§ 3. Прогнозування індивідуальної злочинної поведінки

У науковій літературі вже давно висловлювалися думки про по­требу поряд із загальносоціальною проводити й індивідуальну профі­лактику злочинів. На ранніх етапах розвитку кримінології об'єктом

203

профілактичного впливу обиралися особи, які вже вчинили злочин. Тобто йшлося про індивідуальну профілактику рецидиву. Обрання об'єктом індивідуального прогнозування осіб, які чинили злочин, бу­ло обумовлено низкою причин. По-перше, в усьому масиві громадян не треба шукати особу, яка здатна вчинити злочин, бо злочинець апріорі є такою особою. По-друге, оскільки дана особа вже вчинила злочин, то вона перебуває або в пенітенціарному закладі, або під наглядом правоохоронних органів, а тому дослідникові легше спос­терігати за нею. По-третє, під час попереднього слідства та судового розгляду справи був накопичений матеріал про цю особу, і криміно­лог мав можливість вивчити цей матеріал, зменшуючи затрати часу на збирання інформації про неї. І головне, особа злочинця становить суспільну небезпеку і тому вимагає особливої уваги в плані профі­лактичного впливу. Ці обставини дають ключ до розуміння факто­рів, що ускладнюють загальну індивідуальну профілактику злочинів. Справа в тому, що держава не має ресурсів для індивідуальної про­філактичної роботи з кожним членом суспільства, та в цьому й не­має потреби. Отже, виникає необхідність виявлення тих осіб, які схильні до вчинення злочинів. Вирішення цього завдання і покладе­но на прогнозування індивідуальної злочинної поведінки.

На сьогоднішній день кримінологія озброїла фахівців значною кількістю методик індивідуального кримінологічного прогнозування. Залежно від кінцевої мети, об'єкта, суб'єкта, терміна прогнозування дані методики можна класифікувати. На наш погляд, досить ефек­тивними є методики, створені колективом українських учених на чо­лі з А. П. Закалюком. Тому подальші теоретичні положення індиві­дуального кримінологічного прогнозування розглядатимуться на підставі його монографії "Прогнозирование и предупреждение инди-видуального преступного поведения" (М., 1986).

На думку А. П. Закалюка, методика індивідуального криміноло­гічного прогнозування має складатися з чотирьох частин, забезпе­чуючи послідовне вирішення наступних завдань:

1. вивчення сучасного і минулого характеру поведінки особи й чинників, що її обумовлюють, середовища та ситуації, їх ознак, за­ кономірностей формування, розвитку та проявів (здійснюється, як правило, шляхом застосування соціологічних методів і має назву "методика ретроспекції");

2. виявлення серед ознак, вказаних у п. 1, тих із них, які мають прогностичне значення; встановлення їх якісної ролі та кількісних показників, у тому числі в системі показників, найзручніших для практичного прогностичного застосування (найчастіше проводиться

204

з використанням кількісних методів та шляхом кримінологічної ін­терпретації результатів і називається "методика діагностики");

3. створення прикладної моделі прогнозу злочинної поведінки (використовується метод моделювання ознак, зазначених у п. 2, та кількісних методів для визначення вірогідності прогнозованих вис­ новків; це власне, методика прогнозу);

4. практичне прогнозування (здійснюється завдяки створенню і застосуванню методики, що визначає порядок, правила та способи користування прогностичною моделлю).

Треба зазначити, що наприкінці 60 — на початку 70-х років ми­нулого століття вітчизняні кримінологи почали активно розробляти проблему індивідуального кримінологічного прогнозування. Праця Г. А. Аванесова "Теория и методология криминологического прогно-зирования" дала поштовх до створення відповідних методик. Ваго­мий внесок у цю справу зробили Ю. М. Антонян, Ю. Д. Блувштейн, А. Ф. Зелінський, А. П. Іващенко, Л. А. Ігнатьєв, Г. М. Міньков-ський, А. А. Новіков та ін.

Своєрідною на той час була й атмосфера наукового пошуку, якій була притаманна здорова конкуренція. Практично кожна нова мето­дика одразу ж публікувалася і обговорювалася у юридичних видан­нях, з'ясовувалися її переваги і недоліки. Таким чином, кожна на­ступна розробка вдосконалювала попередні. У той час учені вико­ристовували чотири основні підходи: клінічний, детерміністський, еталонний і типологічний. А. П. Закалюк доводив, що найбільш ефективним є останній.

Дослідження показали, що тип особи є своєрідною інтегратив­ною моделлю, яка дає змогу встановлювати відповідність конкретної особи даній моделі. Виділення типів особи злочинця, а також осіб, від яких з високим ступенем імовірності можна очікувати вчинення злочину, лежить в основі моделей їх типових ознак. Прогноз зло­чинної поведінки базується на встановленні належності (або нена-лежності) ознак даної особи до зазначених моделей.

Типологія осіб проводиться, як правило, за трьома критеріями: характером і змістом антисоціальної спрямованості; її інтенсивніс­тю; глибиною антисуспільної спрямованості. Так, за глибиною анти-суспільної спрямованості розрізняють осіб: асоціального типу, анти­соціального типу, суспільно небезпечного типу. В свою чергу остан­ній тип поділяється на осіб: некримінального різновиду, передкримі-нального різновиду і кримінального різновиду. Під час емпіричних досліджень були виявлені ознаки, значимі для прогнозу злочинної поведінки. Вони, як правило, показують негативне ставлення особи до таких соціальних цінностей, як праця, освіта, культура, сім'я, ви-

205

ховання підростаючого покоління, нормальне спілкування з людьми, додержання норм моралі і права, тобто свідчать про належність до типу осіб антисуспільної спрямованості; вказують, що ці особи своєю поведінкою завдають шкоди названим соціальним цінностям, тобто належать до суспільно небезпечного типу.

Враховуючи систематичність антисуспільних проявів та неба­жання відмовитися від такого способу життя навіть за умови гро­мадського і адміністративного впливу, можна зробити висновок, що особа, якій властиві названі ознаки, з високою вірогідністю може вчинити злочин, а отже досягла передкримінального стану.

Однак треба мати на увазі, що людина — істота непередбачува-на внаслідок того, що вона, на відміну від істот природи (тварин), наділена свободою волі. І який варіант поведінки — злочинний чи незлочинний — вона вибере в кожному конкретному випадку, зале­жить тільки від неї самої. Людина — причина і результат своєї діяльності. Тому в якому б передкримінальному стані не перебувала особа, підставою для застосування до неї заходів правового характе­ру можуть бути тільки вчинені діяння, які заборонені законом.

Сказане не означає, що прогнозування індивідуальної злочинної поведінки втрачає будь-який практичний сенс. Прогноз розвитку особи та її поведінки є важливим елементом індивідуальної профі­лактики злочинів, виправлення засуджених, їх реадаптації після від­бування покарання тощо.

Але наразі правильніше говорити про прогнозування поведінки не конкретної особи, а певних типів осіб з більш або менш вираже­ними криміногенними властивостями й ознаками.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність поняття кримінологічного прогнозування та його значення для практики боротьби зі злочинністю.

2. Які види кримінологічних прогнозів переважають у практиці боротьби зі злочинністю?

3. Розкрийте зміст методів, які використовуються в кримінологічному прогнозуванні.

4. В чому проявляється складність та недоліки індивідуального кри­ мінологічного прогнозування?

5. Як співвідносяться кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі злочинністю?

Глава 12. Злочинність у зарубіжних країнах, концепції її детермінації та запобігання

§ 1. Сучасний стан злочинності та боротьба з нею в розвинутих країнах світу.

§ 2. Теоретичні та практичні аспекти превенцГі злочинів у Великій Британії

§ 3. Концепції детермінації злочинності в зарубіжній кримінологи

§ 1. Сучасний стан злочинності та боротьба з нею у розвинутих країнах світу

"Попри всі істотні розбіжності стосовно рівня злочинності в різ­них країнах першою і визначальною світовою тенденцією є її абсо­лютне та відносне зростання"¹, — такий висновок робить експерт Європейського інституту вивчення злочинності (НЕІЖІ) В. В. Лу-нєєв. Узагальнючи дослідження, що їх раз на п'ять років проводить ООН, В. В. Лунєєв підтверджує свої висновки конкретними циф­рами (див. табл. 10).

Таблиця 10

Роки збору інформації	Кількість країн, що надіслали інформацію	Кількість злочинів на 100 тис. населення у країнах
		розвинутих	що розвиваються	всіх
1980	64	5200	1000	3200
1985	70	6800	1300	4100
1990	95	8000	1300	5500
1995	100	8200	1700	7300

В індустріально розвинутих державах злочинність характери­зується такими основними рисами: — високим, хоч і різним рівнем;

¹ Див.: Лунеев В. В. Преступность XX века. Мировне, региональнне и российские тенденции. — М., 1997. — С. 3.

206

207

• тенденцією зростання з деякими періодами стабілізації і стаг­ нації;

• дедалі більшою інтернаціоналізацією;

• самодетермінаційними процесами.

На 8-му Конгресі ООН з попередження злочинності та пово­дження з правопорушниками (Гавана, 1990 р.) відзначалося, що в 1975 р. у світі було зареєстровано 350 млн. заарештованих, у 1990 р. — 500 млн. На 11-му Міжнародному кримінологічному конгресі (Будапешт, 1993 р.) вказувалося, що ця цифра становила вже 650 млн., а сьогодні вона наближається до 1 млрд.

Президент наукового комітету Міжнародного кримінологічного товариства (МКТ) Г. Кернер зазначає, що найближчим часом на За­ході і Сході прийдеться розв'язувати проблему неухильного глобаль­ного зростання злочинності в умовах лібералізації заходів боротьби

3 нею, а також страху перед злочинами серед населення й одночас­ ної байдужості того ж населення до злочинності.

В Англії та Уельсі реєструється до 5 млн. злочинів за рік (без ДТП). Коефіцієнт злочинності — 7400 злочинів на 100 тис. насе­лення. Це у 8 раз більше, ніж у 1950 р. У Німеччині реєструється

4 млн. злочинів із коефіцієнтом понад 7,5 тис, тобто за останні 20 років кількість злочинів потроїлася. Найменший рівень злочин­ ності залишається у Японії (коефіцієнт — 1,5 тис. злочинів). Низька криміналізація японського суспільства пояснюється такими факто­ рами:

1. сталі сімейні традиції;

2. сильно розвинута культура і почуття солідарності;

3. попередження злочинів — справа всього суспільства;

4. участь громадськості у кримінальному провадженні;

5. активна підтримка поліції.

У структурі нинішньої зарубіжної злочинності виділяють її чоти­ри основні складові: "білокомірцева"; організована; професійна; за-гальнокримінальна (вулична).

До "білокомірцевої" злочинності владних структур входять: а) злочини проти миру і людства у вигляді агресій, тероризму, гено­циду, расової дискримінації, апартеїду; б) економічні злочини типу ухиляння від сплати податків, фіктивного банкрутства, злісного по­рушення правил безпеки праці, біржові шахрайства; в) посадові зло­чини, насамперед корупція, зловживання владою, підлоги; г) еколо­гічні злочини; д) комп'ютерні злочини; є) наркобізнес та інші загаль-нокримінальні діяння у співучасті з організованою злочинністю.

За даними американської корпорації з досліджень у галузі бізне­су, у США злочинці у білих комірцях завдають суспільству в 17 раз

208

більше збитків, ніж усі крадіжки і грабежі. Підраховано, що середня виручка грабіжника банків становить 6000 доларів, а нечесних службовців банків — 220000. За рік у США розкрадається кілька мільярдів доларів. Точну цифру встановити не можна, тому що виявляється лише 15 % злочинів, а до суду доходить 3 % справ про розкрадання.

Організована злочинність — це свого роду держава в державі, особливо в США та Італії. Кримінальні об'єднання на зразок синди­катів дедалі частіше набувають міжнародного характеру, суворо централізовані, ієрархізовані, законспіровані, ретельно планують злочинну діяльність. Спеціалізуються вони на наркобізнесі, азарт­них іграх, проституції, контрабанді, торгівлі зброєю, рекеті, неле­гальній імміграції, несанкціонованому посередництві у найманні ро­бочої сили, шахрайстві у сфері страхування. У Німеччині увагу ор­ганізованої злочинності привертає територія колишньої НДР, де є сприятливі умови для активної злочинної діяльності. Вона міцно зрослася з урядовими та правоохоронними органами, аж до розвіду­вальних, і добре юридично забезпечена.

Організованою цю злочинність називають ще й тому, що її нерід­ко спонсорують вищі ешелони влади для виконання за їх завданням політичних злочинів та злодіянь міжнародного характеру. Скажімо, вбивства політичних діячів, нелегальна торгівля зброєю (головні продавці — США, Велика Британія, ФРН та Ізраїль; покупці — Па­кистан, Ірак, ПАР), торгівля людьми. Іншим джерелом прибутків ор­ганізованих злочинців є проникнення їх у легальний бізнес. За да­ними сенатської комісії з розслідування організованої злочинності США, вона пустила коріння більш як у 70 різних сферах американ­ського бізнесу.

Більш небезпечною і витонченою у західному світі стає профе­сійна злочинність. Поле її інтересів — крадіжки автомобілів, фаль-шивомонетництво, незаконні валютні операції, квартирні крадіжки. Вона, подібно до організованої злочинності, давно перетнула дер­жавні кордони. Основні риси професійної злочинності: спеціалізація на якомусь виді злочинної діяльності, ретельне її планування, по­стійне відточування кримінальної майстерності, перетворення зло­чинної справи на спосіб життя і світогляд.

Зарубіжні кримінологи розрізняють чотири види міжнародних злочинних організацій. У першу входять об'єднання типу італій­ської мафії, основу яких становить сім'я. Вони давно займаються злочинним і легальним бізнесом, суворо ієрархізовані і законспіро­вані, поведінка їхніх членів жорстко врегульована "кодексами честі" (наприклад, Меделінський кокаїновий картель у Колумбії). Другий

209

вид охоплює об'єднання професійних злочинців, у яких немає суво­рої структурної ієрархії. Вони спеціалізуються на одному або двох видах злочинів (фальшивомонетництво, наркотики, контрабанда, крадіжки, шахрайство).

Третій вид — це злочинні організації, що сформувалися за ет­нічною ознакою. Такі, наприклад, як "тріади" — секретні китайські злочинні угруповання, що виникли ще у XVII ст. і нині функ­ціонують в усіх великих містах Заходу. "Якудза" — японські зло­чинні об'єднання, які за структурою нагадують "Коза ностру". Вони контролюють проституцію, наркобізнес, ігорні будинки, японо-аме-риканські торговельні компанії. З'явилася за кордоном і "російська братва", сформована з числа іммігрантів з колишнього СРСР. Вона займається шахрайством, рекетом, фальшивомонетництвом, контра­бандою, торгівлею живим товаром. На відміну від суворо етнічних груп, вони мають здебільшого змішаний характер — росіяни, вихід­ці з кавказьких регіонів, євреї, українці тощо. Новизна цих угрупо­вань ускладнює поліції процес розкриття вчинюваних ними злочи­нів. Четвертим різновидом злочинних об'єднань вважаються між­народні терористичні організації.

Загальнокримінальна (вулична) злочинність безробітних, осіб, які живуть за межею бідності, в офіційній статистиці виглядає дуже вражаюче і фіксує, скільки крадіжок, грабежів, інших майнових зло­чинів задля виживання вчинено цією категорією громадян. До 90 % ув'язнених — це представники найбільш знедолених прошарків сус­пільства. Національною трагедією для країн Американського конти­ненту став наркобізнес. Посилення покарання у СІЛА за злочини, пов'язані з наркотиками, до 25 років тюремного ув'язнення, а при чиненні опору поліції — аж до страти, успіху не принесло. На бо­ротьбу з наркотизмом американський Конгрес у 1990 р. асигнував лише 7,9 млрд. доларів, а прибутки від наркобізнесу становили 100 млрд.

Корисливі злочини посідають головне місце у структурі злочин­ності розвинутих країн. їх питома вага коливається від 75% у ФРН і Японії до 90 % у США і Великій Британії. Насильницька злочин­ність становить у США 10—12 %, Великій Британії — 5 %, Японії — 2 %. Частка злочинів неповнолітніх у різних державах коливається у межах від 15 до 50 %, а разом з молодіжними сягає 70 %. У США в 1991 р. заарештовано за тяжкі злочини 2,7 млн. неповнолітніх, що на 5 % більше, ніж у 1990 р. Кримінальний рецидив становить 50— 70 %, що значно підвищує суспільну небезпеку саме молодіжної злочинності.

210

Американські кримінологи і правові статистики повніше своїх зарубіжних колег обчислюють ціну злочинності. Розроблені ними методики становлять значний науковий і практичний інтерес. Об­числюється не тільки прямий збиток суспільству від злочинів, а й витрати держави на утримання правоохоронних органів. Наприклад, збиток від крадіжок становить понад 7 млрд. доларів, від підпалів — 1 млрд. У програмі з національної стратегії запобігання наркотизму розписані всі графи витрат: на судочинство, утримання поліції, ви­конання покарання у в'язницях, профілактичні заходи, наркологічну й медичну допомогу, міжнародну підтримку боротьби з наркома­нією. У 1990 р. ця сума дорівнювала 7864 млн. доларів. На базі та­ких економічних розрахунків будуються відповідні профілактичні програми.

Динаміка злочинності при загальній тенденції до зростання, що випереджає приріст населення у 10 раз, в окремі роки стабілізуєть­ся і рідко має спад. Фактори тимчасового скорочення злочинності різноманітні. У їх числі і демографічні чинники (зменшення частки неповнолітніх у населенні), і посилення кримінальних репресій, і декриміналізація діянь. Наприклад, у США після прийняття у 1984 р. федерального Комплексного акта з боротьби зі злочинністю, що подвоїв терміни позбавлення волі, обсяг звільнення під заставу різко скоротився, зменшилося число невизначених вироків і злочин­ність дещо пішла на спад. Але вже в 1988 р. загальна кількість за­реєстрованих злочинів виявилася більшою на 3 % порівняно з по­переднім роком, а тяжкі злочини збільшилися на б %.

В усьому світі насильницька злочинність зростає на 9 % у рік. Злочини неповнолітніх і молоді досягли позначки 60 % до всієї за­реєстрованої злочинності. Як зазначалося у резолюції 8-го Конгресу ООН з попередження злочинності, середні темпи її зростання випе­реджають не тільки приріст населення, а й економічний розвиток світового співтовариства. Щорічно у світі на боротьбу зі злочинніс­тю витрачається майже 300 млрд. доларів. Конгрес дійшов виснов­ку: якщо світове співтовариство не здійснить конкретних і ефектив­них заходів щодо боротьби зі злочинністю та усунення її чинників, то у XXI ст. людство стане жертвою міжнародної злочинності. Ок­рема держава не в змозі зупинити її інтернаціоналізацію, яка не знає меж і успішно використовує вади міжнародних та національ­них законів. Тільки ефективне міжнародне співробітництво може сприяти боротьбі з національною і транснаціональною злочинністю.

Детермінанти злочинності у будь-якому суспільстві органічно вплетені у складну систему його соціально-економічних суперечнос­тей. В міру загострення цих суперечностей посилюється і дія кримі-

211

ногенних факторів. Перша, найбільш важлива, з точки зору світової безпеки, система суперечностей криється у сучасних міжнародних відносинах. Вони детермінують злочини проти миру і людства, гено­цид, апартеїд, міжнародний тероризм тощо. Відкрито озброюються і фінансуються державно-мафіозними режимами банди злочинців, що засилаються до суверенних держав. Так, геноцид щодо населення Палестини і Лівану заохочується з боку міжнародних екстремістів, які вчиняють масові розправи над арабами. Те саме стосується між­етнічних війн у низці африканських країн.

Треба зазначити, що міжнародні зусилля у боротьбі з терориз­мом, реалізація нового мислення про пріоритетність загальнолюд­ських цінностей вже приносять свої плоди. Число актів міжнародно­го тероризму скоротилося з 1988 по 1990 рік на 50 %. Найвищий рівень тероризму залишається в Латинській Америці.

Проблемою глобального масштабу, яка загрожує самому існу­ванню цивілізації, стало забруднення навколишнього середовища. В її основі лежать суперечності між економічною вигодою і політич­ними експансіями, з одного боку, та інтересами забезпечення здоро­вого природного середовища — з іншого. Техногенний і криміноген­ний характер мають суперечності, пов'язані із поводженням з радіо­активними відходами, аваріями на атомних електростанціях, забруд­неннями повітря і моря тощо.

Друга система суперечностей — внутрішні суперечності в сус­пільствах окремих країн. Під впливом науково-технічної революції ще гострішим стає конфлікт між швидко зростаючими виробничими силами і застарілим характером суспільних відносин. Загострюється насамперед суперечність між працею і капіталом. Чим багатша дер­жава, тим більша в ній, як правило, економічна нерівність населен­ня. Так, на підприємствах 350 промислових монополій, що станов­лять усього 0,002 % компаній розвинутих країн, зайнято 2/3 усієї робочої сили. При цьому цим монополіям належить 70 % акцій.

Слід зазначити, що протидії злочинності в індустріально розви­нутих державах надається важливе значення. Відмічається їх актив­на участь у міжнародному антикримінальному співробітництві, роз­робці національних і регіональних програм запобігання злочинам. У цих країнах існують небезуспішні форми залучення населення до боротьби зі злочинністю.

У 1971 р. був створений Комітет із запобігання злочинності та контролю над нею у складі 27 експертів. Він входить до Ради ООН з економічних і соціальних питань. Раз на п'ять років скликається Конгрес ООН з попередження злочинності та поводження з право­порушниками. У функції цього Комітету входять визначення політи-

212

ки ООН у сфері контролю над злочинністю, розробка цільових про­грам, надання консультаційної допомоги Генеральному секретареві та спеціалізованим органам ООН, підготовка міжнародних конгресів і регіональних нарад, інформаційних матеріалів і проектів резолюцій щодо попередження злочинів. ООН періодично публікує огляди про тенденції розвитку злочинності та заходи протидії їй. Для уніфікації даних про злочинність у різних країнах у них вказуються десять ви­дів злочинів: умисне вбивство, необережне вбивство, зґвалтування, грабіж, крадіжка, шахрайство, викрадення людей, злочини, пов'яза­ні з наркотиками, хабарництво і корупція. В одинадцяту графу зано­сяться всі інші зареєстровані тяжкі злочини.

Влітку 1990 р. в Гавані відбувся 8-й Конгрес ООН із запобігання злочинності з порядком денним: міжнародне співробітництво в про­тидії злочинності і кримінальне законодавство у XXI ст. Найважли­вішими з прийнятих на ньому документів були п'ять проектів угод, які стали базою для кожної країни у розвитку багато- і двосторон­нього співробітництва у боротьбі з організованою злочинністю, теро­ризмом, екологічними злочинами та незаконним вивезенням пам'я­ток культури і мистецтва. Багато країн уклали угоди про взаємну допомогу у розкритті злочинів та видачу злочинців. Чимало робить­ся й у плані розробки ефективного міжнародного кримінального за­конодавства. Останнє є необхідною правовою базою функціонуван-ія всієї системи попередження злочинів, які мають транснаціональ-іий характер (зокрема, відмивання брудних грошей, біржові злочи­ні, наркобізнес).

Активну міждержавну антикримінальну діяльність здійснює Ін-герпол. Його членами є понад 150 держав світу, у тому числі Украї-. Обмін інформацією, досвідом роботи, надання допомоги у розшу­ку та затриманні злочинців, розробка й реалізація профілактичних програм — ці функції Інтерполу дуже актуалізуються у зв'язку зі швидкими темпами глобалізації злочинності. У рамках Інтерполу створено відділ "Європол" для боротьби із захопленням заручників, фальшивомонетництвом, скупкою краденого, торгівлею зброєю і

ІЮДЬМИ ТОЩО.

В індустріально розвинутих країнах накопичений певний досвід кримінологічному прогнозуванні і плануванні. Лідирують у цій га-іузІ США і Японія. Американці досягли успіху в загальнонаціональ­ному (державному) плануванні боротьби зі злочинністю, а японці — в локальному (на місцевому рівні). Так, у 1970 р. Конгрес США прийняв Закон про контроль за організованою злочинністю, який передбачає низку законодавчих і профілактичних заходів щодо по­передження злочинів, що підлягають федеральній юрисдикції. їх пе-

213

релік дуже широкий: вбивства, підлоги, грабежі, хабарництво, орга­нізація азартних ігор, шахрайство. Ті підприємства, які пов'язані зі злочинністю, теж підлягають заходам впливу.

У 1989 р. уряд США прийняв цільову Програму "Стратегія на­ціонального контролю за наркотиками". Вона передбачає комплекс заходів щодо профілактики наркоманії, що здійснюються правоохо­ронними органами від федеральних до муніципальних. Програма ба­зується на багаторічних наукових дослідженнях урядового Інститу­ту з проблем наркоманії та широких статистичних даних. При­ймаються і реалізуються численні профілактичні програми в окре­мих штатах та правоохоронних відомствах, зокрема у ФБР. Існують міжштатні програми боротьби з угонами автомашин, літаків, важкої будівельної техніки, крадіжками дорогоцінних металів, посяганнями на життя і здоров'я державних службовців, які виконують обов'язки з підтримання правопорядку.

Система попередження злочинів у Японії орієнтується на ло­кальні програми. Міністерством юстиції навіть розроблено модель програми запобігання злочинам для району. Районні програми бу­вають двох видів: наукові, мета яких полягає у кримінологічному діагностуванні стану злочинності в районі, і прикладні, які містять конкретні заходи попередження. Існують також муніципальні про­грами, в реалізації яких бере участь населення районів. Функції ран­ньої (дозлочинної) і післяпенітенціарної (після відбуття покарання) антирецидивної профілактики в Японії здійснюють спеціальні органи реабілітаційної допомоги. В них працюють добровільні і штатні спів­робітники.

Останнім часом розширяється залучення громадян у профілак­тичну роботу. Наприклад, у США створено інститут добровільних помічників поліції. Він по суті є частиною руху американських скаутів. Добровільні помічники діють під патронатом відділів зі зв'язків з громадськістю місцевих органів поліції. Найвдалішу систе­му громадської профілактики створено в Японії. Саме ця обставина відіграє важливу роль у тому, що в цій індустріально розвинутій країні, на відміну від інших, відмічається досить низький рівень зло­чинності. Активну роботу в цьому напрямі веде Асоціація профілак­тики злочинів — напівгромадська, напівдержавна організація. її під­розділи функціонують на різних рівнях (від загальнонаціонального до місцевого) при кожному відділенні поліції. Низовими ланками цієї асоціації є пункти попередження злочинів, які працюють у тіс­ному контакті з квартальними комітетами самоврядування.

Попередженням злочинів з боку неповнолітніх займається Асо­ціація "старших братів і сестер". її структурні підрозділи діють у

214

всіх префектурах Японії. Члени організації — це молоді люди віком до 20 років, переважно студенти, які на громадських засадах прово­дять "дружню роботу" з правопорушниками у тісній взаємодії зі іколою, батьками, поліцією. Профілактичну роботу з неповнолітні-ш правопорушниками проводять також жіночі товариства реабілі­таційного захисту, які були створені ще у 1953 р. На державному зівні функціонує японська жіноча рада реабілітаційного захисту, іка координує діяльність місцевих органів при кожній префектурі.

У Франції в 1983 р. була створена Національна рада з попере­дження злочинів (НРПЗ). До неї увійшли члени парламенту, мери ііст, міністри, експерти, представники бізнесових структур. Рада зирішує такі завдання: розробляє національну політику у сфері бо­ротьби зі злочинністю, стимулює державні антикримінальні ініціати­ви, координує взаємодію між місцевими органами влади, громад­ськими організаціями і приватним сектором, фінансує програми по­передження злочинів, інформує громадськість про стан справ зі зло­чинністю, а також контролює хід виконання намічених заходів. Головою цієї ради є прем'єр-міністр країни. У регіонах діють місцеві ради з попередження злочинів.

У Великій Британії з 1966 р. працює Постійна конференція з профілактики злочинів. До неї входять представники Конфедерації британських промисловців, Торговельної палати, профспілок і Асо­ціації старших офіцерів поліції. У складі цієї організації діють робочі групи, які спеціалізуються на попередженні угонів автомобілів, пог­рабувань квартир, крадіжок з магазинів, злочинів неповнолітніх то­що. Виданий у 1984 р. міжвідомчий циркуляр щодо боротьби зі зло­чинністю зосередив увагу населення на тому, що криміногенні фак­тори не можуть бути подолані силами лише поліції, а вимагають ши­рокої участі громадськості.

Значним досягненням закордонної системи профілактики злочи­нів треба визнати її ґрунтовне правове забезпечення. Найкраще це зроблено в США. Ще в 1970 р. там був прийнятий закон про конт­роль за організованою злочинністю. Протягом кількох десятиліть він істотно вдосконалився, набув комплексного характеру. Закон де­тально регламентує процесуальні, кримінологічні і кримінально-пра­вові аспекти боротьби з організованою злочинністю. Важливо й те, що в ньому конкретно визначено джерела й обсяги фінансування, без чого будь-яка профілактична програма залишається благим наміром.

У 1990 р. Конгрес США ухвалив закон про контроль за злочин­ністю, який регламентує порядок здійснення боротьби з відмиван­ням "брудних" грошей, захист грошових знаків від підробок, заходи

215

попередження жорстокої поведінки з дітьми, функціонування ви­правної системи для неповнолітніх злочинців, протидії розповсю­дженню порнографії, незаконному обігу зброї, наркотичних речовин тощо.

З 1994 по 2000 рр. в США були також посилені кримінально-правові санкції за вчинення тяжких злочинів, розширена можли­вість застосування смертної кари.

Відправною посилкою американських кримінологів, на базі якої будується профілактична робота, є визнання тієї обставини, що сус­пільство повинно здійснювати боротьбу зі злочинністю за допомо­гою комплексного впливу на неї, індивідуалізуючи його стосовно різних видів злочинності. Для цього необхідно широке, на урядово­му рівні планування розв'язання гострих соціально-економічних проблем. Профілактична діяльність тут виступає як специфічна га­лузь соціального управління. На думку кримінологів, успіх зусиль, спрямованих на зменшення злочинності, залежить насамперед від реального виконання висунутих державою програм боротьби з нею за допомогою здійснення радикальних реформ у сфері житлового будівництва, освіти, охорони здоров'я, а також ступеня сприяння широких кіл громадськості цим урядовим заходам.

Американські урядові програми з боротьби зі злочинністю міс­тять у собі визначення напрямів соціологічних досліджень, розробку їх методик, підготовку відповідного персоналу, фінансування, орга­нізацію і реалізацію власне превентивних заходів. Відрізняє їх істот­ний акцент на ранню профілактику. Комплексний характер програм передбачає залучення соціальних служб (освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо), благодійних організацій до роботи з їх реалізації. Комплексність програм полягає також у тому, що у їх здійсненні беруть участь поліція, органи юстиції місцевого само­врядування, представники наукових кіл і громадські формування, які використовують різні засоби й методи у вирішенні поставлених перед ними завдань. Нерідко у цих програмах передбачається систе­ма заходів спеціально-кримінологічної превенції, які належать уже до сфери кримінального, процесуального і пенітенціарного права. Характерною рисою в боротьбі зі злочинністю в Америці в останні десятиліття є прагнення до централізованого планування і коорди­нації даної сфери діяльності, створення для цього спеціальних орга­нів і наділення їх досить широкими повноваженнями¹.

Д окладніше див.: Воронин Ю. А. Система борьбм с преступностью в США. — Ека-теринбург, 1990.

216

Підсумовуючи сказане, можна констатувати, що вивчення зако­нодавства і практики боротьби зі злочинністю у розвинутих країнах :віту, запозичення їх позитивного досвіду є нагальною потребою уія молодої Української держави, яка прагне стати повноправним членом Європейського Союзу та світового співтовариства.