§ 2. Методологія та методи кримінологічних досліджень

Наукова достовірність досліджень та їх результатів- значною мі­рою залежить від методологічної бази¹. Загальноприйнятим є поло­ження, що метод визначається предметом і завданнями досліджен­ня. Разом з тим багато залежить не лише від предмета, а й від його розуміння, тобто від теорії предмета. Тому не випадково, що кожній теорії властивий свій метод, що метод — це не лише спосіб дослі­дження, а й теорія. Наприклад, залежно від розуміння суті і струк­тури особи злочинця, детерміністської природи злочинної поведінки вирішальною мірою визначається метод дослідження. Це характер­но і для інших проблем кримінології.

Глибоко й достовірно пізнати соціальні явища дають можливість діалектичний та історичний підходи. Вони сприяють правильному вирішенню таких дуже важливих для кримінології проблеми, як співвідношення буття і свідомості, фізичного і духовного, соціально­го й біологічного, необхідного і випадкового, загального зв'язку явищ у їх постійному розвитку, єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні тощо. Діалектико-історичний метод орієнтує дослідника на потребу розглядати злочинність та ін­ші кримінологічні явища у порівняльно-історичному аспекті — у розвитку й зміні їх соціальних зв'язків та обумовленостей, застері­гає від суб'єктивізму й однобічного підходу, забезпечує системність дослідження. Проте хибною є думка, що лише на підставі загальних

¹ Див.: Мельник Л., Ківенко Н., Лановенко І. Методологічні проблеми розвитку кри­мінологічної науки в Україні // Науковий вісник ДПА України. — 2000. — № 2 (8). — С. 7.

10

11

філософських положень можна пояснити всі явища і суперечності, з якими стикається кримінологія. Завдання будь-якого кримінологіч­ного дослідження полягає в тому, щоб за допомогою законів і кате­горій діалектики обрати такий метод дослідження, який би дав мож­ливість розкрити суть явища, встановити закономірності його роз­витку, історичні форми прояву.

Діалектичний метод лежить в основі методології будь-якої науки, а діалектичний матеріалізм становить загальну методологію, тобто теорію пізнання. Філософи глибоко проникли в розуміння то­го, яким шляхом розвивається наукове пізнання, які найважливіші закономірності його руху від зовнішніх ознак явищ, що вивчаються, до їх внутрішньої суті. Отже, завдання науки в тому, щоб видимий у явищі рух звести до дійсного внутрішнього руху, бо якби форма прояву і суть речей збігалися, то наука була б зайвою.

Зазначимо, що наукове пізнання проходить три фази: від вивчен­ня початкового цілого, тобто розвитку предмета у всій його склад­ності, як безпосередньо даного, через розгляд різних складових і аспектів предмета, що пізнається, шляхом створення відповідних абстракцій до їх зв'язку між собою для абстрактного відтворення початкового предмета в його цілісності й конкретності. Неможливо пізнати ціле інакше, як спочатку розкласти його на окремі елемен­ти, з'ясувати їх функції та взаємозв'язки, що в свою чергу обумов­лені функціонуванням системи в цілому. В цьому суть діалектики. Вся історія природознавства і суспільствознавства є наочним під­твердженням наведених положень.

Філософи обгрунтували науковий метод, що враховує діалектич­ну суперечність пізнання і спирається на принцип розвитку, метод сходження від абстрактного, тобто нерозвинутого, зачаткового, не наповненого визначеннями, до конкретного, тобто розвинутого, зба­гаченого визначеннями. При цьому хід абстрактного мислення від простого до складного відповідає дійсному історичному процесові та стану речей.

Сказане вище цілком стосується пізнання явищ, які входять до предмета науки кримінології. Але ці вимоги не вичерпують усіх пра­вил пізнання. При вивченні того, що становить предмет криміноло­гії, велике значення мають такі філософські закони, як закон єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, запе­речення, а також категорії причини і наслідку, загального, особли­вого й одиничного, необхідного і випадкового, можливості і дійснос­ті, змісту і форми, суті і явища тощо. Разом з тим філософські зако­ни і категорії не вичерпують усіх засобів пізнання. До арсеналу кри­мінологічних досліджень входять й інші методи, які у своїй

12

сукупності становлять методологію науки. Під методологією слід розуміти систему певних теорій, які виступають як керівний принцип, знаряддя наукового аналізу, засіб реалізації вимог цього аналізу¹.

Філософське розуміння методології вказує на її нерозривний зв'язок з методами. На її основі розробляються загальнонаукові та спеціальні методи. Всі вони дістають широке застосування у кримі­нології. В них проявляються методологічні засади матеріалістичної діалектики. Методи дослідження реалізують ці засади на практиці.

Отже, враховуючи сказане, можна зробити висновок, що в осно­ві методології лежить загальний метод пізнання — діалектич­ний та історичний матеріалізм. Це — база як для загальнонау-кових (логічного, абстрактного мислення, висунення гіпотез, аналі­зу й синтезу, спостереження, експерименту, експертних оцінок), так і спеціальних методів (соціологічних, статистичних, математич­них, психологічних, педагогічних тощо). Останні методи не є кримі­нологічними, але свою специфіку вони отримують через особливості предмета і завдань саме кримінологічних досліджень. При їх прове­денні найчастіше застосовують такі методи:

1. Конкретно-соціологічні: анкетування, інтерв'ювання, ви­ вчення документів, експерименту, експертних оцінок тощо. Ці мето­ ди дають змогу глибше пізнати соціальний аспект явищ, процес їх детермінації, зібрати великий емпіричний матеріал, що характери­ зує як стан і динаміку злочинності в цілому, так і окремих її видів, предметніше з'ясувати детермінанти злочинності та розробити захо­ ди боротьби з нею.

2. Статистичні: масового спостереження (закон великих чи­ сел), групування, аналіз узагальнених показників тощо. Вони дають можливість дослідити велику кількість злочинів і за допомогою отриманих статистичних показників встановити закономірності і взаємозалежності їх розвитку, зробити узагальнення, перейти від випадкового й одиничного до стійкого, масового, закономірного, по­ бачити якісні ознаки досліджуваного явища.

3. Історико-порівняльний метод допомагає визначити пере­ важні тенденції розвитку злочинності, зміни її стану і структури за той чи інший період, без чого неможливо розробити ефективні захо­ ди протидії їй.

4. Психолого-педагогічні методи: спостереження, самоспосте­ реження, тестування застосовують для вивчення співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в поведінці особи злочинця, процесу

¹ Див.: Стефанов Н. Теория и метод в общественннх науках. — М., 1967. — С. 138.

13

формування антисоціальних властивостей у її структурі, виникнен­ня злочинного наміру та його реалізації, мотивації злочинів, ресоціа-лізації злочинців і т.п.

5. Системного аналізу. Цей метод використовується найчасті­ше. Він дає змогу розглядати злочинність як систему, для якої ха­рактерні певні зв'язки і відношення між складовими її елементами, з одного боку, а з другого — зв'язки злочинності з іншими соціаль­ними явищами і процесами, які впливають на неї¹.

Кожний з названих методів передбачає певну процедуру (техні­ку) дослідження, вибір якої залежить від програми, цілей і завдань конкретного дослідження. Як правило, кримінологічні пошуки про­водяться з поєднанням кількох методів, що значно розширює їх базу і підвищує результативність.