХУУ (інших фізичних відхилень немає); в) психологічні показники (кое­фіцієнт інтелекту), виявлені в осіб з набором хромосом ХУУ, хоч і нижчі середніх для населення в цілому, але збігаються з показника­ми інших осіб, які утримуються в закритих установах (в'язницях або лікарнях); г) комбінація хромосом ХУУ трапляється у середньо-

224

му в одного з тисячі народжених, і цей відсоток є постійним, тому ніяк не корелює зі значним зростанням або зниженням рівня на­сильницької злочинності; д) на відміну від інших порушень набору хромосом, які однозначно призводять до хвороби Дауна, наявність зайвої хромосоми У не спричиняє явних відхилень у психології і по-зедінці таких осіб. Форми їхньої поведінки (у тому числі вчинення іасильницьких злочинів) нічим, по суті, не відрізняються від пове­дінки людей з нормальним набором хромосом.

Соціологічний напрямок у кримінології представлений чис-аенними теоріями. Розглянемо деякі з них. 9 липня 1813 р. на засі­данні бельгійської Королівської академії наук у Брюсселі з доповід­аю виступив астроном і математик А. Кетле. Він заявив: "Ми може-ю розрахувати заздалегідь, скільки індивідуумів почервонять руки крові своїх співгромадян, скільки осіб стануть шахраями, скільки зтруйниками, майже так само, як ми заздалегідь можемо підрахува­ти, скільки людей народиться і скільки помре...".

Цей висновок став закономірним результатом розвитку в XIX столітті демографічної статистики. До цього часу не було сис­тематичних даних про злочинність. Правда, ще у 1778 р. І. Бентам висловив припущення, що у сфері злочинності повинні спостеріга­тися стійкі статистичні закономірності, які могли б слугувати своє­рідним політичним барометром, за допомогою якого можна було б оцінювати ефективність боротьби зі злочинністю. Так само, як рі­вень смертності свідчить про фізичне здоров'я суспільства, кримі­нальна статистика може вказувати на його моральне здоров'я.

Дослідження статистиків у галузі злочинності проводилися сто­совно віку, статі, національності, професії та освіти злочинців, еко­номічних умов їх життя тощо. Центральний висновок, якого вони дійшли, полягав у тому, що щорічно число всіх злочинів, а також кількість конкретних видів злочинів зберігалися приблизно однако­вими. Було також виявлено, що, складаючись з окремих злочинних актів, утворюється щось відмінне від його складових частин — зло­чинність як соціальне явище.

225

Чим же відрізняється злочинність, тобто сукупність злочинів, від кожного окремого злочину? Як цю проблему розв'язували наші попередники? Суть полягає в тому, що якщо кожний окремо взятий злочин міг статися, а міг і не статися, то стосовно сукупності цих актів подібний підхід непридатний. Тут доводиться говорити, що це не тільки могло, а й повинно було трапитися, тобто злочинність за­галом є явищем закономірним для певних умов певного суспільства. Констатація цього положення неминуче веде до визнання соціальної обумовленості злочинності.

8 1—378

Такий висновок і зробив А. Кетле. "Суспільство, — писав він, — містить у собі зародок усіх, що мають статися, злочинів, тому що у ньому існують умови, які сприяють їхньому розвиткові; воно, так би мовити, підготовлює злочин, а злочинець є тільки знаряддям. Отже, будь-який суспільний устрій припускає відоме число і відомий поря­док злочинців, які є необхідним наслідком його організації. Це спос­тереження, що на перший погляд може видатися безрадісним, нав­паки, дуже втішливо, якщо уважніше придивитися до нього. Воно вказує на можливість вдосконалення людей за допомогою зміни ін­ституцій, навичок, стану освіченості і взагалі усього, що має вплив на їхній побут". Таким чином, вперше у кримінології була проде­монстрована соціальна детермінованість злочинності, її відносна не­залежність від волі і бажання окремих людей. Ось чому французь­кий кримінолог А. Лакассань вивів свою знамениту формулу: кожне суспільство має тих злочинців, яких воно заслуговує.

Теорія соціального детермінізму злочинності дала можливість перетворити факти, які здавалися випадковими і розрізненими, на чіткий показник панівних у суспільстві умов життя. Центральна ідея цього вчення — довести підпорядкованість людських вчинків об'єктивним соціальним законам.

З теорії соціального детермінізму випливають надзвичайно важ­ливі кримінологічні висновки. І перший з них полягає в тому, що, не змінивши соціальних умов, які детермінують злочини, марно нама­гатися радикально скоротити саму злочинність. Якщо детермінанта­ми злочинності є об'єктивні (тобто не залежні від волі людей) фак­тори, то злочинність перестає виглядати всього лише породженням егоїстичних прагнень окремих осіб. Справді, здається очевидним, що вчиняють злочини ті, хто хоче їх вчинити. Хоче вчинити злочин той, хто є егоїстичним, непорядним, аморальним. Але якщо не все у поведінці людей залежить від їхніх намірів, бажань, якщо їхніми вчинками рухають і об'єктивні фактори, тоді ані жорстокі покаран­ня, ані найдосконаліше кримінальне законодавство, ані найкраща система юстиції самі по собі істотно вплинути на злочинність неспроможні.

Треба зазначити, що теорія соціальної фізики дещо обмежува­лась механічним розумінням соціального детермінізму. У суспільно­му житті вона намагалася застосувати закони, аналогічні законам механіки (дія дорівнює протидії, рівновага — основна властивість суспільства тощо). Саме в цьому пункті виявляються недоліки меха­ністичного підходу до феномена злочинності, оскільки упускається важливе положення гносеологічного порядку: статистичні кореляції

226

ще не є причинними зв'язками, які лежать в основі генезису зло­чинності.

Кожне суспільство має такий тип злочинності і злочинців, які відповідають його економічним, соціальним, культурним, мораль­ним, релігійним та іншим умовам.

З-поміж інших широко знаних соціологічних концепцій генезису злочинності зазначимо такі.

Теорія диференціації асоціації. її засновником був американ­ський кримінолог Е. Сатерленд. Він вважав, що людина не народжу­ється злочинцем. Злочинній поведінці вона навчається у процесі різ­них контактів, безпосереднього спілкування з найближчим оточен­ням, у якому переважають кримінальні елементи.

Теорія наслідування. Розроблена французьким соціологом Г. Тардом, який стверджував, що вирішальна роль у поведінці лю­дей належить наслідуванню один одному, імітації вчинків інших. Ця теорія тісно переплітається з вищеназваною.

Інтеращіоністська теорія. Одним з її фундаторів був амери­канський кримінолог Ф. Танненбаум. Прибічники цієї теорії чинни­ки злочинності бачать у самій реакції суспільства на злочинну пове­дінку. Це виражається у тому, що на особу, яка вчинила злочин, суспільство ніби наклеює ярлик, таврує її як "чужу". Це заплямовує репутацію людини, справляє на неї гнітючий психологічний тиск, що позбавляє її можливості знову стати "правовірною", тобто зако­нослухняним членом суспільства.

Сучасні теорії детермінації злочинності. Оцінюючи перспек­тиви розвитку злочинності у країнах з високорозвиненою ринковою економікою, чимало сучасних західних кримінологів розраховують на краще. Це пояснюється насамперед тим, що останніми роками стабілізувався рівень злочинності неповнолітніх. Посилено конт­роль за в'їздом осіб з країн із нестабільною економічною та політич­ною ситуацією. Багато уваги приділяється поліпшенню технічного оснащення поліції, активно впроваджуються у практику електронні системи захисту майна громадян, дедалі більшою популярністю ко­ристуються приватні правоохоронні служби. Так, у США число співробітників у цих службах зрівнялося з чисельністю штатних по­ліцейських. У низці високорозвинутих країн поліпшуються показни­ки розкриття злочинів, передусім небезпечних посягань на життя і здоров'я громадян. Це у свою чергу сприяє зростанню авторитету правоохоронних органів серед населення, яке виявляє велику актив­ність і готовність до співробітництва з поліцією. Наприклад, у ФРН рівень розкриття різних видів злочинів відповідно становить:

227

убивств — 87 %, нанесення тяжких тілесних ушкоджень — 88 %, злочинів, пов'язаних з наркобізнесом, — 95 %.

У доповідях, які були зроблені на останніх Міжнародних кримі­нологічних конгресах, та наукових розробках сучасних західних кримінологів структурні зміни у злочинності пов'язуються з харак­тером політичних, економічних і соціальних перетворень у світі. Щодо впливу економічних і соціальних чинників на динаміку зло­чинності нині існує кілька теорій.

Теорія кримінально-статистичного регулювання рівня зло­чинності вважає, що зростання злочинності у деяких високорозви-нутих країнах відбувається за рахунок більшої соціальної активності населення, підвищення його чутливості до злочинів, бажання пові­домляти про злочини у поліцію. Звідси зменшується "темна цифра" злочинності, тобто кількість латентних злочинів і відповідно збіль­шується число зареєстрованих діянь.

Економічна теорія зростання злочинності виходить з того, що науково-технічний прогрес сприяє зростанню добробуту далеко не всіх громадян. Такі інфраструктури, як медицина, освіта, соціальне забезпечення, будівництво, обходять своєю увагою малозабезпечені верстви населення, які і стають більш криміногенними. Своє під­твердження ця теорія частково знаходить стосовно тих, хто вчиняє злочини проти життя і здоров'я особи, а також корисливі посяган­ня.

Теорія можливостей вперше була сформульована на конгресі ООН з боротьби зі злочинністю і поводженням з правопорушниками в 1988 р. За цією теорію високий рівень життя у країнах Західної Європи і США поєднаний з розширенням можливостей для вчинен­ня певних видів злочинів. Так, у середині 80-х років у багатьох роз­винутих державах основним засобом розрахунків стали кредитні картки. Цей вид платежів зумовив численні шахрайські операції з ними. Тільки із запровадженням додаткових засобів захисту кредит­них карток від підробок вдалося різко зменшити кількість такого ро­ду злочинів.

Демографічна теорія пов'язана з концепцією молодіжної суб-культури. У період свого інтенсивного соціального становлення під­літки перебувають у психологічній та матеріальній залежності від дорослих. Водночас вони сприймаються оточуючими через свої чис­то фізичні дані як дорослі. Крім того у молоді є свої ідеали в спорті, музиці та інших сферах життя, які нерідко протиставляються звич­ним. Звідси втрата контролю за поведінкою неповнолітніх, конфлікт поколінь, що в кінцевому підсумку призводить до зростання злочин­ності серед цієї категорії населення.

228

Теорія втрачених ілюзії вважає, що в даний час у світі відбу­ваються корінні зміни ціннісних орієнтацій людей. При різкому під­вищенні рівня життя одних соціальних прошарків відбувається зубо­жіння інших. Можливість реалізації життєвих планів за рахунок чесної праці стає для багатьох не здійсненною. Престижними стають посади і місця роботи, які приносять нетрудові доходи. Втра­та ілюзій законним шляхом розв'язати свої життєві проблеми штов­хає певну частину громадян на вчинення протиправних дій.

Теорія потенційної доцільності та значення контролю за дотриманням законів про наркотики на вуличному рівні, авто­ром якої є американський аналітик Школи управління ім. Кеннеді Гарвардського університету М. Клейман, звертає увагу на те, що масований наступ на вуличних торговців героїном і споживачів під­вищить нематеріальну вартість наркотиків (ризик бути заарештова­ним або збільшення часу, необхідного для пошуку нових джерел наркотиків), що тим самим зменшить їх споживання. Крім того, за висновками М. Клеймана, за таких обставин знизиться рівень на­сильницьких і майнових злочинів за незначних витрат на таку діяль­ність¹ .

Теорія аномії-синомії пояснює зростання злочинності в період соціально-економічних реформ як наслідок конфліктів між соціаль­ними групами з різним статусом. В ідеалі такі конфлікти повинні ви­рішуватися мирним шляхом. Але міграція, як індустріалізація й ур­банізація суспільства, істотно змінюють спосіб життя людей та стан­дарти їхньої поведінки. Ці процеси можуть призвести до аномії, тоб­то дезінтегрованості соціуму, його дезорганізації і виникнення різних ворогуючих між собою субкультур. Наявність усталених і но­вих норм поведінки у суспільстві, що змінюється, може спровокува­ти соціальні конфлікти. Тому соціальні цінності мають бути інтегро­вані і узгоджені. Цей процес, що веде до згуртованості суспільства, консенсусу ціннісних орієнтацій (синомія), потребує значних зу­силь, зате запобігає злочинним проявам.

Названа теорія видається найбільш слушною для країн, які пере­бувають у перехідному періоді розвитку, зокрема, посткомуністич­них держав.

Як видно із вищенаведеного, у зарубіжній кримінології існує ба­гато різних концепцій, теорій, підходів, шкіл, які намагаються по-своєму пояснити генезис злочинності та причини її існування².

Див.: Антонян Ю. М., Князев Б. В. Борьба с незаконним оборотом наркотиков за рубежом. — М., 1999.

Докладніше див.: Иншаков С. М. Зарубежная криминология. — М., 1997.

229

Таке становище зумовлено тим, що сама злочинність є настільки складним, багатогранним і динамічним явищем суспільного життя, що одночасно і цілком охопити всі її сторони, рівні і сфери якоюсь однією універсальною теорію дуже важко. Сказане певною мірою виправдовує паралельне співіснування часом навіть не пов'язаних між собою соціологічних, культурологічних, психологічних, психіч­них, медико-біологічних та інших інтерпретацій етіології злочиннос­ті. Водночас це свідчить про відсутність єдиної методологічної та предметно-інструментальної бази кримінологічних досліджень.

Сьогодні можна лише констатувати, що вся різноманітність тео­рій детермінації злочинності зводиться до трьох відносно самостій­них напрямів — біологічного, соціологічного та біосоціального. Пер­ший напрям надає перевагу біологічним чинникам, другий — со­ціально-економічним, а третій намагається поєднати (узгодити) два попередні підходи. Очевидно, що істина, як завжди, десь посереди­ні. Крім того, істина завжди конкретна. На індивідуальному рівні в одних випадках можуть домінувати одні криміногенні фактори, в ін­ших — другі.

Питання для самоконтролю

1. Які особливості генезису злочинності в розвинутих країнах світу?

2. Як впливає рівень соціально-економічного розвитку суспільства, урбанізації та міграції на стан злочинності в певній державі?

3. Розкрийте зміст і сутність "ситуативної" профілактики у Великій Британії.

4. Розкрийте сутність взаємодії поліції Великої Британії з населен­ ням у здійсненні заходів "ситуативної" профілактики.

5. Розкрийте основні положення теорій біологічного та соціологічного напряму причин злочинності.

6. Розкрийте сучасні теорії причин злочинності та їх зміст.

230