§ 2. Методика і техніка збору первинної кримінологічної інформації

Аналіз документів. У кожному суспільстві документи є засо­бом обміну інформацією. Коло кримінологічно-значимих документів настільки широке, що будь-яке емпіричне дослідження фактично по­чинається з аналізу якихось документів. Вони поділяються на архів­ні, періодичні, статистичні та спещ'альні документи дослідження.

Для цілей кримінологічного дослідження найчастіше використо­вуються архівні кримінальні справи. їх аналіз може бути корисний при виробленні критеріїв оцінки того чи іншого феномена і в деяких випадках — для контролю результатів досліджень, проведених ін­шими методами.

Газетно-журнальна періодика виступає у кримінологічних дослідженнях як джерело загальної інформації про ті чи інші со­ціальні явища та процеси. Вона допомагає після певного часу ніби заново відновити і осмислити якийсь ланцюг подій.

Зв'язок між статистичними матеріалами і кримінологією настільки тісний, що у деяких випадках лише чисто формально можна провести між ними межу. Більше того, сама ідея конкретних кримінологічних досліджень зобов'язана своїм походженням досвіду соціально-економічної статистики. Природно, що майже всі криміно­логічні дослідження спираються на якісь статистичні дані. Всебіч­ний аналіз таких матеріалів дає підстави для узагальнюючих кримі­нологічних висновків.

Документи дослідження спеціально розробляються для його проведення. Це: опитувальні листи анкет та інтерв'ю, різного роду тести, щоденники, протоколи спостережень тощо. При роботі з опи-тувальними листами не треба забувати про те, що кримінолог має справу передусім з думками, ставленням опитуваних до предмета, про який йдеться у складеному дослідником документі. Це можуть бути індивідуальні або групові думки. Більше того, ставлення опиту­ваних може мати як стійкий, так і нестійкий характер, оскільки дум­ки людей змінюються під впливом безлічі соціальних чинників.

180

Методи аналізу документації дуже різноманітні і безперервно вдосконалюються, що пояснюється практичними потребами, специ­фікою форм документів, метою аналізу. Однак у всьому їх розмаїтті можна виділити два основні типи аналізу: традиційний (класичний) і формалізований (контент-аналіз). Істотно розрізняючись між со­бою, вони не виключають, а взаємно доповнюють один одного, оскільки мають одну й ту саму мету — отримання достовірної ін­формації.

Під традиційним (класичним) аналізом мається на увазі все різноманіття розумових операцій, спрямованих на інтерпретацію ві­домостей, що містяться у документі. Інформація, яка цікавить кри­мінолога, зазвичай є у документі у прихованому вигляді і далеко не завжди відповідає цілям кримінологічного дослідження. Традицій­ний аналіз означає перетворення первинної форми цієї інформації на потрібну дослідникові. Фактично, це не що інше, як інтерпрета­ція змісту документа, його тлумачення з позицій, які цікавлять кри­мінолога.

Основним його недоліком є суб'єктивізм. Яким би добросовіс­ним не був дослідник, як би він не намагався неупереджено, об'єк­тивно розглянути матеріал, інтерпретація завжди більшою чи мен­шою мірою буде суб'єктивною.

Контент-аналіз — це техніка виведення висновку, що здій­снюється шляхом об'єктивного виявлення відповідних характерис­тик тексту. Застосування такої техніки передбачає деякі стандарти­зовані процедури, які часто вимагають вимірювання.

Контент-аналіз доцільний у випадках, коли потрібний високий ступінь точності або об'єктивності аналізу; за наявності великого за обсягом і несистематизованого матеріалу. Контент-аналіз корисний і тоді, коли поняття, важливі для дослідження, часто з'являються у документах, що вивчаються, наприклад, при роботі з відповідями на відкриті запитання анкет або коли велике значення має сама мова джерела інформації.

Достовірність документів, що їх використовують у кримінологіч­ному дослідженні, теж має бути перевірена. Сліпа віра у "правди­вість" документа може призвести до прикрих помилок. Тому ще при розробці програми дослідження треба чітко визначитися, якого роду документи, з точки зору їх надійності, можуть бути у ньому вико­ристані.

Спостереження являє собою спосіб збирання первинної кримі­нологічної інформації про об'єкт, що вивчається, шляхом безпосе­реднього сприйняття і прямої реєстрації його ознак.

181

Труднощі застосування цього методу поділяються на суб'єктивні (пов'язані з особою спостерігача) та об'єктивні (що не залежать від нього). До суб'єктивних труднощів спостереження належить мож­ливість оцінки дій інших людей через призму власного "я", свою систему ціннісних орієнтацій. До об'єктивних труднощів передусім треба віднести обмеженість спостереження часом, коли відбуваєть­ся подія. Крім того, далеко не всі соціальні факти піддаються безпо­середньому спостереженню.

Спостереження рідко буває основним методом збору криміноло­гічної інформації. Як правило, воно застосовується поряд з іншими методами. Будучи частиною дослідження, спостереження підко­ряється його цілям і може застосовуватися на всіх його етапах. Особливого значення воно набуває при формулюванні робочих гіпо­тез, а також первинній їх перевірці.

Залежно від ролі спостерігача в кримінологічній ситуації, що досліджується, розрізняють включений і невключений види спосте­реження. При невключеному спостереженні дослідник або його помічники перебувають поза об'єктом, що вивчається. Вони зі сто­рони спостерігають процеси, не втручаючись у їх хід; вони просто реєструють хід подій. Включеним є таке спостереження, при якому дослідник безпосередньо задіяний у процесі, що вивчається, перебу­ває в контакті з людьми, за якими спостерігає, і бере участь у їх діяльності. Міра включеності спостерігача в ситуацію може колива­тися у досить широкому діапазоні: від "пасивного" до "активного" включення, коли він зливається з колективом, який досліджується. Наприклад, для вивчення штучної латентності злочинів дослідник стає "співробітником" чергової частини органу внутрішніх справ.

Включене спостереження у будь-яких його видах дає можли­вість зібрати інформацію, недоступну для отримання іншим шляхом. Основна перевага безпосереднього спостереження полягає в тому, що воно дає змогу фіксувати різні зміни об'єкта, що вивчається, в момент їх появи. Дослідник бачить розвиток подій у колективі і ви­вчає поведінку його членів у природних умовах. Спостерігаючи всю різноманітність колективних та індивідуальних проявів, дослідник може точніше визначити їх сутність, сформулювати нові гіпотези для подальших досліджень. Саме тому такі спостереження мають велику цінність на початкових стадіях дослідження.

Однак, незважаючи на певні переваги, метод спостереження має й низку недоліків. Насамперед, це втручання дослідника в розвиток подій, що може негативно вплинути на ситуацію, яка вивчається. Оскільки спостереження (особливо включене) часто веде одна осо­ба, це може стати причиною того, що щось буде пропущено, не по-

мічено, неправильно оцінено. Крім того, спостерігач, який нама­гається у короткий термін зафіксувати якомога більше різних фак­тів, може не зуміти співвіднести їх з цілим об'єктом, що вивчається. Спостереженням також неможливо виявити думки респондентів з гатань, які цікавлять кримінолога.

Що стосується злочинної діяльності, то теоретично можна уяви-ги кримінолога, який включається у злочинну групу. Однак прак­тично це пов'язано з обов'язковою участю у вчиненні злочинів. Ін­ше загрожує його викриттям і дуже тяжкими наслідками. Включене спостереження у місцях позбавлення волі теж пов'язано з неабия­кими труднощами процесу конфіденційного набуття статусу засу­дженого. Таке спостереження можуть здійснювати співробітники виправно-трудових установ. З цієї точки зору для кримінолога важ­ливо вивчати досвід їхньої роботи, а також думки з приводу проб­лем ресоціалізації засуджених.

Можливості кримінологічних досліджень значно розширюються із застосуванням такого конкретно-соціологічного методу, як опи­тування. Це спосіб збирання первинної вербальної інформації, ос­нований на безпосередній (інтерв'ю) або опосередкованій (анкета) соціально-психологічній взаємодії дослідника та опитуваного (рес­пондента).

Перш ніж розробляти запитальник, підбирати інтерв'юерів, по­трібно розібратися в контингенті респондентів, чи здатні вони дава­ти правдиві відповіді на запитання. Для отримання достовірних да­них треба, щоб опитуваний: 1) сприйняв відповідну інформацію; 2) правильно зрозумів її; 3) зміг пригадати, якщо це потрібно, про якісь події минулого; 4) обрав правдиву відповідь на поставлені за­питання; 5) зміг адекватно її висловити. Необхідно також, щоб опи­туваний не лише міг, а й хотів щиро відповісти на запитання.

Кримінологічний запитальник (бланк інтерв'ю або анкета) є ви­мірювальним інструментом, основне призначення якого — встано­вити певні ознаки особи респондента.

Для оптимізації процесу опитування потрібно розбити його на фази: адаптацію, досягнення поставленої мети і зняття напруження. Будь-яке опитування починається з адаптації, в ході якої реалі­зуються дві важливі цілі: створення у респондента мотивації відпо­вісти на запитання і підготовка його до дослідження. Фаза адаптації складається із звертання і кількох перших запитань. Звертання — це зав'язка, початок опитування. Від того, як це зробить дослідник, багато в чому залежить достовірність усієї інформації.

Для того щоб респондент міг дати правдиву інформацію, треба підготувати його: пояснити зміст запитальника, а в разі анкетування —

182

183

правила заповнення анкети, і поступово, задаючи запитання, підвес­ти його до теми дослідження. Не можна одразу задавати складні за­питання, оскільки респонденту потрібна психологічна розминка, кілька легких запитань, які ввели б його в курс опитування і набли­зили до основної проблематики.

Зміст цієї фази — розвідка, зондажування. її розробка дуже від­повідальна, і, крім знань у галузі психології спілкування, вимагає від дослідника попереднього знайомства з аудиторією, якій адресується інтерв'ю або анкета. Основне завдання цієї фази — встановити кон­такт з респондентом, зав'язати розмову.

Створення в опитуваних мотивації до участі в дослідженні — складніше завдання. У кожної людини свої інтереси, цінності, потре­би. Варто зацікавити респондентів у дослідженні, торкнувшись їх життєвих потреб, аби відповіді на запитання набули для них особис­того значення. Деякі дослідники ігнорують цю фазу дослідження, особливо при анкетному опитуванні. Цілі дослідження або взагалі не вказуються, або зазначається, що опитування проводиться у нау­кових цілях.

Важливим фактором, який впливає на бажання респондента да­ти правдиві відомості, є побоювання, що вони будуть використані на шкоду йому. Застосування анонімного опитування зменшує цей ри­зик і підвищує достовірність отриманих даних. В інтерв'ю анонім­ність не може бути збережена повністю. Інтерв'юер щонайменше бачить обличчя респондента, знає або може дізнатися його прізви­ще та адресу. Тому йому треба наголосити, що відповіді будуть опубліковані лише в узагальненому вигляді, вселити респондентові довіру й переконати в анонімності його відповідей. Подальше підви­щення зацікавленості респондента і зміцнення контакту з дослідни­ком здійснюється у процесі відповідей на перші запитання. Для цього використовуються так звані контактні запитання. По мож­ливості, вони мають бути близькі до теми опитування і поступово вводити респондента в проблематику, що вивчається.

Основний зміст кінцевої фази опитування — досягнення по­ставленої мети, тобто збір інформації, потрібної для вирішення на­мічених завдань. У цій фазі інтерес респондентів до дослідження мо­же згасати. Для його підвищення використовують функціонально-психологічні запитання, які мають бути цікавими для опитуваних. Чоловіків, наприклад, можна спитати про футбол, жінок — про мо­ду. Основна мета цих запитань — зняти втому і підвищити інтерес до дослідження.

Для того щоб анкета була ефективним інструментом збирання первинної інформації, треба врахувати такі вимоги:

184

1. всі запитання і висловлювання, що увійшли до анкети, повин­ ні інтерпретуватися усіма респондентами однаково;

2. формулювання запитань має підтримувати у респондентів мо­ тивацію дати інформацію, яка цікавить дослідника;

3. у запитаннях треба враховувати можливу непоінформованість респондентів про об'єкт дослідження, а також відсутність у них ду­ мок щодо поставлених питань;

4. запитання анкети мають враховувати ту обставину, що части­ на респондентів може погано володіти умінням адекватно висловлю­ вати свої думки.