§ 5. Методи та форми попереджувальної діяльності

Будь-яка діяльність, у тому числі попереджувальна, має свої ме­тоди і форми здійснення. Профілактика злочинів проводиться із за­стосуванням заходів переконання та примусу стосовно осіб, які порушують норми права і правила поведінки, встановлені у суспіль­стві. Тому тут використовуються два методи: переконання і примус. Якщо перший є більш гуманним, оскільки спрямований на переко­нання людини в невигідності протиправних вчинків, то другий метод пов'язаний із застосуванням тих чи інших заходів примусу до осіб, які допускають правопорушення. Безумовно, ці методи мають засто­совуватися з урахуванням криміногенних властивостей особи.

Під формами попереджувальної діяльності розуміється науково обгрунтована система найдоцільніших засобів вирішення завдань профілактики злочинів. Серед її суб'єктів особливе місце посідають органи державної влади усіх рівнів та їх виконавчі структури, які відповідно до Конституції України покликані забезпечити "додер­жання законів, охорону державного і громадського порядку, прав і законних інтересів громадян". Виходячи з цього, попереджувальну діяльність вони здійснюють у таких формах:

• розробляють систему заходів, спрямованих на боротьбу зі зло­ чинністю у суспільстві (соціальних, економічних, правових тощо);

• здійснюють у межах своїх повноважень керівництво суб'єкта­ ми профілактики на підвідомчій їм території;

Див.: Миллер А. И. Противоправное поведение несовершеннопетних (генезис и ранняя профилактика). — К., 1985. — С. 126.

• координують діяльність державних і громадських органів при реалізації комплексних програм боротьби зі злочинністю;

• разом з громадськими формуваннями розробляють і затвер­ джують комплексні плани профілактики злочинів;

• заслуховують керівників правоохоронних органів та громад­ ських формувань з питань зміцнення законності і правопорядку;

• приймають рішення про створення нових суб'єктів профі­ лактики;

• безпосередньо через свої постійні комісії (адміністративні, у справах неповнолітніх тощо) проводять профілактичну роботу, ви­ користовуючи при цьому як метод переконання, так і примусу.

Гарантією успіху попереджувальної діяльності є активна участь у ній громадських організацій, трудових колективів і громадян. Це одна з важливих запорук розбудови правової держави, розвитку де­мократії та створення громадянського суспільства. Діяльність назва­них суб'єктів у розрізі обговорюваної проблеми здійснюється у та­ких формах:

а) обговорення питань профілактики злочинів у трудових колек­ тивах; участь у перспективному і поточному плануванні попереджу­ вальної діяльності з закріпленням її завдань у колективних догово­ рах; взаємодія з правоохоронними органами, що передбачено у нор­ мативних і методичних документах;

б) застосування заходів громадського впливу щодо осіб з асо­ ціальною спрямованістю, аби не допустити їх подальшої деградації і забезпечити корекцію поведінки;

в) індивідуальні і групові бесіди, обговорення поведінки на збо­ рах трудового колективу, призначення куратора, наставника і т. п.;

г) запровадження громадського контролю за додержанням пра­ вових норм у сфері побуту, довкілля, боротьби з пияцтвом, наркома­ нією тощо;

д) проведення рейдів, патрулювання у громадських місцях для

зміцнення правопорядку.

Практика виробила й організаційні форми участі громадськості у попередженні злочинів. Це громадські пункти охорони порядку, ра­ди профілактики у трудових колективах, добровільних народних дружинах (ДНД), робітничі загони допомоги міліції та ін. Крім гро­мадських формувань, у попереджувальній діяльності беруть участь окремі громадяни, формами роботи яких можна назвати:

• недопущення негативного впливу на дітей;

• створення нормальних умов життя і виховання неповнолітніх;

• запобігання пияцтву і наркоманії у побуті;

150

151

• повідомлення правоохоронних органів про підготовлювані чи вчинені правопорушення;

• застосування заходів необхідної оборони;

• шефство, наставництво над особами, які стоять на профілак­ тичному обліку.

Попереджувальна діяльність громадськості весь час модерні­зується і вимагає належного інформаційно-аналітичного та методич­ного забезпечення, що покладається на правоохоронні органи. Ос­таннім, як відомо, відводиться головна роль у боротьбі зі злочинніс­тю як спеціальним суб'єктам профілактики. Залежно від завдань, поставлених перед тим чи іншим правоохоронним органом, теорією і практикою вироблені відповідні форми їх попереджувальної діяль­ності.

Так, Закон України "Про прокуратуру" встановлює, що її діяль­ність спрямована на всебічне зміцнення законності, охорону сус­пільного ладу, його політичної та економічної систем, соціально-еко­номічних, політичних і особистих прав і свобод громадян. З цього положення випливає, що профілактика злочинів пронизує всі функ­ції прокуратури, виступає завданням, яке підлягає вирішенню на кожному напрямі її діяльності. Закон визначає також форми попере­джувальної діяльності органів прокуратури. Основною з них є за­гальний нагляд за виконанням законів. З найбільш значимих виділи­мо: нагляд за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства; нагляд за виконанням законів при розгляді кримінальних справ судами; виявлення чинників, що обумовлюють злочини, і вжиття заходів щодо їх усунення; розробка спільно з іншими дер­жавними органами заходів попередження злочинів; координація діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю; право­ва пропаганда.

Суди здійснюють попереджувальну діяльність у двох формах — процесуальній і позапроцесуальній. У свою чергу процесуальні захо­ди поділяються на три групи: кримінально-процесуальні; адміністра­тивно-процесуальні; цивільно-процесуальні. Зміст позапроцесуаль-них форм полягає у виступах перед трудовими колективами, засо­бах масової інформації про стан злочинності; підготовці відповідних матеріалів для державних органів; направленні окремих ухвал; зві­тах суддів перед населенням про свою роботу.

Формами попереджувальної діяльності органів юстиції є: органі­заційне керівництво діяльністю судців; методичне забезпечення юридичних служб підприємств та адвокатури; проведення правової пропаганди і правового виховання громадян. Органам юстиції, на

152

відміну від інших спеціальних суб'єктів, підвідомчі тільки заходи за­гальної профілактики.

Основними формами попереджувальної діяльності органів внутрішніх справ є:

1. реєстрація та своєчасне розкриття злочинів;

2. профілактичний облік осіб, схильних до правопорушень, та ін­ дивідуальні бесіди з ними;

3. вжиття примусових заходів щодо осіб, які вчинили різні пра­ вопорушення (застосування штрафу, адмінарешту, конфіскації, по­ збавлення певних прав, направлення на примусове лікування, вста­ новлення адміністративного нагляду і, нарешті, притягнення до кри­ мінальної відповідальності за вчинення злочину);

4. проведення різноманітних операцій, рейдів для затримання пра­ вопорушників, виявлення криміногенних факторів та їх усунення;

5. розробка комплексних планів попередження злочинів на те­ риторії обслуговування;

6. інформування державних органів про стан злочинності, її тен­ денції та детермінанти;

7. координація діяльності і надання методичної допомоги громад­ ським формуванням у попередженні злочинів та інших правопору­ шень;

8. здійснення правової пропаганди серед населення.

Треба також зазначити, що ця діяльність складається з кількох етапів:

• розробки і здійснення загальних напрямів попередження зло­ чинів;

• конкретизації загальних планів, доведення їх до рівня підпри­ ємств, установ, організацій і місця проживання громадян;

• організації індивідуально-виховної роботи з особами, які по­ ставлені на профілактичний облік;

• припинення злочинів з боку осіб, про злочинні наміри яких відомо працівникам міліції;

• розкриття злочинів і розшуку винних з метою недопущення вчинення ними нових злочинів;

• профілактичної роботи з раніше засудженими, з тим щоб за­ побігти рецидиву.

Викладені вище положення є основними для попередження будь-яких злочинів. Знання основних напрямів, форм і методів про­філактичної діяльності дасть змогу правильно організувати боротьбу з різними видами злочинності, кожен з яких, безперечно, має свою специфіку.

153

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає сутність змісту попередження в широкому та вузькому розумінні?

2. Розкрийте сутність загальносоціального та спеціально-криміноло­ гічного попередження злочинів.

3. В чому полягає соціально-правова обумовленість попередження злочинів?

4. В чому полягає специфіка діяльності органів внутрішніх справ у профілактиці злочинів?

5. Розкрийте сутність взаємодії та координації, які здійснюються під час проведення профілактичних заходів.

6. Які основні напрямки правового регулювання попередження зло­ чинів?

Глава 9. Віктимологічна профілактика злочинів

§ 1. Поняття і система віктимологічної профілактики

§ 2. Форми та методи віктимологічної профілактики

§ 3. Особа потерпілого та її правовий захист

§ 4. Віктимологічна профілактика окремих видів злочинів

§ 5. Особливості віктимологічної профілактики серед неповнолітніх

§ 1. Поняття і система віктимологічної профілактики

Стратегія боротьби зі злочинністю у світі загалом і в нашій кра­їні зокрема переходить до системного впливу на неї, тобто втілю­ються в життя комплексні програми загальносоціальних та кримі­нально-правових заходів протидії цьому негативному явищу. Вітчиз­няні кримінологи зробили вагомий внесок у результати таких розро­бок. Але поки що їх зусилля спрямовані переважно на опрацювання заходів впливу на злочини та осіб, які їх вчиняють. Жертва ж зло­чину, як правило, залишається поза увагою. Як наслідок, до цього часу немає повного обліку потерпілих, а тому не вивчаються їх со­ціально-демографічні, соціально-рольові, морально-психологічні, психічні та правові характеристики, роль у генезисі злочинної пове­дінки, розмір заподіяних їм збитків тощо. Заходи віктимологічної профілактики часто мають фрагментарний характер, а особа потер­пілого розглядається лише як джерело інформації про злочин і зло­чинця та як сторона кримінального процесу.

Разом з тим у зарубіжних країнах з кінця 40-х років XX ст. пос­лідовно втілюється ідея захисту жертв злочинів від протиправних дій злочинців та свавілля державних чиновників. Б. Мендельсон, Г. Гентіг, Г. Елленбергер у той час започаткували дослідження ме­ханізму злочинної поведінки з урахуванням віктимологічних аспек­тів¹. Вони сформулювали новий науковий напрям — віктимоло­гію, як систему знань про жертву злочину.

¹ Див.: ЕИепЬег$ег Н. Рхуспоіогісаі геіаііопйіірх Ьеі \уееп Іпе сгітіпаі апсі ЬІ8 уісііш // Кете іпіегпаііопаіе сіє Сгітіпо1о§іе еі сіє роіісе Іесііішціе. — 1954; МепйеЬоНп В. Каре іп сгітіпо1о§у // Лшіісіа репаїе. — 1940; МепсіеЬоНп В. Тїіе уісііто1о§у // ЕШсіез іпіегпаііопаіз сіє Р&усп-Босіоісщіе сгітіпаііе. — 1956; Неп(і$Н., уоп. ТЛіе сгітіпаі апсі пі$ уісііте / — Науеп СІ.: Уаіе шііуеїхііу ргезв, 1948.

154

155

Виникненню віктимології сприяли такі обставини:

а) соціальні та політичні зміни, що сталися після Другої світової війни;

б) руйнування традиційних інститутів соціальної солідарності в результаті урбанізації та міграції;

в) зміна ролі сім'ї у суспільстві;

г) зростання безробіття (як легального, так і прихованого);

д) зменшення гарантованих законом можливостей особи для компенсації шкоди від злочинних посягань;

є) обмеженість традиційних моделей профілактики злочинів, спрямованих виключно на нейтралізацію кримінальної активності злочинців¹.

Остання обставина спонукала правоохоронні органи якомога ак­тивніше використовувати можливості віктимологічної профілак­тики, головною метою якої є зниження ризику стати жертвою злочину. До цієї діяльності активно залучаються громадські органі­зації, асоціації, різні спілки й комітети, клуби потерпілих тощо. На­приклад, у ФРН — це широко відоме громадське об'єднання "Біле кільце", у США — Національна асоціація з надання допомоги жерт­вам та комітет "Жінки в боротьбі з погрозами зґвалтування". На міжнародному рівні діють Всесвітня віктимологічна асоціація, Євро­пейський форум підтримки жертв злочинів та інші. В Україні 1997 р. теж був створений правозахисний центр "Ла Страда — Україна", який є членом Всесвітнього альянсу проти торгівлі жінка­ми. Головною метою центру є запобіжна робота серед жінок, які збираються за кордон, стосовно того, як не потрапити в тенета секс-бізнесу і не стати жертвами торгівців людьми².

Проблема захисту прав жертв злочинів дістала відповідне схва­лення і в Організації Об'єднаних Націй. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. затвердила Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою. Крім тлума­чення термінів "жертва злочину" та "жертва зловживань владою", Декларація визначила такі головні напрями підтримки потерпілих:

1) впровадження у національне законодавство держав—членів ООН міжнародних стандартів доступу потерпілих до системи право­суддя та державної підтримки;

Д ив.: Туляков В. А. Викгимология: социальнне и викгимологические проблеми. — Одесса, 2000. — С. 10.

² Див.: Полиция и борьбас преступностью зарубежом: Информационннй сборник. — М., 1991; Квашис В. Е. Основм виктимодогии. Проблеми защитьі прав потерпевших от преступлений. — М., 1999; Українсько-американський регіональний семінар з право­охоронних питань у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми. — К., 2000.

_І

2. кримінально-правова реституція жертвам, їх сім'ям або утри­ манцям;

3. компенсації жертвам з державних і недержавних фондів;

4. надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та соціальної допомоги з урядових, добровільних громадських та місце­ вих джерел¹.

Більшість розвинутих країн ухвалила низку нормативно-право­вих актів, спрямованих на захист прав жертв злочинів. У Європі з 1950 р. щорічно 22 лютого проводиться День підтримки жертв зло­чинів. Саме в цей день у Великій Британії було опубліковано Хартію підтримки потерпілих від злочинів. У США закон про права потер­пілих від злочинів був прийнятий у 1980 р. Згідно з цим законом во­ни мають право: одержувати всю потрібну інформацію про види до­помоги; вносити свої пропозиції про розміри і форми компенсації шкоди. Жертви злочину мають право не лише на відшкодування збитків самим винним, а й у порядку державної компенсації.

У США створено Національну організацію допомоги жертвам злочинів, при Міністерстві юстиції функціонує Департамент допомо­ги таким жертвам. У 1984 р. був заснований Федеральний фонд до­помоги жертвам для додаткового фінансування двох головних націо­нальних програм. Перша програма розрахована на утримання дер­жавних, громадських і приватних служб; друга — на забезпечення штатів додатковими коштами для виплати потерпілим державної компенсації за шкоду, заподіяну злочином².

Деякі подібні до цього зрушення відбуваються і в Україні. Кри­мінально-процесуальне законодавство передбачає право потерпілого або його представників подати позов, який розглядається судом од­ночасно з кримінальною справою. Рішення про відшкодування збит­ків суд приймає і без наявності позову в порядку кримінально-пра­вової реституції. Однак в умовах економічної нестабільності та низь­кого життєвого рівня більшості населення України такі рішення ду­же рідко виконуються у повному обсязі. Таку ситуацію могло б змінити на краще створення державного фонду для відшкодування збитків потерпілим від злочинів. Це б посилило соціальну захище­ність людини, оздоровило моральну ситуацію в суспільстві, підвищи­ло авторитет держави та її правоохоронних органів.

Важливим кроком до реального захисту окремих категорій осіб стало прийняття в грудні 1993 р. законів України "Про забезпечен-

¹ Міжнародні акти про права людини // Збірник документів. — М., 1998.

² Гошовський М. І., Кучинська О. П, Потерпший у кримінальному процесі України. — К., 1998.

156

157

ня безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" та "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів". У цих законах визначено не лише права та обов'язки осіб, щодо яких здійснюються відповідні заходи безпеки, а й названо види цих заходів і порядок їх здійснення. Крім того, Комплексна програма профілактики злочинів на 2001—2005 рр., затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., містить низку заходів що­до захисту життя, здоров'я, честі і гідності особи, її майна від зло­чинних посягань. Програма визначає, що основними напрямами та­кої діяльності є:

— виявлення каналів незаконного обігу і крадіжок вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових речовин з метою запобігання злочин­ ним посяганням проти особи і суспільства, терористичним актам;

— посилення контролю за суб'єктами господарювання, що мають ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;

• проведення обліку житла, де проживають особи похилого ві­ ку, самотні, визнані недієздатними, психічно хворі, хворі на нарко­ манію і алкоголізм, з метою запобігання фактам знущання над ни­ ми, незаконного відчуження їхнього житла;

• розробка заходів запобігання порушенням діяльності страхо­ вих, інвестиційних, пенсійних фондів, які залучають кошти громадян;

• проведення паспортизації під'їздів багатоповерхових жилих будинків і гуртожитків для запровадження їх охорони, технічного захисту, системи термінового зв'язку постів охорони з міліцією тощо.

Оскільки виникненню злочинного наміру та вчиненню злочину в багатьох випадках сприяють особистісні характеристики потерпіло­го, його поведінка і стосунки із злочинцем, то під час розробки та реалізації запобіжних заходів мають бути враховані проблеми зни­ження віктимної схильності окремих осіб. Поведінка людини та ок­ремих груп населення за своєю природою може бути віктимною, тобто ризикованою, необачною, легковажною, розпутною, провока­ційною, нарешті, небезпечною для самих себе. Тому не викликає сумніву той факт, що потенційні потерпілі теж потребують профі­лактичного впливу.

Віктимологічну профілактику, на наш погляд, можна визна­чити як систему езаємопов'язаних, організаційно забезпечених державних, громадських та індивідуальних заходів, спрямова­них на виявлення і усунення або нейтралізацію чинників, які формують особисту чи масову можливість стати жертвою злочину.

158

Залежно від цілей і завдань віктимологічна профілактика має три рівні: загальносоціальний, спеціальний та індивідуальний.

Загальносоціальний рівень включає заходи, пов'язані з вирі­шенням соціально-економічних і культурно-виховних завдань, спря­мованих на усунення чи нейтралізацію факторів, що сприяють про­цесу віктимізації людей.

Спеціальний рівень — це здійснення державними органами, громадськими об'єднаннями та окремими громадянами заходів, які мають своєю спеціальною метою попередження злочинів шляхом недопущення реалізації віктимних властивостей окремих груп осіб (підлітків, людей похилого віку, представників деяких професій тощо).

Індивідуальний рівень охоплює профілактичні заходи щодо осіб, які, враховуючи їх поведінку або сукупність характеристик як осіб, можуть з великою ймовірністю стати жертвами злочинів. Ці заходи спрямовані на підвищення захисних реакцій, а також забез­печення особистої, майнової та іншої безпеки цих громадян.

Об'єктом віктимологічної профілактики є: фактори, що фор­мують індивідуальну чи масову віктимність; обставини віктимної си­туації та процес віктимізації.

Систему суб'єктів віктимологічної профілактики становлять:

1. органи державної влади і місцевого • самоврядування. Вони визначають основні напрями, завдання та функції профілактичної діяльності, забезпечують функціонування та реалізацію регіональ­ них і місцевих програм;

2. правоохоронні органи всіх рівнів. Вони забезпечують безпосе­ реднє здійснення заходів спеціальної та індивідуальної віктимологіч­ ної профілактики (особиста охорона, охорона житла, майна тощо);

3. підприємства й установи різних форм власності, громадські формування та окремі громадяни.

Всі суб'єкти віктимологічної профілактики об'єднані єдиними цілями, а також інформаційними, координаційними і правовими зв'язками.