§ 2. Основи кримінологічного планування

Кримінологічне планування становить цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі зло­чинністю окреслюються шляхи й засоби їх досягнення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне та ресурсне забезпечення на визначений термін.

Кримінологічне планування може бути ефективним за умови включення його як елементу системи соціального управління, зок­рема суб'єктів профілактики злочинів. Дієвість їх роботи залежить від:

• чіткого усвідомлення всіма і кожним своїх функціональних обов'язків;

• належного забезпечення відповідними ресурсами;

• знання умов майбутньої ситуації, в якій доведеться реалізову­ вати покладені на них завдання;

• координації дій усіх ланок системи для оптимального досяг­ нення спільної мети.

План — це різновид управлінського рішення, поданого у вигляді системи взаємопогоджених і взаємопов'язаних заходів, які потрібно здійснити у встановленій послідовності та визначені строки для до­сягнення поставлених цілей.

200

Планування — це формування низки планів у системі певної га­лузі. Скажімо, якщо йдеться про органи внутрішніх справ, то мають­ся на увазі плани як цього міністерства, так і всіх служб та підроз­ділів¹.

Комплексне планування охоплює розробку міжвідомчих завдань і засобів боротьби зі злочинністю на певній території чи у сфері сус­пільного життя. Основне його завдання — об'єднати різних суб'єк­тів профілактики злочинів і спрямувати їхні зусилля у єдине русло цілеспрямованої діяльності. Прикладом такого планування є Ком­плексна програма профілактики злочинів на 2001—2005 рр., затвер­джена Указом Президента України 25 грудня 2000 р.

Кримінологічне планування грунтується на таких принципах:

наукової обрунтованості, який полягає в тому, що планування повинно здійснюватися на основі наукового аналізу об'єктивної дій­сності, в умовах якої реалізовуватиметься план. При цьому мають бути науково обгрунтовані: завдання органу, що реалізує план; його ресурсне забезпечення; передбачення майбутньої ситуації, в якій йому доведеться діяти;

законності, який передбачає розробку планів відповідно до чин­ного законодавства;

актуальності, який означає необхідність у процесі планування визначити пріоритетні напрями профілактичної діяльності;

реальності, який вимагає урахування об'єктивних можливостей суб'єктів профілактики;

конкретності, який передбачає однозначність змісту заплано­ваних заходів, термінів їх виконання, суб'єктів реалізації та контро­лю;

несуперечливості, який означає узгодження у межах плану усіх його складових частин, аби вони не суперечили один одному;

субординації, який полягає у підпорядкуванні заходів корот­кострокових планів довгостроковим, нижчих ланок суб'єктів профі­лактики вищим;

інформативності, який розглядається у двох аспектах. Згідно з першим цей принцип означає складання плану на основі повної й достовірної інформації. Відповідно до другого аспекту план повинен розроблятися таким чином, щоб за якомога меншого обсягу знако­вого масиву містити якнайбільше необхідної інформації.

Названі принципи покликані впорядковувати процес криміноло­гічного планування. У свою чергу такі плани впорядковують діяль-

¹ Див., наприклад: Програма діяльності органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку III тисячоліття від 16 грудня 1999 р.

201

ність суб'єктів профілактики. Тому принципи планування не можуть суперечити принципам їх діяльності. Прикладом реалізації цього по­ложення може слугувати Програма розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000—2005 рр., другий розділ якої має назву "Принципи партнерських відносин між міліцією і населенням та переходу до системи правоохоронного обслуговування населення". Кримінологічне планування має свої етапи. Основними з них є:

1. Підготовчий. Змістом цього етапу є збирання та обробка кри­ мінологічної інформації, визначення основних завдань на планова­ ний термін.

2. Збору пропозицій. Тут особа, відповідальна за складання пла­ ну, доводить отриману на підготовчому етапі інформацію до керів­ ництва суб'єктів профілактики, а потім узагальнює їх пропозиції і вносить до відповідного плану.

3. Узгодження плану. Цей етап передбачає координацію дій ок­ ремих суб'єктів з урахуванням їх наявних ресурсів, а також узго­ дження заходів нижчестоящих органів з планом вищестоящих.

4. Затвердження плану. Останній етап, на якому керівник від­ повідного суб'єкта профілактики злочинів, перевіривши відповід­ ність плану основним завданням, що стоять перед ним, та планам вищестоящих органів, затверджує його.

Для реалізації принципів планування використовують відповідні методи. При цьому на кожному етапі суб'єкт планування повинен обирати найдоцільніші з них. На першому етапі застосовуються ме­тоди, які умовно можна об'єднати в групу методів збирання та об­робки інформації. До них належать:

1. Соціологічні методи — анкетування, інтерв'ювання, опиту­ вання, спостереження.

2. Математичні методи — сітьового, лінійного, динамічного планування, метод послідовних наближень, балансовий метод.

Важливою умовою, яка забезпечує високу ефективність плану, є контроль за його виконанням. Це особливо стосується діяльності, спрямованої на боротьбу з таким складним і багатогранним явищем, як злочинність.

Планування тісно пов'язано з кримінологічним прогнозуванням. Щодо їх співвідношення, то у науковій літературі існують різні пог­ляди. Одні автори стверджують, що прогнозування — це процес, який передує плануванню. Інші вважають, що це етап, наступний за плануванням, який охоплює перспективи, що не піддаються плану­ванню. Треті уявляють прогнозування як передбачення некерованих процесів природи і суспільства, а планування — як засіб регулюван­ня керованих процесів.

202

Основним змістом планування є визначення засобів та способів досягнення поставлених цілей, раціональне використання ресурсів при мінімумі затраченого часу. Головна різниця між прогнозуван­ням і плануванням полягає у тому, що в першому випадку вияв­ляється зв'язок сучасного з майбутнім, фактичного стану злочин­ності з її станом у перспективі. При плануванні ж вирішується інше питання — як треба діяти, щоб досягти бажаного результату в май­бутньому.

Кримінологічне планування можливе за певних умов, а саме:

1. наявності конкретної кінцевої мети, щоб процес планування не перетворився на безладні дії;

2. визначеності у часі, в межах якого цю мету має бути досягнуто;

3. визначеності у засобах, які використовуватимуться для реалі­ зації поставлених завдань;

4. кінцева мета не повинна бути щільно прив'язана до засобів її здійснення.

У науковій літературі можна зустріти твердження про те, що планування одночасно означає і передбачення. На нашу думку, та­кий погляд є надто категоричним. План — це не просто передбачен­ня майбутнього, а й директива для практичної діяльності. Прогноз вказує на те, що може статися з тим чи іншим ступенем імовірності в майбутньому, план — що треба робити. План визначає точний пе­релік заходів боротьби зі злочинністю виходячи з даних криміноло­гічних прогнозів.

Один із напрямів реалізації їх результатів — це виявлення осіб, а також факторів, що формують їх антисуспільну спрямованість, які потребують посиленого соціального контролю і відповідного профі­лактичного впливу.

Проте навіть найнесприятливіший кримінологічний прогноз не означає неминучості настання передбачених подій. Він не приречує суб'єктів профілактики на пасивність, а спонукає шукати шляхи та засоби не допустити негативних наслідків, зробити так, щоб цей прогноз був спростований їх активними діями. Прогноз лише забез­печує науковий підхід до планування боротьби зі злочинністю, під­вищує її цілеспрямованість та ефективність.