§ 3. Статистичний метод у кримінології

На даному методі ми зупинимося детальніше внаслідок його особливої значимості для кримінологічних досліджень. Останні неможливі без використання показників статистики (обліку), а та­кож тих її прийомів, за допомогою яких аналізується отримана ін­формація. Однією з численних галузей статистики є правова статис­тика¹, яка кількісно досліджує різні аспекти правових порушень — кримінальних, адміністративних, цивільних, їхні структуру, динамі­ку, детермінанти та сукупність засобів боротьби з ними. Правова статистика відображає, як охороняється суспільний і державний устрій, власність, гарантовані Конституцією України права та інте­реси громадян, підприємств, установ, організацій тощо. Основним завданням правової статистики є облік порушень законності, а та­кож заходів боротьби з ними.

Статистичне вивчення злочинності — складний багатоступене­вий процес. У ньому виділяють такі етапи:

1. статистичне спостереження;

2. зведення зібраного матеріалу;

3. обробка й аналіз зведених статистичних показників.

Ці етапи нерозривно пов'язані між собою і проводяться за зазда­легідь складеним планом, який охоплює всі сторони статистичного дослідження.

¹ У науковій літературі вживаються ще й такі назви, як "юридична", "судова", "кри­мінальна", "кримінологічна", "карна", "моральна" статистика. Все це вказує на станов­лення і розвиток комплексної статистики антисуспільних явищ (включаючи злочинність) та заходів протидії їм. Див.: Остроумов С. С. Советская судебная статисти­ка. — М., 1976; Блувштейн Ю. Д. Криминологическая статистика. — Минск, 1981; Лу-неев В. В. Юридическая статистика: Учебник. — М., 1999; Савюк Л. К. Уголовная статистика. — Калининград, 1996; Правова статистика: Курс лекцій. — К., 2000.

185

Статистичне спостереження — це реєстрація і збір за зазда­легідь розробленою програмою окремих фактів явища, що вивчаєть­ся (злочинності), та його властивостей. Статистика вивчає масові процеси, де, як уже зазначалося, проявляється закон великих чи­сел. Тому статистичному спостереженню підлягає маса окремих елементів явища, яке нас цікавить. Вся сукупність зареєстрованих окремих фактів явищ, що досліджуються, називається статистич­ною сукупністю, або об'єктом спостереження, а окремі її неподіль­ні елементи — одиницями сукупності. Отже, об'єкт статистичного спостереження складається з окремих елементів. Повне уявлення про об'єкт можна дістати, якщо використати такі поняття статисти­ки, як одиниця спостереження, одиниця сукупності та одиниця виміру.

Одиниця спостереження — це джерело, звідки надходить по­чаткова статистична інформація (відділ міліції, прокуратура, суд, ви­правно-трудова установа тощо).

Одиниця сукупності — це всі ознаки, що реєструються у про­цесі статистичного спостереження і становлять неподільний еле­мент сукупності.

Одиниця виміру в правовій статистиці показує, в яких величи­нах обчислюється соціально-правові явища.

Розрізняють кілька видів статистичного спостереження. Якщо реєстрацією охоплено всі одиниці сукупності, то таке спостережен­ня буде суцільним. Прикладом може бути реєстрація в органах внутрішніх справ злочинів та осіб, які їх вчинили, що здійснюється за формами № 1 і № 2.

В окремих випадках уявлення про всю сукупність можна діста­ти, дослідивши лише її частину. Таке спостереження називається вибірковим. Практика показує, що вибіркове дослідження при його правильній організації дає достовірні дані про всю сукупність. До­кладніше це питання розглядатиметься далі.

За обліком фактів у часі статистичне спостереження може бути поточним, коли факти реєструються постійно, в міру їх виникнен­ня (реєстрація заяв про злочини у чергових частинах органів внут­рішніх справ), та перервним, за якого реєстрація фактів не пов'яза­на з часом їх виникнення, а відображає їх стан на певну дату (наприклад, стан злочинності за місяць, квартал, рік). Головним при організації статистичного спостереження є визначення його про­грами.

Програмою статистичного спостереження називається пере­лік питань, на які необхідно отримати відповіді по кожній одиниці сукупності при статистичному спостереженні. Тому розробка про-

186

грами і забезпечення достовірності зібраних даних — необхідна умова статистичного дослідження.

Питання програми розміщуються на спеціальному бланку —ста­тистичному формулярі. Розрізняють два види формулярів: карткові і списочні. При картковій системі кожна одиниця сукупності та всі її ознаки реєструються на окремій картці (картка ф. № 1 на зареєст­рований злочин). При списочній системі в одному журналі чи фор­мулярі реєструються відомості про дві і більше одиниць спостере­ження. Збір статистичних показників здійснюється у двох основних формах: офіційна статистична звітність підприємств, установ, орга­нізацій та спеціальні статистичні обстеження.

Офіційна статистична звітність — це нормативно закріплена у встановлених формах і часі звітність нижчестоящих перед вищес­тоящими установами, що містить сукупність документів, які дають відповіді на питання програми статистичного спостереження за пев­ний (звітний) період. Розрізняють державну та внутрішньовідомчу звітність. Перша є загальнообов'язковою для всіх підприємств, уста­нов, організацій, а друга використовується для внутрішньовідомчих потреб. Централізоване керівництво статистикою здійснює Держав­ний комітет статистики України.

Основними об'єктами кримінально-правової статистики є:

а) злочинність (усі злочини, передбачені кримінальним законо­ давством України);

б) злочинці (особи, які вчинили дії, передбачені кримінальним законом як злочини);

в) покарання (заходи державного примусу за вчинені злочини).

У практичній діяльності правоохоронних та інших державних ор­ганів виникають також адміністративно-правові відносини, в яких об'єктами адміністративно-правової статистики є: адміністра­тивні правопорушення; особи, які їх вчинили та заходи адміністра­тивного стягнення, застосовані до правопорушників.

Характеристика одиниць об'єктів кримінально-правової статис­тики відображається показниками документів первинного обліку ор­ганів внутрішніх справ, прокуратури, судів та установ з виконання покарань. Правильна організація первинного обліку — обов'язкова умова складання статистичних звітів про злочинність, судимість, діяльність правоохоронних органів щодо протидії злочинності.

Статистичний облік кримінально-правової статистики — це суцільне статистичне спостереження злочинів, осіб, які їх вчини­ли, а також результатів діяльності органів, що здійснюють боротьбу зі злочинністю, основане на заповненні відповідних документів (у картковій або журнальній формі). З січня 1996 р. діє єдина систе-

187

ма обліку і звітності за показниками, що характеризують стан зло­чинності в Україні та роботу правоохоронних органів з протидії їй. В Україні існує єдина система офіційного статистичного обліку зло­чинів, згідно з якою затверджено документи первинного обліку:

картка за ф. № 1 — на виявлений злочин;

картка за ф. № 1.1 — на розкритий злочин та інші наслідки роз­слідування;

картка за ф. № 2 — на особу, яка вчинила злочин;

картка за ф. № 3 — статистична картка про рух кримінальної справи.

Відповідно до чинного законодавства злочин вважається за­реєстрованим тоді, коли його поставили на централізований облік і включили до статистичної звітності.

Картка за ф. № 1 заповнюється негайно після порушення кри­мінальної справи, направлення до суду матеріалів з протоколом або винесення постанови про звільнення обвинуваченого від криміналь­ної відповідальності із застосуванням до нього заходів громадського впливу.

Картка за ф. № 1 заповнюється також тоді, коли потрібно за­реєструвати злочин, який раніше не був зареєстрованим, у разі:

• прийняття до виконання кримінальної справи органами внут­ рішніх справ чи прокуратурою, порушеної судом, а також яка на­ дійшла із служби безпеки чи з військової прокуратури;

• звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної від­ повідальності внаслідок акта амністії без порушення кримінальної справи;

• поновлення провадження за кримінальною справою, яка рані­ ше була припинена із зняттям злочину з обліку;

• приєднання до справи, яка розслідується, матеріалів про ін­ ший, раніше не зареєстрований, злочин;

• виділення матеріалів кримінальної справи про злочин з іншої справи;

• пред'явлення у процесі слідства особі обвинувачення у вчи­ ненні додатково виявленого і раніше не зареєстрованого злочину.

Відповідно до чинного порядку, картка за ф. № 1.1 заповнюється:

• для обліку розкритого злочину, коли вона подається після за­ кінчення провадження у справі, матеріалів і протокольного прова­ дження одночасно з карткою за ф. № 2 на особу, яка вчинила злочин;

• щоб зняти злочин з обліку, коли картка подається у разі при­ пинення справи за відсутністю події, складу злочину або з інших підстав, які виключають оцінку дії як злочину.

188

Картка за ф. № 2 заповнюється:

• на всіх осіб, які вчинили злочин, стосовно яких за криміналь­ ною справою прокурором затверджено обвинувальний висновок або санкціоновано направлення протоколу і матеріалів до суду відповід­ но до ст. 426 КПК України;

• стосовно осіб, кримінальні справи щодо обвинувачення яких припинені у зв'язку із закінченням строку давності, внаслідок акта амністії і помилування, у зв'язку зі смертю обвинуваченого, зміною обставин, застосування до обвинуваченого адміністративних захо­ дів, або інших заходів громадського впливу. Картка за ф. № 2 запов­ нюється на особу в одному примірнику, незалежно від того, скільки злочинів вона вчинила.

Картка за ф. № 3 заповнюється у всіх випадках проходження справи (припинення, направлення до суду тощо). У цій картці фік­суються дані про матеріальний збиток і забезпечення його відшко­дування.

Зазначимо, що названі картки є первинним матеріалом для здійснення статистичної звітності.

Звітні показники мають бути повними, достовірними, точними і своєчасними, а також порівняними між собою, тобто подібними за якісними ознаками і відрізками часу.

У багатьох випадках провести суцільне спостереження дуже важко, а іноді (наприклад, латентних злочинів) взагалі неможливо. Тоді використовують вибіркове спостереження, за якого вивчається не вся сукупність, а окрема її частина, яка дає змогу зробити вірні висновки. Основною вимогою до вибіркових спостережень є їх репрезентативність — властивість відтворювати характеристики ге­неральної сукупності. З цією метою теорія статистики виробила кілька способів організації вибірок, в основу яких покладений ви­падковий відбір.

Випадковий відбір являє собою вибірку з генеральної сукупнос­ті певної кількості елементів за принципом лотереї (скажімо, третій, п'ятий або десятий елемент сукупності, яка досліджується). Вибір­ку можна провести також шляхом суцільного спостереження оди­ниць сукупності всередині окремих елементів, що вибираються у ви­падковому порядку. Цей спосіб дістав назву серійного. Серійна ви­бірка має місце тоді, коли у випадковому порядку вибираються, на­приклад, суди області чи іншого регіону, а потім у цих судах вивчаються всі справи за категорією, яка нас цікавить.

Репрезентативності можна досягти і за рахунок типового відбо­ру, який характеризується тим, що генеральна сукупність поділяєть­ся на якісно однорідні групи, а потім у межах кожної з них прово-

189

диться випадковий відбір. Однак застосування вибіркового способу не може дати таких точних результатів, як при суцільному спосте­реженні. Тому існують спеціальні таблиці похибок репрезентатив­ності, коефіцієнти яких повинні враховувати дослідники.

Перший етап статистичного дослідження (спостереження) закін­чується заповненням статистичних карток або журналів первинного обліку, кожний з яких характеризує окрему одиницю сукупності. Накопичений матеріал треба звести і згрупувати, аби отримати уза­гальнену картину явища, яке вивчається. Завдання другого етапу дослідження полягає в тому, щоб систематизувати статистичні картки, підрахувати їх, розділити на групи, звести їх разом і підбити кінцеві підсумки. Внаслідок цих дій утворюються статистичні сукуп­ності, з'являється можливість оперувати такими кількісними вели­чинами, як абсолютні числа.

Статистичне зведення — це підрахунок одиниць первинного обліку і зведення їх у сукупність за певними ознаками. Наприклад, за видами злочинів. Зведення може бути централізованим і децен­тралізованим. При централізованому зведенні первинні документи направляються у центр, де їх опрацьовують. У кримінально-правовій статистиці здебільшого застосовують децентралізоване зведення, коли орган, що проводить спостереження, сам обробляє первинні документи і надсилає у центр уже зведені матеріали (звіти).

За способом виконання зведення може бути ручним чи механі­зованим. Нині на практиці широко використовуються механізовані зведення з використанням ЕОМ. Основою таких зведень є шифри, якими закодовано показники статистичної звітності. Ці шифри пере­носяться на перфораційну стрічку і телетайпом передаються у спе­ціальні контролюючі машини, а потім, після перевірки, надходять в обліково-сортувальну машину, яка підбиває підсумки. Останнім ча­сом при зведенні широко застосовується комп'ютерна техніка.

Зведення статистичних матеріалів не обмежується простим під­рахунком. Як правило, під час зведення певні показники упорядко­вуються і систематизуються. Це досягається за допомогою групу­вання, яке являє собою розподіл одиниць сукупності за істотними ознаками. Воно дає можливість виділити типи явищ, а в межах кож­ного типу охарактеризувати зв'язки між ознаками, що змінюються. Щоб забезпечити точність, при групуванні слід додержуватися та­ких вимог:

• перевірити правильність заповнення статистичних карток, що забезпечує достовірність даних;

• чітко вибрати групові ознаки, що містяться у звітності;

190

• безпомилково розподілити картки за певними ознаками, на­ приклад, за категоріями засуджених;

• правильно підрахувати одиниці виміру та записати результа­ ти у статистичні таблиці.

Розрізняють три види групування:

а) типологічне — поділяють масу явищ на якісно однорідні ка­ тегорії або типи (наприклад, розподіл крадіжок за галузями народ­ ного господарства);

б) варіаційне — характеризують структуру сукупності за якою- небудь кількісною варіаційною ознакою (наприклад, вікова структу­ ра засуджених);

в) аналітичне — встановлюють взаємозв'язки явищ, що ви­ вчаються (наприклад, між злочинністю і пияцтвом, наркоманією, проституцією).

Дані про злочинність або інші правові явища після зведення і групування заносяться до статистичних таблиць. Статистичною таблицею називається спосіб викладення і узагальнення даних про суспільні явища (злочинність) за допомогою чисел, розташованих у відповідному порядку. Значення цих таблиць полягає у тому, що во­ни дають змогу систематизувати показники злочинності, наочніше, ніж словесний текст, показати ту чи іншу її сторону.

Основою побудови таблиць служать групуючі ознаки. Як прави­ло, вони розташовуються у рядках по горизонталі, а їх кількісні ха­рактеристики (числа) — у вертикальних графах. Істотним елемен­том таблиць є загальний заголовок (найменування), призначення якого—пояснити, про що йдеться. Статистичні таблиці являють со­бою своєрідне статистичне речення, в якому можна виділити підмет і присудок. Підметом є те, про що говориться у таблиці (об'єкти дослідження). Присудок — це кількісний опис об'єктів, що вивча­ються. Підмет, як правило, розташовується у лівій частині таблиці у вигляді найменування стрічки. Права сторона таблиці (графи) від­водиться для присудка.

У статистиці розрізняють прості, складні та комбіновані таблиці. Простою є таблиця, підмет якої складається із однієї ознаки і не містить ніяких групувань. Прикладом такої таблиці є розподіл зло­чинів за райвідділами внутрішніх справ області. У складній таблиці підмет складається з однієї ознаки, яка об'єднує групування. На­приклад, злочинність за районами показана у структурі. Якщо дос­лідника цікавить взаємозв'язок явищ, то використовують комбінова­ні таблиці. Вони складаються з кількох групувань, але об'єднані не за однією, а двома і більше ознаками. Прикладом комбінованих таб-

191

лиць є статистична звітність органів внутрішніх справ за певний пе­ріод.

Поряд із статистичними таблицями, у статистичних досліджен­нях використовують графіки, схеми, діаграми тощо. Вони являють собою умовні зображення показників та їх співвідношення за допо­могою геометричних фігур або графічних малюнків, що робить ре­зультати дослідження більш наочними.

Після зведення й групування отриманих матеріалів та складення відповідних таблиць приступають до завершального етапу дослі­дження —аналізу й узагальнення статистичних показників. Основ­на його мета — виявити статистичні закономірності, встановити ха­рактер зв'язків між явищами та ознаками, що вивчаються.

Статистичний аналіз — це процес вивчення, зіставлення, по­рівняння отриманих кількісних показників злочинності між собою та з іншими показниками, а також їх узагальнення. Можна назвати чотири основні завдання статистичного аналізу:

а) описати показники, що характеризують злочинність;

б) зіставити їх та виявити статистичні закономірності злочин­ ності;

в) спрогнозувати розвиток злочинності у майбутньому;

г) внести пропозиції щодо посилення протидії злочинності. Кримінально-правова статистика, яка досліджує два об'єкти—

злочинність і діяльність органів, що ведуть боротьбу з нею, на етапі аналізу виконує такі функції:

1. дає кількісну характеристику рівня, структури, динаміки зло­ чинності і діяльності правоохоронних органів, тобто відповідає на питання, який стан злочинності і боротьби з нею (описова функ­ ція);

2. виявляє статистичні зв'язки, залежності, співвідношення у стані, структурі й динаміці злочинності та в системі правоохоронної діяльності, тобто відповідає на питання, чому склалося таке стано­ вище справ (пояснювальна функція);

3. розкриває тенденції розвитку злочинності і складає криміно­ логічні прогнози, тобто відповідає на питання, чого слід очікувати у перспективі (прогнозуюча функція);

4) виявляє "гострі" моменти у характеристиці злочинності та "вузькі місця" у роботі правоохоронних органів, щоб на основі цих даних своєчасно прийняти відповідні рішення і здійснити необхідні заходи для усунення виявлених недоліків, тобто відповідає на пи­ тання, що треба зробити (управлінська функція).

Статистичне дослідження передбачає широке використання ма­теріалів звітності органів МВС, прокуратури, судів, а також даних з

192

економічної, демографічної, соціальної та інших видів статистики і результатів спеціальних вибіркових досліджень.

Показники, що характеризують загальну величину статистичної сукупності, називаються абсолютними (наприклад, стан злочиннос­ті). Відображаючи розміри явищ, які вивчаються, абсолютні величи­ни мають велике пізнавальне і практичне значення. У складі абсо­лютних величин фігурують два показники: чисельність сукупності (наприклад, число зареєстрованих злочинів) і обсяг ознаки (наприк­лад, строк позбавлення волі, вік злочинців). Абсолютні величини ві­дображають або рівень, що характеризує стан злочинності на пев­ний час (число злочинів у визначеному році), або кількість злочинів за певний проміжок часу (квартал, рік, п'ять років). Вони дають змогу бачити лише загальні кількісні тенденції явища.

Щоб з'ясувати якісні закономірності та їх зв'язок з іншими со­ціальними явищами, потрібно провести різного роду порівняння. З цією метою абсолютні показники приводять у порівняльний ви­гляд. Показники, що характеризують сукупність одиниць, об'єдна­них у групи і приведених у порівняльний вигляд, називаються узагальнюючими показниками.

Кількісна характеристика співвідношення двох взаємопов'яза­них величин називається відносним показником. Відносний показ­ник — це співвідношення двох величин, де чисельником є дані про явище, яке досліджується, а знаменник є базою для порівняння. Як­що основу прийнято за 100, то відносна величина буде виражатися у відсотках.

При статистичному аналізі часто використовується прийом по­стійної (або нерухомої) бази, який характеризує динаміку злочин­ності. Суть його полягає в тому, що дані за який-небудь період бе­руться за 100 %. Показники наступних періодів визначаються у від­сотковому відношенні до цієї бази.

20+15+16

До узагальнюючих кількісних показників належать також серед­ні величини. їх найчастіше застосовують при характеристиці право­охоронної діяльності (середні навантаження на слідчого, оператив­ного уповноваженого, дільничного інспектора тощо). Середню вели­чину визначають, складаючи значення середньої ознаки і ділячи от­римане число на кількість ознак, що містяться у чисельнику. Наприклад, у слідчого РВВС у квітні було 20 кримінальних справ, у травні — 15, червні — 16. Потрібно визначити середню кількість справ, які були у слідчого за квартал. Застосовуємо формулу серед­ньої арифметичної:

193

Ср. ар. =

= 17 справ.

7 1—378

Для вивчення руху загального числа злочинів та окремих їх ви­дів використовують динамічні ряди, які складаються з абсолютних величин і можуть бути моментними та інтервальними.

Моментні ряди складаються з показників, що характеризують явище за станом на певну дату, наприклад, кількість нерозкритих злочинів у районному відділі внутрішніх справ (див. табл. 8).

Таблиця 8

1.01.1993 р.	1.02.1993 р.	1.03.1993 р.	1.04.1993 р.
120	131	147	158

Цей ряд показує, що залишок нерозкритих злочинів у РВВС з місяця в місяць зростає.

Інтервальний ряд характеризує зміну величини явища за пев­ний проміжок часу (див. табл. 9):

Таблиця 9

ніше висвітлення їх подається у теорії статистики¹, зокрема у кри­мінально-правовій статистиці. Зазначимо також, що в сучасних умо­вах при статистичній обробці та аналізі показників злочинності ши­роко використовуються можливості комп'ютерної техніки.

Питання для самоконтролю

1. В чому суть понять метод і методика в кримінології?

2. Розкрийте зміст загальнонаукових і приватно-наукових методів у кримінологічних дослідженнях.

3. Які основні завдання програми та плану кримінологічного дослі­ дження?

4. Як проводиться анкетування та інтерв'ювання?

5. Які існують етапи кримінологічного дослідження?

6. В чому полягає значення та зміст кримінальної статистики?

Роки	Абсолютне число злочинів (тис.)	Абсолютний приріст (тис.)	Темп зростання (%)	Темп приросту (%)
1994	1517,0	—	—	—
1995	1685,2	168,2	111,1	11,1
1996	1790,0	104,8	118,0	18,0
1997	2267,3	477,3	126,7	26,7
1998	2976,0	708,4	131,2	31,2

При аналізі змін злочинності потрібно розрізняти рівень ряду, тобто абсолютні підсумкові величини ряду; абсолютний приріст — різницю між рівнем ряду наступного та попереднього періодів; темп зростання — відсоткове відношення рівня наступного періоду до попереднього; темп приросту — відсоткове відношення абсолют­ного приросту наступного ряду до рівня попереднього. Як видно з наведеного прикладу, злочинність постійно зростає і своєї найвищої точки досягла у 1998 р.

Ми розглянули лише деякі прийоми статистичного аналізу, котрі застосовуються у кримінологічних дослідженнях. Повніше й деталь-

194

¹ Див.: Ефимова М. Р., Петрова Е. В., РумянцевВ. Н. Общая теория статистики. — М., 1996.

195

Глава 11. Прогнозування та планування боротьби зі злочинністю

§ 1. Поняття, функції, види та методи кримінологічного

прогнозування

§ 2. Основи кримінологічного планування § 3. Прогнозування індивідуальної злочинної поведінки

§ 1. Поняття, функції, види та методи кримінологічного прогнозування

Людині властиве передбачення майбутнього для того, щоб пра­вильно спланувати свої подальші дії. Зазвичай розрізняють три види передбачення. Перший — це передрікання, яке здійснюється най­частіше на буденному, поверхневому рівні. Другий вид — прогно­зування, що базується на наукових засадах, кількісних та якісних параметрах якогось явища, що відображають об'єктивні закономір­ності його теперішнього і можливого майбутнього стану. Третій вид — планування, яке, поряд з передбаченням майбутнього розвит­ку явищ і процесів, вказує на необхідність здійснення певних захо­дів для позитивного впливу на них.

Найчастіше прогнози поділяються на соціальні, спрямовані на передбачення динаміки суспільних явищ, та індивідуальні, які про­гнозують поведінку окремих осіб. У широкому розумінні індиві­дуальні прогнози теж є соціальними, оскільки поведінка людини має суспільний характер. За галузевим принципом розрізняють політич­ні, економічні, науково-технічні, демографічні, кримінологічні та ін­ші види прогнозів.

Кримінологічне прогнозування є частиною соціального прогнозу, який охоплює всі явища і процеси життєдіяльності суспільства: пер­спективи розвитку науки й техніки, економіки, демографічних й ет­нічних процесів, охорони здоров'я, освіти, мистецтва, держави і пра­ва тощо. Тому видами галузевого прогнозування можуть бути будь-які специфічні сфери суспільства. Однією з важливих галузей соці­ального прогнозування є передбачення розвитку кримінологічно значимих явищ і процесів.

Відомо, що соціальне управління є цілеспрямованою діяльністю з реалізації конкретних завдань. Воно неможливе без наукового пе­редбачення тих чи інших явищ суспільного життя. Сказане сто­сується тієї сфери, яку вивчає кримінологія. Спираючись на виявле­ні у процесі наукового аналізу чинники, які обумовлюють існування

196

злочинності, кримінологи визначають ймовірність майбутнього її стану, тенденцій розвитку, динаміки, зміни якісних характеристик і на цій основі пропонують відповідні заходи боротьби з цим негатив­ним явищем. У найзагальнішому вигляді прогнозування здійснюєть­ся так. Суб'єкт прогнозування спостерігає обраний об'єкт, виявляє його основні закономірності і, підставивши у ці закономірності певні емпіричні дані, складає прогноз на майбутнє. Очевидно, що чим дов­ший термін прогнозу, тим менша його точність.

Кримінологія з часу свого виникнення чимало зробила для з'ясу­вання сутності злочинності, її факторів, тенденцій розвитку тощо. Нині перед нею постало актуальне завдання передбачити характер злочинності в майбутньому, аби вже зараз розробити комплекс за­ходів, спрямованих на протидію їй. Ще в 1853 р. на 1-му Міжнарод­ному статистичному конгресі А. Кетле висловлювався за можли­вість встановлення закономірностей розвитку злочинності на підста­ві відповідного статистичного матеріалу, а відтак і можливість її прогнозування. Певного розмаху кримінологічне прогнозування на­було з середини 60-х років минулого століття, коли виникли для цього нові передумови, а саме: були розроблені загальнотеоретичні проблеми злочинності і соціального прогнозування, з'явилися мож­ливості використання ЕОМ, а згодом — і персональних комп'юте­рів, підготовлені кадри кримінологів, озброєних новітньою методи­кою досліджень.

Розгляд питань кримінологічного прогнозування почнемо із з'ясування центральних понять науки прогностики.

Прогнозування — це процес отримання наукового знання про майбутнє, що грунтується на закономірностях певних явищ, у ре­зультаті аналізу їх стану в минулому і сьогоденні. Прогноз — це ре­зультат передбачення, висновок про ймовірність настання певних змін в об'єкті дослідження.

Соціальний прогноз виконує такі функції:

• орієнтуючу (вибір найоптимальнішої цілі та шляхів її досяг­ нення, а також пріоритетних напрямів розвитку);

• нормативну (визначення основних соціальних потреб у май­ бутньому та способів їх задоволення);

• попереджувальну (визначення можливих негативних наслі­ дків того чи іншого явища).

При вивченні майбутнього дуже часто висувається певна гіпоте­за, тобто створюється своєрідна модель. Чим вона детальніша й пов­ніша, тим більше наближається до реальної картини. Окремі еле­менти моделі, як правило, не є постійними і змінюються в часі. Тому якщо дослідник хоче отримати прогноз із заданим ступенем досто-

197

вірності, він змушений переоцінювати стан об'єкта через відповідні проміжки часу. Наприклад, суб'єктові прогнозування треба перед­бачити рівень злочинності через п'ять років. Для цього він повинен взяти статистичні дані за минулі п'ять років і нинішні, встановити їх динаміку і на основі виявлених закономірностей спрогнозувати стан злочинності через п'ять років. Але п'ятирічний термін є досить значним і якщо дослідника не задовольняє ступінь достовірності, він має йти більш складним шляхом: вивести динаміку злочинності за рік і створити модель на рік уперед — А1. Потім, взявши результа­ти моделі А1 як базові, спрогнозувати модель А2, і так аж до моделі А5. Зрозуміло, що достовірність прогнозу в останньому випадку бу­де більшою, але й зростають затрати праці на його складання. Тому варто обирати "золоту середину" між обсягом затрат і ступенем достовірності. Створена на основі гіпотези модель може змінювати­ся чи доповнюватися, що дає змогу ставити нові цілі і завдання.

Кримінологічне прогнозування є, з одного боку, різновидом со­ціального передбачення, а з іншого, — однією з галузей юридичного прогнозування. З цього випливає, що поняття кримінологічного про­гнозування включає в себе два аспекти: соціальний і юридичний.

Місце юридичного прогнозування в системі соціальної прогнос­тики визначається роллю, яку відіграють такі інститути, як держава і право, демократія, законність і правопорядок. Кримінологічне про­гнозування за своїм змістом є соціально-юридичним, оскільки його об'єкт — злочинність — являє собою соціально-правове явище.

Подальший розвиток кримінології і суміжних з нею наук дають для прогнозування дедалі більше фактичного матеріалу, забезпе­чують його глибоке теоретичне обгрунтування. Кримінологічні про­гнози — не самоціль. Вони дають можливість не тільки передбачати майбутнє злочинності, а й слугують керівництвом до дії у складному процесі боротьби зі злочинністю. Кримінологічне прогнозування — процес інтерактивний (тобто такий, що постійно повторюється) і за своєю суттю безперервний. Він вимагає систематичних уточнень у міру отримання нових даних про злочинність, її детермінанти, а та­кож про попереджувальну діяльність. Відзначаючи велику роль про­гнозування у боротьбі зі злочинністю, водночас слід враховувати, що для кожної галузі знань існують свої межі пізнання, реальні можливості передбачення. Достовірність кримінологічних прогнозів сягає 60—70 %.

Узагальнюючи сказане, кримінологічне прогнозування можна визначити як процес наукового передбачення змін тенденцій, кіль­кісних і якісних характеристик злочинності, її детермінант, особи

злочинця, діяльності з попередження злочинів у майбутньому, а та­кож перспектив розвитку самої кримінологічної науки.

Метою кримінологічного прогнозування (відповідно до пред­мета кримінології) є встановлення всіх параметрів злочинності в перспективі, виявлення на цій основі небажаних тенденцій та по­шук засобів їх зміни у позитивному напрямі.

Кримінологічний прогноз повинен дати відповідь на такі запи­тання:

• якими будуть із заданою вірогідністю на відповідний термін основні показники злочинності (стан, рівень, структура, динаміка);

• яка ймовірність змін у видах злочинності, а відтак і в катего­ ріях злочинців;

• які саме чинники і з якою силою негативно чи позитивно впливатимуть на злочинність;

• які категорії осіб можуть поповнити коло злочинців;

• яке існує співвідношення між найближчими і більш віддале­ ними завданнями боротьби зі злочинністю та які заходи найпридат- ніші для їх досягнення.

У кримінологічному прогнозуванні використовуються певні ме­тоди¹. Найпоширенішим є метод екстраполяції. Його сутність по­лягає у порівнянні минулого й сучасного станів досліджуваного об'єкта та перенесенні на майбутнє виявлених закономірностей йо­го розвитку.

Недоліком цього методу є те, що він забезпечує потрібний сту­пінь достовірності лише в короткострокових прогнозах і за умови достатньої стабільності суспільних відносин.

Точнішим є метод моделювання. Він передбачає прогнозування кількісних характеристик злочинності, які відображають її залеж­ність від дії соціально-економічних, політичних, ідеологічних, право­вих та інших чинників. Підставивши у модель значення факторів, що обумовлюють злочинність на прогнозований період, визначають її майбутній стан. Складність даного методу полягає у тому, що ще недостатньо вивчені всі чинники злочинності, механізм їх взаємодії та сила впливу кожного з них на злочинність. Мало використову­ються математичні методи та комп'ютерні технології обробки емпі­ричного матеріалу.

Якість кримінологічних прогнозів підвищується при поєднанні екстраполяції і моделювання з методами експертних оцінок. Ос­танній полягає в узагальненні думок фахівців щодо можливих змін кількісних і якісних показників злочинності за прогнозований промі-

Д окладніше див.: Вицин С. Е. Моделирование в криминологии. — М., 1973.

198

199

жок часу. Існують певні правила збирання, обробки, аналізу й уза­гальнення експертних оцінок.

За термінами кримінологічні прогнози поділяються на коротко­строкові (1—3 роки), середньострокові (до 5 років) і довгострокові (10 і більше років). Чим довший термін прогнозу, тим менша його достовірність (так само, як і в метеорологічних прогнозах).

Практичне значення кримінологічного прогнозування полягає у забезпеченні планової і цілеспрямованої діяльності державних орга­нів і громадських організацій, які беруть участь у боротьбі зі злочин­ністю. Вони орієнтуються на вибір адекватних засобів протидії цьому негативному явищу з урахуванням як наявних ресурсів, так і тих, що з'являться згодом. Прогнозування дає змогу заздалегідь під­готуватися до розв'язання нових проблем, застерегти суб'єктів про­філактики від такої ситуації, коли вони постають перед фактом, що відбувся, і змушені займатися вже наслідками, які склалися, не маючи можливості діяти на випередження. Однак заради справедли­вості треба зазначити, що кримінологічне прогнозування у нас ще не увійшло в повсякденне життя.